Передумови виникнення та теоретичні проблеми економічного вчення марксизму

Марксистська політична економія була започаткована у 40-х роках ХІХ ст. Засновниками оригінального напряму економічної думки стали видатні німецькі мислителі К.Маркс (1818-1833) і Ф.Енгельс (1820-1895). Активна участь у революційно-демократичному русі, прагнення довести необхідність докорінних соціально-економічних перетворень та дати теоретичне обґрунтування революційної боротьби пролетаріату проти капіталістів спонукали цих учених до дослідження економічних процесів і явищ, у яких вони вбачали першоджерела суспільного розвитку. Відтак, марксизм став не просто вираженням великодушних устремлінь, а оригінальною науковою системою.

Обґрунтовуючи неминучість загибелі капіталізму під натиском його внутрішніх суперечностей. К.Маркс та Ф.Енгельс створили цілісну картину еволюції людського суспільства, яка охопила усі соціальні науки: філософію, історію, політичну економію, політологію тощо. Економічне учення марксизму стало своєрідним теоретичним узагальненням досвіду капіталістичного розвитку європейських країн епохи вільної конкуренції.

Найважливіші історичні передумови формування марксизму:

· промисловий переворот, який відбувся на початку ХІХ ст. спочатку в Англії, а потім і в інших європейських країнах; виникнення фабричної системи та розвиток машинного виробництва; піднесення економіки розвинених капіталістичних країн на основі прискорення технічного прогресу, зростання продуктивності та підвищення інтенсивності найманої праці;

· зміна соціальної структури суспільства в процесі первісного нагромадження капіталу, який супроводжується масовим розоренням селян і ремісників, вибитих із дрібнотоварного укладу, що складався протягом століть; формування пролетаріату як особливого класу, який відрізнявся від робітників мануфактур та дрібних товаровиробників більшою згуртованістю та організованістю;

· загострення соціальних суперечностей у результаті погіршення становища найманих робітників: зростання фізичних, психічних, нервових навантажень; виникнення масового безробіття та жахливої злиденності, які знайшли правдиве відображення у праці Ф.Енгельса «Становище робітничого класу в Англії» та у 3-7 відділах «Капіталу» К.Маркса (10-14-годинний робочий день, нічні зміни та робота у вихідні без компенсації, масове застосування дитячої праці, починаючи з 7-8-річного віку, виробничий травматизм тощо);

· соціальні потрясіння, боротьба робітничого класу за свої права, посилення організованості робітничих виступів, які набували все більш активних і загрозливих форм (збройне повстання ліонських робітників у Франції 1931 та 1834 рр. з вимогами підвищення заробітної плати і розширення прав робітників на захист своїх інтересів у Англії (1830-1850 рр.); повстання сілезьких ткачів у Німеччині проти жорсткої експлуатації і безправного становища тощо);

· періодичні кризи надвиробництва, потрясіння ринкової економіки, які засвідчували неспроможність саморегулюючого конкурентного механізму забезпечити високу ефективність та соціально-економічну стабільність суспільства.

Таким чином, до середини ХІХ ст. соціально-економічний розвиток європейських країн нагромадив новий матеріал для теоретичних узагальнень. Ставала ЕСЄ більш очевидною послідовність змін економічних систем та обумовленість політичного розвитку еволюцією економічних відносин. Низка антифеодальних революцій у Західній Європі наштовхувала дослідників на висновок про неминучість зміни соціально-економічного устрою насильницьким шляхом.

Принагідно зазначимо, що економічна наука в цей період переживала період невизначеності, зародження нових наукових шкіл, альтернативних класичній політичній економії, які критикували індивідуалізм, економічний лібералізм та космополітизм попередників. Водночас, економічні та соціальні потрясіння, які переживав капіталізм у першій половині ХІХ ст., сприяли зростанню популярності інтервенціоністських, націоналістичних та соціалістичних ідей.

Творча спадщина К. Маркса має багато спільного з теоріями А. Сміта й, особливо, Д. Рікардо. У цьому розумінні він став продовжувачем вчення класичної політичної економії в тій частині, яка ґрунтується на трудовій теорії вартості. Однак Маркс не брав у класиків уже готові висновки, а переосмислював їх відповідно до власних принципів (рис.8.5).

За визначенням самого Маркса, як вчений він методологічно виходив із трьох наукових джерел: англійської політичної економії Сміта - Рікардо, німецької класичної філософії Гегеля – Фейєрбаха, і французького утопічного соціалізму Сен-Сімона – Фур’є. У перших він запозичив серед багатьох інших трудову теорію вартості, у других – ідеї діалектики і матеріалізму, у третіх – поняття класової боротьби й ідею соціалістичного устрою (рис.8.6).

Рис. 8.5 Теоретичні джерела та методологічні аспекти марксистського економічного вчення

Рис. 8.6 Основні елементи економічного вчення К. Маркса

Найвизначнішим твором марксистської політичної економії став «Капітал» К.Маркса, який створювався протягом 1844-1883 рр. «капітал» став в один ряд з такими шедеврами економічної думки, як «Багатство народів» А.Сміта, «Засади політичної економії» Д.Рікардо, «Основи політичної економії» Дж.С.Мілля, а за глибиною аналізу і охопленням проблем навіть перевершив їх. Про його критичну спрямованість проти існуючої економічної науки свідчить підзаголовок «Критика політичної економії».

Структура і основні проблеми «Капіталу» К.Маркса

Том І. Процес виробництва капіталу (виданий К.Марксом в 1867 р.)
Відділ 1	Товар і гроші
Відділ 2	Перетворення грошей в капітал
Відділ 3	Виробництво абсолютної додаткової вартості
Відділ 4	Виробництво відносної додаткової вартості
Відділ 5	Виробництво абсолютної відносної і додаткової вартості
Відділ 6	Заробітна плата
Відділ 7	Процес нагромадження капіталу
Том ІІ. Процес обігу капіталу (виданий Ф.Енгельсом в 1885 р.)
Відділ 1	Метаморфози капіталу та їх кругообіг
Відділ 2	Оборот капіталу
Відділ 3	Відтворення і обіг всього суспільного капіталу
Том ІІІ. Процес виробництва і обігу капіталу, взятий в цілому (виданий Ф.Енгельсом в 1893 р.)
Відділ 1	Перетворення додаткової вартості в прибуток і норми додаткової вартості в норму прибутку
Відділ 2	Перетворення прибутку в середній прибуток
Відділ 3	Закон тенденції норми прибутку до зниження
Відділ 4	Перетворення товарного капіталу і грошового капіталу в товарно-торговельний капітал і грошово-торговельний капітал
Відділ 5	Розпадання прибутку на процент і підприємницький дохід. Капітал, що приносить проценти
Відділ 6	Перетворення надлишкового прибутку в земельну ренту
Відділ 7	Доходи та їх джерела

Карл Маркс використав теоретичні положення А. Сміта і Д. Рікардо про класову структуру капіталістичного су спільства для обґрунтування власної теорії класів.

Якщо А. Сміт і Д. Рікардо виділяли три суспільних класи - земельні власники, капіталісти і робітники, - між якими розподілялись доходи у формах ренти, прибутку і заробітної плати, то Маркс акцентує увагу на відносинах в історичній драмі капіталізму тільки двох класів, вважаючи, що значення ренти як одного з основних первинних доходів з розвитком економіки дедалі зменшується у зв’язку з її індустріалізацією, тому на арені боротьби залишаються тільки два великих класи - пролетаріат, який володіє робочою силою, і капіталісти, що привласнюють додаткову вартість, створену найманою робочою силою.

На відміну від А. Сміта, який визначав вартість товару витратами праці тільки «в примітивному стані суспільства», коли відсутня наймана праця і застосовуються примітивні засоби праці, і навіть Д. Рікардо, який крім праці просто не брав до уваги місце інших факторів виробництва у створенні вартості, вважаючи їх роль незначною, Маркс абсолютизував роль праці як єдиного фактора вартості, піддаючи нищівній критиці всі вчення, які стверджували інше.

Трудова теорія розглядається Марксом вже у першому розділі першого тому «Капіталу», де формулюється теза про принцип обміну товарів відповідно до їхньої вартості, яка визначається кількістю праці, витраченої на їх виробництво. Маркс тут пояснює, що вартість утворюють не будь-які витрати праці, тобто кількість робочого часу в годинах праці, а «суспільно необхідний робочий час», або витрати часу «за середнього в даний час рівня вмілості і інтенсивності праці». Таким чином, трактування вартості на основі вимірювання трудових витрат Маркс вважав єдино правильним, не зважаючи навіть на відхилення ціни товару під тиском попиту і пропозиції від його вартості.

Аналізуючи процес обміну товарами на основі порівнювання їхньої вартості, Маркс в історичній ретроспективі показує розвиток обміну і виникнення грошей як закономірного наслідку цього розвитку. За Марксом, гроші - це також товар, який виступає у специфічній формі, але завдяки їх участі в процесі обміну вартість набуває форми ціни, яка може дорівнювати вартості, а може від неї відрізнятись.

Щоб довести природний зв’язок товарів та грошей, Маркс аналізує функції грошей у процесі обміну. У вирішенні цієї проблеми він іде далі класичної школи, визначаючи п’ять функцій грошей: як міри вартості, засобу обігу, засобу створення скарбів (золото та срібло) та засобу нагромадження, засобу платежу та світових грошей. Різні етапи розвитку суспільства зумовлюють різний рівень реалізації цих функцій.

Докладне дослідження суті товарів та грошей передує викладу головної ідеї першого тому «Капіталу"» - проблеми перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне, що відбувається в межах еквівалентного обміну на підставі закладеної в товарах вартості.

Маркс показує, як гроші виходять з товарної форми і стають першою формою прояву капіталу. Однак він не ототожнює гроші та капітал, а підкреслює, що лише за відповідних умов вони виконують цю функцію.

Виникнення капіталізму знаменується якісним розширенням кола товарів. На ринку пропонується новий товар - робоча сила, - власники якого змушені обмінювати його на засоби існування. Ці власники є особливою категорією людей, позбавлених засобів виробництва, але вільних розпоряджатися собою.

Як будь-який товар, робоча сила має вартість і спожив ну вартість. Перша - це сума всіх вартостей, які має спожити найманий робітник, щоб підтримувати життя та забезпечити відтворення робочої сили. А споживна вартість (його корисність для капіталіста) полягає в тому, що найманий робітник постійно створює додаткову вартість, забезпечуючи «самозростання» грошей.

Від розгляду сутності грошей Маркс переходить до визначення сутності капіталу, досліджуючи перетворення грошей у капітал. «Капітал - це гроші, - наголошує Маркс, - але гроші - це ще не капітал».

У «Капіталі» можна знайти трактування капіталу.

По-перше, вже у визначенні категорії «капітал» її сутність порівнюється Марксом із «засобами експлуатації робітника і встановлення влади капіталіста над робочою силою», тобто капітал розглядається як система капіталістичної експлуатації найманої праці.

По-друге, капітал трактується як самозростаюча вартість, коли «приєднуючи до мертвої предметності товарів живу робочу силу, капіталіст перетворює вартість - минулу, уречевлену, мертву працю - в капітал, у самозростаючу вартість, в оживлене чудовисько, яке починає «працювати» ніби під впливом любовної пристрасті, що його охопила», примножуючи застосовану у виробництві вартість.

По-третє, Маркс доводить, що капітал приносить прибуток (самозростає) лише у поєднанні з робочою силою, яка створює додаткову вартість, тобто вартість понад вартість самої робочої сили. Тільки той робітник для капіталіста продуктивний, який виробляє додаткову вартість, тобто слугує самозростанню капіталу.

Новим для політичної економії стало положення Маркса про органічну будову капіталу, яке передбачає поділ капіталу на дві вартісних частини: постійний капітал - вартість засобів виробництва - і змінний капітал - вартість робочої сили. Саме через ці категорії Маркс переходить до характеристики більш важливого для нього поняття - норми експлуатації найманої праці, яку він визначав через співвідношення додаткової вартості та змінного капіталу, тобто як норму додаткової вартості.

Основний і оборотний капітал Маркс розглядає в другому томі «Капіталу», коли йдеться про кругообіг капіталу та його оборот. Відмінність між основним і оборотним капіталом Маркс вбачає в тому, що перший переносить свою вартість на продукт по частинах, а другий - одразу. Основний капітал (вартість засобів праці) - це частина постійного, а оборотний капітал (вартість предметів праці та робочої сили) включає як елементи постійного капіталу, так і увесь змінний капітал.

Виробництво додаткової вартості - вузлова проблема першого тому «Капіталу», фундаментальне положення теоретичного аналізу відносин двох основних класів: найманих робітників і капіталістів - власників засобів виробництва.

1. За Марксом, товар, по-перше, здатний задовольняти потреби людей, тобто володіє споживною вартістю; по-друге, виробляється для обміну, здатний обмінюватися на інші товари, тобто має вартість. В основі цієї двоєдиної властивості лежить висунуте Марксом положення про двоїстий характер праці. В умовах товарного виробництва праця виробників є, з одного боку, конкретною працею, що створює споживну вартість, а з іншого - абстрактною працею, що створює вартість. Праця - творець вартості - є працею не для себе, а для інших, для обміну, для продажу на ринку.

2. В основі вартості товару лежить тільки одне джерело, один виробничий фактор - праця найманих робітників. Усі товари є продуктами людської праці. Вимірником цінності товарів слугують витрати робочого часу, причому не індивідуальні, а суспільно необхідні, усереднені витрати.

3. Найманий робітник одержує за свою працю заробітну плату. Заробітна плата покриває витрати, необхідні для підтримки і відновлення фізичних і моральних сил, для нормального функціонування працівника.

Заробітна плата оплачує не працю, а специфічний товар - робочу силу. Особливість робочої сили полягає в тому, що вона має властивість створювати продукт (товар), вартість якого вища за вартість самої робочої сили, тобто того, що необхідно для підтримання життя робітника і його родини.

4. Отже, капіталіст, наймаючи робітника, оплачує його здатність до праці та здобуває право змусити його трудити ся більше того часу, який потрібний робітникові для забезпечення певного мінімуму життєвих засобів. У результаті утвориться різниця між вартістю виготовленого працею робітника товару і вартістю робочої сили - заробітною платою, сплачуваною капіталістом як «ціна» товару «робоча сила». Ця різниця і становить додаткову вартість - частину матеріалізованої в товарі праці робітника, що привласнюється безоплатно власником підприємства.

«Таємниця» експлуатації, за Марксом, полягає в тому, що робоча сила, як будь-який товар, має дві властивості: вартість і споживну вартість. Додаткова вартість є не «відрахуванням з праці робітника» (як вважав Д. Рікардо), а результат еквівалентного обміну. Робоча сила продається і купується за вартістю, але її вартість («ціна») нижча, ніж вартість створюваного нею продукту.

Все обґрунтування сутності розглянутого процесу - логічне продовження і «розгортання» вихідних постулатів про двоїстий характер праці та два фактори товару.

5. Додаткова вартість лежить в основі доходів власників капіталу - підприємницького прибутку, торгового прибутку ку, відсотка.

Критики Маркса вважають, що його теорія додаткової вартості є свого роду теоретичною конструкцією, яка не враховує, що підприємницька праця, праця з управління, організації виробництва також є джерелом цінності товару, створює дохід. Трудова (однократна) теорія вартості, яка лежить в її основі, не узгоджена з практикою, тому що праця різнорідна і відрізняється не тільки за витраченим часом, а й за результатами. Звертається увага на те, що форми експлуатації можливі та існують навіть у тих умовах, коли учасники виробничого процесу є рівноправними суб’єктами відносин власності.

Різницю між вартістю робочої сили і вартістю, яку вона може створити, Маркс іменує додатковою вартістю. Основні види додаткової вартості за Марксом представлено на схемі (рис. 8.7).

Рис. 8.7 Основні видіви додаткової вартості за Марксом

Марксова теорія заробітної плати випливає з його теорії додаткової вартості.

Автор «Капіталу» на відміну від усіх представників класичної політичної економії, які розуміли під заробітною платою плату за працю, трактує заробітну плату найманого робітника як результат обміну останнього з капіталістом на робочу силу, а не на працю. «Характерною особливістю капіталістичної доби, - підкреслював Маркс, - є той факт, що робоча сила для самого робітника набуває форми належного йому товару». Цей товар подібно до всіх інших має свою вартість, яка «визначається робочим часом, необхідним для виробництва, а отже, і відтворення цього специфічного предмета торгівлі».

За Марксом, заробітна плата є перетвореною формою вартості та ціни робочої сили. «Перетвореною формою» вона є тому, що виступає на поверхні явищ платою за працю, адже нібито оплачується увесь робочий день, а не його частина, протягом якої створюється вартість специфічного товару - робочої сили.

Згідно з цим підходом заробітна плата еквівалентна ціні і засобів життєзабезпечення робітника і членів його сім’ї.

Маркс висунув оригінальну теорію доходів, яка ґрунтується на його теорії додаткової вартості. Він розглядає її в третьому томі «Капіталу». Однак можна зазначити, що вона була не зовсім завершеною, адже більшість матеріалів цього тому після смерті автора знаходились у чорнових начерках, а Ф. Енгельс намагався надати їм закінченого вигляду.

Сутність марксистської теорії доходів полягає в тому, що всі доходи промислових, торгових і грошових капіталістів, а також землевласників, тобто прибуток, відсоток і земельна рента, розглядаються як результат розподілу ними додаткової вартості, створеної найманими робітниками у сфері матеріального виробництва. Це означає, що всі класи, які одержують зазначені первинні доходи, трактувались Марксом як класи експлуататорські, в якій би сфері вони не діяли.

Відповідно до теорії К. Маркса джерелом доходу є праця. У створенні нової вартості бере участь тільки один фактор - робітник, власник робочої сили. Інші види доходів - підприємницький прибуток, торговий прибуток, позичковий відсоток, рента - перетворені форми додаткової вартості, результат неоплаченої праці робітників.

Справедливість розподілу доходів, за Марксом, полягає в тому, що доходи учасників трудової діяльності формують ся відповідно до суспільно необхідних витрат праці на виробництво товарів. Вимірювання частки кожного працівника визначається однією мірою - працею, що забезпечує рівність у розподілі трудових доходів. Діє не принцип рівняння, а принцип рівнозначності трудових зусиль. Враховується як кількість праці (відпрацьовані години), так і якість її (складна праця зводиться до простої праці).

З переходом від приватної до суспільної власності досягається значною мірою рівномірна участь усіх працездатних у створенні суспільного продукту. При розподілі суспільного продукту учасники виробництва не вправі претендувати на одержання «повного неурізаного продукту праці».

У «Критиці Готської програми» Маркс писав, що части на продукту йде на задоволення загальних потреб і на забезпечення нестатків суспільства в майбутньому. Це - додатковий продукт. На оплату праці та задоволення поточних потреб витрачається необхідний продукт.

Позитивним моментом концепції відтворення К. Маркса стала чудова аргументація критики теорії економічних криз С. Сісмноді і Т. Мальтуса, які вбачали їх причину в недоспоживанні трудящих, а досягнення необхідного рівня споживання пов’язували з існуванням так званих третіх осіб (у С. Сісмонді — це дрібні власники, а в Т. Мальтуса - непродуктивні прошарки суспільства).

Однак безсумнівною є й негативна сторона теорії економічних циклів Маркса. Справа в тому, що в буквальному розумінні в «Капіталі» подана не стільки теорія криз, скільки показані наслідки нагромадження капіталу і розподілу доходів за капіталізму, що неминуче, за переконанням Маркса, призводить до періодів «загального надвиробництва». За Марксом, циклічний процес розпочинається з кризи, продовжується в депресії і пожвавленні виробництва і закінчується його піднесенням, коли стрімко зростає сукупний попит для нагромадження заради максимізації прибутку, до чого прагнуть усі капіталісти, здійснюючи масову замі ну основного капіталу, що стає причиною наступної кризи і нового економічного циклу. Кризу Маркс вважав насильницьким методом, за допомогою якого об’єктивний ринковий механізм досягає нових пропорцій порушеної економічної рівноваги.

К. Маркс відкидає концепцію Ж.-Б. Сея про неможливість загальних криз виробництва. Він доводить неминучість таких криз внаслідок анархії виробництва. Капіталістичне виробництво Маркс оголошує циклічним, що проходить чотири фази: криза, депресія, пожвавлення і піднесення — до нової кризи. Сутність теорії циклічності економічного розвитку капіталізму полягає в тому, що досягнення макроекономічної рівноваги і послідовне економічне зростання неможливі внаслідок економічних криз. Причиною криз є відсутність автоматичного зростання ефективного попиту при розширенні виробництва. Низька заробітна плата призводить до відсутності здатності робітників купувати товарну продукцію, вироблену ними. Вихід із кризи і забезпечення відтворювання Маркс бачив у додаткових витратах з боку капіталістів і землевласників.

Марксизм – це закономірний етап пізнання дійсності, що зумовлювався відповідними вимогами часу й соціальними інтересами. Загальна критична оцінка марксистського вчення зумовлена не його економічним змістом, а ідеологічними підходами, що певною мірою визначили і напрямки дослідження, і сутність багатьох узагальнень цього вчення. Якби не радикальні послідовники марксизму, то сьогодні, напевне, його сприймали б як науковий напрям, що доповнював і завершував розвиток класичної політичної економії.

Нині марксистське економічне вчення знов опинилося в центрі уваги західних дослідників, які намагаються переглянути доктрину Маркса та формалізувати її за допомогою економіко-математичного моделювання. Однак не завжди ці спроби є вдалими, оскільки більшість вирішуваних Марксом проблем за своєю природою не піддаються кількісному аналізу.

Маркс і його послідовники у своїх дослідженнях відштовхувались від трудової теорії вартості, критикуючи теорії граничної корисності, факторів виробництва. Та в сучасному макроекономічному аналізі ці теорії посідають чільне місце саме тому, що марксистська трудова теорія вартості не може бути базою для прикладних досліджень, не дає змоги простежити за допомогою кількісних показників і зобразити у вигляді лінійних моделей процеси нагромадження, розподілу суспільного продукту, економічного зростання, закономірності й фактори ціноутворення, тобто процес відновлення економічної рівноваги.

Економічна теорія Маркса була спрямована на обґрунтування висновку про скороминущість капіталізму, його обов’язкову загибель, зумовлену негативними закономірностями розвитку цього суспільного ладу. Проблеми капіталістичної економіки (кризи, анархія, інфляція, безробіття), на думку марксистів, не можна вирішити в межах капіталізму, оскільки вони є наслідком ринкової форми організації господарства, породжуються приватною формою власності.

Треба наголосити, що цей висновок сучасна економічна теорія Заходу зовсім не відкидає. Навпаки, визнаючи справедливість твердження про недоліки ринкової економіки, сучасна економічна наука шукає способи розв’язання її проблем. Саме так виникли теорії соціально-ринкового господарства, неокласична, монетаристська та кейнсіанська доктрини.

Внесок марксистської економічної теорії в науку визнано економістами всіх поколінь і всіх наукових напрямів. Багатьма аспектами теоретико-економічної концепції, запропонованої Марксом, науковці користуються й досі, бо ця концепція є логічною, побудованою за допомогою методу, який базувався на принципах діалектичності та історичності, поєднання теорії та практики, зіставлення і порівняння, використання статистики й моделювання. У багатьох випадках Маркс був провісником сучасних економічних теорій. Тому марксистську економічну теорію можна вважати плідним напрямом розвитку економічної думки.

Дата добавления: 2015-10-16