Розвиток ідей меркантилізму в Україні

Український народ вів непримиренну боротьбу проти панування польської шляхти, проти посилення соціального і національного гніту, яка врешті-решт вилилась у національно-визвольну війну, що розпочалася в 1648 р. під проводом Б. Хмельницького.

Визвольна війна 1648-1676 рр. стала переломним моментом у житті українського народу, круто змінивши його долю. Результатом війни стало визволення Наддніпрянщини з-під польської влади, відродження української державності у вигляді козацько-гетьманської держави.

Вражаючими були й соціально-економічні наслідки визвольної війни (рис.7.3). В основному було ліквідовано велике й середнє землеволодіння польських феодалів, фільварково-панщинна система господарювання й кріпацтво. Набула поширення козацько-селянська земельна власність; козаки, селяни вступали в товарно-грошові відносини, що сприяло перетворенню їх господарств у товарні. Набирало сили й промислове виробництво, відбувався процес утворення загальноукраїнського ринку як складової європейського і світового ринків.

Рис. 7.3 Основні соціально-економічні наслідки Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького

Водночас, еволюція соціальних відносин і розвиток народного господарства України у другій половині XVII—XVІІІ ст. ст. відбуваються у складних суспільно-політичних умовах. Об’єднання в 1654 р. української держави з російською сприяло розвиткові продуктивних сил у сільському господарстві, ремеслі й промислах, піднесенню мануфактурного виробництва та зростанню міст. Разом з тим, не можна заперечувати негативної ролі царизму в історичній долі українського народу, адже суспільно-політичний лад, що сформувався за часів Б. Хмельницького, був несумісним із самодержавно-кріпацькою системою Росії, що врешті-решт призвело до повної втрати як політичної автономії, так і самобутніх рис господарського розвитку. В результаті визвольної боротьби Б. Хмельницький проводив економічну політику на основі принципів і чинників, які представлено на рисунку 7.4.

Рис. 7.4 Основні принципи,, чинників та результатів впровадження економічної політики Б. Хмельницького

Гетьман Богдан Хмельницький очолив війну українського народу, сформував основні принципи демократичної економічної політики. Б. Хмельницький відстоював ліквідацію наявної системи соціально-економічних відносин, він відстоював особисті права і свободи, права власності на землю й сільськогосподарські угіддя для козаків. Але гетьман і козацька старшина зовсім не відмовлялися від експлуатації підлеглих козаків із низів та „ біглих ” із поміщицьких фільварків-селян.

Економічна політика Б. Хмельницького та уряду української держави визначалася такими чинниками: воєнними і політичними досягненнями; відносинами з Річчю Посполитою; розмахом селянської антифеодальної боротьби.

Вплив цих чинників змінювався на різних етапах визвольної війни. Внаслідок визволення України від польського панування почалося формування української держави, при цьому, відбулися значні зміни у поземельних відносинах. Ці зміни полягали у наступному:

· було вигнано магнатів, шляхту, орендарів, а їхні землі, худоба, реманент шляхом займанщини перейшли у користування козаків, селян, гетьманської адміністрації. Законодавство Речі Посполитої втратило силу на цих землях, і селяни стали вільними;

· відновлювалось феодальне землеволодіння і старі форми експлуатації. Богдан Хмельницький намагався не допустити відновлення великого феодального землеволодіння і відмовився пускати в Україну польських магнатів. Феодали-католики не мали права приїздити до маєтків, а лише відряджали православних урядовців;

· Богдан Хмельницький вважав законними права української православної шляхти, яка визнала владу української держави, на довоєнні королівські надання і взяв їх під захист. Це була в основному покозачена дрібна шляхта, яка і до революції 1648 р. вела боротьбу з магнатами-землевласниками проти обмеження своїх шляхетських прав на землю. За 1648-1654 рр. православна шляхта отримала близько 50 гетьманських універсалів на землеволодіння. Особливо активною була козацька старшина, яка збільшила свої землеволодіння за рахунок займанщини, купівлі землі у козаків і селян. Як винагороду за несення служби у козацькому війську старшина отримувала за „ратну службу” також землі у тимчасове володіння, які згодом привласнювала;

· визвольна війна змінила становище селян. Вони добилися особистої свободи, право змінювати місце проживання, вільно вступати до козацького стану. Права колишніх селян у козацьких полках були визнані урядом як рівноправні зі спадковими козаками.

Селяни вважали землю своєю з повним правом розпоряджатися нею і передавати у спадок, купувати, продавати. Вони самовільно користувалися полями, лісами, лугами, обробляли землю без регламентації держави і вільно користувалися результатами праці. Селянські наділи значно зросли за рахунок займанщини. Селяни платили визначені гетьманською владою податки і виконували повинності на утримання війська і адміністрації. Богдан Хмельницький прагнув полегшити становище селян, зменшити гостроту соціальних суперечностей. У його універсалах не вимагалося виконувати панщину, не визначались характер і тривалість робіт. Відробіткова рента замінялась грошовим чиншом. Отже, вільні селяни лише користувалися землею і сплачували державі, як власнику землі, феодальну ренту.

Отже, на території української козацької держави було знищено велике і середнє феодальне землеволодіння, ліквідовано монополію магнатів і шляхти на землю, яку почали вільно продавати і купувати. Пріоритетними стали такі форми землеволодіння, як державна і козацька. Поступово формувалася велика старшинська власність. Відстояла свої права на землю дрібна і середня православна шляхта. Збереглася і зросла земельна власність православних монастирів і духовенства. Визнавалась селянська власність. І хоча селянське землеволодіння, на відміну від козацького, ґрунтувалось не на юридичній основі, а на „ звичаєвому праві ”, однак селяни практично стали вільними виробниками.

Аграрна політика Б. Хмельницького мала прогресивний характер. Незважаючи на її суперечливість і непослідовність, зміцнився інститут земельної власності. Основною формою господарства стало дрібне землеволодіння козаків, селян і міщан.

За часів гетьмансько-адміністративної влади козацтво стало провідним, привілейованим станом. Козаки становили близько половини дорослого чоловічого населення України (в окремих випадках козаками вважало себе до 80% населення). За козаками закріплювалося право власності на землю, звільнення від податків, участь у політичному житті. Головним обов’язком козака була військова служба, яку він ніс за власний рахунок. Із козацької старшини формувалася нова українська знать, яка змінила витіснену польську знать. Відбувалася феодалізація козацької старшини – вона зосереджувала в своїх руках владу, землю, обмежувала свободу селян та простих козаків, що загострювало соціально-економічні конфлікти в українському суспільстві.

Економічна політика гетьмана України з 1648 р., державного діяча та полководця Богдана Хмельницького містила елементи меркантилізму, що виявилось у активному втручанні державної влади у господарське життя, стимулюванні експорту товарів через систему пільг місцевим підприємцям та купцям, обмеженні вивезення готової продукції, особливо коштовностей, встановленні захисних мит з метою нагромадження в країні золота та срібла. Від гетьманського управління українське купецтво отримувало універсали про охорону особи і майна, а також пільги у користуванні міським торговельним інвентарем, будівлями і спорудами тощо.

Важливого значення у своїй діяльності Б. Хмельницький надавав розвитку міських ремесел і мануфактурної промисловості. За його правління видавались укази та універсали, спрямовані на розвиток внутрішньої торгівлі та корону купецьких прав. Зовнішня торгівля розросталась за рахунок укладення довгострокових торговельних угод та зміцнення економічних зв'язків з іншими країнами, що сприяло пожвавленню економічного розвитку України.

Господарські погляди доби меркантилізму знайшли відображення в творах українського вченого, філософа, державного діяча Єлисея Феофана Прокоповича (1677—1736), професора етики, а згодом ректора Києво-Могилянської академії. Вважаючи, що етика належить до практичних наук, Ф. Прокопович включав до кола її проблем економіку та політику. При цьому перед політикою вчений ставив завдання вивчення господарських звичаїв на рівні домашнього господарства або окремого маєтку, а перед політикою — питання економічного розвитку на загальнодержавному рівні.

Зазначаючи, що "економіка і політика відрізняється лише своєю сферою", автор виходив з того, що державне управління "...підлягає іншим правилам внаслідок більших труднощів у цьому (державному), ніж у тому, господарчому управлінні".

Які сучасні йому західноєвропейські та російські меркантилісти, Ф. Прокопович відстоював ринковий шлях розвитку, був прихильником доктрини активного торговельного балансу, що знайшло відображення в епістолярній спадщині вченого та в проектах реформ, спрямованих на обґрунтування Необхідності розвитку вітчизняної промисловості, сільського господарства, торгівлі, удосконалення системи державних органів управління тощо.

Ф. Прокопович захищав "природність" та "божественність" принципів та практики абсолютизму. Турботу про розвиток економіки і культури країни, налагодження економічних взаємовідносин та торгівлі з іншими країнами (за умови забезпечення національних інтересів) він вважав найважливішим обов'язком уряду. Розвинуту економіку вчений розглядав як найкращу запоруку забезпечення "загального добробуту".

Дата добавления: 2015-10-16