Іншомовні знання – складники мовної компетенції молодших школярів

Фонетичні знання

· Основні звуко-буквені відповідники. · Апроксимована вимова. · Відсутність приглушення кінцевих дзвінких приголосних. · Наявність довгих і коротких голосних та дифтонгів. · Відсутність пом’якшення приголосних (палаталізація). · Злита вимова допоміжних слів із повнозначними. · Основні типи інтонації АМ. · Словесний наголос. · Фразовий наголос (відсутність наголосу на допоміжних словах). · Англійський ритм (членування речень на смислові групи).

Орфографічні знання

· Букви алфавіту. · Графіка (напівдрукований шрифт). · Основні правила орфографії. · Правила читання.

Лексичні знання

· Словотворення: суфікси числівників -teen, -ty, -th; іменників -er (-or); словоскладання.

Граматичні знання

· Допоміжні дієслова to be, to have у теперішньому, минулому й майбутньому часі. · Модальні дієслова can, may, must. · Часові форми Present Indefinite, Future Indefinite, Past Indefinite, Present Continuous, Present Perfect. · Наказовий спосіб. · Питальні, стверджувальні і заперечні речення. · Безособові речення. · Складносурядні й складнопідрядні речення. · Однина й множина іменників. · Означений, неозначений і нульовий артикль. · Присвійний відмінок іменників. · Особові, вказівні, присвійні, неозначені й питальні займенники. · Ступені порівняння якісних прикметників. · Якісні і порядкові числівники. · Прийменники місця й напрямку. · Сполучники. · Прислівники (частотні, часу).

Таким чином перераховані вище мовні знання і мовленнєві навички як складники змісту мовної компетенції молодших школярів виступають кінцевими практичними цілями іншомовної освіти в початковій школі.

Освітня й виховна цілі іншомовної освіти молодших школярів. Нагадаємо, що в чинних програмах з ІМ [210; 211] соціокультурна й соціолінгвістична компетенції не розмежовуються. При цьому визначення їхнього співвідношення не входить у завдання нашого дослідження. Ми дотримуємося погляду П.О.Беха, який розглядає обидва види як складники лінгвосоціокультурної компетенції [17, с.35]. Конкретизуємо її компонентний склад.

Згідно зі словником методичних термінів соціокультурна компетенція передбачає знайомство того, хто навчається, з національно-культурною специфікою мовленнєвої поведінки й здатності користуватися тими елементами соціокультурного контексту, які релевантні для породження й сприймання мовлення з погляду носіїв мови: звичаї, правила, норми, соціальні умовності, ритуали, соціальні стереотипи, країнознавчі знання тощо [2]. Відповідно соціокультурна компетенція містить знання про національно-культурну специфіку мовленнєвої поведінки носіїв виучуваної мови та вміння користуватися релевантними для породження й сприймання мовлення з погляду носіїв мови елементами соціокультурного контексту.

Н.Ф.Бориско [61, с.63] визначає соціокультурну компетенцію як сукупність специфічних лінгвокраїнознавчих, соціолінгвістичних, соціально-психологічних, культурознавчих і міжкультурних знань, навичок і вмінь, які визначають здатність і готовність особистості до діалогу культур як учасника й посередника. Автори методичного посібника «Вопросы контроля…» [74, с.18] до складу соціокультурної компетенції відносять знання соціокультурного контексту, вміння і навички мовленнєвої і немовленнєвої поведінки, характерні для колективу носіїв виучуваної мови. За П.О.Бехом соціокультурна компетенція є сукупністю знань, навичок і вмінь критично орієнтуватися в основних відмінностях, особливостях, перевагах і досягненнях культур країн виучуваних ІМ та культур народів України, висловлювати свою обґрунтовану думку щодо нової культури і порівнюваних культур у цілому, розуміти реалії виучуваної культури, толерантно з повагою ставитися до інших культур [17, с.35]. Соціокультурна компетенціяяк інструмент виховання міжнародно-орієнтованої особистості, яка усвідомлює взаємозв’язок і цілісність світу, необхідність міжкультурного співробітництва у вирішенні глобальних проблем людства, передбачає не просто діалог на рівні індивідуумів, а готовність і здатність до ведення діалогу культур [405, с.8].

Згідно з державним освітнім стандартом з ІМ для основної школи [94, с.7] і вітчизняним підручником з методики [390, с.43] соціокультурна компетенція школярів складається з країнознавчої й лінгвокраїнознавчої компетенції. Відповідно до державного освітнього стандарту учні мають отримати певні країнознавчі (знання історії, географії, економіки, державного устрою й культури країни) та лінгвокраїнознавчі знання (особливостей мовленнєвої й немовленнєвої поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування знання). Автори підручника з методики також трактують країнознавчу компетенцію як знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається (знання історії, географії, економіки, державного устрою, особливостей побуту, традицій і звичаїв країни). Однак у визначенні лінгвокраїнознавчої компетенції вітчизняні методисти не обмежуються лише знаннями («цілісна система уявлень про національно-культурні особливості країни»), а трактують лінгвокраїнознавчу компетенцію як «володіння учнями особливостями мовленнєвої й немовленнєвої (міміка, жести, що супроводжують висловлювання) поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування» [390, с.43], що дозволяє говорити про два складники лінгвокраїнознавчої компетенції – знання й уміння.

Узагальнимо компонентний склад соціокультурної компетенції у табл. 1.6, із якої видно, що обов’язковими складниками соціокультурної компетенції є знання та вміння.

Таблиця 1.6

Дата добавления: 2015-08-21