Архетипи Тіні, Аніми, Анімусу

У структурі психіки Юнг виділив архетипи, які най-могутніше впливають на Его. Це архетипи Тіні, Аніми й Анімусу. Перед тим як заглибитись у психічну структуру, Юнг виявив соціальну маску, яка репрезентує індивіду­альність, — Персону

Персона (лат. реrsопа — акторська маска) — компромісне утвoрення, що виникає внаслідок пристосування індивідуальності до і
соціуму, тобто соціальна роль людини, зумовлена суспільними
правилами поведінки.

Персона є зовнішнім характером людини, оскільки і
її утворює комплекс функцій, які виникли на основі
пристосування Его до зовнішнього світу. Аналізуючи Персону, знімають соціальну маску («те, що здавалось індивідуальним, в основі своїй колективне»), тобто «персона була лише маскою колективної психіки», видимістю, а не сутністю.

Якщо Персона виражає зв'язок Его із зовнішнім світом, тобто є первинною «зовнішньою» психічною конcтрукцією, то первинною «внутрішньою» психічною конструкцією є Тінь, яка відображає зв'язок Его з індивідуальним неусвідомленим.

Тінь — сукупність низьких, примітивних несвідомих бажань і потягів людини, що конфліктують зі свідомістю.

Усвідомлення власної Тіні — це визнання реальної присутності темних аспектів індивідуальної особистіcті. Тому Тінь є моральною проблемою, викликом свідомості. Акт визнання власної Тіні, за Юнгом, — найсуттєвіша умова будь-якого самопізнання.

Розгляд характеристик Тіні дає змогу збагнути, що ця психічна «істота» наділена емоційною природою і автономією, виступає як «друга особистість»: їй притаманна нав'язливість, владна присутність і бажання себе виявити. Зустріч із Тінню має важливе духовне значення, оскільки вона провокує психічний розвиток людини. Ця несвідома сутність, яка з погляду ортодоксальної християнської релігійності є джерелом зла, у Юнга постала значущим феноменом: вороже зіткнення свідомості з Тінню — умова повноцінної психотерапії, що повинно привести до порозуміння між конфліктуючими сторонами.

Оскільки природа Тіні особистісна, її можна осягну­ти. Невроз означає, що свідомість зіткнулася зі збіль­шеною, посиленою Тінню. Однак великі труднощі у пізнанні Тіні, як і в пізнанні інших психічних сутностей (Аніми, Анімусу), на думку Юнга, виникають тоді, ко­ли вона постає як архетип — могутній колективний дос­від: цілком реально, в межах людських можливостей «визнати відносне зло своєї природи, але спроба загля­нути в обличчя абсолютного зла виявляється рідкісним і потрясаючим за своєю дією досвідом». Архетип Тіні, що закладає глибину такого пізнання, є відомим моти­вом релігії, міфології та літератури. Так, духовний шлях Христа, за Біблією, полягав у тому, що він відки­нув свою Тінь і нічого не залишив дияволу, тобто став Світлом, в якому немає темряви. Юнг вважав, що опо­зиція «Фауст — Мефістофель» характеризує цілісність не лише особистості Гете, а й метафізичної сутності за­галом, яка персоніфікується таким чином у гетівському творі.

На противагу «зовнішній» людині, або видимому ха­рактеру Персони, Юнг виокремлював «внутрішній», несвідомий аспект особистості, зумовлений статтю, і на­зиває його Анімою та Анімусом.

Аніма (лат. апіта —душа) — неусвідомлена жіноча сутність чолові­ка, що персоніфікується у сновидіннях і творчості образами жінок.

Поняття «анімусу» взято з давньогрецької культу­ри, де вона означало феномен духовного. На відміну від аніми (душі), яку в давньому світі вважали невідділь­ною від тілесного індивіда, анімусу (духу) надавали ав­тономності. Поняття «анімусу» Юнг переосмислював для пояснення жіночої форми душі.

Анімус (лат. апітиs — дух) — неусвідомлена чоловіча сутність жінки, що персоніфікується у сновидіннях і творчості образами чоловіків.

«Внутрішня» особистість містить усі ті загально­людські якості, яких позбавлена свідома установка. Персона, що виражає мужню установку, пояснював Юнг,— ідеальний зовнішній образ чоловіка, який внут­рішньо компенсує жіноча слабкість: наскільки чоловік сильний ззовні у своїй соціальній ролі, настільки слаб­кий у своєму внутрішньому світі. Типовим прикладом є тиран, якого мучать внутрішні страхи й жахливі снови­діння. Оскільки «внутрішній» характер душі доповнює «зовнішній» характер «Персони», то образно — «Персона» вагітна своїм антиподом — душею. Тому за психологічним законом компенсації із характеру Персони можна вивести характер душі.

Психічну бісексуальність розглядали як важливий загальнолюдський фактор у теорії Юнга. Основою Аніми є принцип Еросу (любов, зв'язок та ін.), основою Анімусу — принцип Логосу (осмислення, самоаналіз тощо). Розвиток Аніми в чоловіка виявляється в його ставленні до жінок, відповідно розвиток Анімусу визначає ставлення жінки до чоловіків. Якщо зовнішня установка чоловіка орієнтована на логіку й раціональність, то у внутрішній установці він зосереджений на почуттях; а якщо зовнішня установка жінки орієнтована на почуття, то внутрішня — на роздуми. Оскільки внутрішньо чоловік відчуває, а жінка розмірковує, то, за Юнгом, у кризовій ситуації чоловік частіше впадає в повний відчай, а жінка втішає і сподівається; чоловік також частіше покїнчує життя самогубством тощо.

Там, де фройдівська теорія статей ґрунтувалась на пенісній сексуальності з перевагою чоловічого над жіночим, юнгівська психологічна теорія, виходячи з ескізу психічної цілісності, як у чоловіків, так і в жінок, давала змогу розвинути іншу теорію статі, поєднуючи чоловіка і жінку глибинним внутрішнім зв'язком. Але з огляду на те, що неусвідомлене жінки має маскулінний (лат. masculinus — чоловічий) відбиток, а неусвідомлене чоловіка — фемінний (лат. femina — жінка), цілісність чоловіка і жінки має свої особливості. Юнг вважав і за необхідне розрізняти, а не протиставляти чоловіка й І жінку, а також їхні духовні шляхи, враховуючи відмінність особливостей свідомості й неусвідомленого. Так, свідомості жінки більшою мірою, ніж чоловіка, властиві поєднувальні властивості Еросу, а не усвідомлення і роздуми, що асоціюються з Логосом, тому неусвідомлене жінки (Анімус) за законом психічної компенсації співвідноситься з батьківським Логосом. У чоловіків і Ерос (функція відношення) досягає меншого свідомого розвитку, ніж Логос, але «внутрішня» сутність чоловіка міцно пов'язана з материнським Еросом. Аніма, Анімус зумовлюють природну наявність ірраціональних настроїв у чоловіків та ірраціональних думок у жінок. Таємниця жінки, за Юнгом, полягає в тому, що джере­лом життя для неї є духовний образ (Анімус), який вона вважає Еросом: жінка творить своє життя, живе Еро­сом, однак інше життя — не те, яке вона створює, а те, що керує нею, — являє себе як осмислений дух (Ані­мус). Відповідно, невидимим джерелом чоловічого жит­тя є не Логос, а Аніма, що представляє енергію життє­вості.

Якщо Персона є своєрідним мостом між Его-свідомістю і зовнішнім світом, то Анімус і Аніма — виходом з індивідуальної свідомості (Его) у світ колективного не­усвідомленого. У праці «Про виявлення особистості» Юнг зазначав, що кожний чоловік носить у собі вічний образ жінки, не конкретної особи, а певний типовий об­раз жіночості. Він неусвідомлений, це «безпосередній фактор споконвічного походження, зафіксований у жи­вій органічній системі людини, відбиток або архетип усього успадкованого досвіду фемінності, сховище всіх відбитків, коли-небудь залишених жінкою». Так і в кожній жіночій істоті є вроджений образ чоловіка (об­раз мужності). Будучи неусвідомленим, він «завжди не­свідомо проектується на предмет любові і лежить в ос­нові всякого захоплення або навіть відрази».

Аніма та Анімус виявляються через проекції. З'яв­ляючись у снах, видіннях, фантазіях, несвідома душа набуває персоніфікованої форми, втілення в образі. Ана­літична психологія називає його душевним образом.

Душевний образ — психічний образ, що формується у сфері неус­відомленого відповідно до статевої приналежності людини.

Оскільки чоловіча душа має жіночу природу, реаль­ним носієм її образу найчастіше виступає жінка, жіно­чої душі — чоловік. Всюди, де спостерігається магічне притягання між статями, варто, на думку Юнга, аналі­зувати проекції душевних образів. Тому в художніх тво­рах чоловіків несвідома душа зображена у вигляді жіно­чого персонажа, а в творах жінок — у вигляді чоловічо­го. Творчу особистість можна аналізувати за проекція­ми «внутрішньої жінки» або «внутрішнього чоловіка». Архетип Аніми в художній літературі та міфології яскра­во втілений в образах Єви як земної матері, Святої Діви Марії як духовної матері, Єлени як сексуальної спокус­ливої жіночості, Софії як мудрої жіночості. Пояснюючи Аніму, Юнг зазначав, що вона не є фігурою, яка замінює матір, навпаки, всі нумінозні (божественні) властивості, якими часто наділяють материнський образ, є похідни­ми від колективного архетипу Аніми. Могутність цього архетипу втілена в образі Матері-Вітчизни, України у творчості Тараса Шевченка.

Архетип Анімусу з'являється в жіночих сновидін­нях і творчих фантазіях в образах героїв, що втілюють і фізичну силу, духів-провідників, духовних учителів і г на вищому рівні — Сина Божого як Логоса (Словами Кожний із цих архетипних образів може бути спроектований на реального чоловіка, в якого закохується жінка. Так, у драмі Лесі Українки «Одержима» образ Сина Божого спроектовано на образ сина людського, реального чоловіка — Сергія Мержинського, її кохано­го, що помирав на очах поетеси у тяжких тілесних стражданнях.

Про позитивний і негативний вплив Аніми й Анімусу на психологічне життя чоловіка чи жінки Юнг писав у статті «Практика психотерапії». Негативний вплив проявляється як «одержимість Анімою» або «одержимість Анімусом». Йдеться про ті психічні ситуації, коли Персона відсутня, а психічна сутність чоловіка злива­ється з несвідомою душею, тобто Анімою, що робить йо­го занадто фемінним. Одержимість Анімусом у подібній ситуації маскулінізує жінку. Протилежні ситуації оз­начають втрату внутрішньої сутності і одержимість Персоною (соціальною маскою). Так, коли антипод Пер­сони — Аніма — залишається неусвідомленим (чоловік не визнає власної слабкості, зливаючись із соціальною роллю), душевний образ, як правило, проектується в ре­альну особу жінки: нашого героя, іронізував Юнг, мож­на виявити «під каблуком у своєї дружини». На його думку, молоді чоловіки, культивуючи мужність, легко переживають втрату Аніми, але послідовна втрата неусвідомленої жіночої сутності в другій половині життя оз­начатиме зниження вітальності, життєвої пластичності тощо. Яскравим прикладом психологічної катастрофи чоловіка, пов'язаної з втратою душі, може бути образ Лукаша із «Лісової пісні» Лесі Українки.

Психологія любові, за Юнгом, означає, що особа протилежної статі стає предметом пристрасної любові" або пристрасної ненависті завдяки несвідомим проекці­ям. Вплив цієї особи може бути катастрофічним для ін­дивіда: свідоме пристосування до об'єкта, який пред­ставляє душевний образ, стає неможливим тому, що суб'єкт не усвідомлює своєї душі. Тоді «одержимість Анімою» перетворюється на одержимість реальною осо­бою. Психотерапією ситуації «одержимості об'єктом» є усвідомлення власних проекцій, що допомагає позбути­ся «магічної» залежності.

Інтеграція Тіні як осягнення індивідуального неусвідомленого засвідчує перший етап аналітичного проце­су, з допомогою якого можна почати пізнання Аніми, Анімусу. Якщо Тінь може бути усвідомлена через сто­сунки з будь-яким партнером, то Аніма й Анімус — ли­ше через стосунки з партнером протилежної статі, бо тільки в межах цих стосунків починають діяти такі про­екції.

Фройд, як відомо, з допомогою едіпової ситуації ак­центував на особливому чуттєвому зв'язку сина з ма­тір'ю. Юнг цей зв'язок пояснював, орієнтуючись на уні­версальну сутність: на початку життя чоловіка Аніма зливається із всесильною матір'ю, що накладає відби­ток на чоловічу долю. Архетипна проблема Аніми, що локально виявляється у чуттєвому зв'язку сина з ма­тір'ю, набуває розширеного культурного характеру. Антична людина, за Юнгом, Аніму усвідомлювала як богиню або відьму, середньовічна — як Небесну Богиню або Церкву, а сучасний чоловік часто позбавлений будь-якого символічного та релігійного осмислення, тому Аніму переважно переживає у проекціях на протилеж­ну стать, стосунки з якою катастрофічне ускладнилися на етапі модернізації (фемінізації) культури, коли жін­ка прагне взяти активну участь у культуротворчому процесі.

Патологічні стосунки між чоловіком та жінкою, ста­ли, на думку Юнга, передумовою фройдівського психо­аналізу, який глибинні універсальні непорозуміння між статями пояснив через сексуальність. Фройд, виз­начивши, що сексуальні порушення спричинили від­чутні невротичні кризи, сплутав, вважав Юнг, причину з наслідком, оскільки сексуальні проблеми є одним із патологічних наслідків зіткнення людської свідомості з невдалим пристосуванням до архетипного несвідомого світу. Йдеться про патріархальну свідомість, яка не хоче визнати, що світ змінився, що потрібно адаптуватися до нових умов. Аналізуючи сновидіння своїх пацієнтів, Юнг переконався, що в колективному несвідомому відбу­ваються значні зміни, у суть яких не проникнув індиві­дуалістично орієнтований атеїстичний, ортодоксально патріархальний психоаналіз Фройда.

Вивчаючи таємні вчення, Юнг звертав увагу на не­повноту християнської Трійці та необхідність ідеї архе-типної повноти цього символу, який повинен стати «четверицею», тобто включити в себе образ Земної Жіночості, яка репрезентує Тіло і є символом архетипу Аніми. Наголошуючи на перетворенні Трійці на четверицю, Юнг охарактеризував духовний розвиток сучас­ної цивілізації як зустріч з Анімою. Він вважав, що непідготовлена психологічно зустріч може завдати великої шкоди, оскільки чиста форма кожного архетипу перебу­ває поза людським розумінням, а безпосередня зустріч з архетипом загрожує людській душі, яка може втратити цілісність і загинути у його руйнівному полі. Тому на­дію покладають на мистецтво, релігію, зокрема модер­нізований католицизм, який нейтралізує жах перед Анімою з допомогою символічного образу Богоматері. Юнг також зауважив, що католики менш підвладні психічним розладам, ніж атеїсти, а тому його психоте­рапія була спрямована на те, щоб пробудити в пацієнта таку міфологічну та релігійну установку, з допомогою якої можна було б відновити втрачену цілісність особис­тості, зняти конфлікт свідомого з несвідомим, чоловічо­го з жіночим тощо.

Дата добавления: 2015-08-18