Ш.Л. Монтеск'є 1 страница

Розділ 6

ЮРИДИЧНА ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

6.1. Поняття та загальна характеристика юридичної практичної діяльності

В юридичній літературі викладено різноманітні підходи до дослідження юридичної практичної діяльності, визначення її поняття, ознак, структурних елементів, призначення, функцій і т. ін.

В одному випадку:

· юридична практична діяльність пов'язується з постійною роботою над юридичними текстами (законами, судовими рішеннями, літературою), подоланням юристами особистих установок, надпартійністю та об'єктивністю юристів у професійній діяльності, використанням під час її здійснення таких професійних категорій, як винність, причинність, відповідальність, давнина, компетентність, правова сила та ін.;

· зазначається, що такій діяльності мають бути притаманні: правовий захист безпеки і суспільного порядку, повага до договорів, самоконтроль за критеріями законності, рівності, справедливості й практичності, дотримання принципу добрих звичаїв і поваги;

· підкреслюється, що діяльність юристів має проходити в межах і на основі упорядкованих процедур і методично коректної поведінки, а їх рішення — ґрунтуватися на вільній від суперечностей і логічно точній аргументації.

В інших — акцентується увага на взаємозв'язку юридичної практичної діяльності і права, підкреслюється, що:

· в основі лежить право, створене цивілізацією для встановлення відповідних меж поведінки членів суспільства, держави;

· вона здійснюється як у формі правової врегульованості, так і поза правовою регламентацією, причому правова форма діяльності пов'язана з розглядом і вирішенням по суті юридичної справи — правопорушення, спору про право, скарги і т. ін., а не врегульована правом юридична діяльність базується на таких соціальних нормах, як норми моралі, звичаї, традиції, канонічні, церковні норми, норми громадських організацій;

· вона забезпечує досягнення в суспільстві і державі правової й загальної культури, що сприяє створенню цивілізованого правопорядку1.

Основа методології пізнання юридичної практичної діяльності — діяльний підхід, який має статус загальнонаукового і використовується багатьма гуманітарними науками — філософією, соціологією, психологією та ін. Це дає підстави вивчати юридичну практичну діяльності як вид або форму соціальної діяльності взагалі, а серед характеристик виділяти ознаки, притаманні усім видам соціальної діяльності, та ознаки, специфічні та унікальні для юридичної практичної діяльності. У вивченні особливостей юридичної практичної діяльності можна використовувати не тільки діяльний підхід, а й контент-аналіз правових документів національного та іноземного права, міжнародних вимог, їх порівняльно-правовий (порівняльно-логічний і порівняльно-історичний) аналіз, а також думки практикуючих юристів, які безпосередньо здійснюють цю діяльність, а не тільки правові наукові поняття, конструкції та формально-логічні правила виведення їх.

У загальнонауковому аспекті соціальну практичну діяльність розглядають як форму свідомого та активного відношення людини, соціуму до навколишнього світу, що є домінантою та фактором розвитку суспільства, умовою його існування, складовою його культури, зміст якої становить доцільна зміна та перетворення суспільства в інтересах людей і яка охоплює мету, засоби, результат і власне самий процес діяльності. Всі ці характеристики тією чи іншою мірою притаманні й правовій практичній діяльності (правовій поведінці), становлять її загальносоціальні властивості. Проте правова практична діяльність має властивості, які відрізняють її від інших видів соціальної та правової духовної (наукової, освітянської) діяльності. Основною відмінністю від інших видів соціальної практичної діяльності є те, що правова практична діяльність так або інакше пов'язана з правом, загалом її сутністю є втілення норм права в соціальній взаємодії. Найчастіше правова діяльність може розглядатись як правова форма соціальної діяльності, тому що основні дії та зв'язки останньої, так би мовити її "каркас" чи структура, визначено в нормах права. Значні відмінності є в тих видах соціальної діяльності, в яких право виступає не тільки як форма (засіб), а і як об'єкт та результат діяльності. Зокрема, це стосується правотворчості та правозастосу-вання, у процесі здійснення яких видаються нові нормативно-правові та індивідуально-правові акти, що містять нормативні або індивідуальні правила поведінки інших суб'єктів, невиконання яких тягне за собою застосування заходів юридичної відповідальності.

Діяльність у правовій сфері суспільства існує і як методологічний, пояснювальний принцип, засіб, підхід, за допомогою яких вивчають правові явища і результатом використання яких є поняття та теоретичні конструкції, зокрема правової діяльності, правопорушення, правомірної поведінки, і як процес правового життя, реально здійснювані наукова юридична діяльність, навчальна діяльність у юридичних закладах, практична діяльність суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів та інших юристів або правотворча, правозастосов-на діяльність, реалізація суб'єктивних прав та юридичних обов'язків тощо.

Основні складові та характеристики правової практичної діяльності містять:

· зміст, який включає її суб'єктів, учасників, правових дій, засобів, завдань, цілей, мотивів, результатів тощо;

· внутрішня організація (форма, структура), яка розкривається через поняття правових процесів, режимів, процедур, стадій, процесуальних проваджень тощо;

· зовнішня форма, що виявляється і визначається у поняттях правотвор-чих та правозастосовних актів, судових рішень, подань прокурорів, угод, актів тлумачення чи інтерпретації нормативно-правових актів, промов адвокатів у судах, скарг, заяв і т. ін.;

· види правової діяльності, зокрема правотворчої, правозастосовної, пра-вореалізуючої, контрольної, наглядової, установчої або слідчої, адвокатської, суддівської, прокурорської, арбітражної, нотаріальної або нормативної, конкретизаційної, інтерпретаційної, інтерпретаційної правової діяльності;

· зовнішні зв'язки з навколишнім середовищем, тобто її функції, соціальна цінність, призначення, результативність, ефективність.

Проте не будь-яка правова практична діяльність є юридичною, так само як і не будь-яка юридична діяльність є практичною. Юридичну практичну діяльність необхідно відрізняти як від юридичної наукової та освітянської діяльності, так і від правової практичної діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб'єктивних прав та обов'язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо.

Унікальною та універсальною властивістю, притаманною лише юридичній діяльності, є її юридичність1.

Юридичність як якісна особливість професійної діяльності юриста на сутнісному рівні відображає її природу, місце, роль і призначення в правовій сфері, відрізняє її від інших видів соціальної, професійної, правової діяльності та правової поведінки або правових форм соціальної діяльності.

Невизначеність характеристик юридичності зумовлює виникнення низки практичних проблем і питань, зокрема, які посади повинні заміщатися тільки юристами, які види робіт є юридичними, що означає визнання роботи юридичної, які сподівання з цим пов'язані, які вимоги до неї ставляться і є основою для підготовки юристів, які професійні знання, уміння і навики треба формувати в процесі навчання юристів.

Юридичність доцільно розглядати як особливий прояв правової форми соціальної діяльності, в якій правова форма стає об'єктом діяльності, проте й сама ця діяльність має правову форму, іншими словами, юридичність — це властивість особливої соціальної діяльності:

· для якої право є основним об'єктом діяльності;

· суб'єкти якої володіють правовими знаннями, вміннями і навиками;

· у процесі якої вплив на об'єкт здійснюється переважно з використанням правових засобів;

· яка особливо суворо регламентується правовими нормами;

· здійснюється тільки для досягнення правової мети;

· результати якої мають правове значення.

Юридичність як властивість соціальної діяльності у викладеній вище інтерпретації притаманна тільки професійній діяльності юриста, а всі інші, хоч і близькі за характеристиками види соціальної або правової діяльності, володіють окремими проявами юридичності, а не всім комплексом її ознак, і тому не можуть бути віднесені до юридичної практичної діяльності. Як, наприклад, не можна віднести до неї діяльність народних депутатів, більшість видів службової діяльності працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки, керівників і посадових осіб міністерств, відомств, установ та організацій, для яких право, правові засоби, правові наслідки результатів діяльності — тільки засіб для досягнення інших цілей — політичних, економічних, управлінських тощо.

Отже, основні ознаки, властивості, характеристики, особливості юридичної практичної діяльності такі:

· вона може розглядатись як соціальна діяльність, як вид соціальної діяльності — правова діяльність, поряд з іншими формами нормативно регламентованої діяльності — моральною, релігійною, корпоративною, традиційною або звичаєвою, а також як один із видів правової діяльності чи правової форми соціальної діяльності — юридична діяльність, і, зрештою, — як вид юридичної діяльності — юридична практична діяльність. Тому необхідно виділяти її загальні риси та відрізняти від інших видів соціальної і правової діяльності, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб'єктивних прав та обов'язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо;

· як вид соціальної, правової та юридичної діяльності юридична практична діяльність характеризується:

- загальними ознаками, притаманними усім видам відповідно соціальної, правової та юридичної діяльності;

- особливими ознаками, які відображають своєрідність трансформування загальних ознак у властивості юридичної практичної діяльності;

- унікальними ознаками, притаманними лише юридичній практичній діяльності;

· як і будь-які інші види соціальної діяльності, юридична практична діяльність включає мотив, мету, планування дій, опрацювання поточної інформації, створення моделі діяльності, прийняття рішення, безпосередні діяння, перевірку результатів, коригування результатів та подальших діянь або окремі рухи, операції, діяння, діяльність у цілому;

· юридична практична діяльність здійснюється у прямій або опосередкованій взаємодії, спілкуванні з іншими суб'єктами права, здійснюється для і в законних інтересах інших суб'єктів права, спрямована на їх правову поведінку;

· особливість її визначається зв'язком з правом, врегульованістю ним, спрямованістю на правові явища, використанням правових засобів;

· унікальною властивістю, тобто притаманною лише юридичній діяльності, є її юридичність.

6.2. Основні ознаки юридичної практичної діяльності

6.2.1. Професіоналізм юридичної практичної діяльності

Професіоналізм — це одна з основних властивостей юридичної практичної діяльності, яка багато в чому визначає її зміст, види та структуру.

Ознака професіоналізму має відобразити специфіку юридичної практичної діяльності:

· відокремивши її від правової поведінки в цілому, що здійснюється в тих або інших ситуаціях всіма суб'єктами права;

· визначивши обсяг і зміст вимог власне до оплачуваної суспільством систематично здійснюваної діяльності та її суб'єктів.

Професіоналізм як властивість і вимога до юридичної практичної діяльності закріплюється у відповідних нормативно-правових актах, є метою юридичного навчання, основою для визначення вимог до суб'єктів, що її здійснюють, іт. ін1.

Поняття професіоналізму пов'язують найчастіше з професією, під якою розуміють працю, що потребує певної підготовки і є звичайно джерелом існування2, або тривалий і відносно широкий вид трудової діяльності, що передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досвіду і трудових навиків1.

В юридичній літературі викладено різноманітні класифікації ознак професіоналізму діяльності. Наприклад, А. Рінкен відносить до проявів професіоналізму2:

· відповідність діяльності особливому рівню (якості) завдань, що вирішуються;

· особливу кваліфікацію, високу ділову компетенцію, що ґрунтується на науковій освіті осіб, що належать до професії;

· особливу професійну корпоративність, в основі якої лежить позаекономічна орієнтація на певні цінності;

· позапартійну, ділову професійну роботу.

А.Е. Жалинський вважає "ознаками професіоналізму як властивість діяльності юриста:

1. здійснення цієї діяльності за правилами, виробленими і закріпленими у встановленому порядку;

2. відповідність процесу і результатів діяльності певним вимогам, що можуть мати нормативно-правовий та професійно-етичний характер;

3. підконтрольність діяльності державним органам і (або) корпорації спеціалістів;

4. оплатність діяльності;

5. гарантії її здійснення у встановлених випадках, включаючи доступ до неї зацікавлених осіб"3.

6.2.2. Незалежність юридичної практичної діяльності

Незалежність притаманна юридичній практичній діяльності як її невід'ємна, "природна", основна та специфічна властивість. Своєрідність юридичної практичної діяльності полягає в тому, що вона здійснюється в різних сферах суспільного життя, є складовою функціональних структур державних та недержавних організацій, установ, об'єднань, їх органів, але, незважаючи на це, є при веденні юридичних справ незалежною від будь-якого впливу, крім залежності від закону, права в цілому, підпорядкована його принципам, вимогам, спрямована на забезпечення правих за сутністю інтересів.

Визнання та усвідомлення суспільством, державою незалежності юридичної практичної діяльності є одним із найважливіших чинників безумовного забезпечення прав і свобод суб'єктів права, існування права як ефективного регулятора суспільних відносин. Незалежність притаманна всім видам юридичної практичної діяльності й забезпечує довіру та повагу до неї інших осіб.

Незалежність юридичної практичної діяльності виключає вплив на рішення або поради юриста будь-який тиск зовнішніх факторів ("телефонного права", підкупу, залякування тощо), особистого інтересу юриста (бажання одержати необґрунтовану додаткову винагороду або інші особисті блага) чи бажання догодити іншим суб'єктам — клієнту, суду, органам влади тощо.

Незалежність юридичної практичної діяльності та гарантії її забезпечення, як правило, визнаються та визначаються на законодавчому рівні. Зокрема, статтею 3 "Незалежність суддів" Закону України "Про статус суддів" визначено, що "судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні", гарантії їх незалежності встановлюються Конституцією та законами України, а держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів. Згідно із законом незалежність суддів забезпечується1:

· встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень та звільнення з посади;

· передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

· таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

· забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя;

· відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

· недоторканністю суддів та правом судді на відставку;

· особливим порядком фінансування судів, створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;

· системою органів судового самоврядування.

Аналогічно охороняються законом професійні права, честь і гідність адвоката2:

· забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю;

· документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди;

· забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, області, міста Києва;

· не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі;

· адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу;

· кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки вищими посадовими особами прокуратури України;

· адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом.

Незалежність юридичної практичної діяльності забезпечується також:

· особистими професійними якостями юриста, зокрема їх чесністю, порядністю, справедливістю, щирістю, здатністю діяти вільно, чесно та відповідно до законних інтересів клієнта;

· справедливою організацією системи юстиції, яка виключає необгрунтоване обмеження незалежності юристів, втручання у ведення юридичних справ, тиску на них при здійсненні професійних функцій;

· професійними асоціаціями юристів, які повинні створювати і забезпечувати реалізацію професійних стандартів та деонтологічних норм професійної поведінки, захищати своїх членів від порушення їх прав, взаємодіяти з інститутами суспільства і держави для реалізації цілей правосуддя;

· забороною чи обмеженням можливостей суміщення здійснення юридичної практичної діяльності з іншими видами соціальної діяльності, у тому числі державною або підприємницькою діяльністю, які можуть вплинути на їх незалежність;

· створенням умов для надання юристами вільної, справедливої та конфіденційної юридичної допомоги особам, які позбавлені свободи;

· забезпеченням конфіденційності відносин юриста з клієнтом, захистом звичайної та електронної систем юридичного діловодства від незаконного втручання та вилучення інформації;

· реальністю прав юриста здійснювати поїздки у межах країни та за кордоном, пов'язані з веденням юридичної справи; вільного пошуку, одержання та розповсюдження інформації, яка стосується ведення юридичної справи; надавати в установленому порядку юридичні послуги будь-яким суб'єктам права.

Незалежність юридичної практичної діяльності гарантується й іншими обмеженнями та заборонами. Так, інші суб'єкти не повинні:

ототожнювати чи ідентифікувати юриста з його клієнтом, справою клієнта незалежно від популярності чи непопулярності цієї справи, позитивної чи негативної оцінки особи клієнта, його діянь (злочинів);

притягувати юриста до юридичної відповідальності у зв'язку з наданням ним юридичних послуг клієнту на законних підставах та відповідно до закону;

відмовляти юристу у визнанні його права вести юридичну справу, якщо він має необхідний допуск до юридичної практики.

Юрист особисто не повинен прагнути вплинути на суддю, інших офіційних осіб засобами, забороненими законом, а також брати участь у діях, наміром яких є зірвати ведення юридичної справи. Навпаки, він повинен утримуватися сам від подібної поведінки, чинити опір незаконним діям інших суб'єктів1.

6.2.3. Компетентність юридичної практичної діяльності

Компетентність — це властивість юридичної практичної діяльності, що є похідною від компетенції, під якою, як правило, розуміють визначену чи закріплену законом, іншим нормативним актом сукупність професійних функцій, завдань, повноважень посадової особи або іншого суб'єкта професійної діяльності. Відповідно, компетентність — це володіння суб'єктом спеціальними теоретичними та практичними знаннями, вміннями й навичками, що дають змогу повно, точно, ефективно реалізовувати компетенцію, якісно й кваліфіковано здійснювати професійну діяльність.

Компетентність юриста означає наявність правових та інших спеціальних знань, навичок та вмінь, професійного досвіду, які набуваються внаслідок професійної підготовки та здійснення професійної діяльності. Компетентне ведення юридичної справи складається з розслідування й аналізу фактичної інформації, правових елементів проблеми, застосування необхідних методів і процедур, адекватної підготовки, що відповідають стандартам професійної діяльності.

Некомпетентно розглянута юридична справа може поставити під загрозу інтереси клієнта, тому юрист не може займатися справою, якою, як він знає або повинен знати, не компетентний займатися. Вже в процесі ознайомлення з юридичною справою юрист повинен визначити свою спроможність підготуватися до цієї справи, вивчити її, надати необхідну та всебічну кваліфіковану допомогу клієнту або навпаки:

· відмовитися від її ведення та передати на розгляд більш компетентному юристу;

· запросити іншого юриста як партнера;

· звернутися до іншого юриста за консультацією.

Складність і спеціалізований характер юридичних справ визначають особливі вимоги до підготовки й досвіду юриста. Для підтримування необхідного рівня знань і навичок юрист повинен постійно займатися навчанням і освітою.

Рівень компетентності юриста визначається відповідними суб'єктами при призначенні на посаду або виборах, при наданні ліцензій на право займатися юридичною практикою, а також періодично — при проведенні атестації юристів. Наприклад, право обіймати посади суддів та прокурорів чи займатися юридичною практикою мають особи, які мають вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю. Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду є складання кваліфікаційного екзамену. Добір кандидатів у судді здійснюється за результатами складання кваліфікаційного екзамену.

Кваліфікаційні екзамени на посаду судді приймаються кваліфікаційними комісіями суддів відповідних судів та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Кваліфікаційна комісія суддів проводить кваліфікаційний екзамен і, з урахуванням його результатів, дає висновок про рекомендацію на посаду судді.

Кваліфікаційна атестація суддів може бути черговою або достроковою. За результатами проведеної атестації кваліфікаційна комісія суддів приймає такі рішення: про присвоєння судді кваліфікаційного класу; присвоєння судді більш високого кваліфікаційного класу; залишення судді у раніше присвоєному кваліфікаційному класі.

Залежно від посади, стажу, досвіду роботи і рівня професійних знань для суддів встановлено шість кваліфікаційних класів: вищий, перший, другий, третій, четвертий та п'ятий. Суддям, які мають кваліфікаційні класи, встановлюють доплати до посадових окладів у розмірах, передбачених законодавством України.

За невідповідність рівня професійних знань суддя може бути звільнений з посади. У разі виявлення невідповідного для здійснення правосуддя рівня професійних знань судді кваліфікаційна комісія суддів своїм рішенням відкладає атестацію і надає судді строк для підвищення професійної кваліфікації та набуття відповідних знань. Якщо після закінчення встановленого строку кваліфікаційна комісія знову зробить висновок про невідповідність рівня професійних знань судді займаній посаді, вона приймає рішення, яким повідомляє про це голову відповідного суду та Раду, що обрала суддю, для вирішення питання про звільнення судді з посади.

Подібно визначається та контролюється рівень компетенції й інших категорій юристів. Зокрема, адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше ніж два роки, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів утворюють кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної, які приймають рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у видачі свідоцтва, притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

6.2.4. Повага та непорушення прав, свобод та законних інтересів інших суб'єктів

Те, що юрист є представником права взагалі, а не тільки прав та інтересів певного суб'єкта, а тим більше — представником влади, визначає як суттєву властивість юридичної практичної діяльності повагу та непорушення інтересів права, які конкретизуються в правах, свободах та законних інтересах інших суб'єктів права.

Повага та непорушення прав, свобод та законних інтересів інших суб'єктів права є одним із важливих стандартів діяльності правоохоронних органів, які застосовують заходи примусу, здійснюють оперативно-розніукову діяльність. Це положення на законодавчому рівні закріплено в Законах України "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", зокрема:

· у статті 5 "Діяльність міліції та права громадян" зазначено, що "міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції... Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини";

· у статті 5 "Діяльність Служби безпеки України і права людини" визначено, що "діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України".

Вимога поваги та непорушення прав, свобод та законних інтересів інших суб'єктів права доповнюється і забезпечується інститутами пояснень на вимогу громадян відповідними посадовими особами причин і підстав обмеження їх прав чи свобод, оскарження до суду неправомірних дій посадових (службових) осіб, притягнення винних осіб до юридичної відповідальності, відновлення порушених прав та свобод, відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди. Так, статтями 55 та 56 Конституції України визначається і гарантується право кожної особи:

· на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

· звернення з метою захисту своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

· звернення з метою захисту своїх прав і свобод після використання всіх національних засобів правового захисту до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна;

· захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами;

· відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

6.2.5. Конфліктність юридичної практичної діяльності

Пов'язаність тим або іншим чином з конфліктами є властивістю, притаманною юридичній практичній діяльності. Конфлікт — це зіткнення протилежних сторін, думок, інтересів, суб'єктів тощо або зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи суб'єктів взаємодій. В основі будь-якого конфлікту лежить ситуація, яка включає1:

· протилежні позиції сторін з будь-якого приводу;

· або протилежні цілі чи засоби їх досягнення за певних умов;

· або незбіг інтересів, бажань, потреб тощо.

Конфлікти поділяють на внутрішньоособистісні, міжособові, міжгрупові, організаційні, міжнаціональні, регіональні тощо.

Конфлікти виникають у процесі здійснення юридичної практичної діяльності, тому що юристи представляють, захищають, забезпечують права однієї сторони щодо прав чи обов'язків іншої, а правопорушення, спір щодо права є конфліктами за своєю сутністю. Тому юридичну практичну діяльність можна розглядати як засіб попередження та вирішення конфліктів. Конфлікти можуть виникати й у взаємовідносинах між юристом та суб'єктом, інтереси, якого він представляє тощо. Неприпустиме зіткнення інтересів може мати місце з причини суттєвих розходжень у свідченнях сторін, несумісності позицій щодо протилежної сторони або того факту, що є сутнісно різні можливості вирішити претензії чи погашення зобов'язання. До конфліктів, які найчастіше виникають в юридичній практичній діяльності, доцільно віднести такі:

· конфлікти протилежності законних інтересів юриста та протиправних інтересів особи, яку він захищає;

· конфлікти протилежності інтересів осіб, інтереси яких одночасно представляє юрист, або інтересів осіб, яких він представляє, та інтересів осіб, яких він раніше представляв;

Дата добавления: 2015-08-18