Застосування принципів «соціологізму» до дослідження причин самогубства Е. Дюркгейма.

Дюркгейм відкидав пояснення самогубства індивідуальними психологічними мотивами і стверджував в якості пояснюючих факторів суто соціальні причини: “Самогубство залежить головним чином не від внутрішніх властивостей індивіда, а від зовнішніх причин, що керують людьми”.

Він виділив чотири види самогубств: егоїстичне, альтруїстичне, анемічне і фаталістичне.

· Егоїстичне самогубство обумовлене віддаленням індивіда від суспільства, яке перестає впливати на нього регулюючим чином. Розрив соціальних зв'язків, відсутність колективної підтримки, стан роз’єднаності породжують почуття самітності, порожнечі, відчуття трагізму існування. Однією з причин самогубства подібно виду може бути крайній індивідуалізм, але ґрунтом, що його породжує, є “хворе суспільство, колективна нечутливість, соціальна туга”. Суспільна дезорганізація, “втрата суспільних цілей послабляють соціальні узи, що прив'язують індивіда до суспільства, а отже, до життя. Цей загальний стан у свою чергу відбивається в дезінтеграції суспільних груп – релігійних, сімейних, політичних, що безпосередньо впливають на індивіда.

· альтруїстичне – зустрічаються тоді, коли особисті інтереси зовсім поглинені соціальними, коли інтеграція групи настільки велика, що індивід перестає існувати як самостійна одиниця. До цього виду Дюркгейм відносить стародавні звичаї: самогубство старих і хворих, самоспалення дружин після смерті чоловіків, самогубство рабів після смерті хазяїна і т.п. Такого роду самогубства існували головним чином в архаїчних суспільствах.

· анемічне. Він зустрічається переважно під час великих суспільних потрясінь, економічних криз, коли індивід втрачає здатність пристосовуватися до соціальних перетворень, новим соціальним вимогам і втрачає зв'язок із суспільством.

Таким чином, ослаблення чи відсутність суспільної регламентації, безладна, неврегульована суспільна діяльність лежить в основі анемічного самогубства. Якщо суспільство не здатне впливати на людину, сумний результат неминучий.

· Протилежністю анемічного самогубства є фаталістичне, яке виникає в результаті посиленого контролю групи над індивідом, “надлишку регламентації”, яка останньому стає нестерпною. “Його здійснюють люди, майбутнє яких безжалісно замуроване, пристрасті яких жорстоко обмежені дисципліною”.

Таким чином, самогубство, на думку Дюркгейма, є навмисним і свідомим актом, який скоює індивід у залежності від соціальної дисципліни.

24. Карл Маркс – один із видатних і впливових мислителів нашої епохи. Насамперед він асоціюється із марксистським вченням, революційним світоглядом та історико-матеріалістичним тлумаченням суспільного розвитку. Багато сучасних західних соціологів, критично сприймаючи його вчення, не заперечуючи водночас історичних заслуг Маркса у формуванні та розвитку соціологічної думки. Його ім‘я називають поряд із іменами Конта, Дюркгейма, Вебера та інших класиків цієї науки, хоча віднести Маркса до соціологів у строгому значенні цього слова, все ж досить важко. Така думка ґрунтується не тільки на тому, що він не вживав слова “соціологія”, але й був як найгіршої думки про соціологію Конта, для нього вона була типовим виразом буржуазних інтересів і буржуазної свідомості.

Так чи інакше, Маркс започаткував оригінальну школу соціологічного мислення, стояв біля витоків матеріалістичного підходу до соціального життя, намагався критично переосмислити його основи, прагнув по-новому зрозуміти майже всі сучасні йому соціальні науки – насамперед, економічні, історичні, правові, політичні та інші. Переворот у поглядах на суспільство Маркс пов‘язує насамперед, не з появою соціології, а з принципово новим, як він вважає розумінням першооснови суспільного життя. Ті функції, які згідно з Контом і його послідовниками, мала виконувати соціологія, фактично вже виконує, як був переконаний Маркс, політична економія – наука про економічну структуру суспільства.

Творчість Маркса охоплює широкий спектр проблем: це філософія практики і класова теорія, економічний аналіз і критика ідеології.

Революційна робота змусила Маркса зайнятися вивченням становища трудящих мас, привернула його увагу до ролі матеріальних інтересів і приватної власності, соціалістичних і комуністичних ідей.

Відповідно до Маркса, людина - це насамперед homo faber, людина виробляюча. Продуктивна праця - от що відрізняє людину від тварини. Людина відрізняється від тварини тим, що не стільки пристосовується до навколишнього світу, скільки його пристосовує до себе. Феномен відчуження висвітлювався головним чином у таких аспектах.

По-перше, робітники відчужуються від результатів своєї діяльності – продуктів праці, оскільки останні не належать їм. Вони (тобто результати праці) – власність капіталіста, який використовує продукти для власної вигоди. Робітники, як правило, не мають уяви, що саме вони виробляють, тому що пов‘язані лише із якимось проміжним виробом, відіграють роль придатку до конвеєра.

По-друге, робітники за капіталізму відчужуються один від одного, від своїх товаришів по праці, бо капіталізм не тільки руйнує природну співпрацю людей, а й протиставляє їх у конкуренції. Соціальні обставин не лише ізолюють робітників один від одного, а й змушують їх вступати у боротьбу, змагатися задля чужих інтересів.

По-третє, робітники за капіталізму відчужуються від власної людської природи, бо функціонують як робочі одиниці, живі механізми. У них пригнічуються суто людські якості, відчуття, зв‘язки.

СтатикаЗгідно з положеннями соціальної статики К. Маркса, базис суспільства цілком і повністю економічний. Він являє собою єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Н адбудова включає ідеологію, культуру, мистецтво, освіту, науку, політику, релігію, родину.У суспільному виробництві свого життя люди вступають у визначені, необхідні, від їх волі не залежні відносини - виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил». У рукописі “Німецька ідеологія” (1845-1846), як цілісна концепція, було розроблено перше велике відкриття Маркса – матеріалістичне розуміння історії (історичний матеріалізм), яке виступає тут як безпосередня філософська основа теорії наукового комунізму. Основний принцип марксистської філософії про первинність матерії і вторинність свідомості конкретизується в історичному матеріалізмі як визнання первинності суспільного буття і вторинності суспільної свідомості.

Динаміка Згідно Марксу, суспільство не стоїть на місці: воно постійно розвивається, прямуючи від простого до складного, долаючи внутрішні протиріччя і проходячи особливі фази, тобто суспільно-економічні формації. Всю історію суспільства можна розділити на етапи залежно від того, яким чином здійснюється виробництво товарів. Маркс називав їх способами виробництва. Усього історичних способів виробництва (вони називається також суспільно-економічними формаціями) п'ять.

Історія починається з первіснообщинної формації, при якій люди працювали разом, не було приватної власності, експлуатації, нерівності та соціальних класів.

Дата добавления: 2015-09-03