Жозеф де Местр 1 страница

Розділ 10

ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ВИДІВ ЮРИДИЧНОЇ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

10.1. Суддівська діяльність

Як було зазначено у попередніх розділах, є різні види юридичної практичної діяльності залежно від того, що взяти за основу класифікації. Але однією з найбільш важливих класифікацій, яка характеризує практичну діяльність юристів є така, що визначає види за змістом юридичної роботи і дає можливість охарактеризувати окремі юридичні спеціальності. Так, у межах поняття юридичної практичної діяльності слід виокремлювати певні напрями її здійснення: суддівську (судову), прокурорську, слідчу, консультативну та ін.

Найбільш значущим видом серед усіх наявних, який відокремлюється за цілою низкою показників, у тому числі щодо історії становлення, ролі в юридичному процесі, є суддівська діяльність. її можна охарактеризувати за різними критеріями, але головним є діяльний підхід, визначення юридичних процедур і дій, властивих не суду в цілому, а окремо взятому судді, визначення вимог професійного та особистого характеру, які ставляться до особи юриста, що отримав права на заняття таким видом юридичної роботи. Якщо говорити про діяльність судової системи, то в такому разі вважається доцільним використовувати термін "судова діяльність", хоча таке термінологічне розмежування не має принципового характеру.

Професія судді є однією з найбільш складних юридичних професій. Це положення можна підтвердити низкою показників. Як носієві державної влади виключно судді надається право на здійснення правосуддя, що передбачає високий рівень професіоналізму й особистої відповідальності за при- | йняття справедливого та всебічно виваженого рішення у конкретній юридичній справі. Діяльність судді в загальному плані — це не тільки втілення в життя духу і букви закону, відновлення порушеного права, а й втілення соціальної справедливості, підтримка та забезпечення загальносоціальних цінностей.

Суддя повинен приймати рішення не піддаючись ніякому зовнішньому тиску, ніяким обіцянкам або спокусам з боку зацікавлених осіб, навіть не звертаючи увагу на прохання або вимоги представників владних структур.

Характерним є принцип чіткої регламентованості роботи судді. Цей принцип виявляється в тому, що для реалізації своїх повноважень суддя не може відступитися від встановленого законом порядку здійснення процедури, він зобов'язаний у прийнятті рішення брати до уваги думки інших учасників процесу, об'єктивно оцінювати надану інформацію, організовувати поведінку присутніх на судовому засіданні, виконувати інші дії, які також регламентуються законодавством.

Необхідно визначити також деякі функціональні аспекти суддівської діяльності, які характеризують її складний характер та необхідність високого рівня професійності юристів системи правосуддя. Це перш за все соціальний, комунікативний та організаційний аспекти.

1. Соціальний аспект. У своїй діяльності суддя піклується не тільки про те, щоб правильно, відповідно до закону розглянути юридичну справу та прийняти у ній справедливе рішення, а й максимально використати юридичну процедуру та весь обсяг своїх повноважень, щоб сприяти високому авторитету права, вихованню громадян у дусі високої поваги до його вимог, сприяти поширенню правових знань та іншої правової інформації.

2. Комунікативний аспект діяльності виявляється у різноманітних формах спілкування з окремими індивідами, організаціями, установами тощо, яке ґрунтується на принципах юридичного процесу та, виходячи із завдань окремо взятої ситуації, вимагає вияву цілої низки особистих якостей судді, таких як чуйність, емоційна сталість, уміння слухати співрозмовника, давати вичерпні й прямі відповіді. Вміння спілкуватися і в ході спілкування здійснювати функціональні обов'язки є однією з характеристик про-фесіограми судді.

Серед основних завдань, які вирішуються у ході здійснення цього виду діяльності, є зміцнення законності та правопорядку, запобігання злочинам та іншим правопорушенням, охорона від усяких посягань на суспільний лад, його економічну та політичну систему, на права та свободи окремих індивідів та їх об'єднань, виховання громадян у дусі неухильного виконання вимог чинного законодавства, покарання злочинців, а також їх виправлення та перевиховання1.

Всі форми здійснення суддівської діяльності об'єднують в єдину систему за рахунок впровадження певних принципів, що характеризують правосуддя в аспектах організації та процедури. Слід зупинитися на найбільш значущих процедурних принципах, серед яких незалежність, законність, гуманізм, гласність, рівність учасників процесу перед законом і судом, чітка процесуальна регламентованість. Проте можна говорити й про інші принципи, які забезпечують здійснення окремих судових процедур, дій, принципів взаємодії з іншими органами влади та громадськими організаціями, принципи добору кадрів або побудови судової системи в цілому.

Один із важливих принципів, який актуалізується у зв'язку з проведенням судової реформи, впровадженням у соціальне життя принципів правової державності, — це принцип незалежності суддів. Його актуальність зумовлена також тим, що є досить значні труднощі реального втілення незалежності у роботу судової системи. Сутність незалежності насамперед означає високу персональну відповідальність за свої дії2, тобто несвавільно приймати рішення на високому рівні відповідальності як перед законом, так і перед суспільством. Незалежність є умовою та гарантією втілення закону, забезпечення ефективності правосуддя та його функціонального призначення у правовій системі.

3. Організаційний аспект розуміння суддівської діяльності — це риси, які відрізняють її від організаційно-управлінської діяльності в загальному сенсі. Учасники процесу не перебувають у владному підпорядкуванні до судді. Однак якість розгляду справи багато в чому залежить від узгодженості дій, взаєморозуміння, безконфліктності стосунків, чого суддя досягає завдяки своїм організаційним здібностям. Особлива відповідальність за якісну організацію судового процесу покладається на головуючого, який своїми діями та рішеннями формує загальну психологічну атмосферу, обстановку діловитості, довіри, що сприяє ефективності виконання своїх функцій і адвокатом, і прокурором, і представником слідства. Навіть підтримання дисципліни в залі судового засідання під час розгляду справи — це також організаційний обов'язок судді, для чого його наділено певними повноваженнями. Крім того, суд — це не замкнута у собі інстанція, не таємний орган. Це цілісна система, яка досить чітко організована в єдину гілку державної влади по всій території України. Верховний Суд України, обласні та районні суди діють не ізольовано один від одного, між ними налагоджено чітку взаємодію, що такої вказує на організаційний момент діяльності юристів у судовій системі. Але свою роботу суддя організує не тільки у напрямі учасників процесу або ви-щих судових інстанцій. Необхідно організовувати взаємодію з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, навчальними закладами, науковими установами, що характеризує багатоаспектний характер суддівської діяльності.

Діяльність судді як окремий напрям практичної діяльності юристів слід охарактеризувати також з погляду змісту — це основні види робіт, які виконує суддя в ході здійснення своїх повноважень.

Відповідно до Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється тільки судом1. Таке законодавче положення не тільки вказує на основне призначення судової системи, а й допомагає у визначенні основного змісту судової діяльності. Правосуддя згідно з чинним законодавством здійснюється шляхом розгляду і вирішення цивільних, адміністративних та кримінальних справ. Таким чином, у найзагальнішому вигляді зі змістовної сторони діяльність судді полягає у розгляді справ та прийнятті у них рішень. Однак така характеристика суддівської діяльності вдається спрощеною, втрачаються її складність та багатоплановість, про що йшлося вище. Необхідно назвати ті конкретні дії та процедури, які виконує суддя у зв'язку з розглядом справи та у зв'язку з організацією діяльності суду, судової системи.

Залежно від рівня судової інстанції, де працює суддя, від його повноважень будуть залежати й основні види робіт, але в цілому їх набір особливо не відрізняється. Так, можна визначити основні дії, що характеризують суддівську діяльність з погляду змісту:

· вивчення матеріалів справи, яку взято до розгляду, їх перевірка, аналіз, зіставлення, формування власної версії;

· витребування додаткових відомостей, документів, що стосуються справи;

· винесення постанов на проведення окремих слідчих дій, призначення експертиз;

· організація проведення судового засідання, визначення режиму його роботи;

· заслуховування сторін та їх представників, постановка запитань, що допомагають конкретизувати відповіді або свідчення, приводять весь потік інформації до логічної системи;

· підготовка проекту та винесення рішення у справі, забезпечення його виконання.

Щоб потрапити у коло кандидатів для обрання на посаду судді, кожен громадянин має право скласти кваліфікаційний екзамен та звернутися до кваліфікаційної комісії суддів із заявою про рекомендацію його на посаду судді. Остання дає висновок.

До кандидатів на посаду судді, крім того, ставлять вимоги, щоб ці особи не мали судимості та не були обмежені в дієздатності.

Право на заняття суддівською діяльністю остаточно реалізується після отримання позитивних висновків кваліфікаційної комісії та за результатами виборів, які проводяться Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів з попереднім обговоренням кандидатур.

Вперше обраний суддя в урочистій обстановці на засіданні того органу, який обрав суддю, приймає присягу. З отриманням статусу судді юрист, який буде здійснювати цей вид діяльності, повинен знати і чітко дотримуватися цілої низки вимог заборонного характеру, передбачених Законом України "Про статус суддів"2, а саме: суддя не може бути народним депутатом, належати до політичної партії, руху, входити до складу органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, які мають на меті отримання прибутку, займатись підприємницькою та іншою діяльністю, крім викладацької, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності у вільний від роботи час.

Такі вимоги до суддівської діяльності ставлять у зв'язку з високим призначенням суду та судового процесу в здійсненні правосуддя, досягненні об'єктивної істини та у зв'язку з реалізацією інших завдань, покладених на судові органи. Слід підкреслити, що суддівську діяльність не може здійснювати приватна особа або комерційна структура. Судові рішення приймають від імені держави, судді є носіями судової влади в Україні й ця діяльність здійснюється лише у сфері публічного інтересу.

Окремо слід сказати про суддівську діяльність, яка не пов'язана з розглядом конкретної справи, а виходить із необхідності забезпечення функціонування судової системи в цілому. До її змісту належить:

· здійснення контролю за роботою підлеглих судів, внесення до їх діяльності коректив, виправлення помилок;

· здійснення прийому громадян, розгляд скарг, заяв та пропозицій;

· вивчення судової практики та її узагальнення, ведення судової статистики;

· вивчення законодавства, роз'яснення його положень іншим особам, органам, організаціям;

· надання правової та організаційної допомоги в межах своїх повноважень іншим судовим органам із питань правильного застосування законодавства;

· внесення подання про усунення порушень закону та умов, що сприяли вчиненню правопорушень, подання протестів на рішення, вироки, ухвали і постанови у судових справах (для окремих категорій керівників судових органів);

· підготовка та подання звітів про результати діяльності органу або структурного підрозділу.

Для виконання перелічених вище дій юристи, які працюють у судових органах, повинні мати спеціальні знання та навички суддівської роботи, здійснювати свої обов'язки на професійній основі. Право на зайняття посади судді отримують громадяни України, які відповідають цілій системі вимог до освіти, віку та стажу юридичної роботи або роботи на посаді судді. Освітау всіх випадках передбачається вища юридична, вік — 25—35 років, залежно від рівня судової інстанції, стаж роботи за юридичною спеціальністю — від 2 до 10 років, стаж роботи на посаді судді — від 3 до 5 років (для суддів Верховного Суду України, Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, судів міст Києва і Севастополя, військового суду регіону і Військово-Мор-ських Сил України)1.

Це означає, що у здійсненні правосуддя, втіленні справедливості, дотриманні високого рівня законності та правопорядку зацікавлені всі органи, організації, установи, всі члени суспільства. Цей інтерес є загальним для всіх, тому не може бути забезпечений підприємцями, які мають на меті отримання прибутку і в багатьох випадках перебувають поза межами державного контролю та загальнодержавного інтересу.

У зв'язку з цим слід сказати про засоби контролю за суддівською діяльністю. Контроль за цим видом юридичної практичної діяльності слід розглядати на трьох рівнях.

1. Нарівні взаємного контролю центральних органів державної влади у зв'язку з реалізацією принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Кожна гілка влади здійснює контроль за діяльністю інших двох, що підтримує всю систему державних органів у стані належної працездатності, стримує від зазіхань на надмірну концентрацію влади, спроб використання влади не за призначенням тощо. Тому за діяльністю всієї системи судових органів здійснюється контроль з боку Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України. Окремо слід згадати про управлінські рішення щодо затвердження штатної чисельності та структури судів України (крім штатів Верховного Суду України) з боку Міністерства юстиції України. Це свого роду організаційний контроль.

2. Нарівні внутрішньосистемного контролю, що можна простежити на підставі аналізу повноважень голів судів різного рівня, повноважень судових колегій, або президій, Пленуму Верховного Суду України. Наприклад, Голова Верховного Суду України має право здійснювати контроль за виконанням керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України. Це означає, що його контрольні повноваження в цьому питанні стосуються всіх судових органів України. Розгляд судових справ у порядку нагляду або в касаційному порядку є також формою контролю за діяльністю судів, що виконують функцію судів першої інстанції. Крім того, Закон України "Про судоустрій" прямо вказує у статті 31 на контрольні повноваження Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів щодо діяльності районних (міських) та міжрайонних (окружних) судів. До внутрішньосистемних заходів контролю за діяльністю суддів слід також віднести утворення кваліфікаційних комісій та проведення кваліфікаційної атестації з метою оцінювання та стимулювання підвищення професійної кваліфікації суддів, підвищення їх відповідальності за додержання законодавства під час розгляду справ. До повноважень кваліфікаційних комісій належать здійснення атестації обраних суддів, надання висновків щодо кандидатів на посаду судді, порушення дисциплінарного провадження, проведення службових перевірок, надання висновків про звільнення з посад, застосування інших мір дисциплінарної відповідальності, присвоєння кваліфікаційних класів1. Крім того, до внутрішньосистемного контролю належить діяльність органів суддівського самоврядування, які на своїх форумах обго-И ворюють питання застосування судами законодавства України, удосконален-1 ня роботи та організаційної структури судової системи.

3. На іншому рівні організації слід сприймати контроль за діяльністющ суддів з боку окремих громадян, засобів масової інформації, політичних | партій та громадських організацій. Такий рівень контролю можна назвати громадським, оскільки його вплив виявляється в основному у формуванні І громадської думки відносно діяльності суду, судової системи в цілому або окремо взятого судді. Така форма контролю найхарактерніша для демократичних країн, особливо для країн з розвинутою адвокатурою. Проведення прес-конференцій, організація інтерв'ю з керівниками судових органів, в і яких вони звітують про результати судової діяльності, недоліки у роботі, та- І кож є громадською формою контролю з боку суспільства.

10.2. Прокурорська діяльність

Цей вид юридичної практичної діяльності слід пов'язувати з діяльністю системи органів прокуратури та завданнями, які покладені на них у зв'язку з функцією здійснення вищого нагляду за додержанням законів в Україні. У системі правоохоронних органів України прокуратура є єдиним органом спеціального призначення, який спеціально створено саме для здійснення контрольно-наглядових функцій у найширшому розумінні. Зазначимо, щотічи інші контрольні функції здійснюють працівники суду, депутати, працівники різного рівня державних органів влади та установ. Але такі контрольні повноваження є лише допоміжним інструментарієм для виконання цими органами основних функцій іншого профілю. Для прокуратури здійснення контрольно-наглядових функцій є основним завданням, що значною мірою зумовлює специфіку прокурорського виду діяльності.

Основним завданням прокурорського нагляду за додержанням законів є всебічне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і захист суспільних відносин від протиправних посягань. Використання терміна "вищий нагляд" підкреслює загальний характер нагляду, його впливовість відносно всіх суб'єктів права незалежно від форми власності, обсягу повноважень, соціального стану або інших ознак. Так, до кола об'єктів вищого нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів належать Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, відомства, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, окремі посадові особи1, що підтверджує загальний характер нагляду, його відносну незалежність та відособленість.

Прокурорський нагляд як окремий вид діяльності передбачає не тільки спостереження та фіксацію фактів неправомірної поведінки, а й активне втручання в життєві ситуації, вплив на поведінку учасників правових відносин шляхом видання індивідуально-правових, управлінсько-організаційних актів. На цій підставі до органів прокуратури включено підрозділи, які здійснюють розслідування діянь, що містять ознаки злочину. Наявність слідчих прокуратури, проведення ними попереднього слідства є необхідною умовою та фактором активного впливу на стан законності, виявлення осіб, винних у скоєнні злочину, а також умов, що сприяли правопорушенню. Саме активність контролю, а не пасивне спостереження є характерною рисою прокурорського нагляду.

Робота органів прокуратури, а отже, і прокурорська діяльність, незважаючи на її загальний характер, здійснюється за окремими напрямами, що закріплюється в законодавстві як функції прокуратури та дає можливість уявити масштабність вищого нагляду. Так, крім загального нагляду за додержанням законів органами, установами, посадовими особами і громадянами, прокурорський нагляд охоплює сферу діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, виконують покарання, утримують затриманих, а також сферу діяльності військових управлінь, частин та підрозділів Збройних Сил України, органів Служби безпеки України та інших військових формувань. Слід також торкнутися тієї сторони прокурорської діяльності, де прокурор виступає як учасник судового процесу. Згідно з чинним законодавством, однією з основних функцій прокуратури є підтримання державного обвинувачення та участь у розгляді справ у судах. Характерним моментом цього напряму прокурорської діяльності є те, що у разі підтримання обвинувачення прокурор бере безпосередню участь у дослідженні доказів і подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону, визначення міри покарання, тобто своїми діями сприяє прийняттю об'єктивного рішення у справі, не посягаючи на незалежність суду. Така взаємодія з органами суду має на меті не тільки здійснення нагляду, а й сприяння ефективності судового слідства.

Незважаючи на широкомасштабність здійснення прокурорського нагляду, організацію контролю в різноманітних сферах соціального життя, вся діяльність прокуратури будується на певній системі принципів. Це принципи гласності, незалежності у прийнятті рішень, неупередженості до різноманітних категорій громадян, визнання рівності всіх учасників юридичного процесу перед силою закону, невідворотність відповідальності осіб, щ допустили порушення прав.

Особливо слід підкреслити такі риси прокурорської діяльності, як її незалежність та обов'язковість виконання вимог прокурора. Незалежність прокуратури передбачає неприпустимість будь-якого втручання в її діяльність органів державної влади, їх посадових осіб, засобів масової інформації, політичних партій, крім Верховної Ради України, якій лише і підконтрольна діяльність прокуратури. Будь-якого роду запити, звернення та інші документи з приводу справ, що перебувають у провадженні органів прокуратури, не можуть містити вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Крім того, намагання домогтися прийняття прокурором неправомірного рішення тягне за собою юридичну відповідальність.

Обов'язковість виконання рішень прокурора також характеризує цей вид діяльності з позицій його значення та ролі в юридичному процесі. Всі вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх адресатів і виконуються невідкладно або у визначений прокурором строк. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою юридичну відповідальність.

Реагування працівників прокуратури на факти порушення закону здійснюється у певних процесуальних формах та документах, серед яких розрізняють протести, приписи, подання, постанови, що видаються та вносяться до органів, посадових осіб залежно від характеру порушення.

У зв'язку з цим, і продовжуючи характеристику прокурорської діяльності, доцільно зупинитися на характеристиці змісту роботи прокурора, визначенні основних видів робіт.

Прокурори вивчають та узагальнюють показники реального стану правопорядку, результати роботи інших правоохоронних органів, роблять щодо них висновки, вносять пропозиції; вивчають матеріали конкретних справ, які перебувають у провадженні органів дізнання та попереднього слідства, підписують обвинувальний висновок, дають санкції на арешт; вимагають для перевірки документи і матеріали; особисто відвідують державні органи, установи, підприємства; викликають та проводять бесіди з громадянами, посадовими особами; виступають у суді; здійснюють особисто прийом громадян, розглядають скарги та пропозиції; видають розпорядження щодо усунення порушень закону та виконують інші види робіт.

Такий багатогранний характер прокурорської діяльності потребує від юристів, котрі працюють в органах прокуратури, наявності певних властивостей мислення:

· здатності побачити за зовнішніми показниками сутність явища, причинні зв'язки;

· охопити в межах однієї проблеми широке коло питань та фактів, які перебувають поза межами безпосереднього впливу;

· швидко та якісно вирішувати проблеми в межах своєї компетенції, незважаючи на нестандартність обстановки;

· самостійно та відповідально приймати рішення, керуючись буквою закону та правосвідомістю професіонала;

· залишатися на принципах об'єктивності, неупередженості та всебічного вивчення матеріалів справи;

· вміти прогнозувати наслідки прийнятих рішень, вчинених дій з погляду їх правової, економічної або політичної спрямованості.

На цій підставі до правників органів прокуратури ставлять досить високі вимоги: освіта — вища юридична; вік (залежно від посади) — 25—ЗО років; стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах — від трьох до семи років.

Особи, які не мають практичного досвіду роботи за спеціальністю, зобов'язані пройти стажування в органах прокуратури не менше одного року.

Після призначення на посаду працівники прокуратури приймають присягу, текст якої затверджує Верховна Рада України. Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів — п'ять років.

Таким чином, після видання наказу Генерального прокурора України про призначення на посаду та прийняття присяги, особа, яка відповідає названим вимогам, отримує право на здійснення прокурорської діяльності. При цьому необхідно дотримуватись певних заборон: працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів, а також входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних Радами народних депутатів або їх виконавчими органами. Як й іншим державним службовцям, їм також заборонено займатись підприємницькою діяльністю.

Характерною рисою є те, що на відміну від виборної посади судді всі посади в системі органів прокуратури є призначуваними, причому за принципом високого рівня централізації. Якщо Генерального прокурора України призначає на посаду Верховна Рада України за поданням її голови, то всі інші посадові призначення в системі органів прокуратури здійснює Генеральний прокурор України.

Припинення права на здійснення прокурорської діяльності пов'язується з виходом на пенсію, переведенням на іншу роботу, накладенням дисциплінарного стягнення у випадках, передбачених статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.

Контроль за здійсненням прокурорської діяльності також можна розглянути за трьома рівнями організації: зовнішньофункціональний, внутрішньо-системний та громадський. Зовнішньофункціональний контроль здійснюється єдиним органом — Верховною Радою України, перед якою Генеральний прокурор звітує за діяльність прокуратури не менш як один раз на рік.

Питання організації внутрішньосистемного контролю за діяльністю органів прокуратури цілком покладено на Генерального прокурора України, підлеглих йому прокурорів та колегії органів прокуратури, які поряд з прокурорами міст, районів, областей заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників підрозділів та інших працівників прокуратури. У системі органів прокуратури функціонують атестаційні комісії, які один раз на п'ять років проводять атестацію прокурорів та слідчих прокуратури.

Громадський контроль за здійсненням прокурорської діяльності у звичному для нас розумінні не тягне безпосередньо правових наслідків, але може сприяти позитивному впливу на діяльність органів прокуратури. Це може бути контроль з боку преси, політичних партій, територіальної громади, що набуває втілення у запитах народних депутатів України, внесенні законопроектів на розгляд Верховної Ради України, заслуховуванні звітів Генерального прокурора України або знятті його з посади, лобіюванні політичного інтересу певного угруповання щодо діяльності прокуратури України, опублікуванні звітів та інтерв'ю з працівниками прокуратури, висвітленні у засобах масової інформації статистичних даних з питань прокурорського нагляду тощо. Всі ці заходи з боку суспільства повинні сприяти підвищенню ефективності роботи прокуратури, вдосконаленню її організаційної структури та кадрового складу.

10.3. Слідча діяльність

Це окремий вид практичної юридичної діяльності, який заслуговує на особливу увагу з погляду його ролі та функціонального призначення у процесі здійснення правосуддя. Поряд з діяльністю судді, прокурора діяльність слідчого є невід'ємною частиною судочинства, завдяки якій у загальному плані відбувається процес втілення права, а з ним і втілення соціальної справедливості. Слідчу діяльність в аспекті кримінального процесу справді не можна розглядати відокремлено від діяльності суду або прокуратури, але видається цілком можливим виділити її характерні риси та особливості, які б на початковому етапі юридичного навчання допомогли скласти первинні особисті уявлення щодо цього напряму практичної діяльності юристів, визначитися на майбутнє у своїй професійній орієнтації.

З приводу слідства як виду діяльності та окремих його аспектів є достатня кількість наукової юридичної літератури, в якій досліджуються питання особистості слідчого, здійснення ним окремих слідчих дій, підвищення ефективності роботи тощо. Тому, характеризуючи цей вид діяльності, не можна не використовувати результати досліджень юридичної соціології, юридичної психології, криміналістики, кримінального процесу, які допоможуть, хоч і на загальному рівні (враховуючи завдання та предмет курсу), сформувати яскраву картину професіограми слідчого.

Основним завданням слідства є розкриття злочину. Зрозуміло, що в ході вирішення цього глобального завдання вирішують ще цілу низку завдань, передбачених кримінальним законом. Але вже на цій підставі можна зробити висновок: слідчий — це спеціаліст юрист, працівник спеціального відомства, який у встановленому законом порядку здійснює досудоверозслідування кримінальних справ для їх подальшого розгляду в органах правосуддя — судах1. У цьому визначенні набули відображення ті риси слідства, які вказують на його функціональне призначення у кримінальному процесі та на взаємодію з органами правосуддя.

Однак цих рис було б недостатньо, якщо не висвітлити питання про суб'єктів здійснення слідчої діяльності, принципи їх роботи, взаємозв'язок з іншими учасниками процесу та особливості психологічної діяльності слідчого.

---

Дата добавления: 2015-08-18