Жозеф де Местр 2 страница

Так, у сучасній юридичній літературі вказують на характерні риси слідчої діяльності2, серед яких слід назвати такі.

1. Основне призначення слідчої діяльності є розслідування злочинів.

2. Слідча діяльність дуже чітко регламентована кримінально-процесуальним законом, хоча, з іншого боку, у прийнятті рішень слідчий залишається процесуально незалежною постаттю.

3. Здійснення слідства передбачає наявність у відповідного суб'єкта владних повноважень, які гарантовані державою та здійснюються від імені держави.

4. Діяльність слідчого характеризується високим рівнем відповідальності, а також надмірним рівнем емоційного напруження.

5. Слідчій діяльності властиві також елементи примусу, на що вказує В.С. Кузьмічов у своїй монографії. Це пояснюється не тільки власне характером слідчої діяльності, а й тим, що в ході встановлення об'єктивної істини І зацікавлені, в тому учасники процесу, чинять протидію, для подолання якої і необхідно застосовувати примус3.

6. Слідча діяльність, виходячи зі специфіки об'єкта свого впливу, передбачає виявлення елементів творчості у ході пошуку об'єктивної істини.

На цій підставі можна погодитися з висновком, що слідча діяльність є специфічним видом соціальної практики, який полягає в пізнанні подій протиправного характеру за допомогою прийомів та засобів, що відповідають закону, включаючи їх примусову реалізацію у випадках вчинення протидії розслідуванню злочинів4.

Характеризуючи принципи здійснення слідчої діяльності, підкреслимо, що це основоположні ідеї, які визначають основу та шляхи підвищення ефективності та якості розслідування злочинів. При цьому не всі принципи набувають безпосереднього закріплення у статтях законів, керівних роз'ясненнях, наказах, а іноді формуються у сфері юридичної практики і лише потім отримують офіційне визнання. Але головне — принципи слідчої діяльності не можна формулювати свавільно, на хвилі політичного інтересу, інтересу окремої особи. Це об'єктивний процес, який ґрунтується на цілях та завданнях, що постають перед органами слідства. До системи принципів, на які спирається робота слідчих органів, слід віднести: законність, етичність, науковість, гласність, плановість, оперативність, динамізм, незалежність, гуманізм, економічність тощо. В літературі виділяють й інші принципи, які мають більш конкретний характер, є принципами здійснення окремих слідчих дій, використання методик, засобів криміналістичної техніки, взаємодії з іншими підрозділами та установами.

Наприклад, досить поширеним став такий принцип здійснення правосуддя, як принцип презумпції невинності, який має безпосереднє відношення до слідчої діяльності, в ході якої попередньо визначають винних осіб та ступінь їхньої вини. Але остаточне рішення щодо винності особи, згідно з чинним законодавством, приймає лише суд (за винятком адміністративного та дисциплінарного провадження, де юрисдикцію можуть здійснювати й інші органи). Головне, що незважаючи ні на які особисті амбіції, ні на інтуїтивні почуття, слідчий у своїх висновках керується лише доказами, що з неупередженістю потім вивчаються в прокуратурі та суді.

Окрім того, в літературі традиційно згадують про принципи об'єктивності, всебічності вивчення фактичних обставин справи, винних у скоєнні злочину, принцип забезпечення цивільного позову, якщо такий має місце у ході кримінального розслідування.

Зупинимося на характеристиці суб'єктів слідчої діяльності. Перш за все необхідно зазначити, що органи слідства як спеціалізовані підрозділи, котрі здійснюють досудову підготовку матеріалів, належать до системи органів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, прокуратури, податкової міліції1. їх повноваження мають певну диференціацію, що об'єктивно зумовлено функціональною націленістю того чи іншого державного органу або відомства.

Крім того, в Україні створено Національне бюро розслідувань як спеціалізований центральний орган виконавчої влади, основним завданням якого є проведення досудового слідства та оперативно-розшукових заходів в особливо складних кримінальних справах2. Такі спеціалізовані структури вже діють в інших країнах, досить ефективно виконуючи свою функцію, але в нашій державі Національному бюро розслідувань такого досвіду ще треба набувати.

Говорячи про слідчу діяльність як можливість здійснювати слідчі дії, необхідно обов'язково згадати про таку форму розслідування як дізнання, що характерне не тільки для органів слідства. Закон передбачає, що розслідування кримінальних справ можуть здійснювати також міліція, командири військових частин, митні органи, начальники виправно-трудових установ, органи пожежного нагляду, охорони кордонів, капітани морських суден, але кожний у межах своєї компетенції, передбаченої законом. Проте відмінність полягає в тому, що одні з названих вище суб'єктів виконують слідчі дії фрагментарно, в міру необхідності, а інші — працюють на професійній основі.

У зв'язку з цим до кандидатів на посаду слідчого ставляться досить високі вимоги — вища юридична освіта, знання специфіки роботи системи правоохоронних органів, знання процесуального законодавства та навички І його застосування, розвинений інтелект, уміння використовувати у мисленні | закони логіки, високий рівень комунікативності, моральної культури тощо, І На жаль, правоохоронні органи України переживають певні труднощі щодо І цього, які передусім пов'язані безпосередньо з кадровою політикою держави. І Не вистачає кваліфікованих та досвідчених працівників, посади слідчих зай- І мають люди без юридичної освіти, призначені поза своїм бажанням примусо- І во або не здатні до такого роду діяльності. Виправленню ситуації сприятиме І проведення судово-правової реформи в Україні, дбайливе ставлення до кадрового потенціалу державних службовців правоохоронної сфери.

Мабуть, характеристика слідчої діяльності була б неповною, якщо не зу пинитися на психологічному рівні її розуміння. Це свого роду психологія праці слідчого.

1. Соціальний аспект. Працівники слідства є відокремленою професійною групою, з діяльністю якої суспільство пов'язує подолання злочинних діянь, пошук винних осіб і притягнення їх до відповідальності, захист потерпілих від правопорушення. Слідчі перебувають на передньому краї боротьби зі злочинністю і в безпосередньому контакті з її представниками. Ефективність розслідування передбачає ефективний захист та втілення справедливості у соціальні відносини, забезпечення стабільності суспільного розвитку, задоволення індивідуальних потреб та інтересів.

2. Комунікативний аспект. Як вказує В.Л. Васильєв, у світі є значна група професій за типом "людина—людина". Це, наприклад, професії лікаря, педагога, судді, продавця тощо. Слідчий також належить до цієї категорії професій1, тому що спілкування з різними категоріями громадян є одним з основних шляхів отримання інформації. Звідси до слідчих ставляться професійні вимоги входження в контакт, управління психологічним станом інших людей, вміння скеровувати розмову в необхідне русло.

3. Організаційний аспект. Уміння планувати роботу, розподіляти час з метою його ефективного використання має сенс у будь-якій сфері діяльності. Однак планування робочого часу для діяльності слідчого, організація себе та інших на відпрацювання версії, концентрацію зусиль слідчої бригади або оперативно-слідчої групи є необхідними умовами реалізації повноважень слідчого. Характерною рисою слідчої роботи є також її індивідуальність. Слідчий як головний виконавець провадження у справі особисто виконує переважну більшість різноманітних за характером дій. Організація особистої індивідуальної роботи більш проста справа, ніж, скажімо, організація колективної праці. Виникає необхідність розподілу обов'язків, погодженості та координації дій, налагодження взаємної інформації, злагоди та контролю за виконанням.

Слід пам'ятати, що в провадженні у слідчого одночасно перебувають кілька кримінальних справ, а їх розслідування повинно відбуватися у строки, чітко визначені законом, особливо якщо під вартою перебувають підозрювані. На цій підставі планування та розподіл робочого часу, призначення зустрічей, своєчасне виконання слідчих дій та оформлення документів мають виняткове значення, що зумовлює якісне ведення кількох справ одночасно. Організаційний аспект діяльності слідчого виявляється також у тому, що за характером роботи йому доводиться звертатися до різних установ, посадових осіб, організацій. Органи слідства з метою отримання необхідної інформації можуть давати доручення іншим органам слідства або дізнання, призначати проведення експертиз. Крім того, виконання окремих слідчих дій також вимагає від слідчого організаційних здібностей. Це, наприклад, проведення затримання підозрюваного, організація обшуку, очної ставки, де від якості організації процесу залежить перспектива справи.

Слідчі дії: допит, експеримент, впізнання, огляд та ін. відрізняються за своїм змістом. Виконання кожної з них пов'язано із застосуванням великої кількості різноманітних заходів, напрацьованих слідчою практикою та кримінальною наукою. Одне й те ж завдання можна вирішити різними прийомами та засобами, одну й ту ж обставину встановити різними шляхами. Крім найвищих форм інтелектуальної діяльності професія вимагає від слідчого багато суто технічних та маніпулятивних вмінь та дій: зшити справу, згідно з правилами документознавства, надрукувати текст документа, скласти топографічний план місцевості, виготовити зліпок, зробити фотозйомку. Для професії слідчого важливою рисою має бути подолання опору його діяльності з боку окремих осіб або в деяких випадках навіть макрогруп. Слідчий у пошуках істини у справі нерідко стикається з пасивним або активним опором з боку зацікавлених осіб — учасників процесу. Найбільш зацікавленою особою в такому ході справи є сам правопорушник, його представники, які всіма силами чинять протидію провадження слідства. Успіх слідства містить загрозу життєвим інтересам винної особи, що зумовлює її активність в організації протистояння слідству. Нерівність у становищі слідчого та названих 1 вище осіб пов'язана також з тим, що останні знають, які обставини справи можна затаїти, щоб пом'якшити свою вину. Водночас слідчий постійно маєв І своєму розпорядженні неповну інформацію та уявлення про події та факти І минулого, що підлягають доказуванню.

Своєрідною рисою розслідування є необхідність збереження слідчої тае- І мниці. Процес слідства неминуче пов'язаний з проникненням в особисте життя людей, вивченням минулого устрою життя, сімейних відносин та суто І інтимних обставин. Оголошення цих даних здатне вчинити велику шкоду, призвести до компрометації людей та особистої трагедії. Відомо багато випадків, коли злочинці збагачують свій досвід та знання, виношують нові засоби вчинення і приховання злочинів. Але справа не тільки в умінні зберігання таємниці. Необхідно також дотримувати спеціальних вимог конспірації, вміти зберігати службові секрети, запобігати їх просочуванню за межі того кола осіб, які займаються роботою в цій справі.

Контроль за роботою слідчих підрозділів здійснюється як з боку відомства, в якому зосереджено орган слідства, так і з боку інших правоохоронних структур, зокрема суду і прокуратури. Слід враховувати, що за роботою слідчого здійснюють контроль також інші учасники процесу — свідки, підозрюваний, обвинувачений, що втілюється в здійсненні ними права на ознайомлення з матеріалами справи, заявленні відводу, принесенні скарги надії слідчого, користуванні правом на захист. Особливою формою контролю за попереднім слідством може стати участь адвоката — професійного юриста, який захищає інтереси однієї зі сторін (потерпілого або підозрюваного). У таких випадках документальні або процесуальні помилки можуть звести нанівець всю роботу слідства.

Відомо, що діяльність слідчих підрозділів перебуває також під контролем громадської думки, населення, працівників преси, які уважно стежать за кінцевими результатами слідства, навіть іноді не враховуючи підсумкової ролі суду. Однак ті цифри, що свідчать про кількість розкритих злочинів, характеризують перш за все ефективність роботи органів слідства, а не суду та прокуратури. І сформована на цій підставі громадська думка про діяльність правоохоронних органів є досить впливовим засобом контролю, тому що тема правопорядку стає предметом обговорення і трудових колективів, і громадських організацій, і політичних партій.

Депутатський запит також є формою контролю за діяльністю слідчих органів. Такий запит подається, коли скоюються досить резонансні злочини, і політична влада зацікавлена у швидкому і якісному їх розслідуванні або є підозра, що слідство не буде об'єктивним.

За скоєння правопорушень працівники слідства на підставі відомчих статутів та норм чинного законодавства несуть юридичну відповідальність у повному обсязі, не користуючись ніякими пільгами. Характерним є те, що в разі слідчої або судової помилки заподіюють збитки громадянинові. У цих випадках держава бере на себе обов'язок відшкодування шкоди у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду1.

Необхідно звернути увагу на той факт, що слідча діяльність в Україні здійснюється поза межами підприємництва. Є й приватний охоронний бізнес, але ці структури не мають права на проведення офіційного розслідування. Однак можна сподіватися на те, що зі стабілізацією обстановки у сфері правопорядку, проведенням судово-правової реформи в Україні питання приватної детективної служби постануть у порядку денному роботи Верховної Ради України.

10.4. Адвокатська діяльність

У сучасному суспільстві все більшої актуальності набувають питання забезпечення правового статусу окремих категорій громадян, їх об'єднань або соціальних груп. Особливого звучання ця проблема набула в рік 50-річчя прийняття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної Декларації прав людини. Процес посилення юридичних гарантій правового становища людини в суспільстві є по суті об'єктивним, тому що свідчить про розвиток соціальної організації, її вдосконаленість, прогресивність. Крім того, визначаючи Україну правовою соціальною державою, ми повинні визнати і забезпечити реальну наявність закріплених на конституційному рівні прав та свобод громадян. Соціальний прогрес, втілення концепції правової держави справді є досить вагомими чинниками, що вимагають вдосконалення сучасної системи юстиції в Україні, підвищення рівня правової захищеності громадян.

Одним із засобів вирішення цієї проблеми, який за можливостями можна назвати універсальним, є інститут адвокатури, що виступає як надійна правова гарантія здійснення захисту прав людини і надання їй правової допомоги.

В цьому випадку, говорячи про здійснення захисту прав, ми не маємо на увазі фізичний захист особи, що є функцією окремих органів держави або приватних охоронних структур, а розуміємо захист за допомогою суто юридичних засобів та процедур, дозволених законом, використання яких потребує від І суб'єктів наявності спеціалізованих юридичних знань та навичок роботи.

Говорячи про роль адвокатури, її соціальне значення, слід також згадати про функцію щодо правових установ, правосуддя, яку можна назвати контрольно-стимулюючою. Участь адвоката у різноманітних процесах змушує їх І учасників працювати більш якісно, виважено, відповідно до букви і духу за-кону. Крім іншого, сама наявність інституту адвокатури створює певні можливості для надання широкого кола правових послуг усім верствам населення, особливо тоді, коли без втручання кваліфікованого юриста не обійтись. Професійні асоціації адвокатів виконують життєво важливу функцію з підтримання професійних стандартів юридичної діяльності й етичних норм, на яких вона ґрунтується, а також захищають своїх членів — представників незалежної юридичної професії, від переслідувань, обмежень та різноманітних посягань.

Згідно з чинним законодавством, адвокатура України — є добровільне професійне громадське об'єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу1.

Розкриваючи основні риси адвокатської роботи як одного з видів практичної юридичної діяльності, необхідно торкнутися питання про види та принципи адвокатської діяльності, порядок набуття та припинення права на адвокатську діяльність, особливості участі адвоката у кримінальному та цивільному процесі, питання етики адвоката, його соціального захисту, відповідальності тощо.

Характерною рисою сучасного стану цього виду діяльності можна назвати значне підвищення престижності серед інших юридичних професій, збільшення корпусу адвокатів. Це пояснюється різними факторами суб'єктивного та об'єктивного походження. Серед останніх слід назвати підвищення ролі права у суспільстві, нагальну потребу участі юристів у вирішенні конкретних ситуацій, що передбачає застосування спеціалізованих юридичних знань у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Досить висока роль адвокатської роботи в системі економічних відносин, де виникають проблеми захисту власності, відшкодування збитків, повернення втраченого майна. Це можуть бути ситуації, пов'язані з розподілом спадщини або майна подружжя, приватизацією житла, невиконанням договірних обов'язків адміністрацією підприємства. Таких ситуацій справді виникає досить багато і визначити особисту лінію поведінки без компетентного помічника, який вміло розбирається у всіх тонкощах господарського або цивільного права, буває неможливо. Так, говорячи про зміст адвокатської (роботи, А.Е. Жалінський вказує на те, що виникають нові види юридичних послуг в економічній сфері: розробка установчих документів, реєстрація юридичних осіб, правове супроводження ліцензування, договорів із нерухомістю тощо1. Як приклад він наводить діяльність колегії адвокатів "Московський юридичний центр". Ця колегія, крім інших послуг, провадить економіко-пра-вовий аналіз використання правових засобів у діяльності підприємств та установ, здійснює правове супроводження аудиту, пропонує методику перевірки фінансового стану контрагентів, надає допомогу в поверненні боргів тощо.

Не менш важливою вбачається роль адвокатів і в системі політичних стосунків між окремими організаціями, громадянами та державою, коли виборюється право на існування, захищаються честь, гідність, повертається чесне ім'я людині тощо. І знову виникає потреба участі спеціаліста, який забезпечить інтерес громадянина або організації в ході здійснення юридичних процедур, складання документів, свідчення фактів тощо. Такого спеціаліста, який у разі необхідності зможе сам виступити від імені свого підзахисного: зробити офіційну заяву, висунути вимогу, поставити запитання, надати необхідні докази, подавати документи.

Говорячи про престижність та авторитет адвокатів у суспільстві, слід звернутися до прикладу західних країн, де вживається такий термін "сімейний адвокат", що, на жаль, не можуть дозволити собі громадяни нашої держави. Сама наявність постійного помічника з правових питань сім'ї свідчить про значну поширеність представників цієї професії в розвинутих демократичних країнах. Розвиток демократії, права, правової культури, розширення правових знань по суті є невід'ємними процесами у справі формування правової держави.

Адвокатська діяльність як окремий вид юридичної практичної діяльності має спільні риси з іншими видами, а також певні особливості, які можна спостерігати у формах або принципах її здійснення. З цією метою необхідно звернутися до Закону України "Про адвокатуру", де в статті 5 вказано на основні види юридичної допомоги, які може здійснювати адвокат:

· давати консультації та роз'яснення з юридичних питань;

· надавати усні та письмові довідки щодо законодавства, тлумачити громадянам зміст окремих юридичних слів та формул;

· складати за дорученням своїх клієнтів скарги та інші документи, що мають правове значення для справи;

· здійснювати також представництво в суді або інших органах держави шляхом особистої присутності;

· надавати юридичну допомогу підприємствам, організаціям, установам у питаннях правового забезпечення їхньої діяльності, допомагати в організації підприємництва, підтриманні господарських зв'язків у межах країни та за її кордонами;

· виконують свої обов'язки із захисту та представництва інтересів у процесі дізнання та попереднього слідства2. Зазначений вище перелік не є вичерпним, і закон передбачає здійснення інших видів правової допомоги, які неможливо передбачити в повному обсязі у нормах статті. їх перелік цілком залежатиме від ситуації, що склалася, а також від інтересу та потреб клієнта. Вичерпний перелік значною мірою обмежував би потенціал юриста у питаннях правової допомоги.

З погляду організаційної структури юристи можуть здійснювати адвокатську діяльність індивідуально шляхом створення адвокатського бюро та колективно шляхом об'єднання з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори відповідно до Закону України "Про адвокатуру".

Проте незалежно від організаційної форми, яку було обрано для здійснення професійної діяльності, вся адвокатська робота базується на певній системі принципів, що висвітлюють порядок організації об'єднань, способи їх діяльності, характеризують моральні критерії оцінки адвокатської роботи.

Серед таких принципів перш за все слід назвати1:

· верховенство закону,

· добровільність,

· незалежність,

· самоврядування,

· демократизм,

· колегіальність,

· гуманізм,

· гласність,

· конфіденційність.

Окремо Закон "Про адвокатуру" закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Зокрема, законодавчо встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони також не можуть допитуватись як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без згоди адвоката. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковими заходами без санкції органів прокуратури. Не допускається офіційне негативне реагування з боку правоохоронних органів (дізнання, слідства, суду) на правову позицію адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Кримінальну справу проти адвоката можуть порушити тільки Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори Автономної Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Особливий інтерес у питанні загальної характеристики адвокатської діяльності становить роль адвоката у кримінальному та цивільному процесах, де найчастіше виникають гостроконфліктні ситуації, суперечності, змінюються долі людей тощо.

Згідно зі статтею 29 Конституції України, кожний затриманий має право знати мотиви затримання, отримати роз'яснення його прав відповідно до ситуації, захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Більш детально питання організації захисту за участю адвоката регламентуються Кримінально-процесуальним кодексом України. Взагалі в кримінальному процесі є й інші учасники крім затриманого. Це — підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач та цивільний відповідач. Усі учасники процесу мають право на захист своїх законних інтересів. Однак в юридичних питаннях судочинства, організації захисту вони, як правило, не мають досвіду, тому значна роль у відстоюванні їх прав та законних інтересів належить юристам-адвокатам.

Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з найважливіших гарантій права на захист. Згідно зі статтею 48 КПК України захисник зобов'язаний використовувати усі зазначені в законі засоби і способи для з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого (підозрюваного) або пом'якшують його відповідальність, і надавати обвинуваченому (підозрюваному) необхідну юридичну допомогу. Захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення — з моменту оголошення їй протоколу затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин після затримання. Коли попереднє розслідування не провадилося, захисник допускається до участі у справі після віддання обвинуваченого до суду.

Захисників запрошують самі підозрювані, обвинувачені чи підсудні, а їх законні представники, родичі або інші особи — тільки за їх дорученням або на їх прохання. Один адвокат замінюється іншим лише на клопотання або зі згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. У тих випадках, коли участь захисника, якого обрав обвинувачений (підозрюваний), є неможливою, орган дізнання, слідчий, суддя вправі запропонувати йому запросити іншого захисника або призначити останнього через колегію адвокатів.

Закон передбачає низку випадків обов'язкової участі захисника у справі: а) з моменту затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення, але не пізніше 24 годин з моменту затримання — у справах про злочин неповнолітніх; німих, глухих, сліпих та інших осіб, які внаслідок своїх фізичних або психічних вад не можуть самостійно здійснювати своє право на захист; осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; б) у судовому засіданні при суперечностях між інтересами підсудних, коли хоча б один із них має захисника; коли в судовому розгляді справи бере участь прокурор, а також громадський обвинувач за відсутності громадського захисника тощо.

Дуже важливою у захисті прав та законних інтересів обвинуваченого є участь захисника на заключному етапі попереднього слідства (ст. 218— 222 КПК). При ознайомленні з усіма його матеріалами захисник має право: робити виписки, мати побачення з обвинуваченим наодинці, роз'яснювати йому зміст обвинувачення, обговорювати питання про заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії і рішення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора (ст. 219 КПК). Ознайомившись з матеріалами справи, захисник, як і обвинувачений, має право порушити клопотання про доповнення попереднього слідства чи дізнання, про зміну кваліфікації злочину,про закриття справи.

Не менш важливою частиною участі захисника-адвоката є його усні пояснення в суді касаційної інстанції. Критично аналізуючи вирок, докази, на яких він ґрунтується, адвокат коротко, чітко і ясно викладає сутність касаційної скарги. Зосереджуючись на одному чи кількох найважливіших з погляду захисту моментах, адвокат прагне переконати суд у наявності підстав для скасування або зміни вироку в бік поліпшення становища підзахисного.

Також відповідальним та характерним для адвокатської діяльності є участь як правозахисника та представника в цивільному процесі, що регламентується нормами цивільно-процесуального права України.

Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному процесі подвійних функцій. Відповідно до статті б Закону України "Про адвокатуру" і глави 12 (ст. 110—117) ЦПК України адвокати в цивільному процесі виконують одночасно функції правозаступництва й представництва і є суб'єктами, котрі здійснюють представництво сторін і третіх осіб у суді (ст. 112) і мають статус осіб, які беруть участь у справі (ст. 98). Отже, участь адвоката в цивільному процесі України полягає у здійсненні ним представництва і захисті суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та охо-ронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та в сприянні суду у всебічному, повному й об'єктивному з'ясуванні дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. У процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин — між адвокатом і особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом і судом у цивільному процесі, які врегульовуються різними галузями права.

Правовідносини між адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою таін.) мають матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правові правовідносини ґрунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення і визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі.

Правові відносини між адвокатом і судом у цивільному судочинстві врегульовано нормами цивільного процесуального права (ст. 110—117 ЦПК) і є цивільними процесуально-правовими. Процесуальне представництво є найбільш поширеним у цивільному судочинстві України. При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх судових органах та всіх стадіях цивільного судочинства. Для ведення справи в суді адвокат повинен мати повноваження, підтверджене ордером юридичної консультації. 4 ст. 113 ЦПК). Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, крім таких: передачі справи до товариського чи третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог, погодження з позовом, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подання виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні (ст. 115 ЦПК). Адвокат, що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває повноважень після подання судового доручення, виданого довірителем, а також свідоцтва атестаційної комісії про право на заняття адвокатською діяльністю.

Дата добавления: 2015-08-18