Слово в лексичній системі української мови

Лексикологія сучасної української літературної мови.

Лексика – (гр. lexis – слово).

Усі слова мови = словниковий склад мови.

Лексикологія – розділ мовознавства, який вивчає словниковий склад мови:

- загальна – вивчає закономірності, характерні для слів будь-якої мови;

- порівняльна – вивчає лексику окремих мов або сім’ї споріднених мов;

- описова – вивчає сучасну лексику, системні відношення між словами, стилістичну диференціацію;

- історична – вивчає формування і розвиток словникового складу мови, історію слів, історичні зміни в лексиці.

Об’єкт лексикології – слово.

Існує дуже багато визначень слова, де перехрещуються найрізноманітніші лінгвістичні аспекти: фонетичні, морфологічні, синтаксичні, логічні, психологічні, філософські. Дуже важко дати повне визначення слова або й взагалі неможливо.

Слово – мінімальна структурно-семантична одиниця мови, що виражає своїм звуковим складом поняття про предмети, процеси, явища дійсності, їхні ознаки і відношення між ними, вільно відтворюється у мовленні і служить для побудови висловлювань.

Слово – це єдність форми і змісту.

Форма – звукова оболонка.

Зміст – значення слова.

Літак – є і форма, і зміст

Стрибак – є лише форма.

велий – сучасний українець не розуміє, але в староукраїнській мові це означало великий, ось звідки велелюдний, велемовний.

Основна функція слова в мові – називна, або номінативна (лат.nomen – ім’я, назва), є ще емоційна, вказівна.

За допомогою слів людина називає предмети й явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії тощо.

Ми знаємо, що одна з найважливіших рис людського мислення – це абстрагування (узагальнення). Дерево, квітка, кущ (шукаємо спільні риси, ознаки). Так ми утворюємо поняття в людському мисленні і називаємо їх словами.

Слово – одиниця мови – назва предметів і явищ навколишньої дійсності.

Поняття – одиниця мислення – узагальнює відображення об’єкта дійсності в мисленні.

Чи всі слова називають поняття?

Ні. лише п овнозначні (самостійні).

Службові (служать для вираження відношень між словами).

Вигуки – мають звуконаслідувальні та емоційні функції.

Значення – співвіднесеність, зв’язок з певним явищем дійсності.

Значення слова поділяється на:

Лексичне – реальний зміст слова (але цього недостатньо для спілкування з допомогою мови);

Граматичне – здатність вступати у відношення з іншими словами.

Лексичне значення дає назву, граматичне є засобом вираження зв’язків між явищами дійсності.

Учені говорять про компонентний склад лексичного значення. Крім предметно-понятійної віднесеності, є й експресивно-оцінний компонент.

Вбачаємо і певний суб’єктивний чинник, адже слово не існує безвідносно до людини.

„Слова перебувають у безперервному зв’язку з усім нашим інтелектуальним і емоційним життям. Слово є одночасно і знаком думки мовця, і ознакою всіх інших психічних переживань, що входять у завдання і наміри повідомлення”.

Голуб, сокіл, ластівка, калина (слова мають пестливе значення).

Ворон, сич, будяк (негативну оцінність).

Метафора тіньові стор они (має негативний характер), навпаки: шовковий характер – (означає лагідний).

Експресивні компоненти лексичного згначення можуть бути мотивованими (кат, злодій, трудівниця, воркотати) або немотивованими: квітка- волошка – паразит, сокіл – хижак, а ми сприймаємо обидва як позитивні.

Логічний збіг з експресією радість, сум, любов, ненависть, печалитись, пишатись.

Лексема – слово в єдності всіх своїх лексичних і граматичних значень.

Лексичне значення поділяється:

за ієрархією ознаки на: основне і другорядне;

за часом виникнення: первинне і вторинне;

за ступенем узагальнення: конкретне та абстрактне (з лат. відтягнене).

Основний тип значення – номінативне значення, пряме, вільне, незв’язане, відбиває об’єктивну реальність, називає поняття, необмежене у зв’язках з іншими словами.

фразеологічно зумовлене – реалізується тільки в стійких словосполученнях:

піймати облизня, лігма лежати, дати відкоша, лизень злизав, ридма ридати, несосвітенний дурень = значення слова фразеологічно зумовлене.

синтаксичне зумовлене – виявляється лише в певній синтаксичній функції.

І вродиться ж така шарманка(базіка) (такий вітер) Г. Тютюнник

Ой, вигострю товариша, Засуну за халяву

Та піду шукати правди і тієї слави (Т.Шевченко).

Одне виступає як синтаксично зумовлене, інші – як вільні.

Але амба, капут, смакота – мають тільки синтаксично зумовлене значення, яке виявляється лише в певній синтаксичній функції.

Інші типи значення (взято із лінгвістичного термінологічного словника за алфавітом):

абстрактне – узагальнене значення, яке властиве абстрактним предметам;

абсолютне – виражає ступінь ознаки, яка не піддається градації (не можна додати підсилювальні слова, напр., дуже, тобто не можемо сказати: дуже чудова книга, дуже сліпий, німий,голий, жонатий;

асоціативне – сукупність слів-реакцій, які інформант асоціює із словом-стимулом: голка – шити, нитка, біль;

вторинне – не основне;

граматичне – морфологічне + синтаксичне;

денотативне – зв’язок між звуковою і/або графічною формою мовного знака, взятою разом із сигніфікативнним значенням, з одного боку, і елементом дійсності (денотатом), з іншого. (Денотація – сукупність об’єктів, що відповідає назві, реальний об’єкт); Денотат – предмети, їхні властивості, ознаки, стан, дії, відношення між предметами в об’єктивній дійсності, які розглядаються з погляду їхнього заміщення мовними знаками);

словотворче (дериваційне) – змістова сторона словотворчих афіксів і моделей, за якими будуються нові лексичні одиниці, наприклад, англ. + компоненти слова: голік, манн,er;

первинне – первісне значення речової частини словесного знака;

пряме – головний лексико-семантичний варіант словесного знака (на відміну від узуальних і оказіональних). Наприклад: гіркі ліки – гірка правда.

сигніфікативне – зв’язок фонетичної і/або графічної форми мовного знака із відображенням тих ознак елемента дійсності (денотата), вказання на які є достатнім для його виділення і позначення.

проміжне/реляційне – несе внутрішньо кодову інформацію (наприклад, узгоджувальна функція категорії роду, числа, відмінка у прикметників);

конотативне – яке виражає емотивно-оцінне ставлення до дійсності і зумовлює експресію; Конотація – семантична сутність, яка узуально чи оказіонально входить у план змісту мовних знаків і виражає емотивно-оцінне і стилістично марковне ставлення мовця до дійсності, що зумовлює експресивний ефект під час висловлювання; Це зміст поняття, що відповідає назві; компоненти значення слова, експресивно-емоційна надбудова, оцінні значення, модальні елементи, прагматичні риси слова, стилістичні відтінки, семантичні асоціації, додаткові, потенційні ознаки слова…

«Асоціативні риси, хоч і не входять безпосередньо до сематики вислову, є для нього дуже істотними, оскільки у багатьох випадках власне на них опирається регулярна метафоризація виразу, порівняння, словотворення та інші мовні процеси (Апресян, 1980, С.94-95).

конкретне – значення мовних знаків, які позначають фізичні предмети;

категоріальне – узагальнене значення, яке представляє предмет категоріально-граматичної семантики;

лексичне – номінативна цінність мовного знака, його предметне значення;

лексичне актуальне – значення у певному контексті (на відміну від потенційного лексичного значення, властивого словесному знаку як одиниці мовної системи);

лексичне потенційне – див. вище.

морфологічне – семантика морфологічна, значення, яке виражається з допомогою словотвору і словозміни;

номінативне – основне, пряме значення, актуальне;

оказіональне – значення, якого словесний знак набуває у контексті, яке відрізняється від звичного, загальноприйнятого, закріпленого в мовній системі;

основне, узуальне, інваріантне, предметне – загальноприйняте, зафіксоване в мові;

пейоративне – негативна оцінка (конотація) у значенні словосполучення, яка виникає в результаті складання словесних знаків: пуста голова – пусте горня; негативна оцінка може бути наявна постійно – писок, морда;

значення збільшеності/зменшеності – додаткове до основного;

синтаксичне – план змісту синтаксичних одиниць, який включає як змістовий, так і конструктивний синтаксис, синтаксична семантика;

словозмінне – змістова сторона словозмінних афіксів;

фразеологічно зв’язане – значення, яке словесний знак набуває тільки в складі певної фразеологічної одиниці: л ожка дьогтю в бочці меду.

Полісемія = (гр.poly – багато; sema – знак) багатозначність – здатність слова одночасно, синхронно виступати в мові з різними значеннями.

Чому існує п? Закон мовної економії – за допомогою мінімальної кількості знаків передати максимум інформації.

- важливий засіб системної організації лексичного складу мови, його збагачення. „конкретність досвіду безмежна. Ресурси навіть найбагатшої мови – суворо обмежені” (Виноградов).

Психолог Сеченов: Чи зручно було б користуватися мовою, якщо б кожне конкретне явище мало б слово? Усі берези, усі обличчя, усі стільці…Як впоратися з цим матеріалом (?)

- узагальнювальна роль слова та багатозначність!

5 значень слова – вік: 1) століття, 2) життя, 3) епоха, період часу, 4) тривалість часу, 5) період у розвитку кожної людини.

Проходити – 14 значень; приймати – 18; піти – 24.

Розрізняють 2 основні типи значення – пряме, первинне; переносне (вторинне).

Дата добавления: 2015-10-21