Захід сонця

Ахаб сидить у каюті біля кормового ілюмінатора і дивиться за борт.

– Я лишаю позаду білий каламутний слід; бліді води, зблідлі обличчя – де б я не плив. Заздрісні буруни здіймаються обабіч мене, прагнучи сховати під собою мій слід; нехай; але я пройду першим.

Там, удалині, біля країв вічно повної чаші, червоніє вино теплих хвиль. Золоте лице поринає в блакить. Сонце‑пірнач повільно сходить із полуденної висоти і зникає внизу; але душа моя прагне дедалі вище, і сили покидають її на нескінченному підйомі. Отже, мені не під силу тягар вінця, який я ношу, – цього залізного Ломбардського вінця[171]? На ньому сяють розсипи самоцвітів; та я не бачу його сяяння; я лише відчуваю на голові його сліпучий тягар. Він не золотий, він залізний, я це знаю. Він розламаний – я відчуваю це; гострі уламки ранять мене, мозок у корчах б'ється об твердий метал; так, мій череп – з міцної криці, і навіть у смертельній борні шолом мені не потрібний!

Чому сухий жар палить моє обличчя? О, колись світанок закликав мене до благородних діянь і захід сонця навівав мені спокій. Тепер не так. Це небесне світло світить не мені. Краса тільки ранить мене; а радіти їй я не можу. Осяяний вищою мудрістю, я позбавлений земної втіхи; проклятий найтяжчим із проклять, проклятий серед царства небесного! Ну, то на добраніч, на добраніч! (Махнувши рукою, відсувається від ілюмінатора).

Це було не так уже й важко. Я гадав, хоч один виявиться впертим; та ні – моє зазубрене колесо підійшло до їхніх коліщат і змусило їх обертатися одне за одним. Можна сказати, що вони – наче купки попелу переді мною, а я для них – сірник! От тільки шкода – щоб запалити інших, сірник згоряє сам! Я наважився на те, чого бажаю, а чого я бажаю, того доб'юся! Вони вважають мене божевільним – Старбак, наприклад; та я не просто божевільний, я скажений, я – оскаженіле божевілля. Те шалене божевілля, яке усвідомлює тільки себе! Мені провіщали, що я стану калікою, і ось я втратив ногу. А тепер я сам кажу, що той, хто зробив мене калікою, буде скалічений мною. Нехай пророк сам здійснить пророцтво. На це ви, великі боги, ніколи не були здатні. Я здійму вас на глуми, гравці в крокет, вуличні бійці, глухі Берки і сліпі Бендіго[172]! Я не казатиму вам, як малі школярі – старшим непослухам: «Знайдіть собі супротивника до пари, не чіпляйтеся до маленького!» Ні, ви звалили мене з ніг, та я знову підвівся; а ви – ви втекли і сховалися! Виходьте зі своїх схованок! У мене немає великої гармати, щоб постріляти вас за купами лантухів із бавовною. Виходьте, Ахаб вас привітає! І побачимо, чи змусите ви мене повернути назад. Змусити мене повернути назад? На це ви не здатні; ви скоріше самі збочите з дороги; ось у чому людська велич! Змусити мене повернути назад? Шлях до моєї мети викладений зі сталевих рейок, і по них мчать колеса моєї душі. Я мчу вперед над прірвою, крізь пробиту гірську товщу, під глибінню стрімкої ріки! І на моєму залізному шляху немає ні поворотів, ні перешкод!

Дата добавления: 2015-10-21