Особливості селянських повстань у країнах Зх.Європи 14-15ст.

Період розвиненого феодалізму, коли селянство у всіх регіонах Європи постає як вже сформований єдиний клас, його класова боротьба виступає у найбільш чіткому вигляді, висловлюючи основний антагонізм феодального суспільства. У першому етапі розвиненого феодалізму у Західної Європи, головною формою класової боротьби стають конфлікти окремих селян зі своїми сеньйорами. головною передумовою загострення був швидкий розвиток товарно-грошових відносин, Загостренню ситуації сприяло також посилення в XIV – XV ст. у регіонах державної експлуатації селян проведення центральною владою антиробітничого законодавства про максимальну заробітню плату найманих робітників. Злигодні селянства, особливо у Франції, поглиблювалася Столітня війна. Форми селянської боротьби у всіх регіонах і в той період було досить подібні. По всій Європі у XIV – XV ст. зростає кількість локальних селянських виступів – як “легальних”, і бунтарських. Їх вони нерідко набувають настільки масового характеру, які виходять на загальнополітичну арену. У результаті селянських повстань XIV – XV ст. значно зросла селянське суспільну свідомість. Залишаючись грунті релігійної свідомості, на першому етапі розвиненого феодалізму селянство починає усвідомлювати себе, немов клас трудівників, протистоїть феодалів. З другого краю етапі розвиненого феодалізму в селянському середовищі широко поширюється ідея про виняткової цінності й святості селянської праці, а тому й самого селянина проти іншими соціальними верствами і особливо феодалі в.Селянські виступи у Франції були інтенсивніше лише у тих провінціях, де швидше розвивалися міста і товарно-грошові Навпаки, найменший розмах виступи селян мали в економічно відсталих областях. Судячи з їхнього характеру і тим цілям, які переслідували учасники повстань, можна віділити три основних типа. Перший становили рухи, направлені першу чергу проти сеньйорів. Найяскравішим їх прикладом була Жакерия, учасники якої, як відомо, стали осаджувати лицарські замки, спалювати чи захоплювати маєтки, знищувати ненависні селянам списки сеньориальных повинностей і починає вимагати “винищення” всіх дворян, крім короля. До другої типу рухів можна віднести фландрские повстання 1302 і 1323-1328 рр. і рух у Південній Франції 60-80-х років. Ці руху були спрямовані як проти світських і духовних сеньйорів та церковної десятини. Повсталі відхиляли владу королівських намісників і домагалися скасування королівських поборів. Чималу роль тут відіграли й городяни. Характерною ознакою рухів було переплетення антисеньориальної боротьби з боротьбою проти королівських встановлень і одночасно проти церковних повинностей.До повстань третього типу у Франції XIV ст. виступали проти церковної влади, окремих сеньйорів. дії і цілі всіх учасників– об'єднує боротьба проти тих чи інших проявів феодальної реакції. У старовинних провінціях королівського домену це насамперед боротьба проти розширення привілеїв дворянства, його спроб збільшити обсяг стягування з селянства, на общинні угіддя, його прагнення використовувати їх для забезпечення власних потреб. У окраїнних областях до цього додавався опір зростанню королівських поборів, діяльності нових королівських чиновників, самоправності дворян. У 70-80-і роки XIV ст. по всій країні прокотилася хвиля народних антиподаткових повстань, які захопили в першу чергу міста. Класову і соціальну боротьбу 70-80-х років XIV ст. відрізняло з'єднання антиурядового і антифеодального протесту з гострою внутрішньою боротьбою, викликаною майновим і соціальним розшаруванням ремісничої маси. В результаті цієї боротьби уряду довелося тимчасово відмінити підв. підвищення податків.Аж до початку XV ст. воно не ризикувала підвищувати податки.

7.Становлення і розвиток демократичнох(Афіни) та олігархічної(Спарти)полісних сист.У Греції Афінська держава була однією з найбільших у Стародавній Греції. УIX-VIII ст. до н. еЗгодом владу в Афінах захопила родова аристократія,.У цей період в Афінах сформувалося боргове рабство..Реформи Солона (594 р. до н. е.) стосувалися управління державою та становища демосу. За пропозицією Солона було скасовано борги селян. Афіняни, що потрапили в рабство за борги, отримали свободу. Реформи Солона скасували більшість привілеїв родової аристократії та відкрили шлях до подальшого розвитку демократії.Реформи Клісфена (509 р. до н. е.) спрямовувалися на послаблення влади родової аристократії. Афіни стали державою рабовласницької демократії, яку очолювали обрана народними зборами громадян. Права й обов'язки громадян визначалися за майновим цензом. Експлуатація рабів, яких привозили до Афін і чисельність яких зростала, стала основою економіки. Подальший розвиток Афін тісно пов'язаний зі зростанням морської могутності, з перемогою у греко-перських війнах, організацією Першого Афінського морського союзу (Делоський союз) і створенням Афінської морської держави, до якої належало близько 200 союзних міст-держав.Найвищий розквіт Афінської держави та піднесення її могутності припадає на час правління Перікла (443-429 рр. до и. е.). Афінська конституція цього періоду не зазнала помітних змін, всі громадяни Аттики чоловічої статі мали право брати участь в управлінні державою. Афіни перетворилися на центр не лише економічного і політичного, а й культурного життя Стародавньої Греції. IV ст. до н. е. Афінська держава переживала глибоку кризу, її спроби відновити свою могутність шляхом утворення Другого Афінського морського союзу не мали успіху.У 338 р. до н. е. Афінська держава, разом з іншими державами Греції, була завойована Македонією. СТАРОДАВНЯ СПАРТА. Назву державі дало місто Спарта, що виникло в XI-X ст. до н. е. Протягом IX - першої половини VIII ст. до н. е. спартанці вели запеклу боротьбу з сусідніми племенами. Значна частина місцевого (ахейського) населення була поневолена. Основою законів був принцип рівності. Державний устрій Спарти мав яскраво виражений характер рабовласницької олігархії. Найвищим органом державної влади були Народні збори за участю всіх спартіатів. Олігархія одна з форм режиму, за якого влада належить обмеженому колу осіб У Спарті владарювали два царі, які належали до двох династій. Царі були великими землевласниками.Значна роль у державному управлінні належала військовим. Спарта стала однією з наймогутніших держав Греції та відігравала вирішальну роль у грецькому світі в V-ІV cт. до н. е., виступаючи оплотом грецької олігархії.   8.Культура стародавньої Греції класичного періоду Класичний період був часом розквіту грецької архітектури і скульптури. Розвиток архітектури тісно пов'язаний зі станом теорії та практики містобудування. Вищим досягненням грецького містобудування стало спорудження за продуманим,планом. Показником зрілості грецької архітектури є створення: афінський Акрополь. Центром Акрополя був величний Парфенон.Прекрасний природничо-архітектурний ансамбль було побудовано у священному окрузі Олімпія, де проводилися Олімпійські ігри. Всі споруди прикрашалися витонченими скульптурами. Одна з найкращих робіт Фідія - статуя Афіни, виготовлена зі слонової кістки і золота, - прикрашала храм Парфенон. Статуя Зевса Олімпійського вражала величністю царя богів, зображеного на розкішному троні, Призначення скульптур було різним: релігійним, естетичним, ідеологічним.Культура Греції зробила значний внесок у розвиток цивілізації, збагатила всесвітній процес культурної творчості багатьма плідними ідеями, образами і шедеврами, які не лише увійшли до світової художньої скарбниці, а й стали вихідним пунктом розвитку культури наступних поколінь.   17.Епоха Хрестових походів:передумови,хід,наслідки. Хрестові походи - це воєнно-колонізаторські походи (1096- 1270) до країн Близького Сходу (Сирії, Палестини, Єгипту), що здійснювалися під релігійними гаслами боротьби християн проти "невірних" (мусульман) та визволення "гробу Господнього" і "святої землі" Палестини. Організатором походів була католицька церква, зацікавлена в колонізації нових земель, зміцненні позицій папства в Європі. У хрестових походах брали участь великі європейські феодали, дрібні рицарі, купецтво, селяни.Важливим був також міжнародний фактор: на кордонах Візантії з'явилися турки-сельджуки, котрі у 1071 р. розгромили візантійську армію перервавши паломницькі шляхи.Наприкінці XI ст. духівництво розпочало агітувати за походи на Схід. 1095 р. на церковному соборі у м. Клермоні Папа Урбан II закликав до 1-го хрестового походу (1096-1099). Першими навесні 1096 р. по Рейну і Дунаю рушили до Константинополя селяни з Північної і Середньої Франції та Західної Німеччини. Влітку того ж року тим самим шляхом ішли феодали передовсім з Півдня Франції, Нормандії, Лотарингії, Фландрії та Півдня Італії. 1099 р. значно поріділе військо хрестоносців досягло Єрусалима і після запеклого штурму оволоділо містом. Хрестоносці знищили майже всіх городян.На загарбаних землях хрестоносці створили Єрусалимське королівство, яке включало Палестину і південну частину Сирії. Королем було проголошено герцога Готфріда Бульйонського. Західноєвропейські феодали, намагаючись здобути нові володіння, змушені були об'єднуватися. На початку ХП ст. хрестоносці створили військові організації - духовно-рицарські ордени іоаннітів, тамплієрів та Тевтонський орден.У 1144 р. мосульський емір завоював Едессу, що стало приводом до 2-го хрестового походу (1147-1149) під проводом німецького імператора Конрада III Штауфена та французького короля Людовіка VII. Візантійський імператор пообіцяв допомогти продовольством та проповідниками. Проте Конрад, повів німецькі війська вглиб Анатолії та був повністю розгромлений мусульманами.П'ятдесятитисячне військо хрестоносців почало облогу Дамаска, проте незабаром інтереси Конрада та Людовіка VII розійшлися у питанні про те, кому буде належати захоплене місто. Конфлікт призвів до того, що хрестоносці припустилися низки тактичних помилок і після тривалої облоги змушені були відступити. Після здобуття 1187 р. єгипетським султаном Саладіном Єрусалима відбувся 3-й хрестовий похід (1189-1192), очолений французьким королем Філіппом П Августом, імператором Німеччини Фрідріхом І Барбароссою і англійським королем Річардом І Левовим Серцем. Наслідком походу було загарбання фортеці Акри й острова Кіпр, де було засновано Кіпрське королівство. У 1212 р. відбувся так званий дитячий хрестовий похід, в якому взяли участь юні французи та німці. Похід закінчився трагічно: частина дітей загинула під час шторму, а інша, досягти Александрії, була захоплена у полон і продана сарацинами у рабство. Під час 4-го хрестового походу (1202-1204) хрестоносці загарбали Константинополь і заснували на частині території Візантійської держави Латинську імперію. У липні 1203 р. флот хрестоносців підійшов до стін Константинополя. Переговори з імператором провалилися і почалася облога міста. Візантійські війська не змогли розбити хрестоносців. Імператор утік з міста і влада на короткий час перейшла до Олексія, котрий відмовився виплачувати обіцяну хрестоносцям винагороду, посилаючись на те, що імператорська казна спустіла. У січні 1204 р. у Константинополі відбувся державний переворот: Олексія задушили і влада перейшла до вороже налаштованого до хрестоносців Олексія Дуки. 9 квітня 1204 р. хрестоносці штурмували Константинополь і незабаром місто було захоплене та піддане варварському спустошенню.На місці Візантійської імперії хрестоносці заснували Латинську імперію. 5-й хрестовий похід (1217-1221) спочатку був спрямований проти Сирії, але потім хрестоносці рушили проти Єгипту, султан якого володів і Палестиною. Проте внутрішні чвари і невміле командування згодом призвели до воєнних невдач, які змусили хрестоносців піти з Єгипту .1228 р. розпочався 6-й хрестовий похід (1228-1229), який папа Григорій IX заборонив, бо його очолював імператор Фрідріх II, який вів боротьбу з папством і був відлучений від церкви. Але серед хрестоносців спалахнули нескінченні чвари і збройні конфлікти, тому мусульмани знову заволоділи Єрусалимом і цього разу остаточно.7 -й хрестовий похід (1248-1254), на чолі якого стояв французький король Людовік IX, був спрямований проти Єгипту. 15 тис. рицарів завдали поразки єгипетським військам.Проте ворог захопив французькі кораблі і в таборі хрестоносців почалися голод та хвороби. Незабаром сарацини оточили французів і король, котрий потрапив у полон, змушений був підписати десятирічне перемир'я із султаном.Людовік IX очолював і 8-й - останній - хрестовий похід (1270). Брати участь у ньому було мало охочих, тому королеві доводилося наймати рицарів за гроші. Хрестоносці рушили проти туніського султана. У Тунісі розпочалася епідемія чуми, від якої частина хрестоносців загинула, зокрема і сам Людовік IX. Ті, хто лишилися в живих, повернулися назад.Папи закликали християнських государів до нових хрестових походів, збирали на це кошти, проте жоден похід більше не відбувся. Припинення хрестових походів стало результатом соціально-економічних і політичних змін, що відбулися в Західній Європі в XII-XIII ст. Розвиток товарно-грошових відносин, бурхливе зростання міст, перехід у зв'язку з цим до грошової ренти створили для значної частини панівного класу нові джерела прибутків у самій Європі. Купецтво втратило інтерес до походів після встановлення прямих торговельних відносин з мусульманськими країнами.Хрестові походи мали значний вплив на економічний і культурний розвиток феодальної Європи: поклали край торговельному пануванню візантійців та арабів у східній частині Середземного моря. У результаті походів Західна Європа ознайомилася з технікою і культурою Сходу, запозичила нові сільськогосподарські культури - гречку, рис, кунжут, абрикоси, кавуни, лимони, фісташки, спеції, почала вживати тростинний цукор. Текстильна промисловість Заходу багато в чому залежала від товарів, що привозились зі Сходу: шовку, бавовни, природних барвників та ін.У XII-XIII ст. відбулися хрестові походи - загарбницькі війни німецьких феодалів - проти слов'ян і народів Прибалтики.Хрестовими походами називалися також походи феодалів і папства проти єретиків у XIII-XV ст. (Альбігойські війни, Гуситські війни, повстання Дольчіно). 13.Культура Імператорського Риму Імператорський період займає останній історичний етап Риму – від 31 р. до н.е. до 476 р. н.е. Період імперії є багатим на досягнення людей в різних сферах суспільного життя. Досягнення культури імператорського Риму були найвищими в історії античної культури та базувалися на здобутках своїх попередників, зокрема грецьких філософів, науковців, державних діячів, фахівців з різних видів ремесел. Р озвиток ремесел і торгівлі досяг найвищого рівня. Однак внутрішнє політичне життя поступово набувало ознак конфліктності та занепаду. Імперія ослабла в результаті поступової деградації суспільства. Можна вважати, що саме в ці часи, найвищим був аморальний стан вільного населення країни, яке погрузнуло в насолодах, пороці, лінощах.Своєрідним був і розвиток мистецтва. Художні ідеали римської культури цього періоду відображали складний характер епохи: розпад давньоантичного устрою, перемога влади імператора над традиціями республіканського правління, постійні війни та завойовницькі походи. Гладіаторські бої відображали прагнення римлян до жорстокості, схильність до антигуманного поводження з рабами, постійно зростаючу насолоду від сцен смерті і страждань бійців. Римське мистецтво того часу характеризувалося новими творчими пошуками, орієнтацією на смак та світорозуміння багатих та знатних людей. Грандіозні масштаби деяких пам’ятників в Римі та його провінціях нагадують архітектуру Давнього Сходу.Римське мистецтво завершило великий період античної художньої культури. Не зважаючи на те, що Римська імперія пала під ударами варварів, а більшість її матеріальних пам’яток культури були знищені, традиції римського мистецтвапродовжували жити. Художні образи Стародавнього Риму в майбутньому надихнули майстрів Відродження на створення нових шедеврів. Період Римської імперії відобразивзародження та перемогу нового релігійного світогляду.     77.Галтцько-Волинська держава. У різні періоди до складу Галицько-Волинської держави входили Галицьке, Перемишльське, Звенигородське, Теребовлянське, Володимир-Волинське, Луцьке, Белзьке, Берестейське та інші удільні князівства. Майже впродовж півтора сторіччя Галицько-Волинська держава відігравало надзвичайно важливу роль в житті східних слов'ян. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяв ряд чинників:вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників; крім того, Галицько-Волинське князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів); необхідність спільної боротьби двох князівств (Галицького і Волинського) проти агресії з боку Польщі та Угорщини. існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному росту та інтенсифікації торгівлі.Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в декілька етапів:I етап (1199-1205 рр.) - утворення і становлення Галицько-Волинського князівства. 3 ослабленням Київської Русі в 1141 р. виникло Галицьке, а в 1146 р. - Волинське князівство. Першими в Галицькій землі правили Ростиславичі - нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свою родовід від Володимира Мономаха. Галицьке князівство досягло найвищої могутності при Ярославі Осмомислі (1152-1187 рр.), а Волинське - при Романі Мстиславовичі (1170-1205 рр.). влада бояр в Галицькому князівстві була дуже велика. бояри одержували земельні володіння за службу князю. Волинська знать залежала від щедрості князя, і тому була більше віддана йому. Саме через це волинські князі, а не галицькі, змогли об'єднати обидва князівства в єдину державу.Після смерті останнього Ростиславича в 1199 р. Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, частину боярства та міщанства, які були незадоволені силою та свавіллям галицьких бояр, зайняв Галич. Він об'єднав Галицьке і Волинське князівства. У своїй об'єднаній державі князю довелося вести досить рішучу боротьбу з галицьким боярством, яке виступало проти посилення княжої влади. У 1203 р. Роман Мстиславич захопив Київ і прийняв титул великого князя. Роман княжив усього шість років (1199-1205 рр.).II етап (1205-1233рр.) - тимчасовий розпад єдиної держави. Після смерті Романа Мстиславича єдність Галицько-Волинського князівства була тимчасово порушена. Першими розпочали боротьбу за владу у Галицькому князівстві Володимир, Святослав і Роман Ігоровичі, сини оспіваного у «Слові о полку Ігоревім» новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича. у 1221 р.,і князем став Мстислав Удатний. У 1228 р. Мстислав Удатний покинув Галицьке князівство і передав його угорському королю. Данило Романович.III етап (1238-1264 рр.) - об'єднання та піднесення князівства, активна боротьба із золотоординським ярмом. IV етап (1264-1323 рр.) - початок поступового занепаду держави. Після смерті Данила Романовича галицькі і волинські землі формально лишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво. Від неї відходили окремі землі. На початку XIV ст. син Лева Даниловича король Юрій I Львович відновив єдність Галицько-Волинської держави, зосередивши в своїх руках владу над Волинським і Галицьким князівствами. Він переніс столицю з Холма до Володимира.V етап (1323-1349 рр.) - занепад. останнім галицько-волинським князем був Юрій II Болеслав. Однак напруженими залишилися стосунки і Польщею та Угорщиною, які в 1339 р. домовилися про спільний наступ на Галицько-Волинську державу. Відразу після смерті Юрія II у внутрішні справи Галицько-Волинської Держави втрутились іноземці У 1352 р. між ними було укладено мирну угоду, згідно з якою Польща зберігала права на Галичину, а Литва - на Волинь. Галицько-Волинська держава стала новим після занепаду Києва центром економічного та політичного життя.Галицько-Волинська держава врятувала Україну від поневолення її Польщею,Галицько-Волинська держава стала також важливою культурною межею. Вона виступала або як східний форпост католицького Заходу, або як західний - православного Сходу. 73.Україна в первісну добу.Трипільська культ. Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1,5 млн років тому. Вивчивши археологічні пам'ятники, пов'язані зі знаряддями праці, на основі матеріалу, з якого вони зроблені, виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу: кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий, залізний. Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт).Палеоліт тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта.Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині. За середнього палеоліту (150 тис. - 40-35 тис. років тому), з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи. Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни. На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець - " людина розумна ", яка є вже не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату. Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України - Мізинська - на Десні, Рилівська, Межиріч і т. д.У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:анімізму - віри в душу, тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха;магії - чаклування перед полюванням;фетишизму- віри у надприродні властивості речей. Близько 10-11 тис. років тому палеоліт змінюється мезолітом. Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти. Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині. З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині, у Криму, в Одеській області. В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VI-III тис. до н. е.). Винайдені шліфування і свердління каменю.Натомість матріархату постає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип'яті. Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис. до н. е.) - пов'язана раніш за все з корінними змінами у житті людини - опануванням металів. У цей період на території України формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці.Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи є трипільська. Саме в с. Трипілля Київської області київський археолог В.Хвойка віднайшов перше таке поселення. До сьогоднішнього дня відкритими лишаються питання походження трипільців, хронологічних рамок їхньої культури, і, частково, території, яку вони заселяли. Сучасні археологи визначають приблизні рамки існування трипільської культури початком IV - кінцем III тис. до н. е. Територія, заселена трипільцями пролягала від Словаччини та Румунії до Слобідської України, від Чернігова до Чорного моря. Що стосується походження, то більшість археологів вважають, що основу Трипільської культури, на її ранньому етапі, складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці, які поселились на Правобережжі Україні, були фактично найдавнішими хліборобськими племенами. Обробляючи землю дерев'яним плугом з кам'яним або кістяним лемехом, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерно мололи за допомогою простих кам'яних жорен. Окрім цього, трипільці розводили дрібну рогату худобу, та коней, свиней. Селились трипільці у басейнах річок. На сьогодні археологами вивчено декілька великих поселень (від 10 до 20 тис. мешканців) - Майданецьке, Доброводи, Талянки (на Черкащині). Населення жило у стаціонарних чотирикутних глиняних одно-двоповерхових будинках з кількома кімнатами. Іноді Трипільську культуру називають Культурою мальованої кераміки - через високий рівень розвитку цього ремесла. Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах, а потім фарбувався білою, червоною і чорною фарбою характерними візерунками. Окрім цього були знайдені керамічні фігурки людей і тварин, іграшкових макетів житл. Розвивалося ткацтво. Розвиток знарядь праці, із сплаву міді і олова - бронзи був головним досягненням цієї епохи, яке зумовило і зміни суспільних відносин. Застосування більш міцного металу - бронзи дало можливість значно вдосконалити транспортні засоби, знаряддя виробництва. Подальшого розвитку набули різні ремесла - гончарне, каменярське, бронзоплавильне. Відбувається другий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов'язаний із відокремленням торгівлі). Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування. Це не могло не зумовити зіткнення як між племенами, так і всередині племен. Протягом бронзової доби на території України існувало кілька археологічних культур - Ямна, Зрубна, Культура багатопружкової кераміки, Катакомбна і т. д. Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу.     20.Церква в середньовічній європейськійцивілізації Існувала сувора станова ієрархія: два вищі стани (духовенство, феодали — землевласники), потім купецтво, ремісники, селяни.Могутнім об'єднуючим чинником в таких умовах були релігія і церква .. Церква підпорядкувала собі політику, мораль, науку, освіту і мистецтво. Весь світогляд людини середньовіччя був теологічним (від грецького «теос» — бог). Якщо говорити про первинне християнство, то однією з головних ідей, що забезпечили широке поширення нової релігії, була ідея рівності людей — рівність як гріховність істоти перед всемогутнім і всемилостивим богом — але також рівність. Християнство, виникнувши в колоніях Древнього Риму, в середовищі рабів і вільновідпущених, з самого початку не було релігією якого-небудьодного народу, воно мало наднаціональний характер.Засади офіційного церковного світогляду середньовіччя було закладено на межі IV—V ст. в працях Августина, згодом прирахованого до образу святих. Він розробив вчення про «божественну благодать», згідно з яким церква є посередник між богом і людьми. Тільки церква залучає людей до бога. Як хранительниця «божої благодаті», вона може дати людині спокутування гріхів. Перші християнські общини вирізнялися демократизмом, однак досить швидко служителі культу — духовенство, або клір перетворюються в сувору ієрархічну організацію. Спочатку найвище положення в клірі займали єпископи. Римський єпископ став домагатися визнання за ним першості серед всього духовенства християнської церкви. Наприкінці IV- початку V сс. він став іменуватися Папою і поступово придбав владу над всіма іншими єпископами Західної Римської імперії. Християнська церква стала іменуватися католицькою, що означає всесвітня.Вже в останні століття існування Римської імперії християнство з релігії пригноблених перетворюється в державну релігію. Папа оголосив себе «намісником Христа на Землі», на ту ж роль претендував патріарх Константинопольський, у церкві виявилося два організаційні центри. У 1054 р. Папа римський і патріарх Константинопольський прокляли один одного. При загальній релігії церква розкололася на західну — римо-католицьку і східну — православну. В умовах краху Західної Римської імперії, швидкого утворення і такого ж швидкого розпаду «варварських» королівств, постійного перекроєння кордонів, потім феодальній роздрібненості, церква виявилася найорганізованішою силою, своєрідним островом «порядку у безладді». Мабуть, найбільш стабільною державою Європи була Папська область — середня Італія, що перейшла в VIII ст. під безпосереднє правління римських пап. Церква широко використала систему покарань «відлучення», що ставило людину поза церквою, «анафему» — урочисте публічне накладення прокляття, «інтердикт» — заборону відправляти культ на цілій території і інші. Приблизно третина всіх орних земель в Європі належала церкві, всі держави виплачували «десятину» на її користь. У католицькій церкві до Х с. встановлюється звичай безшлюбності (целібату) духовенства. Особливу роль в поширенні впливу церкви грали монастирі. Треба врахувати ще одну причину впливовості церкви, особливо в ранньому середньовіччі. Це — загальний культурний занепад, виродження античної культури, що наступило після V ст. Руйнувалися політичні, культурні зв'язки, більшість населення стала аграрною. Письменність перетворюється на рідкість.Священики виявляються найосвіченішими людьми.. При монастирях організовувалися скрипторії — спеціальні майстерні для переписування книг.Коштували такі книги, природньо, неймовірно дорого. При монастирях звичайно організовувалися бібліотеки. Школи відкривалися тільки при церквах і монастирях. Поступово складається шкільна програма. Вона не мінялася потім віками. До неї входили «сім вільних мистецтв»: три ввідні дисципліни — граматика, риторика, діалектика; чотири дисципліни вищого циклу — «квадріум» — арифметика, геометрія, астрономія, музика.   19.Типологія середньовічного урбанізму Середньові́чне мі́сто — центр ремесел та торгівлі.

Середньовічні міста виникали на місцях старих античних міст, біля бродів та мостів через річки, а також біля перевалів і перекрестях торгових доріг. Утворювались міста і біля церкв,монастирів,феодальних маєтків,замків, бо вони утворювалися селянами які перестали обробляти землю і основним своїм заняттям зробили своє ремесло. Тобто вони робили все, що їм потрібно для полегшення життя своїми руками, а інші помітивши нові види інструментів бажали і собі отримати щось подібне. Вони просили зробити для них якийсь інструмент, лапті, глечик і за це обіцяли плату (пшеницю, гуся, гроші і ін.). Так з'явилися ремісники і вони тікаючи від свавілля й притисків феодала шукали кращої долі в нових місцях, де могли вижити за рахунок своєї праці. Якщо феодал рік не шукав ремісника-тікача, то ремісник ставав вільним. Міста будувалися на перехрестях торгівельних шляхів і були своєрідними торгівельними центрами.з 11 століття в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації - відродження давніх римських міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), посилення їх господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, руйнування натурально-господарських форм виробництва. Успіхи сільського гос­подарства і надлишок продуктів харчування зробили можливим існування населення, яке могло не займатися сільським господарством. ремісники йшли з маєтків і селилися на перехрестях доріг, у торгових містечках, біля стін замків і монастирів. Поступово ці поселення перетворювались в міста. Крім старих римських центрів, середньовічні торгово-промислові міста перебували під владою феодалів, які були зацікавлені в їх появі на своїх землях, оскільки міста і податки з них приносили немалі прибутки. Значну частину території міста займав замок з господарськими і громадськими будівлями. Феодал постійно жив у місті. При ньому перебувала значна кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Феодал ставився до міських жителів як до сільських ремісників, котрі переселилися в місто. Тому вони відбували всі феодальні повинності. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. В Італії великі торговельні міста добилися повного визволення від влади феодалів вже в 11 ст. Дещо пізніше на шлях боротьби за визволення стали міста Північної Франції і Німеччини. В XII - XIII ст. у багатьох містах Західної Європи утворилося чимало міст-комун або міських республік, що цілком звільнилися від сеньйорів і отримали повне самоврядування. Там, де феодали зберігали свою могутність, боротьба міст набувала надзвичайної гостроти й тривала іноді впродовж десятиріч. Далеко не всім містам Західної Європи вдалося звільнитися з-під залізної руки феодалів. У XIII ст. сформувалося феодальне міське «магдебурзьке право», яке встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, успадкування тощо.Економічно розвинуті міста Англії, Франції та Німеччини в XI - XII ст. досягли значного розвитку. Зросло міське населення, розвиваються ремесла і торгівля. тканин, збут яких забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачуються купці, посилюється їх вплив.Якщо до XI ст. міста з округами були самостійними економічними районами і не залежали від ввозу сировини чи продуктів харчування, то з цього часу починається процес обміну між окремими районами.

2.Стародавня Месопотамія та Мала Азія:державн.сусп.культ..

В кінці IV – III тисячолітті до н. е. творцями перших цивілізацій на Землі стали народи, які заселяли долини великих рік – Тигру, Євфрату, Нілу, Інду, Гангу.Це область між ріками Тигром і Євфратом. Стародавня Месопотамія – історична область, де раніше від усіх на планеті складається державність. Основним джерелом знань для дослідження була Біблія, де є розповіді про будівництво Вавілонської вежі, про халдеїв – мешканців Вавилона, про столицю Ассірії. Особливість найдавнішої політичної історії Месопотамії полягає в тому, що тут існувала не одна, а декілька держав, які почергово домагалися переваги в регіоні. У кінці IV – на початку III тисячоліття до н. е. на півдні Дворіччя виникли міста–держави Ур, Урук, Лагаш, об'єднані істориками збірною назвою Шумер (на ім'я народу, що жив там). Дещо пізніше сформувалося і почало завоювання царство Аккад. У III тисячолітті до н. е. велика частина Месопотамії потрапляє під владу Вавілонського царства. Потім, з XVI ст. до н. е., посилюється міць Ассірії. Після нового недовгого піднесення Вавилона в VI ст. до н. е. Межиріччя було завойоване північним сусідом – Персією (Іраном). Месопотамію часто називають колискою людської цивілізації. дуже рано починають будувати іригаційні споруди. У кінці IV тисячоліття до н. е. шумери вже будують міста. В них складаються і перші державні структури. Виникає монументальна архітектура. Всі гігантські споруди зводилися з глиняної цегли."Храми–гори", які створювалися працею селян–общинників і рабів, ставали символами всемогутності держави. Слава месопотамських будівельників відбилася в біблійній розповіді про Вавілонську вежу. Вхід до царського палацу в Ніневії був прикрашений величезними статуями божеств – крилатих людино-биків і людино-левів. На стінах залів – сюжетні рельєфи, які детально зображають життя правителя. Найбільш відомі – рельєфи, присвячені полюванню – улюбленому заняттю ассірійської знаті. Розкопки у Вавилоні дозволили уточнити, як виглядали легендарні " висячі сади" цариці Семіраміди. Це була кам'яна будівля, яка складалася із ступінчастих терас. На кожній терасі був шар землі, де і розбивали сад. Постійні війни вимагали зведення оборонних споруд. Міста Межиріччя стають справжніми фортецями. Про столицю Ассірії Ніневію говорили: "Та, яка своїм сяйвом відкидає ворогів". Вавилон оточували чотири кільця стін. Найбільше досягнення культури Месопотамії – писемність. Спочатку з'явилося малюнкове письмо – піктографія. Для письма використовували глину – найпоширеніший природний матеріал у Дворіччі. В Ніневії була зроблена виключна знахідка – перша в історії людства бібліотека. Охоронцями вищої мудрості були жерці. Особливого значення набуло спостереження за зірками. Зіркам приписувалася магічна сила. Храми на вершинах зікуратів служили своєрідними обсерваторіями. У Вавилонії була відома вся зоряна карта, яка може бути створена без телескопа. Жерці встановили зв'язок Сонця зі знаками зодіаку. На основі астрономічних спостережень було розроблено дуже точний місячний календар. користувалися сонячними і водяними годинниками. Як цар–законодавець увійшов у світову історію Хаммурапі, який підпорядкував владі Вавілону все Дворіччя (XVIII ст. до н. е.). У Парижі, в Луврі зберігається "Стела Хаммурапі". У її верхній частині – зображення самого царя, який одержує від Бога символи влади, а в нижній – вибиті клинописом закони. Регулюються сімейні стосунки: взяття шлюбу, покарання за невірність, майнові права чоловіків, успадкування, розлучення.раб – повна власність хазяїна. Вищу владу за всіма законами втілював цар. В Ассірії, знову ж уперше, виник чіткий розподіл на місцеві адміністративні одиниці – сатрапії.. Півострів Мала Азія являє собою суху улоговину, оточену горами: з півдня — Таврським, аз півночі — Понтійським хребтами. Півострів має ще одну назву — Анатолія. Це азіатська частина сучасної Туреччини, один з найдавніших у світі осередків землеробства й скотарства. Мала Азія була сполучною ланкою, своєрідним мостом, що з'єднував Близький Схід з Егейським морем і Ватіканським півостровом. Особливо важливу роль у цих зв'язках відігравало місто Троя в протоці Дарданелли на шляху з Егейського моря (частини Середземного) в Чорне..Ще в III тис. до н.е. на території східної частини Малої Азії виникло кілька політичних утворень — міст-держав — об'єднаних пізніше під верховенством міста-держави Куссари. Куссарське царство було наймогутнішим політичним об'єднанням, що існувало в Центральній Малій Азії до утворення Хеттської держави. За правління останнього царя Анітти індоєвропейські неситські племена поширилися по всій території Центральної Анатолії. У результаті злиття індоєвропейців з аборигенними хаттськими племенами до середини 18 ст. до н.е. у Центральній Малій Азії утворилася могутня Хеттська держава, що повністю сприйняла багаті культурні традиції хаттів. Історія цієї держави поділяється на три головні періоди: давній (1650-1500 pp. до н.е.), середній і новий (1400-1200 рр.дон:е.).У кінці ХНІ ст до н.е. Хеттське царство було охоплене внутрішньодержавною кризою. Нескінченні військові походи значно ослабили економіку країни, зруйнувавши багато галузей господарства. Крім усіх вищезазначених труднощів, ситуація ускладнилася через вторгнення в Малу Азію племен Егейського моря, які у єгипетських джерелах дістали назву "народів моря". Близько 1200 р. до н.е. грізне царство Хатти назавжди зникло Східну Малу Азію було спустошено на триста-чотириста найближчих років. Приблизно в той же час у результаті війни з ахейцями загинула й знаменита Троя, яка поєднувала цивілізації Малої.

37.Перебіг Паполеонівських війн.Віденський конгрес:політичні та територіальні зміни у Європі.

Наполеонівські війни ( 1803 — 1815 ) — серія з кількох воєн, проведених Францією в період Консульства (1799—1804) і імперії Наполеона (1804—1814, 1815).Найпершою метою війн було прагнення Наполеона завдати повної поразки Англії та усунути її як політичного та економічного суперника Франції. Виступивши проти коаліції європейських країн (Австрії, Англії, Росії, Швеції і Пруссії), Наполеон одержав ряд перемог але не зміг вести ефективної війни проти Англії після поразки в морському бою біля Трафальгара. Його війська воювали в Іспанії з 1808, коли Наполеон втрутився у династичні чвари іспанських Бурбонів. Поразка в Росії і в битві під Лейпцигом, призвела до його полону і заслання на острів Ельбу. В 1815 році Наполеон повернувся у Францію, почав новий виступ проти сил коаліції, що завершилося повною поразкою Франції біля Ватерлоо..Передумови війни.Наполеон Бонапарт скористався здобутками Великої Французької революції. Після перевороту 18-19 брюмера VIII року (9 листопада 1799), він, як перший консул став на чолі Республіки. Цей переворот знаменував собою остаточне закінчення революції. Наполеон провадив політику, спрямовану на централізацію влади та концентрацію її у власних руках.Розгром Третьої коаліції.Занепокоєний бурхливою підготовкою плану Наполеона щодо висадки на Британських островах, уряд Британії розгорнув активну діяльність щодо піготовки сильної антифранцузької коаліції на континенті. До 1805 року вдалось створити третю антифранцузьку коаліцію в складі Англії, Австрії та Росії. Англія мала фінансувати дії союзників, а Австрія та Росія - виставляти свої війська на полях битв. Для цього союзниками був розроблений грандіозний план по розгрому наполеонівської Франції. Наслідки походу в Москв уПід час походу Наполеона на Москву, російська армія втратила близько 150 тис. чоловік, натомість розбивши угруповування 30 тис. армію італійських військ, 56 тис. армію французьких та 100 тис. інших. Битва при Ватерлоо. Після повернення Наполеона з о. Ельби під час так званих Ста днів вчинив, як виявилось, останню спробу стати на чолі Франції. Першим його кроком після повернення стало відновлення Імперії, а отже і її армії. У 1815 році на плато Мон-Сен-Жан, недалеко від Брюсселя, у битві при Ватерлоо Наполеон Бонапарт зазнав остаточної поразки від об'єднаних англо-голландських та пруських військ, Повернувшись у Париж імператор підписав акт зречення та здався на милість англійців.Таким чином битва при Ватерлоо поставила остаточну крапку в ході Наполеонівських війн.Франко-російська війна (у російській історіографії — Вітчизняна війна 1812 року одна з кількох воєн, проведених Францією в період Консульства (1799–1804) і імперії Наполеона (1804–1814, 1815). Закінчилася майже повним знищенням наполеонівської армії і перенесенням військових дій на територію Польщі та Німеччини в 1813 році (Закордонні походи 1813-1814 років). Бородінська битва — найбільша битва війни відбулася 7 вересня ( 26 серпня ) 1812 біля села Бородіно. Передумови:

в червні 1807 року імператор Олександр І уклав з Наполеоном Бонапартом Тильзитский мир, за яким зобов'язався приєднатися до континентальної блокади Англії. За угодою з Наполеоном Бонапартом Росія в 1808 році відібрала у Швеції Фінляндію.Наполеону ж розв'язала руки для підкорення всієї Європи за винятком Англії та Іспанії. У 1810 році Наполеон одружився на Марії-Луїзі Австрійській, дочці імператора Австрії Франца I, зміцнивши собі таким чином тил і створивши в Європі точку опори. Французькі війська після ряду анексій присунулися впритул до кордонів Російської імперії. 24 лютого 1812 Наполеон Бонапарт уклав союзний договір з Пруссією, яка повинна була виставити проти Росії 20 тисяч солдатів, а також забезпечити матеріально-технічне постачання французької армії. Наполеон також уклав 14 березня того ж року військовий союз з Австрією, за яким австрійці зобов'язалися виставити 30 тисяч солдатів проти Росії.Наполеон Бонапарт оцінював Росію як одного з найсильніших супротивників, т ому він ретельно готувався до війни з нею. 22 червня Наполеон написав відозву до військ, в якому звинуватив Росію в порушенні Тільзітського угоди і назвав вторгнення другої польської війною. Гасло визволення Польщі залучило до складу Великої армії багато поляків, які виступили на боці Наполеона. За техніко-військовим даними армія Росії не відставала від армії Франції. У ніч на 12 (24) червня 1812 р. без оголошення війни армія Наполеона Бонапарта вторгнулася на західних кордонах Російської імперії .26 серпня (7 вересня) біля села Бородіно (за 125 км на захід від Москви) відбулося найбільша битва Вітчизняної війни 1812 року між російською і французькою арміями.Головна армія Наполеона глибоко врізалася в Росію подібно клину. 18 жовтня головнокомандувач Кутузов атакував під селом Тарутине французький заслін.19 жовтня французька армія (110 тисяч) стала покидати Москву Хід війни тепер диктувала російська армія. Франко-російська війна 1812 року завершилася практично повним знищенням Великої Армії. Віденський конгрес — конференція послів великих держав Європи, очолювана австрійським дипломатом Меттерніхом, яка проходила у Відні з 1 листопада1814 р. до 8 червня1815 р.Його мета полягала в тому, щоб врегулювати питання і перекроїти континентальну політичну карту після розгрому наполеонівської Франції яка також відображатиме зміни після розпуску Священної Римської імперії. Обговорення продовжувалося, незважаючи на повернення з вигнання і відновлення влади у Франції екс-імператора Наполеона I у березні 1815 року, завершальний акт Конгресу був підписаний за дев'ять днів до його остаточної поразки при Ватерлоо18 червня1815 р.Незвичайною особливістю «Віденського конгресу» є те, що він не був традиційним конгресом — учасники ніколи не зустрічалися на пленарному засіданні, і велика частина обговорень відбулася протягом неофіційних засідань серед великих держав, без великої кількості делегатів від менших держав. Конгрес був стурбований з визначенням стану всієї Європи після наполеонівських війн, — та переробка умови миру між Францієюі Шостою коаліцією, Паризьким договором, підписаним кілька місяців тому.Австрія,франція,Прусія,Іспанія,португалія,Нідерланди.Росії було надано велику частину Варшавського герцогства (Польща) і було дозволено залишити Фінляндію.Пруссії було надано дві п'ятих Саксонії, частину Варшавського герцогства

Нідерланди і Південні Нідерланди (приблизно сьогоденна Бельгія) були об'єднанні в конституційну монархію, Англія отримала частину Французьких і Голандських колоній, а також весь Французький флот.

78.Українські землі в складіВеликого князівства Литовського та Польського королівства(1349-1569)

Л итовське князівство виникло в XIII ст. Набираючи потужності, воно скористалося ослабленням сусідніх земель, передусім українсько-білоруських, й почало збільшувати за їхній рахунок власні території. Першим надбанням Литви на українських землях стала Волинь. потім Київщина з Переяславщиною, Чернігово-Сіверщина та Поділля. Приєднання цих земель перетворило Литовське князівство на велику феодальну державу, яка мала назву: Велике князівство Литовське. Особливості тієї держави дали історикам підстави називати її Литовсько-Руською. Адже підкорення литовськими князями руських земель відбувалося в основному мирно. Здійснювалося воно здебільшого на взаємовигідних умовах: великий князь литовський зобов'язувався обороняти руські землі, вимагаючи натомість від населення покори. Литовці дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Культура русів, які становили 90 % населення держави, справила значний вплив на литовців. Вони переймали від українців та білорусів військову організацію й способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання і владарювання. Велике князівство Литовське до кінця XIV ст. являло собою своєрідну федерацію земель-князівств, у тому числі українських — Київського, Чернігово-Сіверського, Волинського, Подільського. Кожним із них, як і колись, правив удільний князь, щоправда, тепер уже не з руської династії Рюриковичів, а з литовської — Гедиміновичів. Зміни в Литовсько-Руській державі сталися з приходом до влади великого князя литовського Ягайла Ольгердовича, який зайняв пропольську позицію. 1385 р. у містечку Крево Ягайло уклав Кревську унію, що передбачала долучення до польської Корони земель Великого князівства Литовського й перехід у католицтво всіх мешканців Литви. Наступного року було укладено династичний шлюб між Ягайлом і польською королевою Ядвігою. Відтоді у Великому князівстві Литовському набирав сили польський вплив. Із ним розпочалися зміни традиційного укладу на українських землях, зокрема було ліквідовано найбільші українські удільні князівства. Політика литовського князя Вітовта, спрямована на ліквідацію уділів, завдала удару українській державності, позаяк саме удільні князівства втілювали державницьку ідею на землях Русі-України, що перебували у складі Великого князівства Литовського. По смерті Вітовта 1430 р. великим князем литовським було проголошено князя Свидригайла Ольгердови ча. Він почав здійснювати політику, спрямовану на здобуття Великим князівством Литовським незалежності, спираючися насамперед на українських і білоруських православних феодалів. У відповідь Польща розпочала воєнні дії. Усунення Свидригайла від влади 1432 р. обурило прихильників князя. Вони відмовилися визнавати владу Сигізмунда, який відновив унію з Польщею. Так було утворено Українсько-білоруську державу, до складу якої ввійшли Київщина, Чернігово-Сіверщина, Волинь, Східне Поділля, Смоленщина, Вітебщина та Полоцька земля. Проте ще близько 100 років представники української аристократії чинили опір зазіханням литовських можновладців-католиків та Польщі. Олелько Володимирович (1441—1454) та його син Семен Олелькович (1455—1470 Окрім Київщини, Переяславщини та Брацлавщини, володіння Олельковичів поширилися на Чернігово-Сіверську землю. Чимало було зроблено для обороноздатності Київської землі, зокрема поновлено укріплення порубіжних замків — Любеча, Остра, Канева, Черкас, Звенигорода. Розгорнулися роботи з реставрації київських храмів: церкви Спаса на Берестові, Успенського собору Печерського монастиря. Семен Олелькович сприяв діяльності вченого гуртка при Софійському соборі. Одначе зміцнення українських князівств суперечило політиці Литви й Польщі. Саме тому відновлені князівства знову було ліквідовано. невдалі спроби української шляхти зберегти українську державність спричинилися до втрати нею значення провідної верстви українського суспільства. Аби протидіяти зазіханням сусідніх держав та боронити свою окремішність, українці мусили знайти іншу опору. Та нова сила вже формувалася на степовому порубіжжі. І звалася вона козацтвом.

. Українські землі в складі Речі Посполитої в другій половині XVI ст. Поразки у Лівонській війні з Росією підштовхнули уряд Литви до остаточного об'єднання з Польщею. На спільному сеймі представників обох держав у місті Любліні 1 липня 1569 р. було проголошено унію. За її умовами Велике князівство Литовське об'єднувалося з Польським королівством в єдину державу — Річ Посполиту. Після Люблінської унії до складу Польщі ввійшли воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське. Українському народові загрожувало повне національне знищення. Польські магнати і шляхта жорстоко визискували українських селян. Люблінська унія зробила Україну відкритою для впливу Заходу. Литовські великі князі і польські королі вважали українські землі власністю своїх держав і розпоряджалися ними в інтересах панів. Права феодалів на володіння землями й поневолення та закріпачення селян узаконювали державні акти — Литовські статути 1529, 1566, За селянами зберігалося лише право на володіння рухомим майном, необхідним для виконання повинностей на земельних наділах, якими вони користувались. Поступово розбудовуються міста, які стають осередками ремесла, промислів, торгівлі, культури, політичного життя (Галич, Львів, Кам'янець-Подільський, Київ та ін.). У той же час міста втрачають український характер. Міста-фортеці іноді ставали центрами володінь магнатів. У XIV—XVII ст. магдебурзьке право одержали Львів, Кам'янець-Подільський, Кременець, Луцьк, Чернігів та інші міста.Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток України у другій половині XVI ст. та посилення гніту формують національну свідомість українського народу, ведуть до його національного пробудження.

93.Українські землі в роки Другої світ.в-ни:нові оцінки.

2 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. З перших же днів війни радянські війська зазнавали нищівних поразок через цілу низку причин. Головна з них полягала в тому, Й. Сталін сам намагався завдати удару по Німеччині, але Гітлер його свідомо чи несвідомо випередив. Другою причиною поразк и було те, що у військах панувала сувора система жорсткої централізації, управління і підкорення, що породжувало схильність до шаблонів і застарілих схем у веденні бойових дій і призводило до безініціативності командирів.Радянська армія мала перевагу над німцями не тільки в чисельності особистого складу та бойової техніки, ай в її якості, але рівень відповідальності за її функціонування, вміння використовувати її в бою були на низькому рівні. Це спричинило в перші тижні війни випадки переходу зі зброєю в руках бійців Червоної армії на бік ворога. Усі ці причини далися взнаки вже в перші дні війни. Так, 24 — 30 червня на Західній Україні в районі Броди—Дубно—Луцьк відбулася найбільша за масштабами танкова битва, де перша німецька танкова група чисельністю в 600 танків розгромила танкові корпуси Південно-Західного фронту, знищивши або захопивши 2648 радянських машин. Радянські війська у липні-серпні були оточені в районі Умані, де в полон потрапило кілька десятків тисяч бійців. До середини серпня німці захопили Західну Україну і значну частину Правобережжя. 17 липня опинилися на ближніх підступах до Києва, оборона якого тривала понад два місяці. На півдні була оточена Одеса. Поразка німецьких військ під Москвою переросла у контрнаступ радянської армії на всіх стратегічних напрямках узимку 1941/42 рр,планувалось звільнити від німців Крим.
Події показали нереальність цих планів. зазнала невдачі операція зі звільнення Криму. Недооцінка боєздатності ворога призвели до катастроф в Україні. Німецькі окупанти, захопивши Україну, поводили себе як господарі, встановивши свій «новий порядок» — режим найжорстокішого терору і насильства. На місцях було створено міські управи на чолі з бургомістрами й волосні управи, очолювані старшинами. В селах призначались старости, для підтримання порядку була створена поліція. функціонували військово-польові суди, комендатури, каральні загони (СС), таємна поліція (гестапо). З українців 1944 р. була сформована дивізія військ СС «Галичина», яка брала участь у каральних операціях, зокрема в придушенні Варшавського повстання восени 1944 р. Через газети, плакати, інші пропагандистські матеріали вони розповідали правду про голодомор 1932—1933 р., насильницьку колективізацію, репресії в Україні, що справило на людей тяжке враження.Одночасно окупанти обіцяли жителям окупованих територій аграрну реформу, вільний розвиток української культури, повернення полонених солдатів додому. Ці обіцянки іноді (в перші місяці війни) виконувались. Але завдав українцям таких страждань, такого розмаху терору, у порівнянні з яким радянське минуле уявлялось безхмарним існуванням. На власній землі вони перетворились на людей «третього сорту». Їхнє життя регламентувалось різними наказами і правилами, порушення яких тягло за собою концтабір або розстріл.Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України на колонію, аграрно-сировинний придаток Німеччини з перспективою знищення або витіснення місцевого населення. Всього в перші місяці окупації жертвами нацистів стали 850 тис. осіб єврейської національності. Загалом за роки окупації в Україні загинуло майже 4 млн. мирних жителів і понад 1,3 млн. військовополонених, які утримувались у таборах, перетворених на фабрики смерті. Нацистський окупаційний режим і його репресивний характер породили рух опору в Україні. У ньому чітко виділились два крила: комуністичне і націоналістичне. Терористичний німецький режим сам підштовхував українців до опору. Часто базою для створення партизанських загонів ставали радянські військові частини, що опинялися в оточенні, які згуртовували навколо себе місцевих жителів. Радянські партизани активізували свою діяльність 1943 р. У період Курської битви ними була проведена операція «Рейкова війна» — підрив ешелонів і залізничних мостів, що значно ускладнило німцям доставку підкріплень на фронт. Період найбільшого піднесення партизанського руху припав на початок 1944 р.Інакше відбувалося становлення націоналістичного руху опору. ОУН намагалась зіграти у радянсько-німецькій війні роль третьої сили. Після смерті Є. Коновальця 1938 р. в ОУН відбувся розкол на радикальне крило, очолюване С. Бандерою (ОУН(б)), та помірковане на чолі з А. Мельником (ОУН(м)). Обидві фракції, хоч і неоднаковою мірою, орієнтувались на фінансову підтримку Німеччини. Вже у перші дні війни на боці німців виступили сформовані за їх згодою прибічниками ОУН(б) розвідувально-диверсійні батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», які розглядалися бандерівцями як ядро майбутньої української армії.. Врешті-решт, коли стало очевидним, що німці не бажають визнавати самостійності України, оунівці створили розгалужену підпільну мережу, що охопила не тільки міста і села Західної України, а й Наддніпрянської, зокрема у Дніпропетровській області, на Київщині, у Донбасі. Восени 1943 р. в результаті масової мобілізації молоді ОУН—УПА мала вже 40 тис. бійців. Після перемоги під Сталінградом радянське командування силами Південного, Південно-Західного та Воронезького фронтів почало визволення України від німецьких окупантів. Внаслідок проведення наступальних операцій до початку березня 1943 р. були звільнені північно-східні райони Донбасу і Харків (15 лютого 1943 р.). Німецьке командування у березні 1943 р. завдало Червоній армії потужного контрудару з району. Восени 1943 р. почалося форсування Дніпра радянськими військами. 6 листопада був узятий Київ. На початку 1944 р. почалося визволення Правобережної України. У лютому була проведена Корсунь-Шевченківська операція.Радянські війська у січні-березні 1944 р. оволоділи Житомиром, Бердичевом, Кіровоградом, Рівним, Луцьком, Кривим Рогом. звільнені Миколаїв, Одеса, Тернопіль, Кам'янець-Подільський, Кримський півострів. Під час проведення Львівсько-Сандомирської операції 27 липня 1944 р. був звільнений Львів, Станіслав. Східно-Карпатська операція у жовтні 1944 р. завершила визволення України вигнанням німецьких та угорських військ із Закарпаття. Населення звільнених районів радісно вітало радянські війська, оскільки сподівалося на серйозні соціально-політичні зміни. Однак надії не виправдалися. З радянськими військами повертався і сталінський тоталітарний режим, що починався з пошуків «ворогів народу». Підозри у співробітництві з гітлерівцями автоматично падали на всіх, хто перебував на окупованій території, у тому числі на дітей. Вони перетворилися в СРСР на громадян другого сорту.Одним з найбрутальніших заходів радянської влади в останні роки війни були депортації цілих народів, звинувачених у співробітництві з окупантами.

84.Українські землі на прик.17-поч.18ст.

У другій половині XVII ст. народ України, як і раніше, боровся проти агресії Туреччини, Польщі та Кримського ханства. На при кінці XVII ст. українські землі було поділено між Росією, Польщею і Туреччиною. Автономія Лівобережної України регулярно обмежувалася. Політика козацької старшини та української шляхти, як і боротьба між гетьманами за владу, лише руйнувала державний лад України. Раніше внаслідок визвольної війни 1648-1657 рр. Українська держава увійшла до складу Московської на правах автономії. Після смерті Б.Хмельницького гетьманом став Івана Виговського. Виговський відмовився від гетьманства і гетьманом обрали Юрія Хмельницького (1659-1663). Він підписав із царським урядом нові Переяславські статті 1659 р. Старшині заборонялось обирати гетьмана на старшинських радах, гетьману – підтримувати відносини з іншими державами.. Це допомогло Москві укріпитися в Україні. Ю. Хмельницького на початку 1664 р. зректися гетьманства. Розірвана на окремі території соціальними конфліктами, Україна розпалася на дві окремі частини. Народ назвав цей час “руїною” (1663-1687) На Правобережжі України гетьманом став П. Тетеря (1663-1665),в основному він проводив про польську політику. Сусідні держави поділили між собою Правобережжя.НАЙВИДАТНІШИМ ГЕТЬМАНОМ. В 1680-их роках Мазепа став одним із найбільш впливових діячів Лівобережжя. Але який би не був цей досвід — становище, в якому опинився Мазепа, як гетьман, було дуже складне, і треба було мати також надзвичайний дипломатичний хист, щоб протягом понад 20 років вести корабель України по розбурханому морю анархії та руїни.Року 1704 Мазепа вступив до Київщини.Так під булавою гетьмана Івана Мазепи на короткий час об'єдналися Лівобережна і Правобережна Україна. Діяльність Мазепи була обірвана подіями 1708-1709 років.Смерть гетьмана Івана Мазепи була новою катастрофою для України. У 1710 році обрано на гетьмана генерального писаря Пилипа Орлика. Це був один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовідданий український патріот, який все життя присвятив боротьбі зі'незалежність України. В день виборів Орлика схвалена була державна конституція підназвою «Конституція прав і свобід Запорізького Війська». Основнийпункт її — проголошення незалежности України від Польщі та Москви. поширив в Европі ідею незалежної України. Як уже сказано, негайно після того, коли Петро 1 дізнався про перехід Мазепи до Карла ІІ, він наказав обрати нового гетьмана. Вибір його зупинився на Скоропадському. Це був один із найвидатні-ших полковників часів Мазепи, його щирий однодумець.. Навітьобраний гетьманом, він ніколи не називав Мазе

Дата добавления: 2015-08-21