Плетіння мата

Був хмарний задушливий день, матроси мляво тинялися по палубі або, перехилившись за борт, тупо дивилися на свинцеві хвилі. Ми з Квіквегом спокійно плели мат для нашого вельбота. Навкруги панувала тиша, а в повітрі немовби були розлиті якісь чари, якась обіцянка майбутньої радості, і кожен з принишклих матросів був наче невидимий, розчинившись у самому собі.

При плетінні мата я виконував роль помічника або пажа при Квіквегу. І коли я пропускав утік – марлінь між довгими пасмами основи, замість човника використовуючи власну руку, а Квіквег, стоячи збоку, час від часу встромляв між нитками свій важкий дубовий меч – бердо і, задумано втупившись у морський простір, не дивлячись, не думаючи, підбивав докупи поперечні волокна, – над кораблем і над морем панувала така дивна, сонна тиша, яку час від часу порушував лише глухий стукіт дерев'яного меча, що мені почало здаватися, наче переді мною – Ткацький Верстат Часу, а я – просто човник, що покірно сновигає туди й сюди і плете полотно Долі. Переді мною були натягнуті нитки основи, непорушні, якщо не брати до уваги легке, проте невпинне тремтіння, від якого поперечні нитки щільніше сплітаються з ними. Основа, думав я, – це необхідність, і я власноруч пускаю по ній свій власний човник і плету свою власну долю на її непорушних нитках. А тим часом примхливо‑байдуже бердо Квіквега штовхає утік, то дужче, то слабше, то прямо, то навскіс, абияк; і від цього завершального поштовху залежатиме вигляд готової тканини; цей меч дикуна, думав я, надає остаточного вигляду роботі, яку човник здійснив над основою; це байдуже, безтурботне бердо – випадок; так, випадок, свобода волі і необхідність, що жодною мірою не скасовують одне одного, а лише переплітаються у взаємодії. Прямі нитки основи‑необхідності, яких ніщо не змусить змінити свій напрям, і навіть легке тремтіння лише робить їх більш стійкими; свобода волі, яка може вести свій утік по заданій основі; і випадок, хоча й обмежений у своїй грі прямими лініями необхідності і скерований волею у своєму русі, змушений коритися обом, – випадок сам керує ними по черзі, і він має право останнього удару, який визначає остаточне положення.

* * *

Так ми плели й плели, аж раптом якийсь дивний звук, протяглий, нелюдський, дикий і мелодійний, змусив мене здригнутися, нитка волі випала з моїх рук, і я втупився у хмари, звідки, наче на крилах, линув цей крик. У висоті наді мною стояв на салінгу цей шалений індіанець з Гейхеда – Тештіго. Посунувшись уперед усім тілом і, наче скіпетр, простягти вперед руку, він з короткими раптовими перервами тягнув своє дике волання. Слід гадати, цієї миті такий самий крик вихопився у всьому морі з грудей сотень чатових, піднесених над палубами своїх китобійців на таку ж страшну висоту; та з небагатьох грудей цей давній поклик китобоя міг вихопитися такою чудовою руладою, як у Тештіго.

Червоношкірий чатовий наче ширяв над нами в повітрі, із такою жагою вдивляючись у горизонт, що здавалося, наче це якийсь пророк чи віщун побачив тіні Долі на обрії і своїм несамовитим воланням сповіщає про їхнє наближення.

– Фонтан на горизонті! Отам! Фонтан на горизонті! Фонтан!

– Де, де?

– Справа на траверзі, милі за дві звідси! Ціле стадо!

В одну мить усе заворушилося.

Кашалот випускає фонтани з такою ж усталеною регулярністю, з якою цокає годинник. І за цією ознакою китобої відрізняють цю рибу від інших представників її родини.

– Показують хвости! – знову пролунав голос Тештіго; кити зникли під водою.

– Швидше, стюарде! – гукнув Ахаб. – Час!

Галушка стрімголов метнувся вниз, поглянув на годинника і з точністю до хвилини повідомив Ахабу час.

Тим часом корабель був поставлений по вітру і тепер тихо коливався на хвилях. Тештіго сповістив, що кити пірнули під воду, тримаючи курс за вітром, тому ми були впевнені, що тепер побачимо їх прямо по носу. Адже цього разу кити не стали б застосовувати своє дивовижне вміння, пірнувши в одному напрямі, розвернутися в глибині під водним покривом і щосили помчати в протилежному напрямку, – як було не раз помічено, кашалоти часто вдаються до такого хитрого прийому; але ж неможливо було уявити, що помічені Тештіго кити могли злякатися, та й взагалі якось відчути нашу присутність. Один із матросів, що не входив до команди вельбота і весь час мусив лишатися на кораблі, змінив індіанця на топі грот‑щогли. Чатові з фок– і бізань‑щогл спустилися на палубу, діжки з лінем були встановлені на своїх місцях, шлюпбалки виведені за борт, грота‑рей обрасоплений, і три вельботи повисли над хвилями, наче три коробочки морського кропу на крутих прибережних скелях. А їхні команди в нетерпінні вишикувалися біля борту; кожен однією рукою ще тримався за поруччя, а ногу вже поставив на планшир. Так стоять напоготові матроси біля бортів військового корабля, що йде на абордаж.

Та в цю вирішальну мить раптом пролунав вигук, що змусив усіх перевести погляд з китів на похмурого Ахаба. І ми, здригнувшись, побачили, що він стоїть, оточений п'ятьма темними примарами, які немовби постали з повітря.

Дата добавления: 2015-10-21