Нова економічна політика

Поява нової моделі господарювання зумовлена низкою об’єктивних причин: перехід до мирного будівництва, що вимагав зміни акцентів у економіці; кризовий стан економіки, що мав тенденцію до свого посилення і стимулював відхід від воєнно-комуністичної доктрини; невдоволення селянства продрозкладкою; несприятливий для комуністів стан світового революційного руху, що змушував більшовицький режим дотримуватися гнучкішої лінії щодо селянства.

Протягом 1921-1922 рр. формувалася непівська модель організації суспільства, яка фактично реалізувалася на практиці. Економічна платформа, об’єктивні причини виникнення та ключові елементи моделі представлено на схемі (рис. 11.3).

Рис. 11.3 Економічна платформа, об’єктивні причини виникнення та характеристика непівської моделі організації суспільства

В основу її покладена концепція шляху до соціалізму через державний капіталізм. Складовою моделі в економіці була адміністративно-ринкова система господарювання. Принципові її характеристики такі: державна монополія (мінімальний зв’язок зі світовою економікою) у зовнішній торгівлі, державна власність на велику і значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту; госпрозрахунок у промисловості, що діяв у обмеженому вигляді лише на рівні трестів (об’єднань підприємств), які перебували у власності держави; нееквівалентний обмін із селом на основі продподатку; гальмування розвитку великого індивідуального господарства на селі.

Основними складовими непу були: відновлення торгівлі і товарно-грошових відносин; введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх і дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарчого розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції); дозвіл іноземних концесій; відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації й оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозверстки продподатком.

З переходом до непу всюди почала відроджуватися кооперація. Уряд вбачав у ній оптимальну форму залучення селянства до соціалістичного будівництва, важливий елемент змички міста і села. Протягом короткого часу сільськогосподарська кооперація зосередила у своїх руках значну частину товарної продукції: в Україні, наприклад, до 37% планової заготівлі зерна і майже 50% технічних культур. У 1924 р. кооперативні організації забезпечували до 96% потреб промисловості у сировині. До кінця відбудовчого періоду в Україні всіма видами кооперації було охоплено більшу частину сільського населення республіки. Натуральний податок замінили грошовим, дозволили найом і оренду землі.

Неп зумовив суттєві зміни в промисловості. Залишаючи у своїх руках „командні висоти”, землю і вирішальні галузі господарства (велика промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля тощо), держава перейшла до нових форм господарських відносин — оренди. В оренду організаціям (кооперативам, артілям та ін.), а також приватним особам здавалися дрібні і середні підприємства, які виробляли в основному споживчі товари. Орендодавцями виступали ВРНГ та її місцеві органи (районні і губернські). В Україні 1921 р. в оренду було здано 5200 таких підприємств, тобто майже половину наявного фонду. Орендна плата збільшила матеріально-фінансові ресурси держави. Проте з 1924-1925 рр. здача державних підприємств у оренду почала скорочуватись і була призупинена у 1928 р.

Розпочатий процес роздержавлення і запровадження госпрозрахунку вимагав більш гнучкої форми управління. Тому замість надцентралізованих главків, що гальмували неп, запроваджено трести, які стали основними ланками управління державною промисловістю. Перші трести в Україні було організовано восени 1921 р. („Тютюнтрест”, „Маслотрест”, „Цукротрест”, „Південьсталь” та ін.). Всього в республіці було створено 21 республіканський і 54 губернських трести, які об’єднували 304 підприємства і мали широку господарську самостійність. Проте госпрозрахунок фактично не поширювався на підприємства, що входили до трестів, а це гальмувало розвиток ринкових відносин.

Пізніше виникла нова форма організації виробництва — синдикати, які виконували функції торговельно-розподільчого апарату трестів з реалізації продукції і постачання сировини на підприємства. Поступово синдикати з торгових трансформувались у регулювальні, а почасти і в управлінські організації, замінивши главкізм. ВРНГ України керувала тепер не масою підприємств, а регулювала і планувала господарську діяльність трестів і синдикатів. Для забезпечення взаємодії планових і ринкових начал у квітні 1921 р. створено Держплан СРСР (через 8 місяців — Держплан України), на місцях — відомчі й територіальні планові комісії. Виходили з того, що ринок необхідно організовувати і науково передбачати, тобто шляхом планування впливати на нього.

Важливою формою залучення іноземного капіталу для відбудови народного господарства країни у першій половині 20-х років стали концесії. Держава надавала підприємства або територію для розробки її природних ресурсів і здійснювала контроль за їх використанням, не втручаючись у господарські й адміністративні справи. Концесії обкладалися тими ж податками, що й державні підприємства. Сплата здійснювалася частиною отриманого прибутку (у вигляді виробленої продукції), іншу її частину могли реалізувати за кордоном.

Відродження товарно-грошових відносин зумовило необхідність відновлення грошової системи. У жовтні 1921р. засновано Держбанк РСФРР. В Україні діяли банки як загальносоюзного, так і республіканського значення, відновили роботу фінансово-кредитні установи місцевого значення (комунальні банки, кредитні товариства та ін.), яких у 1925-1926 рр. уже налічувалося 250. Розпочали роботу біржі (перша Харківська — лютий 1922 р.). У 1924-1925 рр. в Україні їх було 15 із загальним річним обігом більше 1 млрд. рублів. Поряд з товарними біржами в Україні в усіх великих губернських містах і більшості повітових функціонували біржі праці, які регулювали ринок робочої сили, забезпечували зайнятість, надавали матеріальну і грошову допомогу безробітним. У 1924 р. створено Наркомат внутрішньої торгівлі СРСР (відповідно й України).

Протягом 1922-1924 рр. було проведено грошову реформу — вводилася тверда конвертована грошова одиниця (червінець). У листопаді 1922 р. створено Держбанк СРСР, що випустив банківські білети (червінці), які забезпечувалися в розмірі 25% золотом та іноземною валютою, а частково — дефіцитними товарами, короткостроковими векселями та іншими зобов’язаннями. Золотий вміст червінця (7,74234 г чистого золота) відповідав 10 рублям 1913 р. (1 дол. США = 1,94 крб.). Червінець став витісняти радзнаки.

Створення грошової системи поряд з податковою реформою сприяло бездефіцитності державного бюджету. Відповідно до податкової реформи з кінця 1923 р. промислові підприємства відраховували до державного бюджету 70% усіх прибутків (сільгоспподаток становив близько 5%), що забезпечило у 1923-1924 рр. збалансованість державного бюджету. Було скасовано трудову повинність, вводилася відрядна оплата праці (1922 р.). Прибутковий податок складався з основного і прогресивного. Основний сплачували всі громадяни, крім чорноробів, поденників, державних пенсіонерів, а також робітників і службовців зі щомісячною заробітною платою менше 75 руб. Прогресивний сплачували ті, хто отримував додатковий прибуток. До того ж, діяли ще й непрямі податки: на сіль, на сірники та ін.

Відбулися значні зміни в аграрній політиці. Натуральний податок замінено грошовим (у 1923 р. введено єдиний податок, який вилучався у змішаній формі на вибір селянина, з 1924 р. — тільки грошовий: бідняки сплачували 1,2% своїх доходів, середняки — 3,5 і куркулі — 5,6%). Земельним кодексом 1922 р. дозволено наймання батраків і оренду землі, скасовано на десять років величину земельних меж. У 20-ті роки виникли перші колгоспи (колективні господарства) — кооперативні господарства добровільно об’єднувалися для спільного ведення великого сільськогосподарського виробництва на основі суспільних засобів виробництва і колективної праці. У 1925 р. в Радянському Союзі їх налічувалось уже 22 тис. Вони характеризувалися більшою механізацією праці й товарністю.

Таким чином, основні заходи нової економічної політики — побудова відносин між містом і селом на економічній основі, розвиток промисловості на нових організаційних принципах і на базі електрифікації, кооперування населення, часткове запровадження госпрозрахункових відносин, допуск приватного капіталу в економіку, налагодження державного регулювання, планування й управління економікою — у сукупності дали змогу до 1925 р. досягти основних довоєнних показників економічного розвитку. Однак період непу не характеризувався гармонійним безкризовим розвитком. Навпаки, дестабілізуючі процеси розхитували економіку майже кожний рік: фінансова криза 1922 р., криза збуту 1923 р., товарний голод 1924 р., зростання інфляції 1925 р. Проте взаємодія плановості і розвиток ринкових відносин забезпечували динамічну рівновагу в господарській системі. З одного боку, план виходив із потреб ринку і враховував процеси, які відбувалися на ньому, з іншого — план організовував ринкові процеси, справляв на них активний вплив. Дестабілізація розпочалася з порушенням цієї взаємодії, зростанням з 1925 р. центристських тенденцій в економіці, тобто посиленням централізованого планування і управління економікою на шкоду ринковим відносинам.

Дата добавления: 2015-10-16