Самість

Центральним поняттям, яке Юнг використовував на позначення феномену цілісної сутності психіки, є Са­мість.

Самість — архетип цілісності, який у сновидіннях, фантазуваннях, міфології та релігії виявляється у формі об'єднувального символу.

Позаособистісний вимір Самості означає Бога. З цьо­го архетипу Самості, що охоплює всю психіку, виникає індивідуальна самосвідомість. У статті «Про Самість» Юнг так характеризував Самість серед архетипів Тіні, Аніми, Анімусу: якщо фігура Тіні належить до царства безтілесних привидів, проте тісно зв'язана з індивідуаль­ним неусвідрмленим, Аніма й Анімус виявляються як проекції на інших людей, то Самість як архетип ціліснос­ті може реалізуватись емпірично в індивідуальному сно­видінні або творчості (образ «надординарної особистос­ті») або як релігійна міфологема (об'єднана двоїстість у взаємодії інь та янь, хреста тощо). Отже, «цілісність» ли­ше на перший погляд здається абстрактною ідеєю, вона має емпіричний характер, оскільки індивідуальна пси­хіка виявляє Самість у формі спонтанних та автоном­них символів.

Індивідуальні «мандали» («магічні кола»), які ма­люють пацієнти під час психотерапевтичних сеансів, за спостереженням Юнга, символізують порядок, що є компенсацією психічної дезорієнтації, тобто порушеної рівноваги. Через зображення впорядкованого світу (ху­дожнього твору) автор пов'язує й підкорює нестримні сили, які вирують у його внутрішньому світі. Таким чи­ном, «мандала» (твір), символічно окреслюючи поря­док, прагне трансформувати внутрішній хаос у космос; міфологічне — світ диявола у світ Бога. Це означає, що основу психічної діяльності становить інтегральний принцип — об'єднання в ціле окремих частин. Згідно з юнгівською психологією, для здоров'я психіки Его-свідомість повинна постійно підтримувати зв'язок із Самістю. Релігійною мовою це означає, що людина повин­на підтримувати зв'язок із Богом. За переконанням Юн­га, Бог не є фізичною реальністю, тому ніхто й не знає, який Він, і ніхто не стане Богом сам; Бог є психічною ре­альністю, і розмова про Бога — завжди розмова про об­раз Бога, що виникає на основі внутрішніх інтеграцій­них психічних процесів. Лише через індивідуальне пси­хічне буття і встановлюється вплив Бога на людину.

Обґрунтовуючи у глибинній психології буття Бога, Юнг протиставив себе Ніцше, як пророку модерніст­ської епохи, її прихід Ніцше, як відомо, виразив ідеєю смерті Бога. У 1937 р. Юнг писав, що «наш час є часом зникнення і смерті Бога». Його реакцією на цю епоху було те, що він науково обґрунтував значення цілісного богообразу у внутрішньому світі людини, самої ідеї Бо­га з позиції психічної гігієни та індивідуальної свободи людини. Очевидно, невипадково розвиток психоаналізу в напрямі індивідуальної релігійності збігся з пошука­ми філософії екзистенціалізму (існування).

Екзистенціалізм (лат. ехіstепtіа — існування) — напрям філософії XX ст., зосереджений на аналізі специфічно людського способу іс­нування, тобто безпосереднього перешивання людиною себе і своєї ситуації як “буття-у-свіґі” що здійснюється конкретно і кінечно — “тут-і-тепер”.

Дослідженню абстрактного суб'єкта екзистенціа­лізм протиставив конкретну людину в реальній ситуації її безпосереднього життєвого досвіду як онтологічну ос­нову, тобто основу вчення про буття. Екзистенціалізм, як і психоаналіз, пропонував різні варіанти орієнтації людини. Атеїстичний екзистенціалізм з «обезбоженим» простором буття (Ж.-П. Сартр, А. Камю, М. Мерло-Понті) зважав на те, що людина приречена на свободу і са­мотність, а тому в пошуках своєї істинності, керуючись власним страхом і наважуючись на ризик, діє автономно, У релігійному екзистенціалізмі (К. Ясперс, Г.-О. Мар­сель, М. Бердяєв) свобода та істинність людського існу­вання пов'язуються з вірою в Бога. Спільним в екзис­тенціалізмі та аналітичній психології Юнга було те, що, заперечуючи фройдизм як раціональний детермінізм, тобто жорстку сексуальну зумовленість у дослідженні людини, вони утверджували специфіку людського існу­вання як індивідуальну свободу, невичерпну творчість та особисту відповідальність.

Дата добавления: 2015-08-18