Солодкість цукру

Рафінований цукор у всіх проявах (столовий цукор, фруктоза, сахароза, кукурудзяний сироп, концентрований фруктовий сік і так далі) називають найбільш шкідливим компонентом раціону середньостатистичного американця. Споживання цукру на душу населення досягає майже 200 г на добу (за даними різних дослідників – близько 40-50 чайних ложок); існує помітна кореляція між споживанням цукру та зростанням хронічних захворювань за останнє століття в Америці та інших країнах. Цукор не тільки викликає карієс, але й порушує ендокринний баланс організму, надмірно стимулює і, зрештою, виснажує підшлункову та інші залози. Цукор краде в організму кальцій та інші мінеральні речовини. Вони необхідні для метаболізації чистого цукру, оскільки супутні йому у природному вигляді мінеральні речовини видаляються у процесі рафінування. Цукор викликає втому, хронічну млявість; різке підвищення вмісту цукру в крові провокує викиди інсуліну, слідом за якими вміст цукру в крові так само стрімко падає. І нарешті, цукор – це головна причина ожиріння: як тільки глікогену у печінці буде накопичено більше ніж достатньо, організм почне утилізувати цукор, перетворюючи його на жир. Все вищевикладене – це спрощений і неповний опис шкоди, яку завдає цукор організму.

Цукор – це джерело підроблених солодощів. У цьому можна легко переконатися при вдумливому та уважному харчуванні. Якщо повільно жувати надто солодку їжу, смакуючи її смак, ви, ймовірно, виявите, що насправді вона зовсім не солодка. І дійсно, рафінад – це обман для тіла, обіцянка поживних речовин, яких він не містить.

Більшість людей має принаймні туманне уявлення про те, що цукор шкідливий для здоров'я. Чому ж тоді ця отрута так приваблива для нас?

Першопричина залежності від цукру полягає у тому, що ми не відчуваємо солодощів самого життя. Наше суспільство, яке досі знаходиться під невсипущим поглядом пуритан, відлучає нас від справжнього джерела солодощів і заохочує невпинне самобичування. Кожна реклама, що демонструє еталон довершеності й щастя, дає зрозуміти: «Ось яким ти повинен бути. Що? Ти не такий? Тоді купи нашу нову машину. Пий нашу газовану воду». Як часто я чую від людей, що вони хочуть змінитися на краще! Та ви й без того прекрасні – точніше, були б прекрасні, якби дозволили собі бути собою[41].

Відлучені від можливості скуштувати солодощі життя, ми жадаємо їх усією душею, звертаючись до підробок – до їжі з високим вмістом цукру. Але цукор не втамовує наші апетити: найбільше, на що він здатен, – тимчасово відвернути нас від мук душі, яка жадає солодкого. Але де ж їх узяти?

Ці солодощі – це діти. Справжня близькість. Любов. Ваше «я». Згадайте, як ми називаємо малюків, коханих, найближчих людей: мій солоденький, моя радість. Ось вона, справжня насолода. Немає нічого солодшого, аніж заглянути всередину, повернутися додому, з'єднатися з божественним. Вислів «солодший Ісус» – не випадковість!

Духовний аналог фізичних солодощів – це близькість. З немовлятами, відкритими та довірливими, з коханими, яким ми по-справжньому довіряємо. З рідними близькість виникає сама собою. Завдяки всім цим людям ми можемо пізнати солодощі. Але ми заслуговуємо більшого. За межами вузького маленького світу сім'ї (відтоді, як великі сім'ї стали поодинокими, він виявився ще гірше) ми відгороджені один від одного, ми спілкуємося лише на більш поверхневому рівні. Наскільки ви близькі з людьми, які пошили ваш одяг, побудували ваш будинок, створили інші речі, якими ви володієте? Чи добре ви знаєте людей, в яких купуєте різні товари? Близькість – це наслідок відкритості й тривалого знайомства. Сьогодні те й інше – це рідкість. У минулому, за часів племен і поселень, ми близько знали один одного, проводили разом усе життя, а чужаків бачили рідко. Мало хто наважувався довіряти незнайомцям і навіть просто знайомитися з ними, і не без причини. У таких умовах близькість виникала рідко.

На соціальному рівні ми сприймаємо їжу з високим вмістом цукру як розраду, засіб проти одноманітності, знеособленості, потворності супермаркетів, шосе, паркувань, магазинів без вітрин – ознак сучасного життя. Солодощі здаються нам примітивним засобом допомоги самому собі, яку не можуть надати нам уряди та корпорації. Ці продукти – це остання соломинка для громадян, які перетворені на споживачів, позбавлених незалежності та можливості інакше проявити доброту до себе і до оточуючих. Ми – це ґвинтики у гігантській машині, управляти якою ми не у змозі. У тривожному світі, сама інфраструктура якої перешкоджає близькості, а часу на красу зовсім не залишається, хто дорікне нас за те, що ми звернулися до найближчої та надійної заміни?

Проте наше безсилля – це ілюзія. Насправді все інакше: наша влада безмежна. Ви іншої думки? Можливо, цій ідеї чинить опір ваш розум? Тільки тому, що ви дотримуєтеся невірних уявлень про те, хто ви такий. І оскільки ваше «я» обмежене, зміни вольовим шляхом, які походять від цього «я», теж обмежені. Це все одно, що плисти й одночасно піднімати тяжкості.

Зловживання цукром здатне зруйнувати здоров'я, але однієї сили волі мало, щоб протистояти цьому магніту, – до тих пір, поки ви не приймете щире рішення знайти у своєму житті інші джерела солодощів. Це заняття вимагає сміливості, у першу чергу, щоб відмовитися від уявних потреб, а також вдумливості й нагадувань самому собі – про те, що сміливість треба підкріплювати усвідомленням, утлумачувати собі, що колишні цінності нічого не значать. Коли ми позбудемося цих безладних нашарувань, тоді оголиться справжня тканина життя: всюдисущі солодощі, гострота взаємозв'язку, якою пронизані як життєві скорботи, так і радощі.

Мова йдеться про вміння відкрити серце, відкритися неймовірним багатствам, які віддавна нас чекають. Найчастіше подібні події відбуваються, коли смерть або серйозна травма допомагають відокремити по-справжньому важливе від незначного. Ми щиро вдячні за це, життя набуває солодкий присмак. Таке відкриття життєвих благ прямо протилежно самозреченню, до якого ми часом вдаємося, борючись із звичкою споживати цукор. По суті справи, саме звичка до самозречення викликає у нас загострену потребу в турботі. (Саме тому люди, які відмовилися від м'яса, часто втішаються солодким, хоча солодощі вегетаріанцям особливо шкідливі.)

Цукор – це дешева підробка справжніх солодощів, які притаманні життю. Ми частенько даємо дітям «ласощі» у нагороду за те, що вони «ведуть себе добре». Саме слово «десерт» означає щось заслужене. Коли люди намагаються скоротити споживання цукру виключно вольовим методом, спочатку їх зазвичай чекає успіх. Пишаючись собою, вони чекають нагороди – свого десерту.

За тим же принципом солодощі можуть бути одним із способів сказати собі: «Так, я хороший, я цього вартий!» Особливо привабливі такі заяви для людей у пригніченому стані духу. Поряд із невіглаством та убогістю саме цією причиною почасти пояснюється пристрасть незаможних до солодкої, але марною їжі – тому серед них так багато людей з надмірною вагою. Люди, які за допомогою солодощів переконуються у тому, що гідні життєвих благ, насправді користуються цукром як ліками. Вони намагаються прикрасити, підсолодити життя. На якийсь, зовсім нетривалий час солодощі проганяють відчуття самотності. Вони втішають. Не звинувачуйте оточуючих за неправильне харчування – подібно всім нам, ці люди просто шукають порятунку від болю. На жаль, цукор – це всього лише паліатив, він не усуває першопричину пригніченості. Ніякою кількістю цукру не підсолодити гіркі життєві обставини або зневіру.

Якщо цукор – це підробка духовних солодощів, тоді штучні підсолоджувачі, такі, як сахарин і аспартам, – це підробки підробок. Вони брешуть організму, змушують повірити, що у нашому світі зовнішній вигляд може анітрохи не відповідати смаку.

Мабуть, я несправедливо назвав цукор підробкою: можна віднестися до нього як до матеріальної форми космічного принципу чи архетипу – солодощів, розради, задоволення. Солодкі продукти стають ласощами та десертами не тільки у результаті умовних рефлексів: був би зв'язок між ними випадковим, навряд чи матеріальні солодощі замінили б духовні. Можливо, солодощі існують для того, аби знову та знову нагадувати нам: так, життя солодке. Повна відмова від солодкого підозріло схожа на пуританське утримання від усіх радощів життя; вона може укладатися у загальну схему заперечення самого себе та задоволень. Замість цього проявіть до себе доброту, і в міру того, як ви будете розуміти, що таке бути добрим до себе, ваша хвороблива потреба у цукрі понизиться. Поглибленим розумінням ви будете частково зобов'язані вдумливому смакуванню солодкої їжі, сприйняттю її смаку під час їжі та відчуттів після неї.

У сучасному світі занадто багато чого позбавляє нас солодощів життя. Стрімкий темп і постійний шум не дають відчути солодощів «особистого часу» – близькості з собою. Ми не можемо дозволити собі просто сісти та побути з друзями або близькими. Звичка до самокритики не дає відчувати себе невимушено навіть наодинці з собою, не кажучи вже про сторонніх людей. А коли ми скуті у спілкуванні з собою, то фальшиве задоволення споживацтва та втеча від реальності за допомогою пасивних асоціальних розваг непереборно ваблять. Соромлячись власного уявного каліцтва, ми відгороджуємося від людей[42]. Сучасні соціальні й економічні структури надбудовують ці стіни, збільшують їх висоту, зводять спілкування до знеособленого, поверхневого або «ділового» рівнів. І всі ці фізичні, соціальні та психологічні бар'єри відділяють нас від природи, віднімають узи, що пов'язують нас з життям, з небом, з вітром, з ґрунтом.

Отже, аби покласти край звичці споживати солодощі, треба заново відкрити для себе солодощі. Не поспішаючи проведіть переоцінку пріоритетів, через які ви вічно зайняті. Перестаньте засуджувати, оцінювати, критикувати і порівнювати себе, припиніть самобичування та мрії про те, аби стати краще, перетворитися на іншу людину. Замість цього прийміть себе таким, яким ви є. Це ж відноситься і до оточуючих: прийміть їх, знаючи, що всередині душі вони добрі. У будь-якому спілкуванні намагайтеся розгледіти людину під маскою професіонала, анонімного функціонера. І мабуть, найважливіше: знаходьте способи повернутися до природи. Нехай навіть на півхвилини, щоб помилуватися хмарами так, ніби вам більше немає чим зайнятися. Доторкніться до рослини, відчуйте, як вона бореться із загазованим повітрям і брудним міський ґрунтом. Навіть миті такої близькості здатні створити диво.

Солодощі близькості – з собою, оточуючими, природою, божественним – завжди поруч, вони чекають вас. Вам не потрібно заслуговувати і домагатися їх.

Дата добавления: 2015-09-03