К.О. Неволін 11 страница

4. Необхідно враховувати ступінь можливості зіставлення об'єктів один з одним, тобто пов'язаність загальними для них предметами регулювання.

5. Обсяг об'єктів порівняльного аналізу має бути вичерпним і містити всі нормативно-правові акти або їх частини, що стосуються цієї сфери правового регулювання.

6. Вивченню підлягають чинні або скасовані нормативно-правові акти, а також їх проекти.

Джерелами інформації щодо об'єктів порівняльно-правового аналізу є:

· інформаційні фонди парламентів, урядів, міністерств юстиції держав;

· фонди нормативних актів і фонди наукових бібліотек, наукових інститутів;

· матеріали засобів масової інформації;

· інформаційні фонди інших органів і організацій (судів, прокуратур тощо);

· державні архіви.

Визначення теми, об'єкта, предмета, мети дослідження та його методики становлять єдиний процес, зумовлений не тільки особливими властивостями чи природою предмета, його зв'язками з іншими компонентами об'єкта, а й метою — як очікуваними результатами, їх можливим використанням та необхідністю, реальними умовами здійснення дослідження, знаннями та вміннями дослідника, емпіричною базою та методами (методикою) дослідження тощо.

Якщо наукова проблема — це "відоме про невідоме", то необхідно визначити як межі відомого, так і якимось чином окреслити те, що є невідомим, методи (прийоми, правила, способи, засоби) його дослідження. Це завдання можна вирішити шляхом огляду стану проблеми на підставі аналізу наукової та іншої літератури, нормативно-правових та правозастосовних документів, узагальнень юридичної практики.

Серед іншого доцільно визначати з урахуванням особливостей різних наукових шкіл, вчень, доктрин, концепцій таке.

· Сукупність термінів та визначень, які використовують при розкритті проблеми, їх зміст та обсяг, тобто клас явищ, до якого входить предмет дослідження, та ознаки цього класу явищ; ознаки (властивості), які відрізняють предмет від інших явищ цього класу; місце, яке він займає у структурі загального явища (системи, класу, типу, групи та ін.), функції, які виконує, тощо.

· Сутність предмета, необхідні та достатні властивості, виявлення (прояви).

· Склад (зміст) предмета та характеристик його елементів.

· Структуру (форму) і характеристики зв'язків, відношень між елементами (горизонтальні та вертикальні) предмета.

· Зовнішні зв'язки та відмінності предмета від близьких, подібних та протилежних явищ, у тому числі за функціями, призначенням у системі, до складу якої входить предмет.

· Класифікації або види предмета дослідження за різними критеріями.

· Динаміку (історію), тобто процеси та етапи виникнення, становлення, функціонування та зникнення (припинення існування) цього предмета, перспективи його розвитку тощо.

· Перелік питань, що розглядаються, структурують за принципом від загального до конкретного, з урахуванням поєднання структурного та функціонального, генетичного та футурологічного підходів тощо.

Завдання дослідження включають такі елементи:

· вирішення певних теоретичних питань, які входять до загальної проблеми дослідження, зокрема виявлення сутності поняття, явища, процесу, подальше удосконалення його визначення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо;

· всебічне вивчення практичного (нормативного та правозастосовного) вирішення цієї проблеми, виявлення її типового стану, типових недоліків і труднощів правового врегулювання, їх причин, передового досвіду юридичної практики;

· визначення та обґрунтування системи заходів для вирішення цієї проблеми;

· в окремих випадках — експериментальна, емпірична перевірка ефективності запропонованої системи заходів;

· розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження в практичній діяльності юристів, наукових дослідженнях, навчально-методичному процесі.

5.4.5. Висунення гіпотез та відпрацювання теоретичних засад дослідження

Гіпотеза формується як припущення (висновок), в якому описують чи інтерпретують, тлумачать форми існування явища та причини його виникнення, які не є повністю доведеними, тобто наявні наукові ідеї, теорії, концепції, принципи, методи, закони або закономірності не дають можливості достатньо повно та точно пояснити властивості явища. Гіпотеза є логічною конструкцією, проміжною між наявним та створюваним теоретичним знанням, яка будується з урахуванням таких положень:

· інтуїтивність процесу висунення гіпотези поєднується з раціональними знаннями щодо фактів про об'єкт дослідження, вміннями їх аналізу, узагальнення та осмислення;

· гіпотеза має відповідати меті та описувати чи інтерпретувати конкретний предмет дослідження, допускати теоретичну чи емпіричну перевірку, визначати фактори, що зумовлюють виникнення та зміну предмета дослідження;

· побудова гіпотези є своєрідним умовиводом, в якому хід думки спрямований від наслідків (того чи іншого факту, явища) або від схожості наслідків (чи ознак) до схожості основ;

· дослідження за сутністю є процесом перевірки гіпотези, її обґрунтування, підтвердження фактами, аргументами, дослідами.

5.4.6. Розробка програми і методики дослідження, його проведення

У програмі дослідження зазначають послідовність і зміст його етапів. Методика містить опис характеристик об'єкта і предмета, причин вибору та особливостей методів, прийомів, правил, засобів, умов їх застосування та проведення дослідження, фіксування та обробки його результатів.

Проведення дослідження — це безпосередня діяльність, спрямована на вивчення предмета дослідження. Зокрема, проведення порівняльно-правового дослідження передбачає такі етапи.

1. Усвідомлення дослідником поставленого завдання.

2. Збирання необхідного нормативно-правового матеріалу, літератури, статистичних даних, у тому числі міжнародно-правових документів, матеріалів із зарубіжного досвіду регулювання визначених питань.

3. Обробку й аналіз зібраного матеріалу:

а) перевірку достовірності та повноти зібраних матеріалів:

· перевірку точності текстів нормативно-правових документів (їх відповідності контрольним примірникам або офіційним виданням);

· перевірку точності та повноти відображення в них внесених до них змін і доповнень;

· перевірку наявності нормативно-правових актів, відсилання до яких є в текстах нормативно-правових актів;

б) розподіл зібраного матеріалу за основними питаннями та розділами теми.

Проведення власне порівняльно-правового дослідження:

а) порівняння нормативно-правових рішень з подібних (однакових, схожих) питань, з'ясування їх загальних і відмінних рис за кількісними характеристиками. Складання таблиць (у разі необхідності), які відображають ці кількісні характеристики;

б) якісну оцінку нормативно-правових рішень, що порівнюються, з погляду їх відповідності наявним потребам практики, забезпеченості фінансово-матеріальними засобами і зіставлення цих рішень з наявними найбільш вдалими рішеннями однотипних питань;

в) оцінювання нормативно-правових рішень, що порівнюються, з погляду їх конституційності, законності, відповідності нормам міжнародного права.

Підготовку та оформлення результатів дослідження:

а) підготовку та оформлення підсумкових документів, які містять результати дослідження;

б) розробку (у разі необхідності) рекомендацій зацікавленим органам з метою удосконалення правових норм, які регулюють цю сферу суспільних відносин;

в) обговорення (у разі необхідності) підготовлених підсумкових документів і рекомендацій у зацікавлених органах і установах;

г) визначення переліку зацікавлених органів і установ, які необхідно ознайомити з результатами досліджень і направлення до них відповідних матеріалів.

5.4.7. Опрацювання нормативних, наукових, навчально-методичних та інших літературних джерел

Важливий етап проведення дослідження — опрацювання нормативних, наукових, навчально-методичних та інших літературних джерел. Для визначення переліку джерел, які необхідно опрацювати при проведенні дослідження, а також при складанні бібліографії, використовують:

· бібліотечні систематичні каталоги, в яких картки з назвами творів розташовані за галузями знань;

· бібліотечні алфавітні каталоги, в яких картки на книжки розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів;

· бібліотечні предметні каталоги, що містять картки з назвами творів з конкретних проблем і спеціальностей;

· бібліографічні довідникові видання (покажчики окремих тем і розділів).

Крім того, використовують виноски і посилання в підручниках, монографіях, енциклопедичних словниках та ін., покажчики статей, опублікованих протягом календарного року і розміщених у кінці останнього номера журналу за кожен рік видання. Складений список літератури погоджують з науковим керівником. Опрацювання (вивчення) джерел передбачає:

· попереднє ознайомлення і складання власної бібліографічної картотеки за аналогією з бібліотечною картотекою;

· повторне ґрунтовне читання, під час якого виділяють та усвідомлюють головні думки й основні положення, висунуті автором книги або статті, аналізують їх, занотовують на картках, у зошитах або у вигляді файлів. Для цього використовують картки (краще з твердого паперу) однакового розміру, на одному боці яких записують прізвище та ініціали автора, назву роботи, а також час і місце її видання та обсяг у сторінках, а також кількість сторінок у книзі. На зворотному боці картки стисло записують все, що зацікавило у прочитаній праці, чи назви питань з посиланням на іншу форму фіксування результатів аналізу джерела (зошит, файл, папку);

· окреме занотування інформації, яка безпосередньо стосується теми письмової роботи, на окремих аркушах паперу, із залишенням полів для подальшого поповнення додатковими даними, причому запис треба робити у формі, яка дасть можливість (після відповідної літературної правки при оформленні роботи) включити цю інформацію до розділу письмової роботи, в якому дається огляд літератури.

Загальноприйняті правила опису використаної літератури вимагають, щоб про кожний документ (книжку) подавалися такі відомості:

· прізвище та ініціали автора; якщо книжка написана кількома авторами, то перелічують або всі прізвища (за таким порядком, в якому вони вказані в книжці), або лише прізвище та ініціали першого автора, після чого роблять приписку "та ін.";

· повна і точна назва книжки, яка не береться в лапки; підзаголовок, який уточнює назву (якщо він зазначений на титульному листку); дані про повторне видання;

· назва міста видання книжки в називному відмінку (для міст Києва, Харкова, Москви, Ленінграда вживають скорочення: К., X., М., Л.);

· назва видавництва (без лапок); рік видання (без слів "рік" або скорочення "р."); кількість сторінок із скороченням "с". Кожну групу відомостей відокремлюють одна від одної знаками "крапка" і "тире" (.—).

Бібліографічний опис роблять мовою документа. З метою компактності бібліографічного опису при його складанні слова і словосполучення скорочують, окрім назви документа.

Необхідно підкреслити, що робота студента з джерелами не закінчується їх вивченням за складеним із самого початку списком, а триває протягом усього періоду підготовки роботи з урахуванням змін у змісті дослідження та появи нових джерел.

5.4.8. Підготовка до написання та написання роботи

Написання роботи здійснюється на підставі погодженого з науковим керівником розгорнутого плану-конспекту роботи, який у стислому узагальненому вигляді відтворює основний зміст її частин (вступу, назви і змісту розділів чи глав, висновків).

При підготовці до написання роботи особливу увагу приділяють забезпеченню якості змістової сторони викладу матеріалу: логічності й послідовності, повноті й репрезентативності, тобто широті використання нормативних та наукових джерел, загальній грамотності та відповідності стандартам і прийнятим правилам, списку літератури і змістові додатків тощо.

Письмову роботу рекомендується виконувати спочатку в чорновому варіанті (перший варіант), що дає змогу вносити до тексту необхідні зміни і доповнення з власної ініціативи та у зв'язку із зауваженнями наукового керівника.

Для полегшення подальшого кінцевого оформлення письмової роботи рекомендується дотримуватися таких вимог:

· здійснювати написання чорнового варіанта роботи на окремих аркушах паперу, з одного боку, з полями (шириною приблизно 3—4 см), чорнилом, чітко і розбірливо, що забезпечує можливість внесення зауважень або пропозицій керівником роботи або у подальшому — необхідних доповнень до тексту на полях або на зворотному боці аркуша;

· навіть чорновий варіант слід підготувати своєчасно (а не в останні дні встановленого терміну здачі) й відповідно до плану роботи, причому кожен розділ роботи доцільно виконувати повністю, прагнучи до його завершеності, формулюючи висновки і роблячи наступний перехід до нового розділу;

· матеріал роботи доцільно розподіляти на змістові частини (розділи, глави і параграфи), які відокремлюють заголовками та нумерують відповідно;

· назви розділів роботи мають бути стислими, чіткими, синтаксично різноманітними у побудові речень, послідовно та точно відображати внутрішню логіку її змісту;

· обсяг чорнового варіанта не повинен набагато перевищувати встановлений для чистового варіанта;

· якщо в роботі використано цитати, цифрові дані чи згадано твори або запозичені думки з праць інших авторів, близьких до оригіналу, то слід обов'язково робити бібліографічні посилання на джерела;

· слід звернути увагу на літературну обробку кожного речення, вибір необхідних формулювань, які просто, чітко, коротко й доступно виражають зміст викладених питань. Не варто вживати як тільки складні синтаксичні конструкції, так і надмірно короткі, лаконічні фрази, не пов'язані логічно, з наявним подвійним тлумаченням і т. ін.;

· рекомендується не вживати слова і вирази-штампи типу "на всі сто відсотків", "на даний момент" тощо, уникати частих повторень слів чи словосполучень, дотримуватись прийнятої термінології, позначень, умовних скорочень і символів;

· слід уникати викладу матеріалу від першої особи однини ("Я спостерігав", "Я вважаю", "Мені здається", "На мою думку" тощо) чи множини ("Ми отримуємо", "Ми спостерігаємо", "Ми маємо" і т. ін.). Допускається вживання означено-особових речень: "спостерігаємо", "встановлюємо", "маємо на увазі" чи використання виразів типу: "на наш погляд", "на нашу думку", "на думку автора роботи" або "проведені досліди підтвердили..." чи "...дають підстави вважати, робити висновки...";

· ініціали, як правило, ставлять перед прізвищем особи, яка згадується в тексті.

· Виконану в чорновому варіанті роботу подають на перегляд науковому керівникові, а його зауваження та пропозиції використовують для удосконалення роботи. Після перевірки та уточнення назв розділів, параграфів, додатків, послідовності розміщення матеріалу, обґрунтованості висновків та рекомендацій, їх остаточного погодження з керівником оформляють чисто-вий варіант роботи.

5.4.9. Основні вимоги до структури та тексту письмової роботи

Назва письмової роботи. Назва письмової роботи має бути, за можливістю, короткою, відповідати обраній проблемі (спеціальності чи спеціалізації підготовки) та суті вирішуваного наукового завдання, вказувати на мету дослідження і його завершеність. Також для більшої конкретизації (за необхідності) робота має містити невеликий, на 4—6 слів, підзаголовок. Не рекомендується використовувати у назвах слова та словосполучення, в яких не відображено достатньою мірою сутність проблеми ("Дослідження питання...", "Дослідження деяких шляхів...", "Деякі питання...", "Матеріали до вивчення...", "До питання..." тощо), а також ускладнену термінологію.

При написанні письмової роботи необхідно стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології, обов'язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичені матеріали або окремі результати.

Структура письмової роботи. За структурою письмова робота складається з титульного аркуша; змісту; переліку умовних позначень (за необхідності); вступу; основної частини; висновків; списку використаних джерел; додатків (за необхідності).

Титульний аркуш письмової роботи має містити:

· найменування вищого навчального закладу, факультету та кафедри, на яких виконана письмова робота;

· прізвище, ім'я, по батькові студента, індекс навчальної групи та номер залікової книжки;

· найменування навчальної дисципліни, з якої виконується письмова робота;

· вид та назву письмової роботи (за необхідності — шифр і найменування спеціальності чи спеціалізації підготовки);

· науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я, по батькові наукового керівника і консультанта;

· місто і рік.

На титульному аркуші також позначають гриф обмеження поширення відомостей (за необхідності).

Після титульного аркуша розташовуються:

· зміст письмової роботи, який містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів, що мають заголовок, зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури та ін.;

· перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхідності), який складається з двох колонок, в яких зліва за абеткою наведено умовні позначення, скорочення тощо, справа — їх детальну роз-шифровку.

Вступна частина дослідження має відображати теоретичну роботу, яку автор провів згідно з рекомендаціями, наведеними вище. У вступі письмової роботи розкривають сутність і стан розробки наукової проблеми (завдання), її теоретичну і практичну значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, теоретичний аналіз проблеми і попереднього досвіду ЇЇ вивченості,

здійснюють методологічне обґрунтування та логіко-історичний аналіз проблеми, оцінюють ступінь інноваційної, теоретичної та практичної значущості дослідження обґрунтовують актуальність та необхідність проведення дослідження.

Зокрема слід розкрити:

· актуальність теми шляхом аналізу та порівняння з відомими дослідженнями вибраної проблеми, за допомогою визначення необхідності та доцільності дослідження для розвитку відповідної галузі юридичної науки чи юридичної практики;

· зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами навчального закладу (кафедри), а також з галузевими та державними планами, програмами;

· мету і завдання дослідження, причому не рекомендується формулювати мету як "Дослідження...", "Вивчення...", тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету;

· наукову новизну одержаних результатів, тобто дається анотація нових наукових положень (рішень), запропонованих у письмовій роботі, визначається їх відмінність від відомих раніше, описується ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток);

· практичне значення одержаних результатів — подають відомості про наукове та практичне використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, інформацію щодо ступеня готовності до використання або масштабів використання, впровадження результатів досліджень із зазначенням назв організацій, в яких здійснено реалізацію, форм реалізації та реквізитів відповідних документів;

· апробацію результатів дослідження, зокрема вказують, на яких науково-практичних конференціях, конкурсах, олімпіадах, симпозіумах, нарадах оприлюднено результати дослідження;

· публікації, тобто вказується у яких монографіях, статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій тощо опубліковані результати дослідження.

Остаточно вступну частину роботи доцільно редагувати на завершальній стадії дослідження, коли досліджувана проблема постає перед автором у повному обсязі.

Основна частина письмової роботи. Основна частина письмової роботи, як правило, складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Розділи (глави, параграфи) роботи за назвою, структурою, змістом мають відповідати завданням дослідження поставленої проблеми. Кожний розділ починається з нової сторінки його назвою. У розділах основної частини описують:

· огляд літератури за темою і вибір напрямів досліджень — окреслюють основні етапи розвитку наукової думки за проблемою дослідження, висвітлюють нормативні, наукові та навчальні джерела, визначають невирішені питання, обґрунтовують необхідність проведення досліджень у цій галузі;

· обґрунтування вибору напряму дослідження, методи розв'язання задач і їх порівняльні оцінки, загальну методику проведення дослідження, методи побудови гіпотез;

· результати досліджень, оцінки повноти вирішення поставлених завдань та достовірності одержаних результатів, їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних досліджень тощо.

Доцільно викладення матеріалу окремого розділу підпорядковувати певній провідній ідеї (положенню, принципу). Кожен розділ роботи завершується формулюванням висновків, в яких узагальнено та стисло викладають наведені в розділі наукові й практичні результати. Працюючи над рукописом, необхідно звернути увагу і на розбиття тексту на абзаци. Кожен абзац має містити певну думку, виражену однією чи кількома фразами або реченнями. При написанні письмової роботи мають даватися посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в роботі, чи на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, завдання, питання. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише тоді, коли в них міститься матеріал, який не включено до останнього видання. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, то в посиланні необхідно точно зазначити номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі. Узагальнені числові дані, які можуть концентруватися в таблицях, діаграмах, графіках, схемах, необхідно наводити точно та аргументовано, з посиланням на відповідні джерела чи власні обчислення.

Висновки письмової роботи. У висновках письмової роботи описують найбільш важливі наукові та практичні результати дослідження, зокрема формулювання наукової проблеми (завдання), методи її дослідження, значення для юридичної науки і практики, рекомендації щодо наукового та практичного використання результатів для вдосконалення організації наукового знання та юридичної практики, обґрунтування їх достовірності тощо.

Список використаних джерел. Список використаних джерел розміщують у порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією. Список літератури розміщують після основного тексту роботи, його обсяг не перевищує 5 % обсягу рукопису. До цього списку рекомендується включати основну та спеціальну літературу з теми, що досліджується, на яку в роботі є посилання або з якою автор ознайомився, хоча на неї і немає посилань. Розміщувати матеріали бібліографічного опису в списку літератури рекомендуємо в такій послідовності:

1. Державні документи і матеріали:

· Конституція України;

· законодавчі акти Верховної Ради;

· укази Президента України;

· постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

· тематичні збірники державних документів України.

2. Документи і матеріали міністерств та відомств, місцевих органів державного управління та самоврядування.

3. Джерела: неопубліковані (групуються за архівами) та опубліковані (документи, літописи, спогади, листи, щоденники, статистика).

4. Література: вітчизняні видання (книги, статті), в тому числі перекладені, в алфавітному порядку; зарубіжні видання (книги, статті іноземними мовами).

5. Використані періодичні видання.

6. Використані бібліографічні довідники.

Список літератури в науковій роботі свідчить про обсяг використаних автором джерел, про рівень вивчення стану досліджуваної проблеми і навичок роботи з науковою літературою.

Додатки. У додатках розміщують допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття дослідження: статистичні дані, результати аналізу юридичних справ, проекти нормативно-правових актів, описання приватних методик та результатів дослідження, опис алгоритмів і програм розв'язання задач на ПЕОМ, ілюстрації допоміжного характеру.

5.4.10. Правила оформлення письмової роботи та вимоги до неї

Оформлення робіт є важливим елементом її виконання, а також фактором, який враховується при її оцінюванні під час рецензування та захисту. Єдиних вимог до зовнішнього оформлення, структури, обсягу, змісту і стилю викладу дипломних та кваліфікаційних робіт немає, проте чинні норма-

тивні документи встановлюють загальні принципи щодо оформлення таких робіт. Письмову роботу виготовляють рукописним способом або за допомогою комп'ютера, друкують машинописним способом на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) чи форматів у межах від 203—288 до 210—297 мм, через два міжрядкових інтервали, до ЗО рядків на сторінці.

Обсяги письмових робіт, як правило, становлять (без додатків) друкованих сторінок:

· курсових робіт — 20—25;

· кваліфікаційних робіт — 40—50;

· дипломних робіт — 50—70;

· магістерських робіт — 70—100.

Текст письмової роботи необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів: лівий — не менше 20 мм, правий — не менше 10 мм, верхній — не менше 20 мм, нижній — не менше 20 мм.

Шрифт друку має бути чітким, мінімальна висота шрифту — 1,8 мм, стрічка — чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту письмової роботи має бути однаковою.

Окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки вписують у текст письмової роботи чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту має бути близька до щільності основного тексту.

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, виявлені в процесі написання, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту машинописним способом.

Заголовки структурних частин письмової роботи "ЗМІСТ", "ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", "ДОДАТКИ" друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу (крапку в кінці заголовка не ставлять). Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту, в кінці ставлять крапку. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом має дорівнювати 3—4 інтервалам.

Кожну структурну частину письмової роботи треба починати з нової сторінки. Сторінки, розділи, підрозділи, пункти, підпункти, малюнки, таблиці, формули нумерують арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою письмової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, але номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не нумерують. Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу має стояти крапка, наприклад: "2.3." (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: "1.3.2." (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в письмовій роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок. Ілюстрації позначають словом "Рис." і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації має складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставлять крапку. Наприклад: "Рис. 1.2" (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назву і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис "Таблиця" із зазначенням її номера. Номер таблиці має складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставлять крапку, наприклад: "Таблиця 1.2" (друга таблиця першого розділу).

Дата добавления: 2015-08-18