Ш.Л. Монтеск'є 5 страница

· використовуючи послуги юриста, суб'єкт права продовжує здійснювати неправомірні діяння;

· суб'єкт права не виконує власних зобов'язань перед юристом.

Проте припинення юристом представництва не повинно негативно вплинути на права та інтереси суб'єкта права, тому юрист зобов'язаний вжити доцільних заходів для захисту відповідних інтересів суб'єкта права, наприклад, заздалегідь повідомити про це суб'єкта права, надати йому час найняти іншого юриста, здати документи, грошові суми цільового призначення, на які суб'єкт права має право, повернути гонорар, що не був зароблений, тощо.

6.7. Процедури, умови, прийоми та засоби здійснення юридичної практичної діяльності

Основними функціональними елементами змісту юридичної практичної діяльності є процедури, умови, прийоми та засоби її здійснення. Особливі вимоги до їх застосування та необхідність здійснення зовнішнього контролю зумовлюють їх визначеність, регламентованість нормативно-правовими та іншими правовими документами, професійними нормами тощо.

6.7.1. Процедури юридичної практичної діяльності

Процедури1 юридичної практичної діяльності оптимізують її, підвищують надійність і якість її результатів, забезпечують безпеку юристів. Вони описуються як нормативно-правовими актами, так і відповідними методичними рекомендаціями, дають можливість всім її суб'єктам ефективно використовувати наявний передовий юридичний досвід, попереджати виникнення можливих конфліктів або порушень, визначають форми, зміст, порядок і засоби юридичної практичної діяльності. Зокрема процедури передбачають1:

· підстави або умови вчинення тих або інших юридичних дій;

· перелік необхідних етапів, дій, операцій, а також послідовність їх вчинення;

· порядок фіксації обставин вчинення дій та їхніх результатів;

· допустимі наслідки юридичних дій тощо.

Процедури юридичної практичної діяльності конкретизують відповідно до умов, форм, засобів, предметів та інших особливостей юридичних спеціальностей та окремих юридичних дій. Наприклад, процедури вчинення нотаріальних дій визначають2: місце вчинення нотаріальних дій, суб'єктів, які мають повноваження вчиняти нотаріальні дії, строки вчинення нотаріальних дій, підстави відкладення, зупинення нотаріальних дій або відмови у вчиненні нотаріальних дій, заходи, що вживаються нотаріусами та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, при виявленні порушення закону. Крім того, законом конкретизуються правила або порядок:

· встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, та перевірки дієздатності громадян і правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в угодах;

· підписання нотаріально посвідчуваних угод, заяв та інших документів;

· вчинення посвідчувальних написів і видачі свідоцтв;

· реєстрації нотаріальних дій;

· видачі дубліката нотаріально посвідченого документа;

· охорони спадкового майна (опису спадкового майна і передачі його на зберігання, повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини, видачі грошових сум зі спадкового майна, припинення охорони спадкового майна);

· прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів та їх повернення;

· вчинення виконавчих написів;

· вчинення протестів векселів, пред'явлення чеків до платежу і посвідчення неоплати чеків;

· вчинення морських протестів;

· виключення із загальних правил, а також інші умови, правила, підстави вчинення нотаріальних дій.

6.7.2. Умови здійснення юридичної практичної діяльності

Умови юридичної практичної діяльності можна поділити на такі:

1. загальні (природні):

· тимчасові умови, що відбивають об'єктивно різноманітні можливості планування і здійснення юридичних дій у часі доби, залежать від їх особливостей, характеризуються терміновістю, швидкістю, оперативністю, інтенсивністю і напруженістю;

· умови місця вчинення юридичний дій можуть бути різними, що залежить від особливостей видів діяльності або завдань, що вирішуються (службові приміщення, приміщення судових засідань, житло громадян, а при огляді місця скоєння злочину — шосе, поле, ліс, будівля і т. ін.);

1. спеціальні:

· комунікативні, які зумовлені професійним спілкуванням з колом осіб, значним за чисельністю і невизначеним за складом (віком, професії, рівнем культури тощо);

· психологічні, зокрема такі як психологічна напруженість, емоційна насиченість, конфліктність спілкування тощо;

· інтелектуальні, що пов'язані з обробкою великих обсягів інформації, прийняттям рішень у суперечливих і невизначених ситуаціях, варіативність і альтернативність можливих рішень і дій;

1. що забезпечують нормальні умови праці — будинки і приміщення, меблі та спеціальне обладнання, загальне обладнання будинків та приміщень.

6.7.3. Прийоми та засоби юридичної практичної діяльності

Прийоми і засоби, що використовуються в юридичній практичній діяльності, об'єднуються поняттям професійної юридичної техніки, яка охоплює:

· прийоми і засоби інтелектуальної діяльності — прийоми професійного мислення, понятійний апарат, засоби аналізу й обробки інформації;

· прийоми і засоби предметної діяльності — технічні засоби пошуку, обробки і зберігання інформації, засоби зв'язку (наприклад, документи, речові докази, інформаційно-пошукові системи і т. ін.), правила і прийоми їх використання.

Різноманітні прийоми і засоби юридичної практичної діяльності можна об'єднати в такі групи1:

· процедурні — методики, рекомендації, програми, нормативно-правові акти і т. ін., що включають найбільш оптимальні алгоритми здійснення юридичної практичної діяльності, її видів та окремих юридичних дій;

· пізнавальні — наукові (теорії, гіпотези, концепції), нормативні (правові принципи, презумпції, визначення та обмеження, що містяться в законі) або прагматичні конструкції (тактичні або інші рекомендації) — системи відповідних юридичних знань або логічно пов'язаних блоків інформації;

· вербальні — понятійний апарат юриста, поширені та визнані мовні обороти і стилістичні прийоми, засоби аргументації і формулювання думки юриста, результатів діяльності;

· регулятивні — правові приписи, в тому числі обмеження, стимули, їх юридична сила (обов'язковість) і офіційність2;

· інформаційно-технічні — комп'ютерна техніка, інформаційно-пошукові системи, програмні засоби і т. ін.;

· організаційно-технічні — копіювачі, засоби зв'язку і передачі інформації і т. ін.

Використання пізнавальних, вербальних та інших прийомів і засобів професійної юридичної техніки забезпечує:

· синтез широти і варіативності мислення з конкретністю і визначені- І стю викладення і формулювання висловлювань (усних і письмових);

· повноту осмислення проблеми, аналіз альтернативних, у тому числі І протилежних, варіантів її вирішення, несуперечливість, безпрогальність, обґрунтованість та аргументованість висновків, логічну послідовність викладення, зв'язок між положеннями висловлювань;

· стислість, зрозумілість і компактність висновків та суджень, ясність, простота, доступність і, разом з тим, образність мови їх викладення.

Визначальне та загальне значення серед усіх прийомів і засобів інтелектуальної діяльності має правильне використання юридичних термінів як словесних позначень певних правових та інших понять.

Юридичні терміни (наукові, нормативні, практично-професійні) є основою, засобами, елементами і формами як мислення, так і формулювання приписів у нормативно-правових, індивідуально-правових актах і договорах, змісту правових документів, усних висловлювань юристів. Невдалі формулювання, неточне вживання термінів, неправильні посилання та інші термінологічні помилки породжують додаткові запити, суперечки, необхідність додаткового тлумачення і роз'яснення.

Від загальновживаних (буденних), загальнонаукових, спеціально-наукових або професійних термінів юридичні терміни відрізняються офіційністю, формальною визначеністю, обов'язковістю використання, закріпленням у законах та інших нормативно-правових актах та правових документах.

Юридичні терміни мають особливий сенс, зміст і обсяг, тому що позначають юридичні поняття, які, у свою чергу, виражають природу, структуру і зміст права, правових норм, юридичних конструкцій і т. ін.

Правильне використання юридичної термінології передбачає необхідність для позначення одних і тих же правових понять використовувати тривалий час єдині терміни, що набули визнання в юридичній науці, юридичній практиці, закріплення в нормативно-правових актах.

Предметом, засобом і формою закріплення результатів юридичної практичної діяльності є правові документи (нормативні й індивідуальні акти, договори, заяви, скарги, протоколи, довідки тощо), а також усні висловлювання юристів та інших суб'єктів (консультації, ради, виступи в судах та інших організаціях, опитування свідків, допит правопорушника і т. ін.), що зумовлює особливі вимоги до професійної мови юриста, її стилю, використання мовних1 засобів і дотримання правил їх вживання, а також знання загального документознавства та особливостей юридичних документів.

До особливостей юридичної мови належать: її офіційний характер, логічність, завершеність і послідовність викладення; навмисна стриманість; відсутність емоційної забарвленості; максимальна точність викладення; формалізація мови; ясність та простота формулювання юридичного припису або судження, висновку; економність, лаконічність висловлення думки; відсутність різко вираженої індивідуалізації стиля. Мовні засоби використовуються юристом при виконанні ним професійних функцій: при складанні різноманітних постанов та обвинувальних висновків, договорів й угод, при схваленні рішень і вироків.

Основними функціями мови є конструктивна (формулювання думок), комунікативна (функція спілкування, повідомлення), емотивна (вираження ставлення до предмету промови і безпосередня емоційна реакція на ситуацію), а також функція впливу на адресата, реалізовані через мовлення як зовнішній прояв мови, послідовність одиниць мови, що організується за її законами і відповідно до потреби інформації, що висловлюється, конкретне говоріння або конкретний письмовий текст. Це потребує певних знань і вмінь використання всіх можливостей професійної юридичної мови. Культура мовлення юриста передбачає правильність мови або вміння точно, без помилок передавати іншим думки в усній та письмовій формі, а також багатство мови або різноманітність словника і граматичних конструкцій, виразність, доступність і логічність мовлення, володіння офіційно-діловим стилем і т. ін.

Особливе значення має культура мови при складанні текстів правових документів як зовнішньої форми вираження правової і професійної інформації, що забезпечує її тривале існування у часі, можливість використання широким колом осіб.

Текст правового документа має певні реквізити, структуру побудови інформації, стиль її викладення1.

Реквізити — відомості, які містить правовий документ (нормативно-правовий акт, індивідуальний договір, протокол, постанова і т. ін.), необхідні для визнання його дійсним: найменування акта (документа), час і місце його прийняття, найменування суб'єкта, який склав акт або документ, зміст питань, що розв'язуються, підписи тощо. З цим пов'язане, зокрема, застосування типо-1 вих форм правових документів, які виражаються у формулярах або зразках І актів-документів, що створюються практикою і наукою, інколи закріплюються І в нормативних актах у вигляді типових бланків, таблиць, схем і т. ін.

Заголовок правового документа як його зовнішній формальний реквізит є первинною одиницею його змісту, складником пошукового образу докумен- ' та, слугує основним засобом правильного вибору стилю викладення, початковим етапом ознайомлення зі змістом документа, важливим інструментом їх обліку і систематизації.

Вступ (преамбула) — самостійна органічна частина правового документа, що є важливим доповненням до його основної частини. Він відображає мету і завдання правового документа, соціально-політичну обстановку, що примусила його підготувати або видати, є зв'язком для всіх структурних елементів документа.

Якщо правовий документ є об'ємним і складним за побудовою, то його звичайно розбивають на блоки інформації із загальним смислом і змістом — частини, розділи, глави та ін., які мають об'єктивну основу і зумовлені характером, змістом і структурою ситуації, що розв'язується та описується. Структура правового документа є джерелом інформації про його зміст, сприяє повному і точному його виявленню, спрощує користування їм, його систематизацію, проведення посилань, допомагає швидко орієнтуватися у змісті викладеного матеріалу2.

В юридичній практиці навіть невеликі за обсягом правові документи, як правило, не містять суцільного тексту, а поділяють на пункти, статті, абзаци та інші елементи, що характеризуються єдністю і відносною завершеністю змісту, становлять його основні осередки, клітини.

Основною клітиною нормативно-правового або індивідуально-правового акта є правовий припис, що містить загальне або індивідуальне правило поведінки будь-яких суб'єктів.

У юридичній практичній діяльності як офіційні не використовуються правові документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, які написані олівцем або мають підчищення чи дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення. Навпаки, вони повинні бути написані або надруковані ясно і чітко, числа і рядки мають бути позначені словами, назви юридичних осіб, нормативно-правових актів тощо вживаються без скорочень і з зазначенням їх реквізитів; прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані повністю, із зазначенням місць їх проживання тощо.

6.8. Координація і взаємодія у ході здійснення юридичної практичної діяльності

Як правило, юридична практична діяльність за своєю структурою є спільною діяльністю різних суб'єктів чи складовою інших видів соціальної діяльності. Зокрема, судочинство (ведення, розгляд справ у судах) складається з діяльності судді, адвоката, прокурора, експертів та ін., які взаємодіють один з одним, їх діяльність координується певним чином, є взаємозалежною. Так, адвокати у судочинстві в цивільних і кримінальних справах надають юридичну допомогу громадянам і організаціям1, а прокурор є учасником судового розгляду і користується рівними з іншими учасниками правами, бере участь у розгляді справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі2. Крім того, у судочинстві в цивільних і кримінальних справах у порядку, встановленому законодавством України, допускається участь народних засідателів та присяжних3.

Кожний суб'єкт виконує у спільній юридичній діяльності кілька функцій. Наприклад, прокурор:

· бере участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду своє міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону та об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів4.

· має право, в межах компетенції, внесення касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів5, своєю компетенцією витребувати із суду будь-яку справу або категорію справ, у яких вироки, рішення, ухвали або постанови набрали законної сили. За наявності підстав для перегляду справи в порядку судового нагляду прокурор вносить протест на вирок, рішення, ухвалу або постанову суду6;

· може доповнити або змінити внесені протест, касаційне й окреме подання на вирок, рішення, ухвалу і постанову суду7, чи за наявності достатніх підстав, що свідчать про порушення закону, одночасно з витребуванням кримінальної справи, справи про адміністративне правопорушення або розглянутої арбітражним судом справи зупинити на певний строк виконання вироку, ухвали і постанови суду до їх опротестування8 тощо.

Суб'єкти юридичної практичної діяльності, а також суб'єкти, які здійснюють її організаційне, фінансове та матеріально-технічне, інформаційне та інше забезпечення взаємодіють з іншими суб'єктами з метою реалізації поставлених завдань.

1. Взаємодія адвокатури з Міністерством юстиції України, місцевими органами державного управління, виявляється в тому, що:

а) Міністерство юстиції України:

· забезпечує необхідне фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги;

· узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність;

· сприяє проведенню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів;

б) місцеві органи державного управління у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, надають їм в оренду придатні для роботи приміщення, встановлюють пільги щодо орендної плати за використання приміщень тощо1.

2. Господарські суди на підставі угод і договорів взаємодіють з органами, що вирішують господарські спори в інших державах, а також із засобами масової інформації та громадськими організаціями у роботі з попередження порушень законності, а також координують свою діяльність із правоохоронними органами України та інших держав щодо запобігання порушенням законодавства у сфері господарських відносин. Вищий арбітражний суд України розробляє пропозиції щодо організації і діяльності третейських судів на території України.

3. Керівники спеціалізованих установ та відомчих служб, що проводять судові експертизи, у необхідних випадках мають право за згодою органу або особи, якій призначили судову експертизу, включати до складу експертних комісій провідних фахівців інших держав. Такі спільні експертні комісії здійснюють судові експертизи за нормами процесуального законодавства України2. Крім того, спеціалізовані установи та відомчі служби, що виконують судові експертизи, користуються правом встановлювати міжнародні наукові зв'язки з установами судових експертиз, криміналістики тощо інших держав, проводити спільні наукові конференції, симпозіуми, семінари, обмінюватися стажистами, науковою інформацією і друкованими виданнями та здійснювати спільні видання в галузі судової експертизи і криміналістики3.

4. Міліція має право для виконання покладених на неї завдань залучати громадян за їх згодою до співробітництва у порядку, встановленому законами, що регулюють профілактичну та оперативно-розшукову діяльність, а державні органи, громадські об'єднання, службові особи, трудові колективи, громадяни зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю4.

5. Служба безпеки України:

· взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань. Громадяни України та їх об'єднання, інші особи сприяють за-конній діяльності Служби безпеки України на добровільних засадах5;

· може встановлювати контакти з органами безпеки іноземних державі І взаємодіяти з ними на підставі норм міжнародного права, відповідних договорів та угод1;

· взаємодіє з Управлінням охорони вищих посадових осіб України, пра- І воохоронними та митними органами України у порядку і на засадах, визна- | чених законами, указами Президента України та прийнятими на їх основі актами Служби безпеки України і відповідного відомства3.

Питання для самоконтролю

1. Якими рисами юридична практична діяльність відрізняється від інших видів соціальної та правової діяльності?

2. Яке співвідношення юридичної практичної діяльності та правової практики?

3. Що означає компетентність юридичної практичної діяльності?

4. Яке значення має інформація для здійснення юридичної практичної діяльності?

5. У чому полягають основні вимоги конфіденційності щодо юридичної практичної діяльності?

6. Які принципи, завдання та функції становлять основу юридичної практичної діяльності?

7. Які умови необхідні для набуття права на здійснення юридичної практичної діяльності?

8. З яких основних дій складається юридична практична діяльність?

9. У чому виявляються координація та взаємодія під час здійснення юридичної діяльності?

Література

1. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М., 1976.

2. Алексеев С.С. Общаятеория права: В 2 т. — М., 1982. — Т. 2.

3. Горшенев В.М., Венедик И.В. Юридическая деонтология: Учеб. посо-бие. — К.,1988.

4. Коваль Н.В. Введение в юридическую специальность (деонтологический аспект): Курс лекций. — Донецк, 1998.

5. Пщоловский Т. Принципи совершенной деятельности (Введение в прак-сеологию). — К., 1993.

6. Жалинский А.9. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность: Учеб. пособие. — М., 1997.

7. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судеб-нойпрактике. —К., 1995.

8. Теорияюридическогопроцесса/Подред. В.М. Горшенева. — X., 1985. 9. Фролов С.С. Основи социологии. — М., 1997.

Краще не карати злодіїв, ніж карати невинних.

Дата добавления: 2015-08-18