Вчення Г. Спенсера про соціальні інститути

Г. Спенсер показує, що на фазі еволюції виникають і розвиваються спеціалізовані “соціальні органи”, які він назвав “соціальними інститутами”. Сукупність взаємодіючих інститутів утворює цілісну соціальну організацію – суспільство. Зростання чисельності населення вимагає поліпшення організації величезної людської маси, спеціалізації її діяльності. Це зумовлює появу різноманітних типів організації людей, спеціалізованих за видами діяльності, відмінними за формами, функціями і нормами, за допомогою яких кожна організація регулює, контролює чи примушує до відповідних форм взаємодії людей і груп.

Він досить детально їх розглядає, висловлює багато раціональних думок, але не дає чіткого й однозначного визначення соціального інституту.

Спенсер вводить в ужиток як соціологічний термін “соціальний інститут”, але сам спочатку використовує його нечасто і здебільшого паралельно з такими поняттями, як “орган”, ”організація”, ”контроль”, ”регуляція” та ін. В “Основах соціології” Спенсер виділяє й аналізує п’ять типів соціальних інститутів:

1. домашні (сім‘я, шлюб),

2. обрядові чи церемоніальні,

3. політичні,

4. церковні (релігійні),

5. професійні та промислові.

За Спенсером Виділяються три таких системи інститутів:

1) інститути продовження роду (цю систему утворюють домашні інститути, пов‘язані із сімейно-шлюбними відносинами, завдяки яким людство зберігає своє існування як рід);

2) система виробничих і розподільчих інститутів (включає промислові, професійні інститути і все, що пов‘язане з ними, - розподіл людей на соціально-класові групи і зумовлену відповідну соціальну структуру, відповідний суспільний поділ праці в масштабах суспільства та ін.)

3) система регулюючих органів (складається з обрядових, політичних та церковних інститутів).

20.Соціальний факт- те що створено людьми і має на них вплив.(релігія мова, право держава)

Найповніше визначення, яке Дюркгейм дає поняттю соціального факту таке:

· ” Соціальним фактом є всякий спосіб дій, усталений або ні, який здатний створювати на індивіда зовнішній примус… і який має у той самий час своє власне існування, незалежне від індивідуальних проявів”. Дюркгейм писав, що при народженні індивід знаходить готовими закони і звичаї, правила поведінки, релігійні вірування і обряди, мову, правила поведінки, які функціонують в незалежності від нього. Ці образи думок, дій і почуттів існують самостійно, об’єктивно.

· Отож, першою ознакою соціального факту є об’єктивність його існування, позаінадіндивідуальний характер.

· Наслідком об’єктивності соціальних фактів є інша їх характеристика – соціальні факти справляють на індивіда тиск, примушують останнього до певної дії.

Пояснюючи це, Дюркгейм писав, що кожна людина відчуває на собі соціальний примус. Юридичні чи моральні правила, наприклад, не можуть бути порушеними без того, щоб індивід не відчув усієї ваги загального осуду.

21. Визначення понять соціологізм та соціологічний реалізм Е. Дюркгейма.

У теоретичних концепціях Дюркгейма прослідковуються дві головні тенденції. Перша з них – натуралізм – виходить із розуміння суспільства і його закономірностей по аналогії з природою, з природними її законами. Друга – так званий соціальний реалізм – розуміння суспільства як реальності особливого виду, відмінної від усіх інших видів реальності (фізичної, хімічної, біологічної, психологічної). Соціологізм – філософсько-методологічна позиція в соціології, побудована на тезі про автономію суспільства по відношенню до інших видів реальності, суспільстві як реальності позаіндивідуальній і надіндивідуальній, існуючої незалежно від індивідів, що включені в неї.

---

Дата добавления: 2015-09-03