Фройдівський аналіз сновидіньяк перша модель психоаналітичного тлумачення

Фройд розрізняв сновидіння як продукти «нічної» форми психічної діяльності і фантазування (сни на­яву) — продукти «денної» форми, між якими існує орга­нічна єдність. Тому тлумачення снів наяву (фантазуван­ня) тісно пов'язане з тлумаченням сновидінь. Аналіз сно­видінь є першою моделлю психоаналітичного тлумачен­ня, описаною в праці «Тлумачення сновидінь» (1900)

Сновидіння як психічний феномен

і

До Фройда сновидіння тлумачили як реакцію на об'єктивні подразники, що перешкоджають сну (холод, звук, спрага, стан внутрішніх органів тощо), тобто як феномен соматичний (грец. soma — тіло; протилежний до психічного). Фройд вважав, що сновидіння не вичерпуються спонукальною об'єктивною подією. На підтвердження цієї думки він наводив тлумачення трагедії «Макбет» Шекспіра, написаної на честь сходження ко­роля на трон. Однак ця історична (об'єктивна) спонука, на його думку, не вичерпує її глибинного (суб'єктивного) змісту: психологічної сутності вбивства Дункана, що відкрило Макбету дорогу на трон¹. Подібно до цьо­го, об'єктивні подразники — лище приводи до снови­дінь. Відходячи від думки про значущість об'єктивних подразників, Фройд висунув твердження, що снови­діння — передусім психічний феномен, який нагадує тимчасовий психоз (божевілля) з усіма його нісенітни­цями, маніями та ілюзіями (у сновидінні Я поступово відокремлюється від реальності зовнішнього світу і сповзає у внутрішню).

Психічним подразником сновидіння є невдоволене бажання. «Бажання, — пояснював Фройд, — це збуд­ник сновидінь, а задоволення бажань становить зміст сновидінь — ось у чому головна прикмета сновидінь. Ще одна стала риса сновидінь така: вони не просто вира­жають ту або іншу думку, а виображують це бажання вже виконаним у формі галюцинаторного переживан­ня»². Отже, згідно з психоаналізом Фройда, сновидіння за змістом є задоволенням бажання; за формою — галю-цинаторним переживанням задоволення.

Зміст сновидних бажань як феномен людського «зла»

Дитяча психологія («поліморфно збочена», тобто з яскраво вираженими інцестними бажаннями в різних формах³) пояснює зміст снів дорослої людини, а точні­ше — зміст явлених у них бажань. Збудниками снови­дінь дорослого Фройд вважав «відверто лихі і надміру сексуальні бажання». Найпоширеніші серед забороне­них бажань — інцестні, що актуалізують матеріал забу­тих дитячих вражень, адже психічне життя дитини з усіма його особливостями, егоїзмом, інцестним любов­ним потягом тощо існує в психіці протягом усього жит­тя. Тому сновидіння, за Фройд ом, повертає дорослу лю­дину на інфантильні (дитячі) стадії розвитку. Сон, обри­ваючи стосунки дорослої людини із зовнішнім світом, спрямовує її до стану, що передував виходу в світ — до життя у материнській утробі. Отже, він є символічним поверненням до материнського лона (умови сну — тепло, темрява, відсутність подразників — відтворюють подіб­ну ситуацію). А сновидне бажання, у фройдівському тлумаченні, — пригнічене сексуальне бажання ранньо­го дитинства.

На основі аналізу сновидінь було зроблено висновок щодо інфантильної природи несвідомого («неусвідомле-не в психічному житті — це інфантильне»¹), а «огидне зло — просто початкові, примітивні, інфантильні вияви психічного життя, що їх справді можна спостерегти в кожної дитини...»². Тому сновидіння демонструють причетність до загальнолюдського зла, оскільки такі збочені, інцестні та сповнені жадобою вбивств сновиддя властиві не тільки невротикам, а взагалі всім людям. Отже, нині нормальні люди у своєму розвитку теж проминали етап збочень та наснажень об'єктів, влас­тивих едіповому комплексу. Тому у невротиків у гі­перболізованій формі можна побачити все те, що вияв­ляється при аналізі сновидінь у звичайних людей³. На основі тлумачення сновидінь Фройд стер межу між нормальністю і патологією, поєднав усіх людей у злі, аргументувавши це: «Або хіба ви не знаєте, що всі ті надмірності та переступи, які сняться нам уночі, — це злочини, що їх щодня коять люди, котрі не сплять? І що ж іншого робить психоаналіз, як не потверджує давній Платонів вислів, що добрі люди — це ті, котрі задовольняються снами про те, що лихі люди коять насправді?»

Компромісна структура сновидінь

У психічному житті, на думку Фройда, є такі тен­денції і процеси, про які людина нічого не знає. Аналіз сновидінь свідчить, що їх елементи — не справжні, не первинні, це лише замінники чогось іншого, невідомого самому сновидцю, замінники того, про що сновидець знає, але знання йому недоступне. Оскільки збудника­ми сновидінь є непристойні бажання-спонуки, виникає потреба в їх цензурі та перекрученні. Адже сновидіння постає на основі конфлікту між Воно і Я: Воно ставить вимогу до Я задовольнити бажання (інстинкт). Снови­діння є різновидом компромісу: Я прагне зберегти сон, а вторгнення несвідомого бажання сприймає як порушен­ня спокою і тому намагається позбутися його; оскільки Воно дуже настирливе, то Я доводиться задовольнити його вимоги. Так сновидіння, перебуваючи на сторожі сну, знімає психічний конфлікт між Воно і Я.

Беручи до уваги основну функцію сновидіння — ви­конання бажання, Фройд вирізняв:

· інфантильні сновидіння, в яких відбувається пряме вираження бажання;

· перекручені сновидіння з непрямим вираженням бажання;

· страшні сновидіння, що супроводжуються страхом у зв'язку з вираженням бажання.

Йдеться тут про різний за смислом компромісний характер реалізації відповідного бажання: в інфантиль­них сновидіннях явно справджуються дозволені бажан­ня, у звичайних перекручених сновидіннях — замаско­вано справджуються згнічені бажання, а страшні сно­видіння є явним справдженням згнічених бажань. «Страх указує на те, що згнічене бажання виявилося сильнішим за цензуру або мало справдитися, не зважаючи на цензуру»¹. Він виражає каральну тенденцію. Ка­ра — це також, на думку Фройда, справджене бажання, але того суб'єкта, який запроваджує цензуру. Тому страх є «прямою протилежністю бажання», однак «про­тилежності дуже тісно пов'язані асоціативне і...ототож­нюються в неусвідомленому»

Оскільки страшні сновидіння дуже часто порушу­ють сон, психічна робота не досягає своєї мети — галюцинаторного здійснення бажання, що задовольняло б Я і Воно: страшне сновидіння лякає і будить сумління. У сновидінні відбувається безпосереднє підключення до природного творчого процесу, тому можна стверджува­ти, що сновидіння, як і художні твори, є вдалі й невда­лі, майстерні і не зовсім.

Явний і латентний зміст сновидіння

Через те, що основою перекрученого сновидіння є за­боронені бажання, виникає потреба цензурного втру­чання й перекручення. Необхідно розрізняти явний та прихований зміст сновидінь. Явним є те, що може переповісти сновидець. А приховане, за Фройдом, належить до латентних думок сновиддя. Явний і латентний зміст вступають у своєрідні зв'язки, що мають такі основні форми:

1. Заміна частиною цілого. Явний зміст становить незначну частину латентних думок: лише якийсь фрагмент великої взаємопов'язаної психічної структури неусвідомлених думок потрапляє в явне сновидіння. Тоді тлумачення сновидіння полягає в тому, щоб доповнити до частини неусвідомлене ціле.

2. Натяк (алюзія). Явний елемент сновидіння висту­пає «як певний натяк, як заголовне слово, як своєрідне телеграфне скорочення». Використовуючи його, можна розгорнути цілісний смисл.

3. Пластичне конкретизоване виображення слова. Явний елемелт не стільки перекручує латентний, як пластичне, конкретно втілює його, тобто виображує че­рез звучання певного слова.

4. Символічний зв'язок. Між явним і латентним змістом може бути символічний зв'язок, вивчення якого — найцікавіша частина психоаналітичного тлума­чення.

Отже, зв'язки між явними і латентними елементами непрості, тому тлумачення сновидіння потребує інших теоретичних пояснень

Робота сновидіння і робота тлумачення

Процес, внаслідок якого латентне сновидіння пере­творюється на явне, Фройд назвав роботою сновидіння, а зворотний процес — роботою тлумачення. Отже, робо­та тлумачення полягає в тому, щоб усунути перекручен­ня сновидінь, зруйнувати роботу сновидіння.

Фройд визначав три основні механізми роботи сно­видіння: згущення, зсув, символіку (перетворення ла­тентних думок на зорові образи).

Згущення — один із основних механізмів роботи сновидіння і пси­хіки у сфері несвідомого, завдяки якому окремі елементи і відно­шення постають у концентрованій формі, що сприяє формуванню яскравості й цілісності уявлення.

Його механізму властиві такі особливості:

· певні латентні елементи не відтворюються;

· латентні елементи об'єднуються між собою на спільній основі: відмінності зникають, формуються ти­пові риси;

· окремі елементи поєднуються між собою так, що утворюють дещо нове й химерне.

Отже, форма уявлення залежить від сумісності чи несумісності сновидних ідей: сумісність є недостатньою для його ефективності, тому робота сновидіння створює нові, штучні, відсутні в реальному житті образи.

Згущення має економічно-енергетичне пояснення: різні асоціативні ланцюги, якими переміщується енер­гія, перетинаються в одній точці, в одному уявленні, внаслідок чого образи сновидіння набувають яскравос­ті, оскільки мають велике енергетичне навантаження. Результати згущення, вважав Фройд, можна спостері­гати на прикладі мішаних образів сновидіння: згущен­ня кількох різних осіб, кількох предметів, краєвидів то­що в один, а також — складних витворів людської фан­тазії, що легко поєднує несумісні частини в одне ціле (дивовижні міфологічні образи, наприклад, образ цик­лопів, кентаврів тощо).

Сонна фантазія, на думку Фройда, нічого не вигадує, а лише «поєднує в цілість чужі один одному складни­ки». Унікальну суть роботи сновидіння він вбачав у про­цесі мислення, що відбувається у сфері несвідомого: «Матеріалом роботи сновидіння є думки, і хоча декотрі з них можуть видаватися огидними й неприйнятними, вони все ж правильно побудовані й виражені. Робота сновиддя надає думкам іншої форми, використовуючи засоби злиття і комбінування, її зусилля спрямовані на згущення двох різних думок, підбір, мов для дотепу, ба­гатозначного слова, яке б могло виражати обидві дум­ки»¹. Саме в такому дивовижному злитті, у незвичайно­му способі передання думок він вбачав ключ до таємниці роботи сновидіння. Сновидіння як несвідоме мислення, «переклад» думок образами є складним для тлумачен­ня, адже в явному сновидінні може бути об'єднано два цілком різні напрями латентних думок; один явний еле­мент може відповідати багатьом латентним, один латен­тний може бути властивий багатьом явним і т. д.

Зсув — несвідомий процес у роботі сновидіння і психіки в цілому, завдяки якому відбувається перехід психічної енергії з одних уяв­лень на інші.

Зсув є прямим наслідком втручання цензури, що дає змогу спотворити смисл несвідомого. Фройд розглядав його в таких двох формах: «по-перше, латентний еле­мент заступає не якась його частина, а щось іще даль­ше, щось ближче до натяку, а по-друге, психічний ак­цент переходить із важливого елемента на якийсь ін­ший, неважливий, так що сновиддя змінює свій центр і видається дивним»². Отже, зсуваючи акцент афектів (лат. affectus — хвилювання; бурхливе переживання) із значущих елементів на незначні, цензура досягає своєї мети: сновидіння для сновидця стає незрозумілим, а то­му прийнятним, таким, що не порушить сон. Зсуви на­явні у всіх сновидіннях і мають різні прояви. Крім від­хилень від логічної послідовності, до них належать усі види непрямого зображення, тобто замінювання важли­вого символами, метафорами, деталями тощо.

Витлумачуючи роботу сновидіння, Фройд знаходив відповідники в лінгвістичних моделях, пояснював його через багатозначність, амбівалентність мови. А оскільки елемент у явному сновидінні здатний означати як себе самого, так і свою протилежність, цей факт зіставлявся з семантикою найдавніших мов, слова яких містили в собі два протилежні значення. Зв'язок психоаналізу з лінгвістикою розгортався у структуралістських теоріях. Так, російський лінгвіст Ролан Якобсон (1896—1982) порівнював описані Фройдом несвідомі механізми роботи сновидіння з риторичними прийомами метафори та метонімії як двома основними полюсами мови (зсув — з метонімією, а згущення — з метафорою). Синтез психо­аналітичного тлумачення з лінгвістичним здійснив французький психоаналітик і філософ Ж. Лакан.

Символіка (грєц. symbolon — знак, прикмета) — образне втілен­ня зв 'язку між явним і прихованим смислом психічного утворення.

Деякі думки зберігають навіть у явному сновидінні свою первинну форму, постаючи як думки або бажання, а деякі набувають «пластичного конкретного виображення» у слові. Механізм переведення думок в образи вважають «психологічно найцікавішим». Складність процедури символізації Фройд ілюстрував на прикладі переходу від алфавітного письма до ієрогліфічного.

Зрозуміти процес безпосереднього перетворення латентних думок на чуттєві зорові образи дає змогу ме­ханізм зародження мислення. Наше мислення, вважав Фройд, зароджувалося з чуттєвих образів, його най­давніший матеріал і перші етапи його розвитку — це спогади-образи чуттєвих вражень, до яких пізніше до­далися слова, поєднавшись із думками. Робота снови­діння спонукає мислення до регресивного процесу — «змушує його повернутися назад щаблями розвитку, і при цій регресії відпадають усі нові здобутки, засвоєні протягом: розвитку мислення від образів-спогадів до думок»¹.

Інфантильний характер сновидіння як несвідомого мислення

Результатом роботи сновидіння, за Фройдом, є фор­ма, в яку були переведені латентні думки. Ця форма ви­раження названа архаїчною, або регресивною, оскільки повертає до того стану, який передував розвитку мис­лення, тобто до стану символічних відносин. Регресія буває не лише формальною, а й смисловою: робота сно­видіння, вважав Фройд, не тільки «надає нашим дум­кам примітивної форми вираження, а й знову пробу­джує властивості, притамані примітивному психічному життю, відроджує давню зверхність Я, початкові вияви нашого сексуального життя і навіть наше давнє інтелек­туальне надбання, якщо під цим можна розуміти симво­лізм»¹.

«Інфантилізація», по суті, визначає характер сно­вид ної творчості. Фройд аналізував її через опорні пункти:

· «всі сновиддя — насправді сновиддя дитини»;

· сновидіння використовують інфантильний мате­ріал;

· сновидінням властиві пориви й механізми дитя­чої психіки;

· сновидіння мають подвійний характер інфан­тильного («Той прачас, у який.нас повертає робота сно­видіння, подвійний: по-перше, це індивідуальний пра­час — дитинство, а по-друге, оскільки кожен індивід у скороченій формі повторює в дитинстві весь розвиток людського роду, ще й другий прачас, філогенетич­ний»²).

Йдеться про те, що символічний (чуттєво-образний) спосіб вираження належить до історичної спадщини. На питання, що змушує психічну діяльність під час сну вда­ватися до цієї регресії, до так званих «інфантильних» виявів форми-змісту, Фройд висував відповідь-гіпотезу: «Єдина відповідь, яка могла б задовольнити нас, — та, що лише таким чином може утворитися сновиддя, що в динамічному аспекті лише таким способом можна усу­нути подразники сну»³. Із психоаналітичної теорії сно­видінь постає також розуміння «інфантильного» харак­теру творчого мислення, його несвідомих виявів.

Дві техніки тлумачення сновидінь

Тлумачення сновидінь у психоаналітичному розу­мінні тісно пов'язане з розумінням сновидіння як пси­хічного феномену, мотивом утворення якого є несвідоме бажання. На основі цього Фройд виділив дві техніки тлумачення — символічну та асоціативну.

Символічна техніка тлумачень — техніка, заснована на розумін­ні символів

Раціоналіст Фройд був далекий від того, щоб при тлу­маченні сновидінь вдаватися до окультизму (лат. occultus — таємний; містичне вчення, яке визнає існування надприродних сил і можливість спілкування з ними). Він різко критикував давні (містичні) методи тлумачен­ня сновидінь, називаючи їх символічними. Поняття символічного у Фройда позбавлене містики і ґрунтуєть­ся на «типових сновидіннях», у яких бажання і кон­флікти виражаються незалежно від індивідуальності за допомогою спільної для всіх людей специфічної мови сновидінь. Ключ до розуміння символіки Фройд бачив передусім у порівнянні. «Такі порівняння, — пояснював він, — не відбуваються кожного разу наново, вони вже готові, готові споконвіку й довіку, — про це свідчить їхня тотожність у різних осіб, тотожність, яка проступає навіть тоді, коли люди послуговуються різними мова­ми»¹. Тому символіка у фройдівському тлумаченні сно­видінь — це сукупність знаків, які мають стійкі значення і виявляються в різних несвідомих утвореннях. Символи «майже завжди відображають сексуальні об'єкти та відносини»².

Шукаючи зв'язок між символами і сексуальністю, Фройд вдавався до теорії походження мови Г. Шпербера, який у 1912 р. висунув гіпотезу про те, що сексуаль­ні потреби відіграли першорядну роль у виникненні й» розвитку мови (слово виражало сексуальне бажання;; ним прикликали сексуального партнера, тому первинні і слова мали сексуальне значення, яке у процесі розвитку мови замінювалось або переносилося на інші потреби позначування). Мову сновидінь Фройд також поясню­вав за допомогою сексуальної пам'яті мови.

Попри те, що психоаналіз відкриває множинність символів, загальна сфера символізуючого дуже обмеже­на. Якщо суттю сновидіння є образне, символічне вира­ження несвідомого бажання, то це, як правило, бажан­ня сексуальне, до якого можуть додаватися й деякі ін­ші. Але загалом у тлумаченні символіки сновидінь Фройд виділяв сексуальну семантику. Цю обмеженість символічного тлумачення критикував Юнг, вважаючи, що Фройд семіотичне розуміння несвідомого (таке, що має справу зі знаком) видав за символічне. Проблема символічного способу вираження несвідомого по-ново­му постала у структурному психоаналізі Лакана, який символічне пов'язував зі словом, мовою загалом.

Асоціативна техніка тлумачень — техніка, заснована на аналізі спонтанного вільного асоціювання.

Її Фройд розробив під впливом німецького письмен­ника Л. Берне, який в одній зі своїх статей рекоменду­вав усім, хто хотів стати оригінальним письменником «за три дні», записувати все, що спадає на думку, ігнору­ючи самоцензуру. Недаремно Г. Гессе вважав, що психо­аналіз «пізнав і науково сформував те, що письменники знали завжди, адже письменник був представником особливого роду мислення, яке, власне, ішло врозріз із аналітично-психологічним. Він був сновидцем, аналі­тик же — тлумачем його снів»¹. Єдність психоаналізу та літератури підтверджує спільність ідей Берне з голов­ним методом Фройда.

Нова техніка замінила гіпноз і була названа методом вільних асоціацій, заклавши основу класичного психо­аналізу. Метод вільних асоціацій (лат. associatio — з'єднання) побудований на тому, що несвідомо людина знає про себе значно більше, ніж свідомо, тому повинна говорити все, що спадає на думку, оскільки за допомо­гою вільних асоціацій можна виявити психологічний зв'язок між уявленнями в певний момент і вже мину­лими, між почуттями, думками (будь-яка незначна і випадкова думка може відновити втрачений зв'язок). Вільне асоціювання, за словами Фройда, — руда, з якої за допомогою тлумачення можна добути дорогоцінний метал.

Отже, Фройд використав механізм асоціативного мислення, зважаючи на зв'язок, властивий психічній системі як єдиному цілому. Зв'язок, що виникає між двома психічними елементами, є асоціацією, послідов­ність асоціацій (взаємопов'язаність багатьох елементів) утворює асоціативний ряд, який Фройд образно називав ниткою, ланцюгом тощо. Наявність у мовленні суб'єкта асоціативних рядів зумовлена складною організацією пам'яті, яку можна порівняти із системою архівів.

Подія може бути зафіксована в різних системах пам'яті. Фройд використовував поняття «слід пам'яті», що означає спосіб вписування події в пам'ять. Сліди по­дії пробуджуються в певному місці внаслідок енергетич­ної провокації. Один слід пам'яті (уявлення про подію) зв'язується з іншими, тому кожне нове пробудження обирає свій шлях пригадування залежно від прокладе­них шляхів, тобто слідів інших пробуджень. Адже, як відомо, вільне переміщення енергії є властивістю несві­домих психічних процесів, а утворення асоціацій пов'язане з обміном енергією всередині структурованої, розгалуженої системи. Оскільки уявлення про одну й ту саму подію може виявитися в багатьох місцях, виникає можливість вільної гри асоціацій. Групування асоціа­цій, «фальшиві зв'язки» між ними, можливість їх дос­тупу у свідомість є складовими динаміки захисного кон­флікту, властивого кожній людині.

Захисний конфлікт — конфлікт, що виникає на основі стихійного потягу до захисту від уявлень, здатних викликати відчуття незадо­волення.

Тлумачення психічних утворень пов'язане з розкрит­тям захисного конфлікту, а в кінцевому результаті — з виявленням несвідомого бажання, що намагається ухи­литися від усвідомлення.

Оскільки уявлення про подію постає як дискретний; (перервний) елемент асоціативного ланцюга, то значення уявлення залежить від більш загального цілого, до І якого воно належить. Тому пунктом відліку для психоаналітика може бути елемент сновидіння, від сновидця: вимагається лише віддатися вільному потоку асоціацій, і Ланцюг асоціацій тягнеться доти, поки не згасне імпульс, що їх наснажує. Психоаналітик має уважно стежити за розгортанням цього ланцюга (або живого «художнього» тексту), оскільки вільні асоціації завжди є і детермінованими, тобто належать до певної системи взаємозв'язків. Крім вихідної ідеї у вигляді елемента сновидіння, вони також пов'язані з різними індивідуальними думками та інтересами. Метод вільних асоціа­цій Фройд пояснив так: «А наша техніка тлумачення полягає в тому, щоб за допомогою вільних асоціацій, пов'язаних із тими елементами (маються на увазі явні і елементи сновидіння, що єзамінниками чогось, про що і сновидець знає, але те знання йому неприступне — зауваження Н. 3.), дати виринути в свідомості іншим замінникам, по яких уже можна було б здогадатися про приховане»¹.

Отже, основні правила, яких потрібно дотримувати­ся при асоціативній техніці, спрямовані на сприяння вільному потоку асоціацій. Тому суб'єкт не повинен послідовно триматися вихідної ідеї чи явного елемента сновидіння, не вибирати, не перебирати асоціації, не за­мовчувати жодної з них. Адже аналітик знає, що енер­гетичне навантаження конфліктного уявлення (яке викликає почуття незадоволення) здатне полишати са­ме уявлення і вільно переміщатися по всьому асоціатив­ному ланцюгу: завдяки зміщенню у роботі сновидіння відчуття напруги, значущості цього уявлення може пе­рейти на інші, значно слабші, але теж пов'язані з голов­ним в асоціативному ланцюгу. Зміщення головного акценту, тобто асоціативна «переоцінка психічних цін­ностей», заслуговує на особливу увагу: конфліктне уяв­лення передає іншому всю свою енергію, через що незначуще уявлення, віддалене від конфліктного, енергетизується і стає частиною асоціативного ланцюга. За допомогою методу вільних асоціацій сновидець має по цьому ланцюгу добратися до конфліктного уявлення. Тому під час тлумачення сновидінь потрібно усувати опір.

Опір — діяльність психічних сил, що заважає проникненню в гли­бини несвідомого, усвідомленню несвідомих уявлень та бажань.

Асоціації, які суб'єкт прагне приховати, виявляють­ся найважливішими для пізнання неусвідомленого. «Коли опір малий, — зауважував Фройд, — замінник відходить від неусвідомленого не дуже далеко; великий опір призводить до чималого перекручення неусвідом-лених думок, і тому шлях від замінника до неусвідомле­ного довгий»². Психоаналіз відкриває значення опору і аналізує його. Саме відмова від гіпнозу і перехід до мето­ду вільних асоціацій пов'язані з визнанням значущості опору: опір, якого пацієнт майже позбавлений під час гіпнозу, у стані неспання дає розуміння гри психічних сил, оскільки вияв несвідомого постійно супроводжуєть­ся різноманітними перешкодами, а усування перешкод веде до психоаналітичного перевиховання людини.

Метод вільних асоціацій передбачає наявність спонтанного пригадування, живого тексту суб'єкта, бо знання здобуваються безпосередньо, під час усного мовлення. Так з'ясовують психічну ситуацію людини. Це відповідає аналізу художнього тексту письменника, в якому також наявне спонтанне вираження образів. Психобіографія дає змогу остаточно прояснити психічну ситуацію.

Психоаналітичне тлумачення не може обмежитися культурним перекладом символів, які постають у тексті «німими елементами», не здатними включитися в асоціативний ряд. Тільки в поєднанні з асоціативною технікою, яка дає змогу проникнути в психічну історію людини, символічне тлумачення може дати цінні результати.

Отже, психоаналітичне тлумачення, що виникло на основі тлумачення сновидінь, ґрунтується на таких основних положеннях:

1. Явний зміст сновидінь — це спотворений і змінений запис певних психічних утворень — прихованих думок (ідей) сновидіння.

2. Знання про приховані думки сновидіння здобуваються шляхом розкладу явного змісту на складові частини та аналітичного простеження асоціативних ланцюгів, що виходять від кожного окремого елемента. Адже ці ланцюги, перетинаючись, утворюють сукупність думок як взаємопов'язаних психічних процесів. Підданий аналізу, зміст сновидіння очищується від неясностей і заплутаності.

3. Із зіставлення явного змісту та прихованих думок психоаналітик має уявлення про роботу сновидіння, якою є сукупність різноманітних процесів перетворення (процесів, що переводять приховані ідеї в явне сновидіння). Ця робота аналогічна до «роботи творчості».

4. Механізм роботи сновидіння має таку схему: складне поєднання неусвідомлених думок (денний залишок) зберігає вночі свою енергетичну силу, тому становить загрозу для сну. Під впливом сновидної діяльності передусвідомлений денний залишок перетворюється на сновидіння і не перешкоджає сну. Приводом для роботи сновидіння він стає лише тоді, коли має здатність утворити бажання. Адже сновидіння утворюється під активним впливом несвідомого бажання на відповідний матеріал сновидних ідей. Отже, сновидіння (як і художній твір) — це сировина несвідомого мислення, сформована бажанням.

5. Роботі сновидіння властивий «інфантилізм» («ди­тинство розуму»), що виявляється як регресія — повер­нення від думок до образів, внаслідок чого перетворені в образи сновидні думки набувають чуттєвої зображаль­ності. Під час перетворення ідей в образи матеріал сно­видних думок зазнає згущення (надзвичайного поєд­нання, що зумовлює виникнення нових, штучних типо­вих рис та елементів) та зсуву (в центрі явного сновидін­ня з'являється і супроводжується великою емоційною силою те, що було периферійним і другорядним у сно­видних ідеях). Оскільки сновидіння утворюється, щоб подолати гальмування «цензури» (свідомого мислен­ня), це завдання вирішується зсувом психічної енергії в межах сновидних ідей. Отже, непряме зображення (пе­ретворення ідей в образи), згущення і зсув — три най­важливіші процедури, які характеризують роботу сно­видіння.

Дата добавления: 2015-08-18