Процес індивідуації

Юнг писав, що його життя було пронизане однією іде­єю і мало одну мету: відкрити таємницю людської особис­тості. На основі цього пошуку він дійшов висновку, що психічне здоров'я залежить від індивідуального прий-няття-переживання релігійної або філософської установ­ки. У теорії індивідуації Юнг розглянув цю філософсько-релігійну установку як становлення Самості, тобто ста­новлення Бога у внутрішньому бутті особистості.

Індивідуація (лат. іпdividuаtіоп — неподільність) — розвиток пси­хологічного індивіда як цілісної істоти, спрямований на виокрем­лення з колективної психології.

Процес індивідуації передбачає два етапи. На пер­шому відбувається «зовнішня» ініціація, тобто посвя­чення людини у зовнішній світ, що завершується фор­муванням Персони. На другому етапі — посвячення у світ внутрішній, що зумовлює відокремлення індивіду­альної психології від колективної. Оскільки в індивіду­ації особистість відокремлюється від підпорядкування колективності, то цю провину вона повинна спокутува­ти. Замість себе, як пише Юнг, людина мусить запропо­нувати викуп, тобто дати колективу такі цінності, які будуть рівнозначні її відсутності в колективній сфері. Це відповідає духовному релігійному закону: кому біль­ше дано, з того більше й спитають. Тому Індивідуація не має нічого спільного з крайнім індивідуалізмом, який абсолютизує індивідуальний шлях. Крайній індивідуа­лізм, на думку Юнга, патологічний і нежиттєвий, ос­кільки вступає у непримиренний конфлікт із колективною нормою, проголошуючи себе нормою, яку нато­мість утворює лише сукупність індивідуальних шляхів. Індивідуація веде до реального оцінювання колектив­них норм: коли життя орієнтовано винятково колектив­но, тобто колективна норма претендує на абсолютну цінність, колективне нормування людини обертається на індивідуальну аморальність. Лише те суспільство, на думку Юнга, буде життєздатним, яке зуміє зберегти свій внутрішній зв'язок, тобто колективні цінності, але за умови значущої свободи індивіда.

Індивідуація символізує процес розвитку і трансфор­мації особистості на шляху осягнення нею індивідуаль­ного психічного ескізу цілісності, що є основою її повної самореалізації та реалізації вищого божественного приз­начення. Оскільки назовні прагне вирватися і реалізува­тися не лише «природна» людина, а й людина «духовна» (за словами Парацельса, у кожного з нас два тіла: одне утворене з елементів, а друге — із зірок), то психічний аналіз, за Юнгом, мав допомогти такій цілісній людині стати тим, ким вона є, тобто допомогти усвідомити себе у світі відповідно до власної цілісної «програми». Психоте­рапевтична практика Юнга наочно довела, що коли людина знаходила шлях для цілісного розвитку і самови­раження, неврози минали. А тому ідея духовного (релі­гійного) синтезу протилежностей зайняла вагоме місце в його аналітичній психології. Разом з цим процес індиві­дуації вів не до роз'єднання, а до важливого для особис­тості поєднання з цілим (колективним).

Дата добавления: 2015-08-18