II. Форми теперішнього часу

1.Подвійні форми теперішнього часу мають різновідмінювані дієслова, як-от: дути - дму, дмеш... і дую, дуєш...; клепати - кле - паю, клепаєш... і клеплю, клеплеш...; колисати - колисаю, коливаєш... і колишу, колишеш...; мугикати — мугикаю, мугикаєш... і мугичу, му-гичеш...; скакати - скакаю, скакаєш... і скачу, скачеш...; смикати -смикаю, смикаєш... і смичу, смичеш...; стругати - стругаю, стру­гаєш... і стружу, стружеш... і т. ін. Ці форми подаються у словниках як рівноправні, стилістично нейтральні.

2.Стилістично розрізняються форми першої особи і множини (розуміємо -розумієм, бачимо - бачим, радіємо -радієм) і форми третьої особи однини (співає - співа, виглядає - вигляда, поливає -полива). Перші з наведених варіантів є стилістично нейтральними, другі належать до стилістично знижених форм, які вживаються у розмовному мовленні і (як елемент стилізації) у художній літературі: Розпитуєм Мину Омельковича про сина Гришуню, товариша наших дитячих літ (О. Гончар); Дихаєм на повні груди, прозираєм далі (П. Тичина);...Бува, така пласка глупота однозначна себе ховає за гучні слова (Л. Костенко); Я співаю пісню морю, І воно мені співа (О. Олесь).

Для відтворення просторіччя у художніх творах використовують­ся ненормативні (в тому числі діалектні) форми першої і третьої осо­би однини, наприклад: Сама світом нуджу, а сердюсь на тебе, ду - маю: що ж це він дурить мене, чи що? (І. Карпенко-Карий); Петрик заліз на пічку і з пічки визирає, а я сидю на лаві і тремтю вся (М. Хви­льовий); Ой, як тяжко розійтись з милим і не знать, чи він любе тебе? (І. Карпенко-Карий); В країнах теплих дике море До вас співає і го­воре... (О. Олесь).

Елементом просторіччя є форма хотять. Літературній нормі ук-раїнської мови відповідає форма хочуть.

3. Дієслово бути в усіх особах однини і множини вживається у формі є: Звичайно година робіт для дівчат є з усіх шкільних годин наймилішою (У. Кравченко); Шукай краси, добра шукай! Вони є все, вони є всюди (І. Франко); Нестрінутий друже, колись в ранню рань, якщо ти ще є у безмежжі, то швидше між мною і вічністю стань в чистішій од неба одежі... (Т. Осьмачка); Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є. Моя душа й від цього вже світає (Л. Костенко). У художньому та публіцистичному стилях з метою створення урочистої мови вико­ристовуються архаїчні особові форми від бути: (я) єсмь, (ти) єси, (ви) єсть, (ми) єсьмо, (ви) єсте, (вони) суть. Форма єсть може виступати у всіх особових формах: Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була (П. Тичина); Ти щира єсть людина; тобі я як сестрі одкрию душу всю свою (І. Карпенко-Карий); А чи єсть у тебе ошийки? (Т.Шевченко).

Іноді під впливом російської мови замість форми є у ролі зв’язки використовуються особові форми дієслова являтися: Підприємство являється юридичною особою. Вони являються моїми найкращими др у зями. Така заміна є порушенням норми. В українській мові дієслово являтися не використовується як зв’язка, воно вживається із значен­ням “з’являтися, примарюватися, снитися”, як у прикладах: Не раз у сні являється мені, О люба, образ твій, такий чудовий... (І. Франко); Чого являєшся мені Усні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? (Там само).

---

Дата добавления: 2015-10-21