Об’єкти розвитку молодшого школяра в процесі іншомовної освіти

Здібності до пізнавальної діяльності
здібності перцептивного рівня	здібності моделюючого рівня
· до предметності, вибірковості, константності й осмисленості сприймання; · до розподілу, переключення й збільшення обсягу уваги; · до слухової й зорової диференціації; · до запам’ятовування вербального матеріалу та до довільного запам’ятовування.	· до антиципації структури фрази (тексту) та змісту висловлювання (тексту); · до здогадки значення лексичних одиниць; · до впізнавання мовленнєвих одиниць; · до порівняння, співставлення мовленнєвих одиниць, їхніх форм і значень; · до аналізу й синтезу; · до абстрагування й узагальнення як операцій оволодіння граматикою; · до логічного викладу змісту; · до формулювання понять і висновків; · до планування висловлювання; · до цілеутворення та до стратегії й тактики спілкування; · до уяви.
Здібності до емоційно-оціночної діяльності: · до вираження різних почуттів й емоційних станів; · до емпатії; · до комунікабельності; · до різновидів оцінки, в тому числі й самооцінки; · до цілеспрямованої роботи для досягнення цілей; · до самостійної праці; · до вольових зусиль.
Здібності, необхідні для функціонування діяльнісно-перетворюючої сфери
здібності здійснювати репродуктивні мовленнєві дії (співвідносяться з формуванням мовленнєвої навички)	здібності здійснювати продуктивні мовленнєві дії (співвідносяться з розвитком мовленнєвого вміння)
· до виклику (пригадування) лексичної одиниці, мовленнєвого зразка; · до номінації; · до імітації мовленнєвої одиниці будь-якого обсягу; · до підстановки лексичних одиниць у будь-який мовленнєвий зразок; · до дискурсивного усвідомлення правил-інструкцій, пам’яток, схем.	· до конструювання мовленнєвих одиниць будь-якого рівня (словосполучень, фраз, понадфразових єдностей, текстів); · до трансформації мовленнєвих одиниць цих же рівнів; · до комбінування мовленнєвих одиниць вищого рівня з одиниць нижчого рівня; · до вибору виразів, адекватних ситуації й меті спілкування; · до вербалізації; · до імпровізації.

Достатній рівень розвитку цих здібностей зумовлює успіх оволодіння молодшим школярем навичками й уміннями іншомовного спілкування. Однак навіть необхідний рівень їхнього розвитку не сприяє досягненню практичної мети при нерозвинутих навичках й уміннях учіння та його несформованих мотиви. Швидкість і якість формування комунікативної компетенції значною мірою залежить від рівня сформованості в учнів навчальних умінь оволодіння її складниками в класній та позакласній роботі під керівництвом учителя і самостійно, тобто від рівня сформованості (загально)навчальної компетенції, яка в словнику методичних термінів визначається як здатність користуватися раціональними прийомами розумової праці й самовдосконалюватися в оволодінні обраним предметом пізнання [2]. Навчальна компетенція дозволяє молодшому школяреві раціонально організувати діяльність учіння та сприяє розвитку його потреби в самоосвіті [295, с.18]. Відповідно вагомим завданням навчальної дисципліни з ІМ у початковій школі є формування у молодших школярів навичок і вмінь самостійного вирішення найпростіших комунікативно-пізнавальних завдань в усному та писемному мовленні.

Для укладання переліку загальнонавчальних навичок і вмінь, раціональних прийомів розумової праці, які забезпечують формування навичок і вмінь самовдосконалюватися в ІМ, звернемося до програмно-методичних матеріалів для початкової школи [398]. Укладачами матеріалів деталізовано зміст загальнонавчальних навичок і вмінь, послідовне формування яких допомагає молодшому школяреві включитися в спільну з учителем ІМ навчальну діяльність та адаптуватися до шкільних умов. При цьому загальнонавчальні навички й вміння описано стосовно безпосередньої (аудіювання, говоріння) та опосередкованої (читання, письмо) форм спілкування, а в межах першої (безпосередньої) форми спілкування загальнонавчальні навички й уміння, у свою чергу, поділено на навички й уміння, пов’язані з організацією учіння та його кореляцією й інтелектуальними процесами, а також навички й уміння мовленнєвого спрямування.

Так, при безпосередніх формах спілкування у молодших школярів мають бути розвинені такі найбільш значущі для оволодіння ІМ загальнонавчальні навички й уміння: 1) пов’язані з організацією учіння молодших школярів та його кореляцією: слухати вчителя й співрозмовника (аудитивна пам’ять); працювати в різних режимах (індивідуально, в парі, фронтально, у групі), взаємодіючи один з одним; контролювати й оцінювати свої (немовленнєві й мовленнєві) дії та дії своїх однокласників; 2) пов’язані з інтелектуальними процесами: спостерігати за конкретним мовним явищем у мовленні вчителя, диктора, однокласника; порівнювати й зіставляти мовне явище в рідній й іноземній мовах; розпізнавати й диференціювати (за конкретними ознаками) мовні явища й слова в ІМ; виділяти головне, основне при аудіюванні мовленнєвого висловлювання різного виду й типу; 3) мовленнєвого спрямування: планувати своє висловлювання, використовуючи вербальну настанову вчителя, змістові й смислові опори у вигляді ілюстративної й предметної наочності; дотримуватися культури спілкування в мовленнєвій і немовленнєвій поведінці (при звертанні до співрозмовника, при вживанні етикетних форм спілкування, при адекватному реагуванні на ситуацію, репліку співрозмовника, при початку розмови тощо); виражати свою думку, користуючись обмеженим порівняно з рідною мовою запасом мовних засобів.

При опосередкованих формах спілкування у молодших школярів мають бути розвинені такі найбільш значущі для оволодіння ІМ загальнонавчальні навички й уміння: при читанні – пізнавати усні образи слів у графічній формі; виразно з правильним інтонуванням і смисловим наголосом читати вголос; читати мовчки, орієнтуватися в тексті для читання, здобуваючи інформацію і виділяючи головне, суттєве; користуватися словником, коментарями; здогадуватися зі словотворчими елементами, за аналогією з рідною мовою, за контекстом про значення невідомих при читанні й аудіюванні слів; при письмі – порівнювати зразок для письма з написаним; виписувати з тексту ключові слова, інформацію, яка цікавить учня; складати план до прочитаного.

Відповідно перераховані вище здібності (табл. 1.9) та загальнонавчальні навички й уміння виступають об’єктами розвиваючої мети іншомовної освіти молодших школярів.

Отже проаналізувавши низку джерел, автори яких досліджують іншомовну освіту молодших школярів, ми конкретизували й уточнили змістово-цільовий складник іншомовної освіти молодших школярів.

Таким чином у цьому підрозділі дисертації на основі критичного аналізу джерел виявлено сучасні тенденції іншомовної освіти молодших школярів та конкретизовано її змістово-цільовий складник (мету і зміст), уточнення яких слугує підґрунтям дослідження проблеми методичної освіти майбутніх учителів ІМ початкової школи. Також запропоновано методологічне підґрунтя для подальших досліджень системного розвитку молодшого школяра як активного суб’єкта іншомовної освіти, зокрема різних аспектів його особистості та різновидів провідної діяльності.

Дата добавления: 2015-08-21