Ідейні доктрини та соціальні рухи в країнах Європи та Америки ХІХ – поч. ХХ ст

Наприкінці ХIХ — початку ХХ століття в США і Західній Європі існували три основні політичні ідеології: консерватизм, лібералізм і соціалізм. Консерватизм. Консерватизм виявив себе як інтелектуальний і політичний рух у Європі ХIХ століття у відповідь на вимагання політичних прав спочатку з боку середнього класу, а потім і класу робітників. З часів Французької революції кінця ХVIII століття консерватизм у Європі став асоціюватись з аристократією і великими землевласниками. Традиції, релігійність, свобода і відповідальність, природна нерівність людей, скептицизм щодо суспільних змін є основними цінностями консервативної ідеології. Традиції—одне з ключових понять консерватизму.. Найважливішою умовою вшанування традицій є вплив релігії. Послаблення релігійності, на думку консерваторів, призводить до занепаду цінностей, що об’єднують громадян, а в кінцевому результаті — до занепаду суспільства. Держава покликана підтримувати соціальний мир і піклуватись про спільне благо. Консерватори виходили з того, що свобода в суспільстві не може бути абсолютною, оскільки безмежна свобода призводить до анархії. Лібералізм. Основна ідея -людина повинна мати повну свободу для визначення власної долі. держава існує лише для того, щоб захищати людину від насильства з боку інших людей або груп і розширювати можливості для здійснення індивідуальної свободи.. Ліберали були найбільш впливовою політичною силою в США, Великобританії та деяких інших європейських країнах. Пацифізм. Наприкінці ХIХ- виступав за відмову від війни як засобу вирішення міждержавних конфліктів — пацифізм.Пацифісти вимагали відмовитись від застосування насильства в міжнародній політиці і вирішувати всі міжнародні конфлікти за допомогою третейських судів, припинити гонку озброєнь, перейти до загального роззброєння. Зазначені цілі й ініціативи пацифістів були надзвичайно популярними й поширювались серед народних мас. До 1912 р. в 19 країнах діяли вже 136 пацифістських спілок. З 1901 по 1911 рр. 15 діячів, що зробили значний внесок у реалізацію ідей пацифізму, отримали Нобелівські премії миру (серед них президент США Теодор Рузвельт за посередництво в укладанні миру між Японією і Росією).В умовах загострення внутрішньополітичної ситуації в країнах Європи після Першої світової війни особливої популярності набули радикальні рухи. Лівий радикалізм набрав форми комуністичного руху, правий фашизму і нацизму. Соціальною базою фашизму стали дрібна буржуазія, яка розчарувалась у демократії. В економічному відношенні фашизм призвів до над монополізації економіки; у політичному – до встановлення диктатури фашистської партії та її вождя, заборони всіх партій,молодіжних рухів, крім фашистських; Національне питання в ході боротьби за національне відновлення набуває особливої гостроти із зародженням національно-визвольних рухів. На початку ХХст. особливо гостро воно стояло у найбільших багатонаціональних країнах Європи – Австро-Угорській, Російській імперіях.Метою руху є самовизволення народів у залежних країнах, їх національне і соціальне визволення. За методом досягнення мети рухи поділяються на насильницькі і ненасильницькі. У ХХ ст. національно-визвольний рух охопив Європу, Азію, Африку, Латинську Америку, тому багато істориків характеризують це поняття як “століття націоналізму”.У 20-30-ті роки у світі поширився антивоєнний і антифашистський рух. Продовжував прогресувати жіночий рух – фемінізм. З кінця ХІХ ст. у світі зароджується дитячий рух. Перші їх організації з’явилися в Англії, згодом Польщі та Росії.

59.Від авторитаризму до демократії:Італія,Іспанія,Португалія,Греція(2пол.20 поч.21си)

У роки війни Іспанія підтримувала фашистську Німеччину. Вкладення коштів у важку та військову промисловість обернулося у повоєнні роки труднощами у виробництві предметів першої необхідності та продовольчих товарів. Ситуацію ускладнювала міжнародна ізоляція фашистського режиму. Лише на початку 50-х років іспанська економіка досягла рівня 1935 р.Режим Франко шукав вихід в обережній та поступовій лібералізації суспільного життя. 17 липня 1945 р. була проголошена Хартія іспанців — основний закон про права та обов'язки громадян.до складу іспанського уряду поряд з "Іспанською фалангою" — фашистською партією генерала Франко — були введені представники організації "Католицька дія", яку очолював А. Мартін Артахо. На тлі загальної відрази у світі до фашизму ставлення демократичних країн Заходу до режиму Франко було негативним. Лише Португалія та Аргентина зберегли з Іспанією дипломатичні стосунки. Міжнародна ізоляція змусила Франко вдатися до пом'якшення існуючого режиму. Іспанія формально стала вважатися монархією. наприкінці 1955 р. Іспанія стала членом ООН. Проте уже з 1959 р. намітилися кризові явища в економіці. Іспанія значно відставала від розвинутих демократичних країн Західної Європи. Відсталим було й сільське господарство. За рівнем промислового виробництва Іспанія на початку 60-х років займала тринадцяте, а сільського господарства — п'ятнадцяте місце в Європі. У 1961—1962 pp. страйки студентів сколихнули всю країну. За таких умов франкістський режим змушений був відступати. Уряд пішов на підвищення зарплати, визнав право робітників на страйки.Американська допомога сприяла стабілізації господарської ситуації у країні. У 1970 р. рівень промислового виробництва збільшився у три рази порівняно з 1950 р. Відповідно зріс добробут населення. Суперечності в суспільстві перемішувалися в бік антифранкістської боротьби. 23 липня 1969 р. Франко визначив кандидатуру майбутнього короля Іспанії. Ним мав стати принц Хуан Карлос Бурбонський.

У зовнішній політиці Іспанії 60-х років було взято курс на зміцнення зв'язків зі США і НАТО. Водночас налагоджувалися торговельні зв'язки з соціалістичними країнами.Після смерті Франсіско Франко (20 листопада 1975 р.) Хуан Карлос був проголошений іспанським королем. Процес відходу від диктатури був обережним і повільним. Главою першого післяфранкістського уряду став Наварро. Розпочався демонтаж диктаторського режиму. З тюрем були звільнені антифашисти. У квітні 1977 р. розпущено символ авторитарної влади — партію "Національний рух". Зі смертю Франко завершився трагічний період у житті іспанського народу. Від середини 70-х років розпочався поступовий, але неухильний процес переходу Іспанії до демократії. 15 червня 1977 р. відбулися перші вільні вибори. Перемогу на них здобула виборча коаліція Союз демократичного центру, яка об'єднала противників франкізму і представників центристських сил.31 жовтня 1978 р. на засіданні обох палат Генеральних кортесів — Конгресу депутатів і Сенату — був схвалений текст конституції, яка легітимувала парламентську модель правління. Політичне керівництво країни добре розуміло, що спроба одним ударом покінчити зі старим режимом могла завершитися трагічно. В період урядування соціаліста Ф. Гонсалеса (1982—1996 pp.) відбувся остаточний перехід від диктатури до демократії, а модернізована Іспанія стала невід'ємною частиною демократичної Європи.Зовнішня політика іспанського уряду 80-х першої половини 90-х років здійснювалася в контексті західноєвропейського зовнішньополітичного курсу: Іспанія виступала проти ракетно-ядерної політики СРСР в Європі, засуджувала радянське вторгнення в Афганістан. характерною особливістю життя країни в першій половині 90-х років була нерівномірність економічного розвитку. У січні 1999 р. Іспанія вступила до Європейського економічного та валютного союзу, у 2002 р. слідом за іншими західноєвропейськими країнами ввела нову грошову одиницю-евро. Найбільш розвиненими галузями іспанської економіки є машинобудування, автомобіле- і суднобудування, електротехнічна та хімічна промисловість. Іспанія — заможна країна. Близько 70 % населення становить середній клас. Середньомісячний дохід на душу сягає 2 тис. доларів. Іспанія ставить завдання до 2010 р. досягнути цілковитої зайнятості, а в перспективі — приєднатися до "великої сімки" найбільш розвинутих країн світу. Португалія. Португалія вийшла з війни майже без втрат. Одержавши від Великобританії кредити, вона нагромадила валютні резерви розширила торговельний флот і розвивала зрошуване землеробство, гідроенергетику й промисловість. Португалія приєдналася до НАТО в 1949. Португалія направила в Африку значну частину армії й більших засобів на боротьбу з повстанцями.Тривали війни в Африці, які висмоктували майже 40% державного бюджету й гальмували економічний розвиток. Одним з наслідків цих воєн стала еміграція 1,6 млн. португальців, які в пошуках роботи виїхали в різні країни миру. У квітні 1976 вступила в дію нова конституція країни. Конституція встановлювала права на збори й страйки, а також на аргументовану відмову від військової служби. Цензура, катування й страта були скасовані. Уряд проводив обережну й помірну політику, спрямовану на відновлення стабільності в економіці. В 1986 Португалія приєдналася до Європейського Співтовариства."Рожева революція" у Португалії Країна звільнилася від оковів, що заважали їй,; були відновлені цивільні волі й вільні справедливі вибори; нормально функціонує парламентська система. Однак економічні перетворення відбувалися дуже повільно. Вступ країни в ЄС і заохочувальна інвестиційна політика соціал-демократичного уряду привели наприкінці 1980- х років до збільшення обсягу іноземних інвестицій. Економічна політика в середині 1990- х років була спрямована на зниження інфляції, а також усунення дефіциту бюджету. ГРЕЦІЯ. У громадянській війні 1946 року комуністична партія Греції зазнала поразки. Громадянська війна в Греції (1946-1949). Велика Британія залишала за собою Грецію.

На липневому (1945) пленумі ЦК КПГ, який відбувався в Афінах у нелегальних умовах, зазначалося, що «Греція залишається єдиною країною в Європі з табору переможців, де фашистські посібники разом з окупантами продовжують руйнувати демократію». КПГ(ком.партія) пропонувала негайно створити представницький уряд «з усіх партій, що не співробітничали з окупантами», який відновить «політичні та профспілкові свободи, демократичний порядок та спокій».зовнішня політика країни мала бути рівновіддаленою від двох полюсів: Великої Британії та СРСР.27 вересня в столиці відбулася понад 250-тисячна демонстрація. жовтня 1946 р. було створено головне командування Демократичної армії Греції (ДАГ), Тепер позиція Кремля у «грецькому питанні» полягала в тому, щоб запобігти підштовхуванню компартії Греції до широкомасштабних партизанських дій. Протягом 1947 р. громадянська війна охопила всю північ Греції. 20 червня 1947 р. була підписана американсько-грецька угода про допомогу, згідно з якою Греції виділялося 300 млн доларів. «Доктрина Трумена» передбачала придушення комуністичного повстання. наприкінці квітня 1949 р. військово-політичне становище в країні складалося на користь афінських властей. Поразка компартії Греції в громадянській війні змінила розстановку сил на Балканах, посилила позиції США та Великої Британії в регіоні. Комуністичні режими в країнах Східної Європи разом з СРСР були поставлені перед очевидною і досить неприємною для них реальністю: західноєвропейські держави на чолі із США приступили до створення військово-політичного союзу держав - НАТО, спрямованого проти розповсюдження комунізму.1949 року у Греції відновлено монархію,. 1975 року було прийнято нову Конституцію, в країну прем'єр-міністр Константінос Караманліс, а за результатами всенародного референдуму монархію було скасовано і Греція врешті стала парламентською республікою. 1980 року Греція повторно приєдналась до військового блоку НАТО (1974 року вона вийшла з нього на знак протесту проти окупації Північного Кіпру). Членом Євросоюзу Греція стала 1 січня 1981 року. Фактично вже в 90-х роках Греція перетворилася на розвинуту індустріально-аграрну країну з середнім (за західноєвропейськими критеріями) рівнем розвитку

5.Стародавній Китай:державність,сусп.культ.

Китай - країна давньої цивілізації. Початок китайської державності пов'язаний із племенем шан, яке після переселення в долину річки Хуанхе стало називатися інь (шан-інь). Держава Шан-Інь існувала з 1766 до 1122 р. до н. е., Перемогу Цінь. Імператор поділив свої землі на округи, повіти, волості та тіні. землеробство проголошено основним заняттям, а на вільні прикордонні землі переселено десятки тисяч людей. Було узаконено приватну власність на землю.Імператор став верховним власником, розподіляв воду, монополізував виробництво та видобуток заліза і солі, контролював ціни на зерно.Побоюючись за своє життя, побудував 270 палаців, з'єднаних окремими переходами, щоб зробити таємним місце свого перебування. Наступна боротьба за трон збіглася з проголошенням на Сході Китаю чергового імператора Ханьського дому, який потопив у крові народне повстання. З цього часу розпочалося правління нової династії (Східна Хань, 25-220 рр. н. е.). імператор проголосив загальну амністію, зменшив податки, обмежив велике землеволодіння.Але його політика не мала надійної соціальної бази. Розшарування суспільства набувало загрозливих масштабів.У країні руйнувалося господарство, спустошувалася державна скарбниця, скорочувалася армія. У подальшому боротьба за трон призвела до падіння Ханьської імперії. На півночі кочівники утворили кілька власних держав. УIII ст. відбувся поділ імперії на три незалежні держави. Таким Китай і увійшов у добу Середньовіччя. РЕЛІГІЯ І КУЛЬТУРа Особливого розквіту своєрідна китайська культура досягла з часу перетворення Китаю наприкінці III ст. до н. е. в єдину могутню імперію спочатку династії Цінь, а у подальшому - династії Хань. Протягом ранньої історії імператорської епохи Стародавній Китай збагатив світову культуру такими важливими винаходами, як компас та спідометр, сейсмограф, порцеляна, книгодрукування та порох. у галузі писемності та книгодрукування - папір у військовій техніці - гармати й стремена. У VІІ-X ст. було винайдено механічний годинник У математиці видатними китайськими досягненнями було використання десяткових дробів та пустої позиції для позначення нуля, Давні китайці були досвідченими астрономами, вміли обчислювати дати затемнення Сонця, склали один з перших у світі каталог зірок.Високого рівня у Стародавньому Китаї досягли астрономія, знання календарних розрахунків та астрологічних передбачень, математика, фізика і гідротехніка. Китайські будівельники зажили слави грандіозними спорудами - Великим китайським муром та Великим каналом. Зокрема спорудження каналу, що розпочалося ще у VI ст. до н. е., тривало впродовж двох тисяч років і було завершене лише у ХШ ст. н. е. У Стародавньому Китаї вперше було написано посібник з фармакології, проводилися хірургічні операції із застосуванням наркотичних засобів, використовувалися методи лікування голковколюванням, припеченням та масажем. Давній метод лікування з допомогою "кореня безсмертя" - женьшеню - надзвичайно популярний у світі донині. Особливо важливе місце у китайській духовній культурі посідає конфуціанство - етико-політичне вчення філософа-ідеаліста Конфуція.. Конфуцій - давньокитайський мислитель, філософ, засновник конфуціанства. Один з найзнаменитіших педагогів Китаю. У50 років почав політичну діяльність. впродовж 18років подорожував країною. Проповідуючи ідеальні відносини між людьми в сім'ї та державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Ідеї Конфуція відіграли величезну роль в історії Китаю.

65.Розпад Югославії:передумови,етапи,хід,наслідки

Складалася з 6 республік: Боснія іГерцеговина, Македонія, Сербія, Словенія, Хорватія і Чорногорія та двох автономних країв у складі Сербії: Воєводина та Косово .Югославію створили 1 грудня1918 р. спочатку як Королівство сербів, хорватів і словенців, а з жовтня 1929 р. — Югославія. Міжвоєнну добу в історії Югославії характеризували боротьба партій, встановлення монархічної диктатури короля Александра Карагеоргійовича (6 січня 1929 р.), вбивство короля уМарселі (9 жовтня 1934 р.), «березневий путч» (27 березня 1941 року) генерала Д.Сімовіча тощо. 6 квітня1941 року війська Третього Рейху та її союзників вторглися на територію Югославії. Король Петар II Карагеоргійович утік з урядом з країни, а військове командування 18 квітня підписало беззастережну капітуляцію. Територію Югославії розподілили між окупантами, а на території колишньої Хорватської бановини (до якої німці пізніше приєднали Боснію й Герцеговину ), утворено Хорватську державу. Від середини 1941 р. антинімецьке повстання охопило всю країну. Протягом 1942—1944 рр. у ньому сформувалися дві панівні течії: під проводом воєнного міністра югославського екзильного уряду в Лондоні, полковника Дражі Михайловича, антикомуністичного та монархічного напряму і Народно-визвольне військо Югославії під проводом Йосипа Броз Тіто і комуністичної партії. Визвольна боротьба перетворилася на громадянську війну, яка закінчилася перемогою НВВЮ ( 9 травня1945 р.) за підтримки союзників і Червоної армії. Установчі збори, скликані Народним фронтом, проголосили ( 29 листопада1945 р.) Югославію Федеративною Народною Республікою а 30 січня1946 р. схвалено конституцію.Факторами розпаду Югославської федерації стали смерть Тіто і фіаско проведеної його наступниками національної політики, розпад світової соціалістичної системи, сплеск націоналізму в Європі. У 1990 році у всіх шести республіках СФРЮ були проведені місцеві вибори. Перемогу на них усюди здобули націоналістичні сили. пост президента країни був скасований, а на чолі країни стала Президія, члени якої (глави союзних республік і автономних областей) щорічно змінювали один одного по черзі. Короткочасний економічний підйом в середині 1980-х років закінчився стрімкою інфляцією і розвалом економіки, що призвело до загострення відносин між економічно розвиненішими Сербією, Хорватією і Словенією, та іншими республіками.У ході громадянської війни і розпаду від Великої Югославії в кінці XX століття відокремилися чотири з шести союзних республік ( Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). Тоді ж на територію спочатку Боснії і Герцеговини, а потім автономного краю Косово були введені миротворчі сили ООН під керівництвом США. Для врегулювання, згідно з рішенням ООН, міжетнічного конфлікту між сербським і албанським населенням Косова край був переведений під протекторат ООН. Тим часом Югославія, в якій на початку XXI століття залишалося дві республіки, перетворилася в Сербію і Чорногорію: з 1992 по 2003 роках - Союзна Республіка Югославія (СРЮ), з 2003 по 2006 роках - конфедеративний Державний Союз Сербії і Чорногорії. Югославія остаточно припинила існування з виходом з союзу Чорногорії3 червня2006 р.

---

Дата добавления: 2015-08-21