Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Українські губернії Російської імперії кінці 18-поч.20ст.

Читайте также:
  1. Виживання Візантійської імперії
  2. ГРОМАДІВСЬКИЙ РУХ НАПРИКІНЦІ 50 – ПОЧАТКУ 60-х РОКІВ ХІХ ст.
  3. Епоха «Національного відродження» слов'янських народів Австрійської імперії.
  4. Жанр замітки в українській пресі: особливості подання.
  5. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДОБУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ
  6. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ПОЛЬЩІ.
  7. Імперська Конституція 1871 року та Особливості політічного розвітку Німецької імперії в 70-х рр. ХІХ ст.

В останні десятиріччя XVIII ст. в Україні відбулися надзвичайно глибокі зміни. Якщо раніше Українська козацька держава з певними обмеженнями визначала зміст свого внутрішнього життя, то після її ліквідації Україна перетворилася на губернії Російської імперії, які жили за указами та розпорядженнями з Петербурга. Перемоги над Туреччиною, ліквідація автономії Слобожанщини і Гетьманщини, розорення Запорозької Січі, поділи Речі Посполитої дали змогу Російській імперії зміцнитися за рахунок включення українських територій до свого складу та їх експлуатації. Наприкінці XVIII ст. під владою Романових сконцентрувалося 4/5 території нашої Батьківщини, де проживало 8,2 млн мешканців. на зламі XVIII-XIX ст. підросійську Україну було поділено на 9 губерній. управління в них здійснювалося за імперськими зразками. Колишні козацькі полки Слобожанщини було перетворено на Слобідсько-Українську губернію. На території колишньої Гетьманщини створено Чернігівську та Полтавську губернії. Правобережжя поділено на Волинську, Київську та Подільську губернії. Південні землі включено до складу імперії як Катеринославську, Херсонську і Таврійську губернії. З невеликими змінами даний адміністративно-територіальний поділ зберігався до часів української революції 1917-1921 pp. Управління губерніями здійснювали генерал-губернатори, призначені царем. Вони зосереджували у своїх руках усю повноту адміністративної влади й вирішували питання громадського життя. На початку XIX ст. було створене Малоросійське генерал-губернаторство, до складу якого ввійшли дві лівобережні губернії. У 1830-1831 pp. правобережні губернії стали складовими Київського генерал-губернаторства. Генерал-губернатори мали майже необмежену владу й насамперед займалися військовими справами та попереджали будь-які прояви опозиційності. Губернії складалися з повітів, управління в яких здійснювали царські справники. Повіти поділялися на стани, очолювані поліцейськими приставами. У 1835 р. позбавлене магдебурзького права останнє самоврядне місто України — Київ. Протягом першої половини XIX ст. територія України залишалася роз'єднаною на окремі регіони. Тодішня підросійська Україна складалася з чотирьох великих регіонів:Правобережна Україна, Слобожанщина, Лівобережна та Південна (Степова) Україна. Заселення українцями Північного Кавказу зумовило формування Кубанської України. Знищення козацької державності, запровадження російських державних установ, зросійщення переважної частини козацької старшини вивели Україну з осередку європейських націй. Російський уряд намагався перетворити українців на етнічну масу без своїх провідників та історичної пам'яті, нездатну захистити свою культуру, а тим більше примножувати й розвивати її.основною частиною населення якої були селяни значна їхня частина була закріпачена: у губерніях Лівобережжя кріпаки становили 40-45 % місцевого населення. Національний склад Лівобережжя був найодноріднішим.українці становили понад 98 % мешканців краю. В основному це були селяни й поміщики.Після ліквідації Гетьманщини на Лівобережжі збільшилася кількість росіян. Вони переважали серед державних чиновників військових, жандармів, поліцейських.Населення Правобережжя було представлене передусім трьома станами і народами. На зламі століть 88 % мешканців цього краю становили українці — майже всі вони були кріпаками..Панщина, замість визначених трьох днів, часто становила шість. Експлуатація селян на Правобережжі сягнула тієї критичної межі, за якою селяни вже не мали змоги утримувати власні господарства.У 1796 р. на Південну Україну було офіційно поширено дію кріпосного прав а. Південна Україна сприймалася українцями як казковий благословенний край, де можна було легко й швидко «розжитися». Тому чисельність мешканців тут швидко зростала за рахунок переселенців. За приростом населення губернії Степової України набагато випереджали інші регіони Російської імперії.Буржуазні відносини протягом першої половини XIX ст. спричинили зміни в зовнішньому вигляді міських і сільських жител. Усе частіше мешканці оздоблю вали фасади будинків, укривали дахи ґонтом або черепицею, ставили шибкові вікна. Заможніші селяни вкривали дахи жерстю, прикрашали груби кахлями, робили попереднє планування своїх помешкань. У містах того періоду зароджувалися й нові форми проведення вільного часу. Міщани отримали можливість дивитися театральні вистави, відвідувати концерти, нерідко влаштовувані на центральних майданах міст і в парках.

 

3 4. Угорщина і Трансільванія під владою Габсбургів 17-18ст.

11 вересня 1697 року австрійські війська під командуванням Євгенія Савойського розбили турецьку армію. У результаті війни до Австрії відійшли велика частина Угорщини, Трансільванія, Хорватія і майже вся Славонія.У 17 столітті Трансільванія була об'єктом боротьби між Габсбурзькою й Османською імперіями, відігравала значну роль у боротьбі Угорського королівства проти Габсбургів.У 1687 році війська Габсбургів окупували територію Трансільванії. На Карловицькому конгресі Габсбурги домоглися міжнародного визнання своєї влади над Трансільванією. Карловицький конгрес 1698-1699 років, міжнародний конгрес, що зібрався в жовтні 1698 року у містечку Карловці в Славонії для укладання миру між державами, що входили в "Священну лігу" (Австрія, Венеція, Польща, Росія), і Османською імперією (Туреччиною). З 2-ї половини 18 століття у надрах феодалізму в Трансільванії зароджуються капіталістичні відносини. Жорстока феодальна експлуатація викликала Трансільванське селянське повстання 1784-85 років. Його причина - посилення кріпосницького гніта,Селяни стали розправлятися з представниками влади, дворянами, розоряти їхні маєтки, церкви. Після придушення повстання Йосип II змушений був видати в 1785 році акт про скасування особистої фортечної залежності селян. Під час Революції 1848-49 років в Угорщині селяни Трансільванії захопили частину поміщицьких земель.У 1854 році Габсбурги підтвердили особисту волю селян (проголошена в 1785 р., потім у 1790 р. скасована), за якими закріпили землі, захоплені ними в ході Революції 1848-49 років. З утворенням у 1867 р. Австро- Угорській монархії Трансільванія була включена до складу Угорського королівства.31 жовтня 1918 року робітники Трансільванії разом з угорськими трудящими брали участь у загальному страйку, що переріс у буржуазно-демократичну революцію, що завершила розпад Австро-Угорщини.Трианонським мирним договором 1920 р. Трансільванія була закріплена за Румунією. У 1940 році Північна Трансільванія була приєднана до хортистської Угорщини (Угорські арбітражі 1938 і 1940 років). У жовтні 1944 р. Радянська Армія і румунські війська завершили звільнення Трансільванії від фашистських військ. Паризькі мирні договори 1947 р. відновили румуно-угорський кордон, що існував на 1 січня 1938р.

 

 

47. Перша світова війна:передумови,перебіг бойових дій,наслідки,нові оцінки.

 

Перша світова війна була закономірним результатом загострення суперечностей між найбільшими індустріальними державами. Німеччина, яка мала могутній військовий і економічний потенціал, прагнула до світового лідерства, не задовольняючись існуючим з кінця XIX ст. розподілом сфер впливу. Особливої гостроти інтереси Німеччини та Великобританії зіткнулися в Африці, Східній Азії та на Близькому Сході. Великобританія прагнула якомога раніше знищити німецький флот і зберегти за собою становище першої морської держави світу. Франко-німецькі суперечності були наслідком франко-прусської війни 1870-1871 pp. Розуміючи, що Франція не погодиться із втратою Ельзасу і Лотарингії, Німеччина прагнула завдати їй нового удару. На початку XX ст. загострилися також суперечності між Німеччиною, Росією та Австро-Угорщиною. Росію непокоїла політика Німеччини на Балканах та її економічне зростання. Австро-Угорщина готувалася захопити Сербію, Росія прагнула зберегти і розширити свій політичний вплив на Балканах, захопити чорноморські протоки і Константинополь, Західну Україну. На межі XIX—XX ст. все частіше виникали суперечності між Німеччиною та США з колоніальних питань в Африці, Південно-Східній Азії, Латинській Америці.Розпочалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові монополії. На початку червня 1914 р. Німеччина та Австро-Угорщина дійшли висновку, що настав найбільш сприятливий момент для початку війни. Великобританія активно підтримувала в них ілюзію, що в майбутній війні вона залишиться нейтральною державою, а вони будуть мати своїми противниками лише дві великі держави — Росію та Францію. Для початку конфлікту потрібен був лише привід.Безпосереднім приводом до розв´язання Першої світової війни стало вбивство 28 червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво сербським націоналістом Г. Принципом спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини. Австро-Угорщина зі згоди Німеччини звинуватила Сербію і надіслала їй ультиматум, в якому містилися приречені на невиконання умови. І хоч його в цілому було прийнято, Австро-Угорщина оголосила 28 липня війну Сербії. Росія як гарант незалежності Сербії розпочала загальну мобілізацію, і вже 1 серпня Німеччина оголошує їй війну. У відповідь у війну вступає Франція (3 серпня) і нарешті Великобританія (4 серпня). 23 серпня 1914 р. на боці Антанти виступила Японія, яка скористалася сприятливими умовами для захоплення німецьких володінь на Далекому Сході. На другий день війни Туреччина підписала договір з Німеччиною і пропустила її кораблі в Чорне море. Після обстрілу турецьким флотом чорноморських портів Росії остання оголосила в листопаді 1914 р. війну Туреччині.Поступово в неї було втягнуто 36 держав світу з населенням понад 1,5 млрд осіб (75% населення світу). У збройні сили воюючих країн було мобілізовано понад 73 млн осіб. Німеччина з початку війни розгортає активні наступальні дії на Західному фронті. Порушивши нейтралітет Бельгії, німецькі війська рушили в наступ на Північну Францію, виконуючи «план Шліффена». Планувалося розгромити Францію ще до того, як Росія зосередить війська для контрудару. На кінець серпня німці підійшли до Парижу і французький уряд залишив столицю. У Берліні вважали, що перемога близько. Проте російські війська на прохання союзників розпочали наступ у Східній Пруссії. Через неузгодженість дій російська армія зазнала поразки біля Мазурських озер і була витіснена зі Східної Пруссії. Італія відмовилася виступити на боці Німеччини і оголосила нейтралітет. Німці не змогли через брак сил захопити Париж. На початок вересня вони досягли р. Марни, але втратили темп наступальної операції. 5 вересня розпочалася битва на р. Марні, в якій з обох сторін брали участь до 2 млн осіб. Французькі війська перейшли в наступ і відтіснили противника до р. Ен. Німецький стратегічний план «бліцкригу» на Заході зазнав краху. Війна набула затяжного характеру. На Східному фронті у Галичині російські війська завдали поразки австро-угорським арміям, відкинувши їх за Карпати і до Кракова. Німеччина змушена була перекинути в Галичину війська для підтримки союзника. Проте наступ на Варшаву зазнав поразки. У цей же час австро-угорські війська були вигнані з Сербії.

На кінець 1914 р. на всіх фронтах битви в основному закінчилися на користь Антанти. Англійські, французькі та японські війська захопили майже всі німецькі колонії в Африці і на Далекому Сході.У 1915 р. головні воєнні дії велися на Східному фронті. Німеччина та її союзники спрямували основний удар проти Росії. Німецьке командування 2 травня 1915 р. розпочало наступ проти російських військ. росіяни залишили всю Галичину, Буковину, Польщу, Литву, частину Волині та Латвії. Німецькому командуванню не вдалося досягти головної мети наступу — розгрому російської армії та ліквідації Східного фронту. На Західному фронті суттєвих змін не відбулос я. Навесні 1915 р. Німеччина вперше в історії воєн використала біля м. Іпр отруйні гази, але мала лише тактичний успіх. Німеччина вперше почала широко використовувати підводні човни, щоб здійснити блокаду Британських островів, проте бажаного успіху не мала. Колишній союзник за Троїстою угодою, Італія в 1915 р. остаточно перейшла на бік Антанти і 23 травня вступила у війну проти Німеччини та Австро-Угорщини. У жовтні 1915 р. проти Сербії почався спільний наступ німецької, австро-угорської та болгарської армій. У 1916 р. Німеччина знову переносить центр військових зусиль на Західний фронт.21 лютого 1916 р. біля Вердена на десятикілометровому фронті 12 німецьких дивізій атакували французькі укріплення. Верденська битва тривала до грудня 1916 р. і увійшла в історію як «Верденська м´ясорубка».Вона була найбільш запеклою і тривалою битвою Першої світової війни. У вересні 1916 р. англійські війська вперше в історії воєн застосували танки. Більш успішним був наступ російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова, розпочатий 3 червня 1916 р. У результаті «Брусилівського прориву» росіяни оволоділи Луцьком, Чернівцями, захопили частину Галичини, увійшли в Карпати.28 серпня 1916 р. у війну на боці Антанти наважилася вступити Румунія.У грудні 1916 р. Німеччина та її союзники запропонували державам Антанти розпочати мирні переговори. Заяву про бажання припинити війну зробили США. Проте Антанта відмовилася від переговорів, звинувативши у розв´язанні війни Німеччину. Відмова була використана Німеччиною як привід до загострення методів ведення війни — з 1 лютого 1917 р. розпочалася необмежена підводна війна проти флотів Антанти та їх союзників. У відповідь на цю заяву США розірвали з Німеччиною дипломатичні відносини, а 6 квітня 1917 р. оголосили їй війну. У 1917 р. запланований Антантою одночасний генеральний наступ на всіх фронтах не відбувся.

У грудні 1917 р. радянський уряд Росії розпочав мирні переговори з Німеччиною та її союзниками, що завершилися 3 березня 1918 р. підписанням Брестського мирного договору. Ціною великих поступок Росія вийшла зі світової війни. У травні 1918 р. Румунія підписала з Четверним союзом мир і також припинила воєнні дії. У січні 1918 р. президент США В. Вільсон виступив з миротворчими пропозиціями («14 пунктів»), в яких засуджував несправедливі війни, національний гніт, таємну дипломатію, пропонував створити міжнародну організацію, яка могла б забезпечити післявоєнний мир. Німецьке командування навесні 1918 р. спробувало розгромити англо-французькі війська до прибуття в Європу американських армій. На Західний фронт були перекинуті війська зі Східного фронту. Вони знову вийшли на р. Марну, підійшли за 70 км до Парижа і змогли навіть обстрілювати місто з далекобійних гармат. Проте вони не досягли головної мети — розгрому військ Антанти. Резерви Німеччини були вичерпані, й ініціатива перейшла до Антанти. Антанта намагалася остаточно розгромити своїх противників і продиктувати умови миру. ЗО жовтня капітулювала й Османська імперія. 28 жовтня командування австро-угорської армії запросило перемир´я, а 3 листопада підписала капітуляцію. Становище Німеччини після капітуляції всіх союзників стало цілком безнадійним. З листопада в Німеччині почалася революція і новий уряд поспішив укласти перемир´я. На світанку 11 листопада 1918 р. в Комп´єнському лісі, в вагоні маршала Ф. Фоша було підписано перемир´я між Німеччиною і державами Антанти. Згідно з умовами перемир´я Німеччина зобов´язувалася звільнити захоплені нею територію Франції, Бельгії і Люксембургу, а також Ельзас-Лотарингію, вивести війська з території Австро-Угорщини, Туреччини, Румунії, звільнити лівий берег р. Рейну. Перша світова війна1914-1918 pp. стала трагедією для світу. Людські втрати становили понад 10 млн осіб. Лише США змогли зміцнити своє економічне становище, перетворившись у найбагатшу країну світу.

 

80.Українські землі в складі Речі Посполитої(1569-1647)

 

Литва зав'язала війну з Москвою. За таких обставин Литва звернулась до Польщі про допомогу. Умовою допомоги з боку Польщі було об'єднання в одне політичне ціле. Спочатку українські та литовські магнати чинили опір такому об'єднанню, але 1 липня 1569 р. була укладена Люблінська унія, згідно з якою утворилась Річ Посполита, що мала єдиного короля, сейм, гроші, податки та єдину зовнішню політику. Але Велике князівство зуміло ще певною мірою зберегти автономію в питаннях місцевого самоврядування, війська, скарбниці та системи судочинства. Прийняття Люблінської унії мало для українців фатальні наслідки. розпочався повсюдний наступ польсько-литовської адміністрації на права українського населення. Він охоплював насамперед економічну сферу, де уряд новоствореної Речі Посполитої всіляко підтримував магнатство, в руках якого навіть король зоставався маріонеткою. Різко посилився національний, релігійний і культурний гніт. Як свідчила доля Галичини, із переходом українських земель від Литви до Польщі було поставлено під сумнів саме існування українців як окремої етнічної спільноти.

Згідно з новим адміністративно-територіальним устроєм, українські землі, що опинилися у складі Польщі, було поділено на 6 воєводств: Руське (із центром у Львові), Белзьке (Белз), Подільське (Кам'янець), Волинське (Луцьк), Брацлавське (Брацлав), Київське (Київ). У 1635 р. було утворене Чернігівське воєводство з центром у Чернігові. Кожне воєводство мало свої сеймики й посилало своїх депутатів до Варшави на сейм. Спочатку на Київщині, Брацлавщині й на Волині зберігалися Литовський статут та урядова українська мова, але незабаром вони поступаються загальнодержавному праву та латинській і польській мовам.

Новоприєднані території різнилися між собою за економічним становищем. Процвітаючими вважалися Волинь, Північна Київщина, Південно-Східнє Поділля було менше заселене і Лівобережжя було дуже спустошене. На півдні найсильнішими містами були Канів і Черкаси. Переяславщина почала швидко відроджуватися з монгольської руїн и у другій пол. XV ст., але її процвітання тривало недовго. У кінці XVI ст. почалася бурхлива колонізація Східної України, в т. ч. Лівобережжя, Середньої Полтавщини, земель між Дніпром і Південним Бугом, Сіверщини. Східну Україну колонізували селяни з Волині, Галичини, Холмщини та Поділля. Услід за хліборобами приїжджали магнати і тисячі їхніх наймитів, які захоплювали найбагатші у світі чорноземи. Утворювалися величезні латифундії, фактично незалежні від польської корони.. До сер. XVII ст. на просторах лівого і правого берегів Дніпра впроваджується кріпацтво не менш жорстоке, ніж на західноукраїнських землях. Утворилася жорстока фільваркова система, що довела панщину до 6 днів на тиждень. Впровадження панщини вільний народ зустрів вороже. Підтриманий запорожцями, він готувався до вирішальної боротьби з ворогом. Нелегко жилося в Польській державі й українському міщанству. Між українськими і латинськими ремісниками точилася затяжна боротьба, що не раз переростала у криваві бійки. Українці добивалися рівноправної участі в ремісничих цехах. Отже, з утворенням Речі Посполитої та переходом українських земель під владу Польщі їхнє становище значно погіршується: посилюються економічні утиски, обмежується політичне життя, занепадають національні традиції та культура. Особливу увагу у своїх колонізаторських планах поляки приділяли українській знаті, намагаючись переманити її на свій бік. Тим самим вони позбавляли українське суспільство його еліти, функції якої полягали у здійсненні політичного керівництва, сприянні розвитку культури та освіти, підтримці православної церкви, формуванні й збереженні національної самоб утності. Найшвидше спольщення суспільної верхівки розпочалося на західноукраїнських землях, які ще в XIV ст. ввійшли до складу Польщі. У результаті вже на XVI ст. по всій Західній Україні серед шляхетської верхівки український елемент не відігравав ніякої ролі. Усе змінилося у XV ст. Під впливом Польщі великий князь, а з ним і його оточення перейшли до католицизму. Православні вже не могли займати державні посади. Правителі грубо втручалися в церковні справи, свавільно призначаючи митрополита, єпископів, інших ієрархів. Світська влада повністю контролювала духовенство. Така практика призвела до того, що православними владиками ставали аморальні, злочинні, розпусні особи. Панство присвоювало маєтки, власність монастирів та окремих священнослужителів. Порядні духівники втікали зі своїх парафій, натомість туди направляли обмежених, часто неписьменних пройдисвітів. у XV —XVII ст. відчувалося культурне піднесення. Молоді люди здобували вищу освіту у Краківському університеті та за кордоном. Значний вплив мали реформаторський рух, епоха Відродження. До цього додавалася діяльність єзуїтів, які, зосередивши у своїх лавах відданих, добре освічених і розумних членів та заснувавши по всій Речі Посполитій цілу мережу прекрасних колегій, не лише виховували поляків у дусі войовничого католицизму, а й привертали до себе обдаровану протестантську й православну молодь. У той час, коли польські римо-католики підготували добре вишколених, високоосвічених богословів, українське православ'я ледве животіло. Православ'я ж, а також українська мова та звичаї пов'язувалися насамперед із нижчими верствами.Посилення польсько-католицької експансії в Україні, процес винародовлення української еліти викликали занепокоєння та опір патріотично налаштованої шляхти, серед заможних кіл міщанства, православного духовенства, селянства, козацтва. Залишились відданими батьківській вірі та культурі й окремі магнати. Серед останніх найбільше відзначився князь Василь-Костянтин Острозький, якого називали «некоронованим королем України», один із найбагатших і наймогутніших магнатів Речі Посполитої. Близько 1576 р. він заснував у своєму маєтку на Волині славнозвісну Острозьку академію — першу українську школу вищого рівня, навколо якої згуртувалися найкращі культурно-освітні сили України. При академії діяла друкарня, де у 1581 р. з'явилося перше повне видання Біблії слов'янською мовою — т. зв. Острозька Біблія. Князь Острозький також заснував школи в Турові, Володимирі, протегував різноманітним українським православним інституціям.

 

 


Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 351 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: НА КАМ’ЯНОМУ ОСТРОВІ | Многогрішного (певний виняток, бо були трохи кращими, ніж попередні), Конотопські Статті 1672 р. – І. Самойловича тощо. | РЕВОЛЮЦІЇ ТА НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ РУХИ 20-ИХ РР. ХІХ СТ. У ЄВРОПІ (ПОДІЇ В ІСПАНІЇ, ПОРТУГАЛІЇ, ІТАЛІЇ, ГРЕЦІЇ ТА ВОЛОЩИНІ). | Ідейні доктрини та соціальні рухи в країнах Європи та Америки ХІХ – поч. ХХ ст | Країни Північної Європи (друга пол..20 поч.21ст.)порівняльна характеристика. | Галичина,Буковина, та Підкарпатська Русь у міжвоєнний період:порівняльна характеристика. | Антиколоніальні рухи в Азії та Африці у 19-на поч..20ст. | Розвиток освіти і науки в країнах Зх.Європи 16пер.пол17ст. | Провідні країни мусульманського світу(Туреччина,іран,Єгипет)другої пол.20поч.21ст. | військово-територіальний устрій на Правобережній |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Україна в роки незалежності:загальна характеристика.| Особливості селянських повстань у країнах Зх.Європи 14-15ст.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)