Розвиток економічної теорії в Україні в радянський період

Сучасна світова економічна думка формувалась, об’єднуючи різноманітні напрямки економічного знання. Вона синтезувала досягнення цілих поколінь, добираючи раціональне та відкидаючи дрібне, несуттєве. Кожну із сучасних доктрин чи шкіл було започатковано в минулі століття, і кожна з них розвивалась відповідно до вимог часу та економічної реальності, була породженням конкретних соціально-економічних обставин.

Політична економія соціалізму у цьому розумінні є особливою економічною доктриною не лише завдяки своїй оригінальності, догматичності та чіткій ідеологічній спрямованості, а ще й тому, що економічна думка породила унікальний феномен - суспільство, яке будувалось у суворій відповідності з наперед сконструйованою теоретичною моделлю.

Джерелом політичної економії соціалізму були ідеї соціалістів-утопістів, що відбивали одвічну мрію людства про справедливе суспільство, і класична доктрина, використана К.Марксом та Ф. Енгельсом для економічного обґрунтування справедливості класової боротьби та об’єктивної обумовленості заміни капіталістичного суспільства на комуністичне.

Основні принципи побудови соціалізму та комунізму було сформульовано Марксом та Енгельсом, дальший теоретичний розвиток основних концептуальних положень марксистської доктрини здійснив В. І. Ленін.

Предмет політекономії Ленін визначаєяк науку про суспільні відносини людей у процесі виробництва (праця «До характеристики економічного романтизму»,1897 р.).

У відомій книзі «Розвиток капіталізму в Росії» (1896 - 1899) він дає визначення ринку як економічної категорії,сукупності актів купівлі-продажу. Ленін показав, що розвиток ринку залежить від ступеня розвитку поділу праці у суспільстві. Поява нових галузей, спеціалізація виробництва є найважливішим фактором розвитку ринку. Цей розвиток може йти двома напрямами: 1)зростання засобів виробництва, розширення виробництва; 2) зростання попиту на предмети споживання.

Аналізуючи аграрну еволюцію Росії, Ленін показує розвиток дрібних селянських господарств на основі статистичних даних більш як 0,5 млн. господарств. Ленін розкрив сутність системи панщини, економічну основу збереження великих поміщицьких господарств, системи відробітків, кабальної оренди землі, викупних платежів і т. д. У цій же книзі Ленін аналізує і розвиток капіталістичних відносин у промисловості. У праці «Аграрне питання і «критики» Маркса» (1901 р.) Ленін критикує «закон спадної родючості ґрунту», розглядаючи основу утворення капіталістичної земельної ренти, виділяє два види монополії на землю (як на об’єкт господарства і монополію приватної власності на землю), в результаті яких утворюється диференціальна рента І і II, а також абсолютна рента.

Критикуючи концепцію стійкості дрібного селянського господарства, Ленін показав процес утворення великих господарств у Росії.Розглядаючи питання техніки у сільському господарстві, він показав, що ступінь розвитку індустріалізації в сільському господарстві нижчий, ніж у промисловості. Ленін розробив теоретичні основи націоналізації і муніципалізації землі, обґрунтував учення про два шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві, показавши, що аграрне питання на той час було основним у соціально-економічному розвитку Росії. Ленін вважав, що в результаті націоналізації знищується абсолютна рента, а отримувачем диференціальної ренти буде держава. Згодом, у 1914р., Ленін повертається до аграрної проблеми у роботі «Нові дані про закони розвитку капіталізму у землеробстві», де показав розвиток капіталізму в сільському господарстві на прикладі трьох районів США — промислової півночі, колонізованого заходу і рабовласницького півдня.

Підсумковою працею Леніна щодо аналізу сучасного йому суспільства була праця «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму» (1916).Опрацювавши велику кількість даних, Ленін розкрив економічні особливості та основні тенденції капіталістичної економіки. Він вважав, що сучасне йому суспільство - імперіалізм - слід розглядати як особливу стадію у розвитку капіталістичної соціально-економічної формації, що колосальний ріст великих підприємств посилює процес концентрації виробництва і на цій основі відбувається заміна вільної конкуренції монополією.

Розкриваючи закономірності «найвищої стадії розвитку капіталізму», Ленін дійшов висновку, що сучасна йому епоха - це епоха загострення протиріч капіталізму на його найвищій стадії і підготовки соціалістичної революції.

У своїй теорії соціалізмуЛенін показав, що соціалізм - це державно-монополістична структура, дія якої спрямована на користь усього народу. Державно-монополістичний капіталізм (ДМК), на думку Леніна, особливо посилює свої позиції в період воєн. Ленін розглядав ДМК як особливу форму капіталізму, для якої є характерним найвищий ступінь усуспільнення виробництва; переплетіння приватних і державних монополій; зрощення державного апарату з монополіями. ДМК, на його думку, є найважливішою передумовою соціалізму, яка готує умови для суспільного регулювання економіки.

Створюючи вчення про соціалізм, Ленін розробляв питання співвідношення економіки і політики,підкреслюючи, що економіка є фундаментом, а політика є концентрованим виразом економіки.

Ряд праць присвячено економічній структурі перехідного періоду до соціалізму. У праці «Про ліву дитячість і про дрібнобуржуазність» Ленін д ає характеристику п’яти укладів,існуючих у господарстві Росії: патріархальний, дрібнотоварний, приватногосподарський капіталізм, державний капіталізм, соціалізм.

Економічна програма побудови соціалізмубула висвітлена у працях: «Загрожуюча катастрофа і як з нею боротися» та «Чи утримають більшовики державну владу?» (1917). У них Ленін обґрунтував необхідність націоналізації банків, об’єднання банків в один, державний банк; націоналізації синдикатів; скасування поняття комерційної таємниці; примусового синдикування; примусового об’єднання населення у споживчі товариства. Ленін вважав за необхідне націоналізацію землі, банків, промисловості, створення сучасної крупної промисловості, сільського господарства, орієнтованих на найновіші досягнення НТП.

У вченні про коопераціюЛенін розкрив переваги кооперації у перетворенні дрібних господарств у великі, розглядаючи кооперацію як форму державного капіталізму. Він писав про кооперацію як соціалістичну форму господарства за умови панування державної власності і диктатури пролетаріату («Про кооперацію», 1923 р.).

Ленін відкинув і піддав критиці намагання М. Бухаріна, Л. Троцького (радянські партійні і політичні діячі) та їх прихильників ліквідувати теоретичну економічну науку, довівши необхідність існування політичної економії в будь-якому суспільстві. Розробляючи питання про власність,Ленін дав аналіз державної (загальнонародної) і кооперативної форм власності.

Леніну належить і теоретична розробка основ учення про соціалістичне планування. Планомірність,за Леніним, - це свідоме підтримання пропорційності економіки. Леніну належить також розробка питань про співвідношення поточних і перспективних планів, про облік і контроль, директивне планування, організацію праці, соціалістичне змагання.

Однак, загального уявлення про основи соціалізму виявилось недостатньо, коли постала проблема формування реальної економічної системи. Хоча було очевидним, що становлення суспільної форми власності на засоби виробництва (тобто скасування приватної власності) об’єктивно спричинятиме докорінні зміни в економічній структурі, однак щоденно виникали суто практичні проблеми, які потребували теоретичного обґрунтування та прогнозування їхніх наслідків.

Уже в перші роки Радянської влади розгортаються дискусії з приводу основних закономірностей та напрямків розвитку економічної теорії, визначається основне коло питань, які належало розв’язати.

Тепер навіть важко уявити собі, як багато уваги приділяли економісти розвиткові теоретичних досліджень. Тільки російською мовою тоді було надруковано близько ттисячи праць з проблем радянської економіки. Ставилися і розв’язувалися найрізноманітніші питання: про доцільність управління, необхідність контролю, товарно-грошові відносини, стимули виробництва, завдання самої економічної теорії.

Російські марксисти в 20-х-на початку 30-х рр. зробили значний внесок в економічну теорію. З них треба назвати передовсім І М. Кондратьєва, О. Чаянова, О. Челінцева, М. Левитського, Є. Слуцького, В. Леонтьєва та багатьох інших.

Наприкінці 20-х років колишні дискусії з приводу головних напрямків розвитку економіки радянської держави та основних принципів побудови соціалістичної системи підмінюються визначеними «згори» теоретичними формулюваннями. Починається догматизація основних положень марксистсько-ленінського вчення. За основну функцію економічної теорії визнається ідеологічна, тобто захист існуючого ладу, постійні докази правильності партійного курсу, критика всіх економічних доктрин, що не відповідають радянським ідеологічним настановам.

Однак суто прикладні аспекти економічної теорії ще розглядаються радянськими економістами, причому досить оригінально й цікаво. Саме в цей час було започатковано балансовий метод розвитку народного господарства, економіко-математичне моделювання, статистичні методи, сформульовано принципи планування та прогнозування.

Однак під політичним тиском погляди багатьох економістів зазнають змін, теорії пристосовуються до ідеологічних вимог.

Варто проаналізувати, наприклад, еволюцію поглядів на оцінку планової роботи у Радянській державі, великого авторитета радянської економічної науки С. Струмиліна. До початку 30-х рр. господарські проблеми планового народного господарства — «кризу збуту» 1923 р., «товарний голод» 1925 р., падіння обсягів виробництва, він зв'язує з помилковою економічною політикою радянських відомств. Так, він указував, що свавільне втручання в якусь ланку економічного організму призводить до негайного розладу всієї системи. Він справедливо зазначає, що більшість негараздів у сільському господарстві пояснюється надто високими цінами на промислові товари, нещадно критикує кредитну політику Держбанку, указуючи, що його діяльність розбалансовує економіку, призводить до криз, стимулює інфляцію. Цікаво, що свою критику Струмилін аргументує з допомогою неокласичних наукових теорій.

Але якщо у 20-ті роках зриви у плановій роботі пояснювалися Струмиліним з класичних позицій, які базувались на тезі про само-врівноваження економіки, то на початку 30-х років його погляди дуже змінилися.

Уже 1932 р. він причиною всіх невдач називає «засилля» у Держплані буржуазних спеців та опозиційних елементів за дуже малого прошарку спеціалістів-комуністів. Сама структура Держплану, підкреслює Струмилін, робила планування процесом загостреної класової боротьби. Такі працівники Держплану, як В. Базаров, Н. Кондратьєв, В. Громан, виходили з концепції непу, за якою не план обмежує стихію ринку, а навпаки, ринок регулює і коректує план. Саме їхня діяльність нібито призвела до невдачі перших спроб народногосподарського планування.

Лише після того, як було розгромлено «шкідницьку організацію» у Держплані, з’явився «науково обґрунтований» перший п’ятирічний план. Еволюція поглядів Струмиліна характерна для доби повороту країни на шлях побудови тоталітарної, адміністративно-командної економіки. Це була реакція на реальну загрозу: учені-економісти, теоретики та практики, що не хотіли свої погляди на закономірності, розвитку суспільного господарства пристосовувати до ідеологічних вимог, не хотіли змиряйся з новими підходами до науки, або зазнавали утисків, або були вислані за межі країни або й фізично знищені.

З того часу в економічній думці радянської держави панівне місце посіли основні постулати Революційної марксистської догми, що в сфері економіки утверджували ідеї централізму, тотального планування економіки, суспільної форми розподілу та ін.

Комуністична партія бере курс на колективізацію, дальше усуспільнення власності, а соціалізм оголошується єдино можливим, справедливим суспільним устроєм, позбавленим будь-яких суперечностей, «сходинкою докомунізму».

Якщо до початку 30-х рр. велася дискусія з приводу необхідності існування політичної економії як науки за умов нового ладу, то в другій половині 30-х рр. йшлося вже про те, що слід створити особливу науку для вивчення радянської економіки. Приймається рішення про викладання політичної економії соціалізму в навчальних закладах, про створення підручника, в якому давалася б відповідь на всі питання ідеологічного, теоретичного та прикладного характеру, що виникають у процесі свідомої побудови нового суспільства.

Завданням економічної науки стає, по суті, тільки всебічне обґрунтування тези про переваги соціалізму порівняно з капіталістичним суспільством.

Підготовка нового підручника з політичної економії вимагала обґрунтування окремих економічних законів, які становили предмет політекономії соціалізму.Методологія, по-перше, формально зберігала основні риси методології Маркса, тобто у ній були присутні тези про примат галузі виробництва; по-друге, специфікою методології радянських економістів було ідеологічне трактування багатьох економічних проблем. Наприклад, питання про робочу силу як товар, поділ виробництва продукту на необхідний і додатковий пов’язувалися з проблемою експлуатації трудящих. По-третє, обов’язковою умовою теоретичних досліджень і дискусій була непогрішимість авторитетів. Не можна було заперечувати висловлювання Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна, рішення партійних з’їздів, а при виникненні суперечностей між викладеними положеннями і реальною дійсністю можливим було лише різне трактування їх. Найбільш дискусійною тут була проблема закону вартості і товарно-грошових відносин при соціалізмі. Як уже відмічалось вище, соціалістична економіка згідно з висловлюваннями класиків марксизму протиставлялася не лише капіталістичній економіці, але і товарному виробництву в цілому. Відкидав поняття товару і вартості при соціалізмі і М. Бухарін у книзі «Економіка перехідного періоду». Проблему ж виміру витрат і результатів пропонувалося розв’язати за допомогою натуральних показників. Так, С. Струмілін як одиницю виміру пропонував «трудову одиницю (тред)» - трудовий день робітника першого розряду, який виконує норму виробітку на 100%. М. Бухарін писав про можливість вираження величини продукту в енергетичних одиницях.

З уведенням непу теоретична позиція не змінилась, а наявність товарно-грошових відносин пояснювалася наявністю в економіці несоціалістичних укладів господарства. На думку Є. Преображенського, в умовах непу існують два сектори економіки: соціалістичний і несоціалістичний, у першому діє закон «первісного соціалістичного нагромадження», у другому - закон вартості. «У законі вартості, - писав він, - концентрується вся сума тенденцій товарного і товарно-капіталістичного елементів нашого господарства, а також вся сума впливу на нашу економіку світового капіталістичного ринку». Дещо іншу точку зору висловив А. Богданов,висуваючи ідею вічного для всіх видів економіки «закону трудових витрат», окремим випадком якого він вважав закон вартості. Цієї ж точки зору дотримується М. Бухарін, твердячи, що вартість при переході до соціалізму трансформується в «закон пропорційних трудових витрат». В цей період панувала теза про поступове відмирання закону вартості внаслідок наростання планового характеру економіки. Відмінність думок була щодо питання чи має план опиратися на узагальнюючі показники типу «пропорційних трудових витрат», окремим випадком якого він вважав закон вартості. Цієї ж точки зору дотримується М.Бухарін, твердячи, що вартість при переході до соціалізму трансформується в «закон пропорційних трудових витрат». В цей період панувала теза про поступове відмирання закону вартості внаслідок наростання планового характеру економіки. Відмінність думок була щодо питання чи має план опиратися на узагальнюючі показники типу «пропорційних трудових витрат?» Питання про одиницю виміру цих витрат залишалося відкритим.

Офіційне визнання того,що соціалізму властиві товарно-грошові відносини було зроблене у 1934 р. на XVII з’їзді ВКП(б), де підкреслювалося, що гроші «залишаться ще довго, аж до завершення першого етапу комунізму - соціалістичної стадії розвитку». Тепер постало питання про з’ясування причин їх збереження при соціалізмі. Той самий М. Вознесенськийу статті «Про радянські гроші»(1935) пояснював їх збереження наявністю різних форм власності, а також різного ступеня механізації і кваліфікації праці на державних підприємствах. Ці дві версії, які пояснювали існування товарних відносин при соціалізмі, переважали у радянській економічній літературі в наступні роки. Із них власне економічним було друге так зване обліково-розподільне трактування природи товарно-грошових відносин при соціалізмі, що виходило із неможливості використання лише натуральної одиниці виміру у соціалістичній економіці. Інша версія, яка пояснювала товарні відносини зміною власника продукту, мала скоріше правове підґрунтя або, беручи проблему ширше, інституціональне. Але тут слід пам’ятати, яку велику роль відігравала у марксистській економіці проблема власності і, зокрема, власності на засоби виробництва.

Важливою проблемою товарних відносин при соціалізмі було визначення меж їх поширення. Так, Вознесенський твердив, що товар при соціалізмі- це товар особливого роду, оскільки товарність не поширюється на засоби виробництва і робочу силу. Це положення також було широко розповсюджене.

Таким чином,до середини 30-х років у СРСР відбулося офіційне визнання політичної економії соціалізму як науки і почалась підготовка нового підручника політекономії, який включав би великий розділ із соціалістичної економіки. Цей підручник мав стати «катехізисом» нової марксистської науки і тому його розробка знаходилась під постійним контролем Й. Сталіна. В основу цього підручника були покладені узагальнені зауваження Сталінапісля зустрічі з авторським колективом у 1941 р. Суть їхзводилась до визнання об’єктивних законів соціалізму і закону вартості у «зміненому вигляді». Під «зміненим виглядом» розумілася не лише принципово інша соціальна природа закону вартості, а й були визначені обмеження сфери його дії. «Соціалізм не може існувати без того, що Ленін назвав всенародним обліком і контролем над мірою праці і мірою споживання... На перший погляд здавалося, що найпростішим виходом є облік праці по годинах і днях у тому, що Маркс називав природною мірою праці..., але справа в тім, що праця громадян соціалістичного суспільства якісно неоднакова. В цьому відношенні вона відрізняється від праці членів комуністичного суспільства. Внаслідок цього облік міри праці і міри споживання можливий лише на основі використання закону вартості».

Питання для самоконтролю

Дата добавления: 2015-10-16