Революції та національно-визвольні рухи 20-их рр. Хіх ст. У Європі (події в Іспанії, Португалії, Італії, Греції та волощині).

20-ті роки XIX ст. відзначені рядом революційних виступів і повстань в Західній Європі і на Балканах. Буржуазні революції в Іспанії, Португалії і Італії були викликані домаганнями буржуазії на владу і її боротьбою проти абсолютизму, відновленого після краху наполеонівської імперії. Хоча обстановка в цих країнах в роки Реставрації істотно розрізнялася (в Італії антифеодальні перетворення революційного і наполеонівського періоду в основному залишилися в силі, тоді як в Іспанії та Португалії феодальні підвалини суспільства не були розхитані), що спалахнули тут буржуазні революції мали деякі загальні специфічні риси. Ці виступи (так само як і національно-визвольна революція в Греції, повстання в Валахії) не носили стихійного характеру, вони були задумані і підготовлені таємними товариствами, що складалися з буржуазних елементів, інтелігенції, ліберальних дворян і військових. У 1820 р. спалахнула революція в Іспані ї, що широко відгукнулася по всій Європі. У країні було введено свободу преси та прийнято конституцію. Але у 1823 р. революція зазнала поразки. Цьому сприяла французька інтервенція, здійснена за рішенням Священного союзу.

У 1820—1821 рр. у Неаполі і П'ємонті повстали військові частини на чолі з офіцерами - карбонаріями (вугільниками). Члени таємного товариства карбонаріїв проводили перші зібрання у хижах, де спалювали вугілля. На своїх кинджалах карбонарії клялись боротися за свободу батьківщини. Головним завданням карбонарії вважали звільнення країни від австрійського гніту, повалення монархічних режимів і прийняття конституції. Повстання змусило неаполітанського короля зректися престолу, але австрійські каральні частини, вступивши на територію королівства, відновили монархію Бурбонів. Австрійськими багнетами було придушено і виступи патріотів у П'ємонті.Священний союз тимчасово подолав революційний рух, але виступи 20-х років не минули безслідно. Вони сприяли подальшому розхитуванню підвалин феодально-абсолютистського ладу і готували ґрунт для подальшого поширення революційно-демократичних, національно-визвольних і об'єднавчих рухів у Європі. Європейські революції сприяли також розгортанню визвольного руху в Греції та перемозі національно-визвольної війни народів Південної Америки проти колоніального гніту Іспанії і Португалії. У 1821 р. почалося масове повстання проти турецького панування у Греції. Через рік грецькі Національні збори проголосили незалежність країни. Султанський уряд придушував повстання надзвичайно жорстокими методами. Десятки тисяч патріотів було вбито або продано в рабство. Мужня боротьба грецького народу за свободу викликала щире співчуття серед прогресивних кіл Європи. Вони збирали грошові пожертви, надсилали патріотам зброю, вербували добровольців для участі у визвольній боротьбі.Перемога революційних сил в Іспанії в 1820 р. підштовхнула португальських військових до рішучих дій. 24 серпня 1820 повстав гарнізон міста Порту. Керівники повстання - полковники Сепулведа і Кабрейра - закликали до скликання кортесів і розробці конституції. Народні маси з ентузіазмом зустріли почалася революцію: наприкінці серпня - початку вересня рух охопив міста північної Португалії. 15 вересня революція перемогла в Лісабон. Тимчасовий уряд вирішив скликати кортеси. У вересні 1822 р. кортеси завершили роботу над конституцією, заснованої на принципах народного суверенітету, громадянського рівності, поділу влади. Конституція 1822 проголосила Португалію конституційною монархією. Законодавча влада передавалася виборним однопалатним кортесам, виконавча влада в руках короля. Конституція не встановлювала майновий ценз для виборців; виборчих прав були позбавлені слуги і особи, які не мали роботи. Незважаючи на численні селянські петиції, які надходили в кортеси в 1821 - 1822 рр.., Законодавці не скасували поземельні повинності, припускаючи організувати в майбутньому їх викуп.

Дата добавления: 2015-08-21