Сновидіння як прототип інших видів психічної діяльності

Теорія психоаналітичного тлумачення розвивається в напрямку порівняння особливостей роботи сновидін­ня з особливостями психічної роботи у творчій діяль­ності людини загалом. Фройд одним із перших провів зіставлення різних форм комічного і сновидіння у праці «Дотеп і його відношення до неусвідомленого» (1905). Технічними прийомами словесного дотепу (гостро­слів'я) виявилися ті самі засоби: непряме вираження, згущення і зсув. Отже, психічна робота, спрямована на утворення словесного дотепу, і психічна робота, спря­мована на утворення образного сновидіння, у своїй суті мають багато спільного.

Гострослів'я і його психоаналітична класифікація

Психоаналітичне дослідження Фройдом естетичної насолоди від дотепу, комічного та гумору є актуальним для літературознавства, яке протягом XX ст. перейма­лося проблемою осмислення сміхової культури. Своє­рідним прологом до цього стали слова Ніцше: «Я дозво­лив людям сміятися над їх великими вчителями добро­чинності, над їх святими і поетами, над їх спасителями світу». Сміхова стихія в літературі може стати вира­женням, з одного боку, життєвих сил та енергії, а з іншого — спустошеності духу. Так, культ іронічної реа­лізації письменника в літературі постмодернізму зас­відчив, що сміх допомагає людині не лише відкрити «божественну ідею», а й знищити її остаточно.

Аналізуючи гострослів'я у творчості різних пись­менників (Г. Гейне, М. Сервантеса, Марка Твена та ін.), Фройд дійшов такого висновку: дотепність (гостро­слів'я) є діяльністю, спрямованою на отримання задово­лення від психічних процесів¹. Така діяльність є реакці­єю на репресивні заходи культури, які унеможливлю­ють первинні (природні) можливості задоврлення. Тому в умовах культурного пригнічення виникають такі типо­ві інтелектуально-творчі способи задоволення, як гос­трослів'я, комізм і гумор, що передбачають різні спосо­би насолоди. Для того щоб збагнути механізм задоволен­ня від дотепності, Фройд розглядав сутність естетичного явища через особливості форми і змісту. Гострослів'я, відповідно до активності смислу чи форми, схематично поділяють на словесні, або «безсмислові» — з активніс­тю форми (на задоволення активно працюють технічні прийоми — дотепне вираження), смислові, або тенден­ційні (ідейний зміст). Однак Фройд обстоював класичну єдність змісту і форми, адже формальне спрощення гос­трослів'я із збереженням смислу ліквідовує саму дотеп­ність. Зосередження на тенденційності дотепу дає змогу збагнути інтерес людини до такої інтелектуальної фор­ми діяльності.

Залежно від чинників, які впливають на задоволен­ня, Фройд поділив дотепи на непристойні (із сексуаль­ним смислом), недоброзичливі (з агресивним смислом), цинічні (з критичним смислом), скептичні (з критично-недовірливим смислом).

У тенденційному непристойному дотепі він убачав найвиразнішу природну спричиненість: зречення сек­суальної насолоди є гнітючим явищем для психіки, то­му гострослів'я пропонує своєрідний символічний спо­сіб ліквідації зречення і повернення втраченого. Основу непристойного дотепу становить словесний сексуаль­ний напад, розрахований на пасивну жіночу та активну чоловічу схильність до ексгібіціонізму — намагання привернути до себе увагу шляхом оголення інтимних частин тіла. З допомогою чоловічого гостррслів'я акти­візується певне уявлення, що має на меті розпалити жінку і викликати в ній схильність до пасивного «роз­дягання». Тенденційний дотеп вимагає дії трьох осіб: автора дотепу, об'єкта сексуального нападу та пасивно­го учасника, на якому реалізується задоволення: «Зав­дяки масним розмовам першого жінка оголюється пе­ред цим третім, який у даному випадку спокушається як слухач — шляхом задоволення свого власного лібідо без будь-яких зусиль з його боку»¹.

Непристойне гострослів'я дало змогу Фройду збаг­нути естетичний розвиток людини: активізація свідо­мості породжує активізацію форми. На грубий зміст налаштоване слово у простолюдина, а у високоосвіченому середовищі важлива формальність вислову (непристой­ність є дотепною і терпимою за умови, що вона розум­на). Тобто елітарні запити людини зумовлюють необхід­ність удосконалення витонченості смислоформи. Отже, дотепність сприяє задоволенню потягу (сексуального, агресивного тощо) всупереч перешкоді, якою є нездат­ність переносити неприхований потяг у грубій формі.

Люди, на думку Фройда, не спроможні дотримува­тися християнських заповідей любові, а тому в стосун­ках між ними багато агресії. Оскільки ворожість та на­сильство заборонені законом, а внутрішня потреба в них існує, на допомогу приходить гострослів'я. Подібно до розгортання у словесній формі сексуального нападу оформлюється розумний спосіб ображання: пониження та осміювання супротивника дає змогу насолодитися йо­го символічною поразкою. Отже, типовою суттю тенден­ційного гострослів'я, або його основним смислом, стає замаскована сексуальність чи агресія. Обслуговуючи ци­нічну і скептичну тенденцію, гострослів'я розхитує по­вагу до установ та істин, у які вірить слухач (читач).

Механізм задоволення при гострослів'ї та інших видах комічного

Рівними за своєю значущістю джерелами задоволен­ня, на думку Фройда, є техніка (форма) і тенденція (зміст) гострослів'я. На шляху безпосередньої реалізації тенденції гострослів'я стає внутрішня перешкода. Гострослів'я як технічний прийом долає внутрішній опір, дає змогу задовольнити тенденцію, уникнути ви­тіснення і пов'язаного з ним «психічного застою». Фройд для порівняння звертав увагу на людину, яка під впливом алкоголю стає дитиною: у стані сп'яніння віль­но керує плином своїх думок, не дотримуючись логічних заборон.

Гострослів'я — словесна виражене задоволення від економії психічних витрат, пов'язаних з утворенням та збереженням галь мування (стримування) психічних процесів.

Оскільки основна психологічна функція словесного-дотепу — ліквідація внутрішнього стримування, витіс­нення та розширення меж задоволення, то технічні прийоми гострослів'я (заміна предметних асоціацій словесними, вживання безглуздя для зняття тягаря культур­ного виховання тощо) діють як психічне розвантаження (зменшення уже здійснених психічних витрат та економія нових).

Порівнюючи гострослів'я з іншими видами крмічного (власне комізм та гумор), Фройд виявив різні джере­ла задоволення. Так, комізм — це результ, а не виявлен­ня, створення смішного у людях і перенесення його на інші об'єкти та ситуації. Оскільки комічне виникає зі мовлення та дій інших осіб, то для його визнання потрібне переконання у відсутності внутрішнього психічні ного гальмування в особи як носія комічного. Цілісною умовою дії комічного є відсутність гальмування психіч­них процесів в однієї особи і наявність такого гальму­вання в іншої, яка й отримує задоволення від видимого зображення його відсутності.

Комізм (грец. komicos — смішний) — засіб отримання задоволен­ня від економії психічних витрат на уявлення.

Вивільнення болючих переживань — головна пе­решкода для впливу комічного. Витрати, зекономлені на прояв болісних емоцій (співстраждання, жаль, сму­ток тощо) сприяють виникненню гумору.

Гумор — засіб досягнення задоволення через економію емоцій­них витрат.

Дослідженню гумору присвячена окрема стаття Фройда — «Гумор» (1925). Гумористична установка з психоаналітичного погляду досягається за допомогою зсуву психічного акценту з Я на Над-Я. Такий перероз­поділ психічної енергії, послаблюючи афекти, зміцнює Над-Я. Тому особливість гумору полягає не лише у звільненні від гніту страждання, а й у торжестві задо­волення, яке утверджується всупереч неблагополучній реальності. Пов'язуючи гумор з особистістю гуморис­та, Фройд вказував на особливий вияв нарцисизму. От­же, психічною відмінністю гострослів'я і гумору є те, що в гострослів'ї комічне здійснює неусвідомлене, а в гуморі — свідома інстанція Над-Я.

Пояснюючи механізм задоволення від гострослів'я, комізму та гумору, Фройд підсумував, що у всіх трьох способах діяльності нашого психічного апарату задово­лення походить з економії; всі вони є методами вияву задоволення від психічної діяльності, які були втрачені в результаті розвитку цієї діяльності. «Адже ейфорія, якої ми намагаємося досягти цими шляхами, — не що інше, як настрій певного періоду життя, коли нам зага­лом було властиво керувати роботою нашої психіки з до­помогою малих витрат, тобто настрій дитинства, коли ми не були знайомі з комічним, не були здатні до гос­трослів'я, не мали потреби в гуморі, щоб почувати себе у житті щасливими.

Психогенез (історія розвитку) дотепу

Дотеп у своєму психологічному розвитку проходить три важливі етапи. Первинним етапом, що дає змогу наблизитися до глибинної сутності гострослів'я, Фройд називав гру.

Гра — одна з психічних реальностей, що характеризується віль­ною діяльністю; є річчю в собі і протистоїть серйозному.

Гра словами і думками, мотивована задоволенням від свободи, є першою стадією у формуванні гостро­слів'я. Коли ж довільне і безглузде поєднання слів і ду­мок в ігровій діяльності набуває певного смислу, настає друга стадія розвитку дотепу — жарт.

Жарт — осмислена словесна гра, або така психічна діяльність, в якій передбачається задоволення від здійснення забороненого критичною інстанцією.

Як зразок жарту Фройд називав визначення ревно­щів Шлейєрмахером як пристрасті, котра ревниво шу­кає того, що спричинює страждання. Гострослів'я вини­кає тоді, коли жарт доведений до кульмінаційного піку.

Дотеп (гострослів'я) — особливо витончена словесна гра, спря­мована на захист від критики тих словесних і мисленнєвих зв'яз­ків, які приносять задоволення, тобто скерована на ліквідацію внутрішнього гальмування і розширення джерел насолоди.

Діяльність гострослів'я, за Фройдом, виявляється у виборі такого словесного матеріалу і мисленнєвих ситу­ацій, які дають змогу минулій грі словами і думками витримати критику. Тому для наймайстернішої гри потрібно використати всі нюанси значень слів і всі ас­пекти мисленнєвих взаємозв'язків¹.

Психогенез гострослів'я вказує на те, що задоволен­ня досягають завдяки грі словами, коли реалізовується головна функція — захист задоволення від знищення критикою,. Однак дотеп є не лише формальним феноме­ном, на відміну від жарту, який є нетенденційним, тоб­то спрямованим лише на словесно-ігрове задоволення, він наділений значущістю смислу. «Гострослів'я, — стверджував Фройд, — навіть за умови, що його ідея є нетенденційною, тобто служить суто теоретичному інте­ресу мислення, власне, завжди не позбавлено тенденції; воно має іншу мету: вивести думку назовні шляхом її посилення та убезпечити її від критики»². Тому гостро­слів'я має більші можливості для задоволення. Воно є могутнім психічним фактором, оскільки тенденції і по­тяги психічного життя використовують його у своїх ці­лях: нетенденційне гострослів'я, почавшись як гра, вступає у зв'язок із тенденціями (непристойними, не­доброзичливими, цинічними, скептичними). Вплив на слухача (читача) полягає в тому, що той копіює психіч­ний процес автора дотепу: зовнішня перешкода, яку не­обхідно подолати слухачу задля досягнення задоволен­ня, відповідає внутрішньому гальмуванню дотепника. Подолання зовнішніх перешкод зводиться до подолан­ня внутрішніх витіснень, в результаті ліквідації галь­мування звільняється простір для діяльності, що й при­носить задоволення.

Механізм дотепу (тенденційного гострослів'я) схе­матично можна подати так:

1. Тенденційне гострослів'я починається як нетенденційна гра, спрямована на задоволення від довільного використання слів та думок.

2. Посилення діяльності розуму, який забороняє гру зі словами як нісенітницю, а гру з думками як безглуз­дя, перетворює гру на жарт.

3. Сприяння думкам і посилення їх всупереч кри­тичній установці та міцне опертя на первинні джерела задоволення залучають дотепну діяльність до важливих тенденцій, які борються з витісненням.

4. Дотеп (як формальна конструкція) служить тен­денціям (як смисловій конструкції) поступальним харак­тером ігрової дії: за допомогою задоволення від гостро­слів'я (словесної гри) як своєї передумови здійснює нове задоволення шляхом ліквідації згнічень та витіснень.

Отже, процес утворення дотепу веде до символічного задоволення (задоволення шляхом вербалізації бажан­ня). Для утворення гострослів'я мислення переноситься на інфантильну стадію розвитку. Адже інфантильне, за Фройдом, — це сфера неусвідомленого.

Відношення дотепу до сновидіння та неусвідомленого

Діяльність сновидіння Фройд зводив до регресії, тоб­то повороту зі сфери мисленнєвого утворення (думок) до сфери чуттєвого сприймання (образів), внаслідок чого сновидні ідеї набувають візуальності. Завдяки регресії в явному сновидінні внутрішні зв'язки між думками роз­риваються і втрачаються. Гострослів'я не передбачає регресії думок до образів, однак психічний процес, що супроводжує утворення дотепу, наближає його до сно­видіння. Походження дотепу виводиться зі сфери неус­відомленого. На це, за міркуваннями Фройда, вказують характерні риси тенденційного гострослів'я: лаконізм, грайливість, ті самі технічні засоби, що й при утворенні сновидіння, тобто непряме вираження, згущення та зсув. Однак спосіб їх використання інший: діяльність сновидіння значно ширше застосовує ці засоби.

У процесі утворення гострослів'я пряме вираження думки завдяки «відчуттю» (внутрішньому слухові) стримується, натомість виникає потреба в непрямому вираженні. Але його форма стає дотепною лише тоді, коли неможливо простежити її утворення. З огляду на це Фройд дійшов висновку, що при формуванні словес­ного дотепу послідовність думок на мить обривається, після чого раптово виринає дотеп, що означає таку психічну процедуру: «Передусвідомлена думка на певний момент піддається неусвідомленій обробці і її результат у той самий час засвоюється свідомим сприйманням»

Лаконізм гострослів'я — це результат психічного механізму згущення: у процесі згущення одні елементи втрачаються, а інші посилюються. Спонукальною причиною для занурення в неусвідомлену сферу є те, що там легко здійснюється згущення, здатне принести на­солоду. Адже в цьому випадку мислення сягає дитячого джерела задоволення, тобто первинної, позбавленої обмежень, словесної гри. Неусвідомлене оброблення дум­ки — це інфантильний тип мисленнєвої діяльності. Загалом психоаналітичне тлумачення специфіки комічного означає повернення втраченого дитячого сміху.

На відміну від сновидіння дотеп не уникає гальмування, а бореться за збереження в незмінному вигляді словесної гри, тобто нісенітниці. На думку Фройда, ніщо так не відрізняє дотеп від інших психічних утворень, як його двоїстість, виражена як «глузд у безглузді», оскільки безглуздя в дотепі є самоціллю: намір отримати первинне задоволення від нісенітниці належить до спонукальних мотивів діяльності гострослів'я.

Отже, діяльність задля утворення дотепу, як і діяльність сновидіння, є поверненням нісенітниці. Різний характер цього повернення вказує на відмінності між двома формами психічної діяльності:

1. Сновидіння — асоціальний психічний продукт, який нічого не може повідомити іншій людині («виникаючи в глибинах особистості як компроміс психічних сил, що борються в ній, воно залишається незрозумілим для неї самої і тому зовсім нецікавим для іншої людини»). Гострослів'я — «найсоціальніший з усіх спрямованих на отримання задоволення вид психічної діяльності», потребує для своєї реалізації посередництва іншої людини, тому передбачає такі згущення і зсуви в неусвідомленому, які усуваються її розумінням.

2. Сновидіння і гострослів'я виникають у різних сферах психічного життя: сновидіння '• — як непізнане бажання, гострослів'я — як розвинута гра.

3. Сновидіння, ідучи на компроміси, призначене зменшити незадоволення, гострослів'я, не визнаючи компромісів, сприяє збільшенню задоволення.

Провівши аналогію між гострослів'ям як видом ін­телектуальної діяльності та сновидінням, Фройд не ли­ше виявив спільні психічні процеси, пов'язані з меха­нізмами згущення, зсуву та непрямого зображення, а й підкреслив виразну відмінність між ними.

Сновидіння і фантазування

Ще одним об'єктом психоаналітичного тлумачення у теорії Фройда стало фантазування.

Фантазування ,(італ. fantasia, грец. phantasia — уява) — психічна діяльність, спричинена внутрішнім потягом до задоволення несві­домого бажання шляхом створення образних уявлень.

Як продукт психічної активності, фантазування по-різному виявляє себе — як звичайне фантазування, як невротичний симптом, як мистецтво.

Звичайне фантазування

Воно нагадує денне сновидіння (марення) і властиве всім людям. Така психічна активність людини зумовле­на тим, що дійсність, як правило, задовольняє незначну частину її бажань. За відсутності джерел насолоди і спо­собів задоволення кожне спрагле людське бажання стає уявленням: фантазія зображує здійснене бажання і дає символічне задоволення, якого неможливо досягти в ре­альності. У фантазіях людина тішиться власною свобо­дою від реальності, утверджуючи незалежність задово­лення від її суворих вимог. Кожна людина певною мі­рою живе подвійним життям — життям у фантазії та життям у реальності («стає то твариною, спраглою насо­лод, то розважливою істотою»). Типовим змістом люд­ських фантазій, на думку Фройда, є задоволення често­любних, владолюбних бажань (переважно в чоловіків) та еротичних (головним чином у жінок). Сни наяву станов­лять ядро нічних сновидінь. Нічні сновидіння — це пе­рекручені денні, які постають у дещо інших умовах, за значно більшої свободи інстинктивних збуджень. Отже, у фантазіях кожна спрагла людина знаходить свій рай, сповнений задоволення і втіхи. Проте фантазія як своє­рідне інтермецо (самостійний епізод) в реальності безпечні на доти, поки вона не переважає над розважливістю.

Невротичне фантазування

Оскільки фантазування є формою психічної діяльності, що прагне зняти збудження, витіснення пригнічених бажань, це дає підстави стверджувати, що психічна енергія не знаходить реального виходу для свого застояного лібідо. Відплив лібідо до фантазій психоаналіз розглядає як проміжний етап на шляху утворення невротичних симптомів. Адже згнічене лібідо, не маючи виходу сексуальної енергії в об'єктивний світ, шукає для неї іншого виходу: еротичний інтерес з об'єктів зовнішнього світу переноситься до внутрішнього світу особистості, що загрожує втратою контакту з реальністю. Фантазуючи, людина поступово скочується у внутрішню реальність — створену нею «міфологію». Завдяки відпливу лібідо фантазії отримують надзвичайну психічну енергію. Вони можуть настільки наповнитися нею, що потіснять саму реальність, тобто стануть ваго­мішими за дійсність (втіляться у формі галюцинацій тощо). А тому на кожну одержиму фантазіями людину ча­тує небезпека — поглинання власним міфологічним світом. Якщо індивід не знайде іншого виходу для свого застояного лібідо (повністю зосередиться на своїх марен нях), це спровокує формування невротичних симптомів. Відвернення лібідо від можливостей реального задово­лення пов'язане з інтроверсією.

Інтроверсія (лат. intro та verso — буквально: тлумачу всередину) — скерованість лібідо (сексуальної енергії) на власний внутрішній світ.

Така спрямованість лібідо фіксує хитке становище між здоровим і хворим станом психіки: «Інтроверт іще не невротик, але перебуває в хисткому становищі; при першій зміні рівноваги сил у нього сформується сим­птом, якщо він не знайде іншого виходу для свого засто­яного лібідо»¹. Отже, фантазування є одним із симпто­мів, що попереджають про невдоволений стан психіки. А його посилення — обов'язкова передумова невротичного захворювання. Так сталося з Ніцше, невроз якого перейшов у психоз: фантазії стали катастрофічним по­неволенням його свідомості (одержимість міфологічни­ми образами, зокрема образом Заратустри)¹. Отже, нев­ротик потрапляє у фантастичні уявлення як у пущу, з якої часто не здатний вибратися.

Мистецьке фантазування

У мистецтві фантазії з внутрішнього світу поверта­ються до реальності, у світ зовнішній. Тому мистецтво Фройд розглядав як «зворотний шлях від фантазування до реальності». Воно, як і словесне гострослів'я, є со­ціальним феноменом.

Митець вдається до світу фантазій, не вдовольняючись дійсністю, способами і об'єктами задоволення, які вона може надати. Цю тезу Фройд аргументував тим, що за своїми схильностями митець — інтроверт, якому недалеко до неврозу. На нього тиснуть могутні інстинк­тивні потреби (честі, влади, багатства, слави й жіночого кохання), але бракує засобів досягти цих насолод. Тому, вважав психоаналітик, він відвертається від дійсності й переносить усі свої інтереси, а також своє лібідо на вибудову тих бажань у світі власної фантазії. Потрібен збіг багатьох різних чинників, щоб не потерпати від наслід­ків цього розвитку (саме митці часто страждають на часткове ураження здоров'я через неврози)². Отже, ми­тець потрапляє у кризову психічну ситуацію, яку він може розв'язати, створивши твір, або не розв'язати і стати невротиком.

Фройд відрізняв фантазії митця від фантазувань пе­ресічної людини: для пересічної людини «доступ до на­солоди з джерел фантазії дуже обмежений», натомість справжній митець може скористатися джерелами фан­тазії такою мірою, що досягне неймовірної енергетичної розрядки, тобто відображення неусвідомлених бажань стане сильнішим за згнічення і підірве ці наявні згні-чення. Тому творчість передусім знімає психічні збу­дження і накопичення невдоволених бажань автора. Фройд вважав, що всі твори мистецтва за своєю суттю егоцентричні, тобто мають героя, що перебуває в центрі уваги і є проекцією самого митця.

«Сни наяву, — наголошував Фройд, — це сировина поетичної творчості, бо зі своїх марень письменник, пе­реробляючи, перевдягаючи і просіюючи їх, вибудовує ситуації, які відтворює у своїх оповіданнях, романах і п'єсах. Героєм снів наяву завжди є власна особа — або безпосередньо, або досить прозоро ідентифікована з ки­мось іншим»¹. Фантазування, як і сновидіння, піддаються специфічному згущенню та зсуву, оскільки праг­нуть стати придатними для колективного споживання. Тому митець змушений вдатися до своєрідного творчого обману, через що нелегко буває здогадатися, що ці фан­тазування походять з авторових таємних, інтимних джерел. Коли фантазування втрачають явне особистісне, яке б відштовхувало людей, і набувають культурно­го вияву, придатного для інших, вони стають затребува­ні ними. Йдеться про здатність митця до художнього формотворення — вміння переробляти матеріал, мас­кувати різними художніми техніками егоцентричнії бажання тощо. Задоволення від художнього твору, вважав Фройд, виникає внаслідок того, що читачі впізнають у відтворених бажаннях власні напруження й згнічення та звільняються від них за допомогою авторового фантазування: митець поміщає читача в такий стан, в якому той такрж отримує змогу розрядити­ся своїми непристойними фантазіями без будь-якого сорому і страху.²

Отже, фантазування підтвержує психоаналітичне правило: «денне сновидіння», як і нічне, є здійсненням бажання, прагненням звільнитися з-під влади принципу реальності. Психічну сферу фантазування Фройд назвав «позбавленим принципу реальності заповідником». Художня творчість із психоаналітично­го погляду є фантастичним задоволенням неусвідомлених бажань. Завдяки витонченому мистецтву реальнії конфлікти в житті митця та його поціновувачів усуваються, психічна система самоочищується і досягає стану рівноваги.

Дата добавления: 2015-08-18