Ш.Л. Монтеск'є 2 страница

· конфлікти протилежності власних інтересів юриста та особи, яку він представляє, тощо.

З метою попередження конфліктів юрист не може:

· брати на себе ведення юридичних справ, якщо на його професійні рішення в інтересах клієнта вплинуть або можуть вплинути його фінансові, ділові, майнові або особисті інтереси;

· діяти як захисник протилежної сторони проти особи, яку він представляє з якоїсь іншої справи;

· представляти клієнта, якщо це представництво буде прямо порушувати інтереси іншого клієнта або може бути суттєво обмежене зобов'язаннями юриста перед іншим клієнтом чи третьою особою;

· використовувати інформацію щодо клієнта на його шкоду, за винятком випадків, коли це дозволяється або вимагається законом та професійними нормами;

· надавати фінансову допомогу клієнту в зв'язку зі справою, що розглядається судом або має бути розглянута судом, чи приймати винагороду за представництво клієнта від будь-кого, крім клієнта і т. ін.

6.2.6. Інформативність юридичної практичної діяльності

Вся юридична практична діяльність здійснюється на підставах її інформативної насиченості, із застосуванням принципу гласності захисту прав, свобод та законних інтересів суб'єктів права, представництва їх інтересів, надання юридичних послуг з консультування суб'єктів права щодо умов, процедур реалізації ними суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, відповідних вимог нормативно-правових актів тощо. Так, здійснення професійної діяльності юристами пов'язане зі збиранням відомостей про факти, які можна використати як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення тощо. При цьому юрист збирає, аналізує та розповсюджує інформацію, що стосується юридичних справ, які він веде, зокрема:

· запитує й отримує документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, громадян;

· ознайомлюється на підприємствах, в установах і організаціях з усіма необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

· отримує письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань;

· застосовує науково-технічні інформаційні засоби відповідно до чинного законодавства;

· доповідає клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержує від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

· бере участь у розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і дає пояснення щодо суті клопотань і скарг тощо.

Головними принципами, якими повинен керуватися юрист при представництві інтересів суб'єкта права та діях від його імені, є максимальна швидкість інформації, яка надається юристом, її обмеження лише інтересами суб'єкта права, дотримання всіх його вимог щодо того, як його представляти.

Суб'єкт права повинен мати достатню інформацію для того, щоб розсудливо прийняти рішення щодо реалізації суб'єктивних прав та обов'язків, тому юрист, який представляє його інтереси, повинен надавати клієнтові фактичну інформацію щодо ведення юридичної справи, а також інформувати клієнта про контакти з протилежною стороною і робити інші доцільні кроки, що дозволять клієнту прийняти правомірне рішення, тощо.

Обсяг інформації, який повинен надаватися юристом, залежить від складності юридичної справи та його можливостей правильно зрозуміти та оцінити її. Наприклад:

· у переговорах, коли є час пояснити стан справи, юрист повинен переглянути разом із клієнтом усі важливі її положення;

· у судовому процесі юрист повинен пояснити загальну стратегію та перспективи досягнення сприятливого вирішення справи, застерегти клієнта щодо тактики, яка може завдати шкоди або вплинути на інших осіб;

· як правило, інформація, що надається юристом, розрахована на клієнта як дієздатну та деліктоздатну особу, але ця інформація може бути обмежена у випадках, коли клієнт — неповнолітня особа або особа, яка не є дієздатною;

· недоцільно інформувати про стан справ кожного з членів організації або групи осіб, у таких випадках інформація надається відповідним посадовим особам цих організацій;

· іноді обставини можуть вимагати від юриста діяти від імені клієнта без попередньої консультації з ним.

Юрист не може приховувати інформацію від клієнта, виходячи з власних інтересів або вигод, робити неправдиві або такі, що вводять в оману, повідомлення щодо себе або щодо послуг, які цей юрист надає. До останніх належать такі повідомлення:

· які містять суттєве викривлення факту чи закону або замовчують необхідний факт;

· створюють невиправдане очікування щодо результатів, яких юрист може досягти, чи проголошують, що юрист може досягти результатів засобами, що порушують правила професійної поведінки або закон;

· необґрунтовано порівнюють послуги, які надає юрист, з послугами, що надаються іншими юристами, тощо.

Щоб допомогти суб'єктам права своєчасно отримувати правничі послуги, юрист може рекламувати свої послуги не тільки завдяки своїй репутації, а й у встановленому порядку через засоби масової інформації, такі як телефонні довідники, довідники зі сфери права, газети та інші періодичні видання, об'яви на вулицях, радіо чи телебачення або за допомогою письмових чи записаних на плівку інформаційних повідомлень. Виправданим вважається поширення інформації:

· стосовно прізвища та імені юриста, його адреси та номера телефону;

· типу послуг, які юрист буде надавати;

· підстав, на яких визначається гонорар юриста, включаючи ціни за конкретні послуги, питань порядку сплати та кредиту;

· знання юристом іноземних мов;

· прізвищ осіб, які рекомендують цього юриста, і прізвищ клієнтів, яких юрист регулярно представляє, за їхньої згоди тощо.

Здійснення будь-якого виду юридичної практичної діяльності неможливе без необхідного інформаційного забезпечення. Наприклад, інформаційне забезпечення здійснення судових експертиз забезпечується1:

наданням спеціалізованим установам та відомчим службам, що проводять судові експертизи за їх запитом, натурних зразків або каталогів продукції установ, організацій та підприємств, технічної документації та іншої інформації, необхідної для створення й оновлення методичної та нормативної бази судової експертизи;

отриманням суб'єктами, які проводять експертизи, від судів, органів дізнання і попереднього слідства знарядь злочину та інших речових доказів, щодо яких закінчено провадження у справах, для використання в експертній і науковій діяльності тощо.

Юридична практична діяльність безпосередньо пов'язана з організацією збирання, обробки, збереження, обліку та упорядкування інформації. Найбільш рельєфно ця властивість юридичної діяльності виявляється в діяльності юридичної служби, яка:

· організує облік і зберігання текстів законодавчих та інших нормативних актів або підтримує їх у контрольному стані;

· з використанням сучасних технічних засобів проводить інформаційно-довідкову роботу із законодавства, оперативно доводить до адресатів інформацію про зміни в нормативних актах і нові акти, рекомендації органів юстиції, роз'яснення Вищого арбітражного суду України та Пленуму Верховного Суду України;

· готує керівництву довідкові матеріали з законодавства, надає консультації з правових питань;

· аналізує наслідки розгляду претензій, позовів і судових справ, практику укладання та виконання договорів (контрактів); вносить керівникам пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення діяльності;

· організує і проводить роботу, пов'язану з підвищенням рівня правових знань працівників, інформує про законодавство, роз'яснює наявну практику його застосування;

· одержує у встановленому порядку від посадових бсіб міністерства, підприємства, їх структурних підрозділів документи, довідки, розрахунки, інші матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань.

Юристи та їх клієнти повинні1:

· "поважати інформаційні права інших суб'єктів;

· використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);

· забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, передбачених статтею 5 цього Закону;

· забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою;

· зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку;

· компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію".

Право на інформацію охороняється законом, на підставах статей 45 "Охорона права на інформацію" та 46 "Неприпустимість зловживання правом на інформацію" Закону України "Про інформацію":

· держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації;

· ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом;

· суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких порушень його права;

· забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних чи політичних міркувань;

· інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини;

· не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю, стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом.

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України, зокрема за вчинення таких порушень2:

· необґрунтована відмова від надання відповідної інформації;

· надання інформації, що не відповідає дійсності;

· несвоєчасне надання інформації;

· навмисне приховування інформації;

· примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації;

· поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;

· використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;

· розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;

· порушення порядку зберігання інформації;

· навмисне знищення інформації;

· необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом.

У разі вчинення державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними партіями, іншими об'єднаннями громадян, засобами масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом, ці дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду. У випадку незадоволення скарги, поданої до органу вищого рівня, зацікавлений громадянин або юридична особа мають право оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду1 чи, коли правопорушення завдають громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державним органам матеріальної або моральної шкоди, особи, винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Розмір відшкодування визначається судом2.

6.2.7. Гласність юридичної практичної діяльності

Гласність і конфіденційність юридичної практичної діяльності нерозривно пов'язані, є протилежними й одночасно єдиними формами забезпечення прав суб'єктів. Гласність — це відкритість, "прозорість", об'єктивність, повнота інформації щодо юридичної практичної діяльності. Громадськість, кожен член суспільства мають право знати, що загрожує їх безпеці, правам та свободам, які заходи, спрямовані на їх забезпечення, вживаються.

Одним із основних принципів здійснення правосуддя в Україні, поряд із такими принципами, як законність, незалежність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, свобода в наданні своїх доказів суду тощо, є гласність та відкритість розгляду юридичних справ, за винятком лише випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або коли є обґрунтовані заперечення однієї зі сторін3.

Гласність суддівської діяльності забезпечується й правом вищих судів України мати друковані органи.

Стаття 4 "Принципи та організаційні форми діяльності адвокатури" визначає, що адвокати та адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Гласність їх створення та діяльності забезпечується реєстрацією адвокатських об'єднань у Міністерстві юстиції України, одержанням адвокатами свідоцтв на право займатися адвокатською діяльністю, а також обов'язком письмово повідомляти місцеві органи влади про свою реєстрацію чи одержання свідоцтв.

Гласною є діяльність міліції, органів прокуратури, Служби безпеки України та інших правоохоронних органів України, які повинні інформувати органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та законності, заходи щодо їх зміцнення. Для цього за погодженням з ними засоби масової інформації акредитують своїх журналістів при їх органах, а в правоохоронних органах створюють прес-служб1.

6.2.8. Конфіденційність юридичної практичної діяльності (або професійна таємниця)

Збереження професійної таємниці є характерною властивістю юридичної практичної діяльності, зокрема у випадках охорони конфіденційної інформації щодо суб'єктів, інтереси яких представляє чи захищає юрист, або отримання, поширення такої інформації. Конфіденційна інформація клієнта має бути захищена від розголошення. Конфіденційність інформації про особу закріплена на конституційному рівні (див. ст. 32 Конституції України) і є одним із природних прав людини, непорушення та забезпечення якого є обов'язком будь-яких інших суб'єктів (громадян, посадових осіб, органів держави та ін.).

Виконання юристом обов'язку забезпечувати непорушність права суб'єкта на конфіденційність особистої інформації:

· сприяє повному виявленню фактів, суттєвих для реалізації та захисту їх інтересів, тому що дотримання юристом конфіденційності інформації стосовно клієнта, якого він представляє, спонукає клієнта бути повністю відвертим з юристом, обговорювати з ним навіть делікатні справи або справи, що можуть зашкодити репутації клієнта;

· стимулює суб'єктів права звертатись якомога раніше до юристів за юридичною допомогою чи щодо правового вирішення юридичних справ, щоб визначити свої права, з'ясувати, що вважається законним і правильним згідно з чинними законами.

Принцип конфіденційності є визначальним у відносинах "юрист—клієнт" і застосовується, наприклад, у судових та інших процесах, на які юрист може бути викликаний як свідок або у зв'язку з якими повинен якось інакше давати свідчення щодо клієнта.

Юрист не може розкривати конфіденційну інформацію, що стосується представництва клієнта, якщо тільки клієнт не погоджується на це після консультації з юристом, за винятком випадків розголошень, дозволених для здійснення представництва клієнта або з метою перешкодити клієнтові скоїти злочинні дії, які, на думку юриста, можуть призвести до тяжкого злочину, чи які є необхідними для захисту юриста від необґрунтованих звинувачень у протиправних діях, пов'язаних з представництвом інтересів клієнта або протиправними діями останнього.

Закон захищає обов'язок юриста зберігати конфіденційність відносин "юрист—клієнт", тому він може бути примушений розголосити конфіденційність інформації лише у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини2.

Вимогу конфіденційності застосовують не тільки щодо інформації, конфіденційно повідомленої юристу клієнтом, а й щодо всієї інформації, що стосується представництва юристом інтересів клієнта, незалежно від джерела її надходження. Передбачається, що юристу надано повноваження розголошувати конфіденційну інформацію, що стосується клієнта, коли це доцільно з метою представництва інтересів клієнта, однак лише в межах вказівок клієнта чи за особливих обставин.

Розголошення конфіденційної інформації, що суперечить інтересам клієнта, на власний розсуд юриста можливе у випадках, наприклад, коли юрист дізнається, що клієнт має намір скоїти дії, які за характером є злочинними, можуть призвести до смерті або тяжкого тілесного ушкодження іншої людини, щоб запобігти таким наслідкам. При цьому юристу важливо дізнатися, коли насправді буде здійснюватися цей злочинний намір, оскільки клієнт може змінювати своє рішення, та розголосити конфіденційну інформацію лише в межах, необхідних для попередження злочину. Розголошення конфіденційної інформації можливе у разі, коли судовий позов або дисциплінарне звинувачення містять необґрунтоване твердження щодо співучасті юриста у протиправних діях клієнта або будь-якої іншої неналежної поведінки юриста, пов'язаної з представництвом клієнта. Тоді юрист може реагувати у такий спосіб, який вважає доцільним, щоб обґрунтувати захист самого себе, не чекаючи на початок судового процесу або розгляд звинувачення у такій співучасті. Захист юристом самого себе можливий шляхом подання заперечень щодо позову безпосередньо третій стороні, яка зробила таку заяву. Якщо це можливо і не заважає юристу організовувати свій захист, він повинен повідомити клієнта про заяву, зроблену третьою стороною, і звернутися до клієнта з проханням розкрити конфіденційну інформацію щодо себе.

У будь-якому випадку інформація повинна розголошуватися не більше, ніж це необхідно для доказу невинності юриста, і так, щоб обмежити коло осіб, які мають доступ до неї, судом або іншими особами, котрим необхідно її знати.

Обов'язок юриста зберігати конфіденційність інформації щодо клієнта залишається чинним і після того, як відносини "юрист — клієнт" припинилися.

Таким чином, юрист усі свої дії повинен здійснювати так, щоб уникнути непотрібного розголошення конфіденційної інформації щодо представництва клієнта, обмежити коло осіб, яким потрібно знати цю інформацію, і отримати захисні гарантії або вжити інших заходів, щоб звести до мінімуму ризик неправомірного розголошення конфіденційної інформації.

У Законі України "Про оперативно-розшукову діяльність" визначається, що "під час здійснення оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав та свобод мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватись лише з санкції прокурора щодо особи, в діях якої є ознаки злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства"1.

Згідно зі статтею 7 "Гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень" Закону України "Про прокуратуру": "Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення".

Відповідно до статті 5 "Діяльність міліції та права громадян" Закону України "Про міліцію": "Міліція не розголошує відомостей, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов'язків не вимагає іншого".

На підставі Закону України "Про статус суддів" судді зобов'язані "не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання"2.

Збереження конфіденційної інформації є одним із найбільш важливих обов'язків адвоката, що визначається у Присязі адвоката1, в якій він присягає дотримуватись законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, з високою громадянською відповідальністю виконувати покладені на нього обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі.

Крім того, Законом України "Про адвокатуру" визначено, що "адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності"2. При цьому адвокат має право при здійсненні професійної діяльності "збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема"3:

· запитувати й отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою;

· ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

· отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань;

· застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;

· доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

· бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

· виконувати інші дії, передбачені законодавством.

При здійсненні цих прав адвокат зобов'язаний "неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення"4, а також "...зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб"5.

Збереження адвокатської таємниці гарантується Законом. Наприклад, статтею 10 "Гарантії адвокатської діяльності" названого Закону визначається, що "професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю"1.

Відповідно до статті 23 "Інформація про особу" Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р.2: "Інформація про особу — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу... Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Інформація про особу охороняється Законом".

Конфіденційна інформація за своїм правовим режимом відповідно до статті ЗО цього Закону належить до інформації з обмеженим доступом. За змістом, конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Причому, за винятком окремих випадків, визначених законом, громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, якає предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденціальної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Юристи не тільки забезпечують конфіденційність інформації щодо своїх клієнтів, а й сприяють реалізації права останніх на доступ до неї, належне виконання державними органами та іншими суб'єктами обов'язку щодо її надання. Так, відповідно до статті 31 "Доступ громадян до інформації про них" зазначеного Закону, громадяни мають право3:

· знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються;

· на доступ до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо;

· на оскарження до суду у випадках відмови в доступі до такої інформації, або приховування її, або незаконних збирання, використання, зберігання чи поширення.

Це право громадян забезпечується такими обов'язками державних органів та організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування, інформаційні системи яких містять інформацію про громадян:

· надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених Законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї;

· надавати доступ стороннім особам до відомостей про іншу особу та зберігати інформацію про громадян тільки відповідно до чинного законодавства;

· організації, які збирають інформацію, повинні до початку роботи з інформацією про громадян здійснити у встановленому Кабінетом Міністрів | України порядку державну реєстрацію відповідних баз даних;

· обмежувати обсяг інформації про громадян, яка одержується законним шляхом, та використовувати її лише для законно встановленої мети;

· у разі порушень вимог закону щодо використання інформації про громадян гарантувати їх захист від завданої шкоди.

Конфіденційність інформації щодо суб'єкта забезпечується особливим режимом доступу до неї, зокрема стаття 28 "Режим доступу до інформації" цього закону визначає, що "режим доступу до інформації — це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації"1, який забезпечується державою. Законом також встановлено обмеження в ознайомленні з конфіденційною інформацією, зокрема стаття 3 7 "Документи та інформація, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами" цього Закону2, визначає, що "не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі;

· конфіденціальну інформацію;

· інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи;

· інформацію, що стосується особистого життя громадян тощо".

6.2.9. Чесність, порядність та щирість у веденні юридичної справи

Основне завдання юриста — професійне та правомірне ведення юридичної справи, але в деяких випадках неможливо нормативно визначити вимоги до юриста або суб'єкта, інтереси якого він захищає, крім того, юрист володіє конфіденційною інформацією, оцінка та використання якої залежать особисто від нього тощо. Ці та інші особливості юридичної практичної діяльності зумовлюють й особливе ставлення до таких якостей юриста, як чесність, порядність та щирість у веденні юридичної справи. Тому юрист не повинен:

· фальсифікувати докази, радити чи сприяти свідкові неправдиво свідчити або створювати сприятливі для цього умови;

· навмисно перешкоджати протилежній стороні мати законний доступ до доказів або змінювати, знищувати чи приховувати документ або інший матеріал, що має потенційне значення як доказ, а також не повинен радити або сприяти іншій особі робити будь-що подібне;

· свідомо не виконувати зобов'язань, що накладаються юридичними процедурами, за винятком відкритої відмови, яка ґрунтується на відсутності його чинних зобов'язань;

Дата добавления: 2015-08-18