Едіпів комплекс як головний код психоаналітичної теорії

Значна частина праць Фройда присвячена аналізу едіпового комплексу. Він вважав, що про цей комплекс ще за сто років до появи психоаналізу писав французь­кий філософ та ідеолог Просвітництва Дені Дідро (1713—1784). Однак назву йому дав Фройд під впливом вражень від давньогрецького міфу про царя Едіпа, що став основою сюжету трагедії Софокла «Цар Едіп». (Очевидно, не випадково на випускному екзамені у гімназії Фройд перекладав уривок саме з цієї трагедії.) Переживання батьковбивства та інцестного зв'язку, виражених сюжетом трагедії (фіванський цар Едіп, згідно з пророцтвом оракула, вбиває свого батька (Лаія) і бере за дружину свою матір (Іокасту), разом із власними дитячими почуттями до своїх батьків були осмислені Фройдом у понятті «едіпів комплекс».У листі до свого друга і колеги Флісса Фройд написав, що грецький міф про Едіпа виявляє нав'язливий стан, який визнає і простежує в собі кожна людина. Зго­дом у психоаналізі постало як закон: «Будь-яке люд­ське дитя зіштовхується із завданням подолання едіпо­вого комплексу». Відкриття едіпового комплексу Фройд зарахував до найвидатніших здобутків людства. Його обґрунтування стало одним з основних положень психоаналітичного вчення.

Згідно з психоаналізом у дитинстві закладається психічна програма всього дорослого життя. Едіпів ком­плекс є центральним дитячим комплексом, основою структурування цілісного сексуального потягу і, зрештою, духовності людської особистості.

Едіпів комплекс (нім. Odipuskomplex) — одне з основних понять класичного психоаналізу, запроваджене Фройдом на позначення несвідомих сексуальних потягів дитини до своїх батьків.

Едіпів комплекс Фройд досліджував у локальній та універсальній площинах: в історії розвитку індивіду­альної психічної структури людини та духовно-психіч­ної структури колективу (народу), людства. Едіпів ком­плекс може бути представлений як психоаналітичний код для розуміння сексуального розвитку індивіда; як психоаналітичний код для розуміння феномену статі; як психоаналітичний крд для пояснення духовності, феномену творчої особистості і культури загалом. Ко­жен із цих аспектів заклав можливість для відповідної інтерпретації.

1. Психічна поведінка формується позицією дитини в сімейному трикутнику: мати — дитина — батько. Став­лення дитини до батьків, вважав Фройд, має первинний сексуальний характер. Від початку дитяча сексуальність є синкретичною, з природною взаємодією гетеросексуальності та гомосексуальності, що зумовлює амбівалент­не (суперечливе) ставлення дитини до своїх батьків, ви­ражене в почуттях любові — ненависті. На стадії форму­вання жіночої та чоловічої сексуальності Фройд виділяв спільну для обох статей доедіпову прихильність до мате­рі, а потім — едіпову ситуацію. Доедіпова стадія у фройдівському психоаналізі займає незначне місце, він більше зосереджувався на едіповій ситуації, яка виникає на шляху активного формування сексуального потягу. З нею пов'язане формування фалічної сексуальності (виз­начальна роль у якій належить фалосу — чоловічому статевому органу або його заміннику).

Суть едіпового комплексу хлопчика, за Фройдом, полягає в тому, що свій перший сексуальний потяг він переживає до матері, а батькові, як супернику, несвідо­мо бажає смерті, щоб зайняти його місце і самому «во­лодіти» нею. Едіпова ситуація для дівчинки складніша, оскільки тут у процесі формування сексуальності відбу­вається зміна еротичного об'єкта (від матері до батька). Перша любов дівчинки до матері стосувалася фалічної матері (фалічним символом були материнські груди), але відкриття дівчинкою «безпенісності», тобто мате­ринської «кастрації», вважав Фройд, проявляється у зневазі до матері (оскільки та не забезпечила дівчинку пенісом і сама є «кастрованою»). Після несвідомої знева­ги до матері дівчинка свою еротичну увагу звертає на батька, що засвідчують відмова від фалічності, бажання усунути матір і зайняти її місце біля батька, мати від ньо­го дитину (дитина символічно тотожна пенісу). Цю несві­дому дитячу еротичну фіксацію хлопчика на матері, а дівчинки — на батькові Фройд і називав едіповим ком­плексом, який, на його думку, сягає кульмінації між тре­тім і п'ятим роком життя дитини, а після нетривалого згасання відроджується в період статевого дозрівання. З появою у сім'ї інших дітей цей комплекс «розростається до родинного комплексу». Згідно з психоаналітичною те­орією Фройда едіпів комплекс як універсальний неусвідомлений еротичний потяг дитини впливає на психіку, особистість і поведінку людини в дорослому віці: його подоланістю чи неподоланістю зумовлений невротичний чи нормальний стан людської психіки.

2. Особистість і стать людини формується залежно від способу подолання едіпового комплексу. Відмінності в його подоланні визначають, на думку Фройда, різні по­зиції чоловіка і жінки в культурі. Подолання едіпового комплексу в хлопчика пов'язане зі страхом кастрації як можливого покарання за інцестні бажання, а в дівчин­ки — із страхом щодо неповноцінності власного тіла.

Комплекс кастрації (лат. castratio — видалення) — дитяче переживання, яке, за класичним психоаналізом, властиве обом статям: для хлопчика це страх втрати пеніса, для дівчинки — страх перед дефектом свого тіла

Через комплекс кастрації енергія еротичного потягу хлопчика до матері втрачає сексуальний характер і суб­лімується, скеровуючись на формування Над-Я (у зв'яз­ку зі страхом кастрації психічне згнічення хлопчика супроводжує повна відмова від інцестного бажання до матері та уподібнення до батька). Нормальний шлях розвитку чоловіка означає остаточне подолання едіпо­вих бажань.

Едіпів комплекс дівчинки, згідно з теорією Фройда, виникає саме завдяки комплексу кастрації, а тому зберігається надовго і усувається лише частково, в результаті чого страждає процес утворення Над-Я: «воно не досягає тієї могутності й незалежності, яких вимагає роль у культурі». Усунення фалічної активності, характерної для дівчинки йа доедіповїй стадії (в основі якої була любов до матері), готує ґрунт для жіночості як пасивної сексуальної позиції. Жіночість, на думку Фройда, прокидається саме тоді, коли бажання позбутися кастрації, тобто бажання набути пеніса, поступається бажанню мати дитину. Ці еротичні бажання дівчинка проектує на батька, прагнучи зайняти місце матері. Подолання комплексу пов'язане зі страхом втрати батьківської любові..

У поясненні чоловічої та жіночої сексуальності Фройд виходив з визначального біологічного смислу фалічності. Тому головним поясненням жіночої сексу­альності і основою її психічного розвитку стала пенісна заздрість. Завдяки цьому формується центральна опо­зиція, що відповідає фройдівській ієрархічній світог­лядній структурі. Хоча він припускав, що опозиція «чоловік — жінка» має різні значення відповідно до со­ціального, біологічного та психосексуального рівнів, однак біологізм та психосексуальність є фундаментом, що зумовлює соціальний характер цієї опозиції. Відпо­відно, чоловічість ідентифікується зі свідомим, куль­турним та елітарним, а жіночість — із несвідомим, не­культурним, масовим.

Психоаналітична концепція комплексу кастрації наділила чоловічий статевий орган особливим симво­лічним значенням. Завдяки наявності пеніса чоловіча суб'єктність виявляється через потяг до жіночого об'єк­та, отже, через активну функцію і вихід за межі власної суб'єктності. Фройд вважає, що відсутність пеніса у жі­ночій тілесності означає слабкість лібідо жінки: вона нездатна «любити» іншого. Тому жіноча природа пода­на через нарцисизм (самозакоханість). Значною мірою нарцисизм «другої статі» полягає в тому, що жінка «має більшу потребу бути коханою, ніж кохати», а пе­нісна заздрість зумовлює утвердження фригідності, неприступності, фізичної самозакоханості, що є ком­пенсацією «сексуальної меншовартості». Отже, голов­ним критерієм психосексуальної класифікації люд­ських істот у класичному психоаналізі є наявність чи відсутність пеніса. Пояснюючи чоловічу сексуальну ак­тивність та жідочу сексуальну пасивність, психоаналітична теорія підтримувала патріархальні ролі чоловіка і жінки в культурному житті людства.

Для психоаналітичного пояснення жіночості важли­вою була також ідея бісексуальності.

Бісексуальність (лат. bi — два і sехиs — стать, буквально — под­війна сексуальність) —двоїстість сексуальної орієнтації, Наявність "чоловiчостi " (активності) та "Жіночості" (пасивності) у психологіч­ній поведінці людини.

Ідея бісексуальності, як і більшість ідей у класично­му психоаналізі, не є власне фройдівською. Її автором був берлінський лікар Вільгельм Флісс (І858—1928), який вважав, що бісексуальність характерна для живої клітини і людської природи загалом, вона виявляється анатомічне і біологічно. Фройд зосередив увагу на пси­хологічному вияві бісексуальності: «чоловіче — жіноче» конфліктують у психічній структурі особистості на етапі становлення доти, доки суб'єкт не усвідомить цей конфлікт і не визначиться як носій певної стратегії. Проте чистої «чоловічості» та «жіночості» у психології людини не існує.

На певному етапі ідея бісексуальності захопила Фройда. В одному з листів він зізнався, що дедалі часті­ше думає про те, ніби у статевому акті беруть участь не Двоє, а четверо. Разом з цим фройдівське визнання — «переважаюча у даній особистості стать витісняє у не­свідоме психічну уяву про переможену стать» — запере­чувало можливість сексуально реалізувати витіснення. Тому цій ідеї він не надав позитивного культурного зна­чення (бісексуальність осмислювалась як «архаїчна спадщина людини»). Оскільки під час становлення жіночої сексуальності дівчинка змінює еротичний об'єкт, формується, на думку Фройда, бісексуальна психологія, за якої часто «виникає повторюване чергу­вання періодів, коли бере гору то чоловічість, то жіно­чість». Бісексуальність цікавить дослідників не лише як психологічна таємниця жіночості, але й як психоло­гічна таємниця творчості. Тому ідею психологічної бісексуальності активно використовують постструктуралістське та постмодерністське літературознавство, феміністична критика.

3. Едіпів комплекс — ключ до моральності (духов­ності) у психоаналітичному розумінні. Фройд вважав едіпів комплекс зародком загальнолюдського неврозу, оскільки він тяжіє над усіма чоловіками і є джерелом загальнолюдського усвідомлення провини як імпульс до розгортання духовності. Двома найтяжчими злочи­нами людства Фройд визнавав едіпові злочини: крово­змішання з матір'ю та батьковбивство. У праці «Тотем і табу» він обґрунтовував гіпотезу, за якою джерелом релігії та моралі єпочуття провини, що формується зі спонтанної природи едіпового комплексу. Едіпів комплекс закладає основи передусім чоловічого (як повно­цінного) Над-Я, іцо формується не за образом батьків, а за образом їх Над-Я, тобто за традиціями і цінностями, які передаються з покоління в покоління. Тому відмова хлопчика від любовних бажань до матері й ворожості до батька наснажує згодом доросле Над-Я культурними вимогами (освіта, мораль, релігія тощо). Під таким ку­том зору фройдівська теорія едіпового комплексу роз­глядала чоловічу злочинність (едіпові злочини), яка компенсується в культурі чоловічою духовністю.

Саме завдяки своїй універсальній природі й куль­турній функції едіпів комплекс, на думку Фройда, від­чутно впливає на літературну творчість. В одній із праць він посилався на дослідження австро-американського психоаналітика Отто Ранка (1884—1939), яке доводило, що драматурги всіх часів черпали свій мате­ріал з едіпового та інцестного комплексів і їх варіантів. Для прикладу цитував знаменитий діалог «Небіж Ра­мо» «енциклопедиста Дідро»: «Якби малий дикун був полишений сам на себе і, зберігши свою недоумкуватість, поєднав із розумом немовляти силу пристрастей тридцятирічного чоловіка, то скрутив би в'язи своєму батькові і спав би з власною матір'ю». У статті «Достоєвський і батьковбивство» він розмірковував про те, що невипадково три шедеври світової літератури розробля­ють одну і ту саму тему батьковбивства: «Цар Едіп» Софокла, «Гамлет» Шекспіра і «Брати Карамазови» Достоєвського. У всіх трьох проявляється і мотив дії — сексуальне змагання за жінку.

Підтвердженням едіпового комплексу для Фройда були не лише численні літературні тексти, а й історія та міфологія. У праці «Мойсей і монотеїзм» він розглянув едіпів злочин батьковбивства в історичній долі єврей­ського народу через історію вбивства євреями єгиптяни­на Мойсея. Міфологічне повернення Мойсея — це, влас­не, повернення у свідомість згніченої події і провини, а з нею переживання комплексу батьковбивці, що довго залишається в неусвідомленому. Згнічене набуває нової енергетичної сили, прагнучи прорватися у свідомість саме тоді, коли народ потребує самоутвердження в но­вій історичній ситуації і порятунку від загибелі. Необ­хідність психічного очищення народу відбувається шляхом нового міфологізування. Легенда, довго «про­спавши» в несвідомому, «прокидається», трансформу­ється і проривається у свідомість, здійснює могутній вплив на його історичний шлях: єврейський народ спо­кутує провину за вбивство Бога-Отця і цілковито утвер­джується в монотеїстичній релігії і власному богообраному бутті.

Відкриття едіпового комплексу було пов'язане з біографічною невротичною ситуацією Фройда², а науко­ва гіпотеза щоразу підкріплювалась і психотерапевтич­ною практикою. Тому він рішуче наполягав на визнанні едіпового комплексу: хто відкидав його, вважався про­тивником психоаналізу. Однак природну універсаль­ність і культурну роль цього комплексу визнають не всі психоаналітики й прихильники психоаналізу. Дехто з учнів Фройда вважав едіпів комплекс ознакою типово «єврейського» патріархального та космополітичного психоаналізу. Згодом один із найталановитіших учнів Фройда, Юнг, скритикувавши фройдівськйй психоаналіз, прагнув створити «арійський» психоаналіз, виходячи з несвідомого комплексу німецького народу. Першоосновою інцесту вважав не чоловічий статевий потяг, а загальнолюдський потяг до материнського лона, що повернуло психоаналіз до проблеми матріархальності (лат. mater — мати і грец. arche — влада) –первинної організації людського світу на основі материнського права.

Перетлумачення фройдівського поняття едіпового комплексу як універсальної структури своєрідно розви­ває психоаналітичну теорію. Так, теоретик «гуманіс­тичного психоаналізу» Фромм фройдівське поняття едіпового комплексу вивів за межі сімейного сексуаль­ного конфлікту в соціальний світ. Духовний розвиток людства, за Фроммом, відбувається на шляху від інцес­ту як первинної форми поневолення до свободи, що відображається в релігійних положеннях («Всі великі релігії починали із формулювання табу на інцест і потім переходили до позитивних формулювань свободи»). Інцестно орієнтована психологія набуває глибинного сим­волічного тлумачення. Так, локальна прихильність до батьків як фундаментальна форма інцесту глобально про­являється у процесі соціального функціонування люди­ни — через невротичну прив'язаність до нації, держави, політичної партії, релігійної Організації тощо, тобто в різноманітному інцестному фанатизмі. І лише подолав­ши інцестні бажання, вважає Фромм, людина здатна критично поглянути на себе, на свою націю і, нарешті, осягнути найвищу мету людського існування — свободу.

Фройдівське відкриття едіпового комплексу в широ­кому культурному значенні активно використовується в дослідженнях літератури: при вивченні біографії письменника, аналізі літературної еволюції тощо. На­приклад, психоаналітична теорія еволюції Гарольда Блума (нар. 1930) побудована як система інтерсуб'єктивних (міжособистісних) стосунків «старшого» і «мо­лодшого» письменників, аналогічних стосункам батька і сина. Старший письменник для молодшого, як і бать­ко, має амбівалентне значення: він — авторитетний учитель і суперник. Тому взаємини між ними Блум виз­начає шістьма стратегіями, спрямованими на подолан­ня «страху впливу»: 1) спотворення стилю старшого письменника аж до тенденційної помилки; 2) негативістська абсолютизація позицій старшого письменника і заперечення їх у такий спосіб; 3) самоспустошення мо­лодшого письменника у світлі авторитетності старшого; 4) сублімація особливостей старшого письменника і їх перетворення на об'єктивну необхідність; 5) самоочи­щення і поступове вигнання з себе чужого впливу; 6) по­вернення пригнічених впливів старшого письменника у зрілому періоді творчості молодшого. Ще одним прик­ладом може бути розгляд інцестної психобіографічної орієнтації письменника в українському літературо­знавстві для з'ясування психології національного пат­ріотизму»

Дата добавления: 2015-08-18