Висновки. Основою аналітичної психології (подібно до психо­аналізу) став самоаналіз

Основою аналітичної психології (подібно до психо­аналізу) став самоаналіз. Саме різний особистісний пси­хологічний досвід Фройда і Юнга дав життя різним тео­ріям. Вчення Фройда вийшло з індивідуального досвіду неврозу, який тягнувся з дитинства і був пов'язаний з едіповими бажаннями, що зумовило утвердження жорсткої батьківської авторитарності. Цей невроз був викликаний страхом перед ірраціональним світом, пе­ред психозом (божевіллям), до якого міг призвести ко­жен невроз. Саме страх перед втратою опертя, перед си­лою і хаосом ірраціонального зробив Фройда аскетом, моралістом і раціоналістом, який усі свої внутрішні зу­силля віддав на зміцнення свідомості, щоб вона однозначно запанувала в його психічному житті. Отже, індивідуально знайдений Фройдом шлях самозцілення став
основою психоаналізу. Така психотерапевтична орієнтація зумовила недовіру до жінки як до ірраціональної істоти, а також до окультизму, релігії й ірраціональної сфери. Фройд був глибоко переконаний, що окультизм і
релігія, пророцтва, інтуїція тощо — необґрунтовані і шкідливі людські ілюзії, оскільки «провадять... у царині психозу, чи то індивідуального, чи то масового», відверті таючи потоки безцінної енергії від дійсності.

Юнг, на відміну від Фройда, не мав страху перед психозом, який став його безпосереднім досвідом зустрічі з ірраціональним світом. Цей досвід відкрив прямий шлях до пізнання божественного. Юнг побачив істину у власній психічній катастрофі: психоз постав як перехідний момент особистої духовної трансформації, пов'язаної з символічною смертю, тобто зі «смертю» попередньої особистості та процесами внутрішнього оновлення і переродження. Юнгівський погляд на психологічну духовну кризу стимулював розвиток глибинної психології у другій половині XX ст., яка зосередилася на перехідних моментах, коли людина прагне народитися заново, але через незнання і дуже часто з тавром
«божевілля» зациклюється на одній зі стадій такого
процесу. Отже, Юнг провів унікальний експеримент, у якому символічно пережив власну смерть, смерть своєї колишньої сутності і народився в новій - як автор аналітичної психології. Під час цієї «творчої кризи» він
мав змогу пережити все те, що бачив серед своїх пацієнтів у психіатричній клініці. Саме цей індивідуальний досвід душі зумовив інше розуміння несвідомого, з яким Юнг запрагнув порозумітися не традиційним шляхом насильства (як це зробив Фройд), а шляхом примирення і визнання його сили.

Принципово інше ставлення до несвідомого визнайчило нові орієнтири психологічної теорії. Якщо для Фройда несвідоме залишилося найпершим ворогом, то ві Юнга воно ввійшло у світ високих особистісних цінностей: Фройд заперечив Бога, Юнг пізнав і визнав Його.

Замість фройдівської однобічності, яка випливала з ме­ти психоаналізу (раціонального шляху опанування сфе­рою Воно), постала цілісність аналітичної психології, що виростала з духовної значущості обох сфер — свідо­мого і несвідомого. Замість аскетичної моралі Фройда, в якій добро і зло були на різних полюсах, народжувалась віталістична нова етика аналітичної психології. Юнг звертав увагу на небезпеку фіксації тільки на добрі, доб­ропорядності: пригнічення в несвідомому темного (зло­го) аспекту людини наснажує цей аспект підпільною енергією, яка несподівано може прорватися у свідомість і знищити її. Тому замість традиційної моралі, на яку орієнтувався Фройд, тобто моралі, побудованої на дифе­ренціації (розчленуванні цілого) і дихотомії (поділі ці­лого на дві частини), ідеалом нової етики стала психоло­гічна цілісність протилежностей. Відповідно, інтимне життя Юнга було дуже далеким від аскетичного життя Фройда.

Замість патріархального фройдівського ставлення до жінки цілком логічно в аналітичній психології сфор­мувалося модерне постпатріархальне мислення. Юнг не раз наголошував, що основні його відкриття були зроб­лені завдяки жінкам. В аналітичній практиці він ото­чив себе ученицями й популяризаторками. Дружина Юнга засвоїла його методи й прийоми і на практиці зас­тосовувала його психотерапевтичний метод. Психоло­гічну теорію Юнг розбудовував на основі реабілітації жіночого елементу у світобутті, визнанні того, що неусвідомлене як першооснова має материнський, жі­ночий характер. Така позиція розхитувала раціоцентричну наукову методологію: з'явилося самостійне поле містичних смислів, не виявлених традиційними науковими міркуваннями. Так, доповненням до при­чинності в Юнга постала синхроністичність: за певних обставин події зовнішнього світу збігаються з внутріш­німи психологічними станами, передчуттями та відчут­тями цих подій; такий збіг зумовлений універсальною єдністю світу, пізнати яку людина не здатна за допомо­гою раціонального мислення. Тому єдина психічна реальність вимагатиме інших (позараціоналістичних) способів позначування. Власне, аналітична психологія Юнга заклала основи для переходу від модерністського осмислення, орієнтованого на протилежності, до постмодерністського розмивання меж між протилежностями. Ідучи синтезуючим шляхом, аналітична психологія звільнялася не лише від однобічності раціоналізму, матеріалізму та патріархальності, але й загалом від тієї програми несвободи (наприклад, зумовленої «тавром дитячої сексуальності» у Фройда), в яку людина могли
потрапити через ортодоксальний розвиток психоаналітичного вчення.

На відміну від концепції несвідомого у Фройда, де воно було несумісним з вищою сутністю свідомості, несвідоме в теорії Юнга стало «символом того, що релігійною мовою є сам Бог» (Фромм). Тому суттєва відмінність між Фройдом і Юнгом може бути проаналізовані і через відношення психоаналізу до, релігії.

У праці «Майбутнє однієї ілюзії» раціоналіст Фронді
провів психоаналітичну інтерпретацію інфантилізм
релігійної віри, що грунтується на низькому рівні усвідомлення. З розвитком свідомості релігійна віра, на його думку, має щезнути, звільнивши розум від авторитарності та насильства релігійної ілюзії. Вважаючи релігію
небезпечною моделлю, яка перешкоджає розвитку свідомості, Фройд водночас обстоював такі абсолютні цінності, як знання, розум, істина, логос. Вони, як помітив Фромм, є етичним ядром усіх великих релігій, тому ставлення Фройда до релігії було не таким простим і схематичним: захищаючи етичне ядро релігії, він відкидав лише її теїстичний аспект, реальну значущість
містичного контакту з божественною сутністю світу. Фройдівський психоаналіз, по суті, намагався замінити релігію, оскільки заснована на раціо, а не на вірі, інтелектуальна істина давала людині нову систему орієнтації у світі.

Романтик Юнг розглядав людську психіку не лише у раціональному, ай в ірраціональному ракурсі, тому в аналітичній психології міфологічна істина, тобто форми цілісного ірраціонального переживання і раціонального тлумачення дійсності, потіснила односторонню інтелектуальну. Він був глибоко переконаний, що вся особистість, мислення ґрунтуються на «емоційній матриці», що й зумовлює метафізичну потребу в релігійній установці. Розвиток релігійної віри, звільненої від нежиттєздатних догматів, релігійного бюрократизму, авторитарності, тобто розвиток живої емоційної релігійності як щоразу по-новому пережитої міфології повинен був, за Юнгом, звільнити людину від катастрофічного для душі незнання Бога і допомогти досягти радості буття на шляху розв'язання щоденної проблемності людсько­го існування.

Отже, вийшовши далеко за межі психіатрії, Фройд і Юнг запропонували дві різні системи орієнтації людсько­го існування, дві моделі психоаналітичної інтерпретації людини. Фромм, вирізняючи психоаналітиків, що пішли шляхом Юнга і практикують релігію, і послідовників Фройда, які вважають релігію симптомом нерозв'язаних невротичних конфліктів, стверджував, що вибір кожного залежить від індивідуальності, оскільки «знання не має ніякої цінності, якщо не виростає з нас самих». Ніякий ав­торитет, ніякий учитель не навчить нічому, крім сумнівів, зазначав він, слова і системи мислення є навіть небезпеч­ними, тому що легко перетворюються на об'єкти покло­ніння, а життя щоразу має бути осягнуте і пережите відпо­відно до індивідуального переживання та розуміння.

Запитання. Завдання

Що б ви назвали «візитною карткою» фройдівського психоаналітичного тлумачення несвідомого, а що — юнгівського аналітично-психологічного?

Юнг оцінював релігію та магію так: «Не тільки християнство з його символікою спасіння, але й всі релігії взагалі, аж до магічних практик примітивних суспільств, є видами психотерапії, які лікують і зцілюють хвороби душі і породжені ними недуги тіла». Які, на вашу думку, специфічні особливості з-поміж цих «психотерапевтичних» рис
має художня література?

На основі чого можна порівняти художній твір із розгорнутою «мандалою», яка символізує Самість?

Яким чином виявляються архетипи Тіні, Аніми/Анімусу, Самості?

Що таке душа в юнгівській аналітичній психології? Яке відно­шення до свідомості має душа?

Чи вважаєте ви правомірним твердження німецького романіста та есеїста Оскара Шміда, що вчення Юнга несе в собі велике звільнення від хворобливої атмосфери, створеної психоаналізом?

Прочитайте працю Е. Фромма «Психоаналіз і релігія». Хто автори­тетніший для автора у психоаналітичній реформі людини: Фройд чи Юнг?

Чи буде правильно, якщо психоаналіз Фройда структурно зобразити як ___, а аналітичну психологію Юнга як ___

Порівняйте психологічну таємницю жінки за Фройдом і за Юнгом Проаналізуйте місце «Фауста» Гете в житті та психологічній теоріі Юнга. Зверніть увагу на таке юнгівське зізнання: «Мої заняття алхімією мали безпосереднє відношення до Гете. Гете таємничим способом був захоплений цим віковічним процесом архетипних перетворень. «Фауста» він розумів як ориз тапит, або ориз сімпит. Він не випадково називав його своїм «головним твором» і говорив, що все його життя вмістилося в цю драму. Авторська творча субстанція була в широкому смислі, виявом об'єктивних процесів, великим сновидінням.

Сформулюйте міфологічні прозріння Юнга з твору «Сім настанов померлим...» як наукові концепції аналітичної психології: «Бог і диявол суть Творіння, вони не анулюють себе, але протистоять один одному як сущі протилежності»; «Будь-яка зірка є Бог, і будь-який простір, який наповнює зірка, є диявол»; «У безмірній віддаленості єдина зоря стоїть у зеніті. Це і є той єдиний Бог цієї однієї людини, що
є її світло; її Плерома, її божественність».

Проаналізуйте міфологічне подану Юнгом у ранньому творі «Сім настанов померлим...» відмінність між чоловічим і жіночим елементами світобудови. «Духовне за своєю суттю жіноче, і тому ми називаєм його мати небесна. Плотське породжує і прагне. за своєю суттю мужнє, і тому ми називаємо його батько. Плотське чоловіка більше від єства, плотське жінки більше віддуху. Духовне чоловіка від небес, воно спрямоване до вищого. Духовне жінки більше від єства, воно спрямоване до нижчого... Чоловік і жінка, перебуваючи одне біля одного, перетворяться в диявола, якщо не роз'єднують свої духовні шляхи, адже сутністю Творіння є розрізнення».

Дослідіть тему «Романтизм і репрезентацій колективного несвідомого». Проаналізуйте творчість Шевченка як сходження до «країни мертвих». Простежте, як відкриття «колективного неусвідомленого пов'язане з поетичними прозріннями європейських поетів-романтиків

Проведіть теоретичне дослідження «Архетипна теорія аналізу літературних текстів у Н. Фрая». Зверніть увагу на те, як трансформується юнгівська психологічна теорія архетипів у теорії літературного архетипу канадського літературознавця.

Визначте тему дослідження (на матеріалі творчості В. Винніченка) за такими проблемами: проблема психологічного пізнання в теорії «чесності з собою» («Чесність з собою», «Записки кирпатая Мефістофеля» та ін.); образ винниченкового «Мефістофеля» порівняй з образом гетівського Мефістофеля. Поміркуйте над студією «Гомосексуальний дискурс в українській прозі: міф чи реальність?». Порівняйте підхід до гомосексуального вияви психологів Юнга та Фройда. Поміркуйте над ідеологією впровадження гомосексуального дискурсу в постмодерну культурну ситуацію.

Дата добавления: 2015-08-18