Економічне вчення Д. Рікардо

Давід Рікардо був економістом періоду промислового перевороту, коли в Англії бурхливо розвивався капіталізм, ще більш рельєфно виявилась класова структура суспільства. Основні економічні погляди Д. Рікардо представлені на схемі (рис. 6.6).

Рис. 6.6 Основні економічні погляди Д. Рікардо

Вихідною у творчості видатного англійського економіста була прихільність до концепції економічного лібералізму та політики фритредерства, дослідження економіки як складної системи, підпорядкованної дії об’єктивних законів та механізмів саморегулювання.

Розвиваючи теорію класичної школи, Д.Рікардо досліджував економіку як складну систему, підпорядковану дії об’єктивних економічних законів. Він дотримувся абстрактного методу, прагнучи виявити глибинну сутність економічних процесів та явищ. Так само як і попередники, вчений вважав ринковий устрій вічним, природним та гармонійним, заснований на ідеально відлагодженому механізмі саморегулювання. Відтак, як і А.Сміт, Д.Рікардо пропагував економічну свободу, вільну конкуренцію та невтручання держави в економічне життя, ревно відстоюючи концепцію економічного лібералізму.

Найвідоміша праця Рікардо — „Начала політичної економії та оподаткування” (1817 р.), в якій він найбільш повно виклав свою систему економічних поглядів. Однак він написав і кілька менш відомих праць, які опублікував до 1807 р., зокрема, з питань економічної природи грошей і закономірностей грошового обігу, заміни золотих грошей паперовими.

Солідаризуючись із А. Смітом, Д. Рікардо також виділив у суспільстві три основних класи — власників землі, власників грошей і капіталу, необхідного для обробки, і найманих робітників, працею яких вона обробляється, і три види доходів — ренту, прибуток і заробітну плату. Виходячи з цього, Рікардо дав своє трактування „головного завдання політичної економії”, яке полягає, за його словами, в тому, щоб визначити закони, які керують розподілом доходів. Всю сукупність виробничих відносин між людьми він звів до відносин розподілу, які й вважав предметом політичної економії.

В основі процесів розподілу доходів у суспільстві в системі Рікардо стоять саме класові взаємовідносини, адже він був переконаний, що „зростання доходів капіталістів (прибуток) обов’язково зменшує доходи робітників (заробітну плату), і навпаки”, вбачаючи в цьому жорстку й об’єктивну закономірність зі зворотним зв’язком.

Рікардо першим в історії економічної науки в основу своєї теоретичної системи свідомо поставив трудову теорію вартості, з позицій якої розглядав усі економічні процеси, закони і категорії.

За аналогією з концепцією „природного порядку” А. Сміта головною умовою примноження багатства країни, яке розглядається як сукупність вироблених життєвих благ, Д. Рікардо вважав вільну конкуренцію та інші принципи економічного лібералізму — вільне підприємництво, вільну торгівлю та інші „економічні свободи”. Лише за умов вільної конкуренції, підкреслював він, „інтереси індивіда і цілого не зіштовхуються”, а режим вільної конкуренції „в цілому, з тими чи іншими практичними відступами, є найбільш доцільним і найбільше відповідає інтересами нації”. Це показує, що найбільш досконалим суспільством Рікардо вважав суспільство, де найповніше реалізуються принципи вільної конкуренції і вільного підприємництва, тобто капіталістичне (ринкове).

У рікардіанській теоретичній системі при дослідженні економічних процесів і явищ широко застосовувались як метод логічної абстракції, запропонований ще А. Смітом, так і математичні методи, за допомогою яких Рікардо здійснював їх кількісний аналіз, заклавши основу модельного підходу через побудову простих економічних моделей. Як точний і послідовний теоретик, здатний одержати неочевидний висновок із аналізу запропонованих ним простих економічних моделей, Д. Рікардо (за винятком, можливо, Дж. М. Кейнса) не має собі рівних в історії світової економічної думки.

Теорії вартості, яка і в А. Сміта займала одне з центральних місць у його дослідженнях, Д. Рікардо присвятив перший розділ своїх „Началах політичної економії та оподаткування”. Тут він полемізує зі своїм видатним попередником, заперечує подвійне трактування вартості А. Смітом, беззаперечно наполягаючи на її однофакторному (трудовому) походженні. „Вартість товару або кількість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, - наголошує Рікардо, — залежить від відносної кількості праці, необхідної для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка сплачується за цю працю”. Так англійський дослідник вперше в історії економічної думки виявив повну прихильність до трудової теорії вартості.

Отже, Д. Рікардо не сприйняв думки А. Сміта, згідно з якою вартість визначається працею тільки в „примітивному стані суспільства”. Завжди і всюди вартість визначається тільки працею, твердить Рікардо, і „це є абсолютним і загальним законом”, тому „вартість товару прямо пропорційна кількості праці й обернено пропорційна продуктивності праці”.

У праці „Дослідження про природу грошей” Рікардо трактував гроші з позицій товарної теорії. Вартість грошей (золота і срібла) Рікардо визначав витратами праці на їх виробництво, виділяв специфіку грошей як особливого товару, який є мірою вартості всіх інших товарів і засобом їх обігу. Він зазначав також, що кількість паперових грошей в обігу має визначатись вартістю товарної маси на ринку.

В основній праці „Начала політичної економії та оподаткування” Рікардо став на позиції кількісної теорії грошей. Згідно з нею, вартість грошей встановлюється у сфері обігу і визначається їх кількістю.

Як відомо, Рікардо послідовно дотримувався трудової теорії вартості. Праця має свою ціну, що, на його думку, визначається вартістю життєвих засобів, необхідних для утримання робітника і його родини. Зміна заробітної плати не впливає на вартість (і ціну) вироблених продуктів. Змінюється лише співвідношення між розмірами заробітної плати і прибутку, одержуваного підприємцем: „Усе, що збільшує заробітну плату, з необхідністю зменшує прибуток”. Таким чином, заробітна плата і прибуток перебувають у зворотному взаємозв’язку.

Щодо ренти, то вона має диференційований характер; її одержують власники кращих ділянок, більш родючих земель. Але джерелом ренти слугує не родючість землі, а праця, що витрачається на виробництво хліба та інших сільськогосподарських продуктів. Надлишок продукції, одержуваний на кращих землях, трансформується в ренту, що сплачується власнику землі.

Рікардо прагнув визначити динаміку доходів, одержуваних трьома основними класами. З розвитком виробництва реальна заробітна плата залишається незмінною (вона зумовлена вартістю засобів існування). Рента зростає, тому що гарні землі обмежені, у виробництво втягуються усі гірші землі, а ціна хліба визначається витратами на найгірших землях. Рівень прибутку падає: „Прибуток має природну тенденцію падати, тому що з прогресом суспільства і багатства додаткова кількість їжі, яка потрібна, надходить при витратах усе більшої і більшої праці”. Підвищення заробітної плати (номінальної) не підвищує ціни товарів, але незмінно зменшує прибуток.

Рікардо дотримувався принципу, що одержав згодом назву „залізного закону заробітної плати”. Заробітна плата утримується в межах твердого фізичного мінімуму, тому що у разі його перевищення починає збільшуватися народжуваність, зростає пропозиція на ринку праці й плата за працю неминуче зменшується до дуже низького, фізичного мінімуму.

Продовжуючи традиції класичної школи у відстоюванні принципу свободи зовнішньоекономічної діяльності, Д. Рікардо приділяв значну увагу дослідженню питань розвитку міжнародної торгівлі.

Аналізуючи відмінності між внутрішньою та міжнародною торгівлею, учений зазначав, що розвиток внутрішньої торгівлі зумовлений тенденцією норми прибутку до вирівнювання, тоді як основу спеціалізації країни у зовнішній торгівлі становлять порівняльні витрати. Відтак науковою заслугою Д. Рікардо стало переконливе доведення того факту, що вигоди від зовнішньої торгівлі для окремо взятої країни не обмежуються лише її абсолютними перевагами, як це стверджував А. Сміт.

Звернувши увагу на те, що у міжнародному масштабі фактори не є мобільними, вчений дійшов висновку, що країни можуть виграти від взаємної торгівлі і за умов відсутності абсолютних переваг у виробництві певних товарів завдяки наявності переваг відносних. Останні, на думку дослідника, виникають за умов, коли для виробництва двох товарів необхідні різні витрати праці, що спричиняє нерівність внутрішніх альтернативних вартостей цих товарів у різних країнах та різне внутрішнє співвідношення їх цін. Тому спеціалізація країн на випуску тих продуктів, у виробництві яких вони мають найвищу відносну ефективність, сприяє отриманню ними взаємної вигоди, уможливлюючи розвиток міжнародної торгівлі.

Виходячи з того, що свобода економічної діяльності та вільна конкуренція товаровиробників найбільшою мірою відповідають інтересам економічного прогресу нації, Д.Рікардо відстоював політику економічного лібералізму. Він стверджував, що держава не повинна втручатись у процеси суспільного виробництва та розподілу. Д. Рікардо продовжив аналіз принципів оподаткування, започаткований А. Смітом. Вчений обґрунтував ряд важливих положень згідно з якими: податки мають бути справедливими і не обтяжливими для населення. "Найкращий податок, — писав Д. Рікардо, — найменший податок". При цьому вчений виходив з того, що будь-який новий податок:

· стає тягарем для виробництва, викликаючи підвищення природної ціни;

· змінює відносні ціни і заважає національному капіталу розподілятися найбільш вигідним для суспільства способом;

· часто викликає скорочення обсягу продукції.

Трактуючи податки як неминуче зло, яке підриває можливості нагромадження капіталу і стимули розвитку виробництва, англійський дослідник відстоював необхідність оподаткування доходу, а не капіталу. Він стверджував, що завданням податкової політики є заохочення "прагнення до нагромадження".

Дата добавления: 2015-10-16