Висновки

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..….4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.1 Сутність собівартості продукції…………………………………………....6

1.2 Показники собівартості продукції………………………………………….8

1.3 Класифікація витрат на виробництво…………………………………….. 10

1.4 Чинники, що впливають собівартість продукції………………………….13

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «САНДОРА»

2.1 Загальна характеристика підприємства………………………………..…..15

2.2 Аналіз собівартості продукції………………………………………………17

РОЗДІЛ 3. ТЕХНІКО – ЕКОНОМІЧНІ ЗАХОДИ СТОСОВНО ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

3.1 Шляхи зниження собівартості продукції…………………….……………23

3.2 Зменшення собівартості продукції за допомогою зниження матеріальних витрат……………………………………………………………………………26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….….…30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………….………....31

ВСТУП

За умов сучасного ринку зниження собівартості продукції створює передумову високої конкурентоспроможності, що є особливо актуальним у цей період розвитку, коли відбувається боротьба за збереження вже існуючих ринків збуту, і навіть завоювання нових. Відсутність зниження собівартості продукції значно утрудняє просування в локальних, регіональних еліт і світовому ринках.

Заглиблюється у минуле державне планування підприємства. За таких умов стабільний розвиток підприємства можливий лише при збільшенні ефективності роботи підприємства, мінімізації витрат і максимізації прибутку.

Питання формування собівартості одне із найважливіших для будь-якого підприємства. Від величини собівартості залежить, який податок з прибутку платитиме підприємство, якою буде оцінка його рентабельності.

Важливим в максимізації прибутку стало зниження собівартості шляхом удосконалювання організації виробництва та збільшення обсягів випуску продукції.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що одне з провідних місць у системі показників, що характеризують ефективність виробництва,займає собівартості продукції. У ній як у синтетичному показнику відбиваються всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства: рівень використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому. Визначення собівартості необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішньовиробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни. З усіх вище перерахованих аргументів можна сказати, що собівартість продукції є необхідним показником для кожного підприємства, саме тому для отримання більшого прибутку необхідно розглядати шляхи зниження собівартості продукції.

Об’єктом даної курсової роботи є ТОВ «Сандора».
На сьогоднішній день «Сандора» є провідним виробником соків, нектарів, газованих напоїв. Це результат інноваційного розвитку компанії, вдосконалення виробничих процесів, розробки нових видів продуктів, а також використання передових технологій.

Предмет дослідження даної курсової роботи – собівартість продукції і на шляхи його зниження на ТОВ «Сандора».

Мета курсової роботи - виявити і проаналізувати резерви зниження собівартості продукції шляхом теоретичних досліджень проблеми, аналізу її стану на підприємстві, можливих шляхів її вирішення.

В даній роботі будуть вирішуватись такі завдання:

- дослідити теоретичні аспекти формування собівартості продукції;

- дати загальну характеристику виробничо - господарської діяльності підприємства;

- ознайомитися з асортиментом своєї продукції, і навіть ринками збуту підприємства;

- проаналізувати позиції підприємства серед конкурентів;

- проаналізувати показники виробничо-господарської діяльності підприємства;

- виявити можливі резерви зниження собівартості;

- розробити пропозиції щодо зниження собівартості продукції.

РОЗДІЛ1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

1.1 Сутність собівартості продукції

Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності підприємства, що виражає в грошовій формі усі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Під витратами розуміються виражені в грошовій формі витрати всіх видів ресурсів: основних фондів, природної і промислової сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, використовуваних у процесі виготовлення продукції і на виконання, і навіть задля збереження і поліпшення умов виробництва та його вдосконалення. Ось чому проблема зниження собівартості продукції є однією з головних для будь-якого підприємства. Отримання найбільшого доходу при найменших витратах, економії трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежить від того, як підприємство вирішує питання, пов'язані зі зниженням собівартості.

З іншого боку, собівартість становить значну частину вартості продукції і показує, у що обходиться виробництво продукції підприємствам, тому вона є основним ціноутворюючим чинником. Чим більша собівартість, то вище буде ціна за інших рівних умов. Різниця між ціною і собівартістю становить прибуток. Отже, для збільшення прибутку необхідно або підвищити ціну, або знизити собівартість.

Завданнями аналізу собівартості продукції є:

- оцінка обгрунтованості і напруги плану з собівартості продукції, витратами виробництва та звернення з урахуванням аналізу поведінки витрат;

- встановлення динаміки і рівня виконання плану з собівартості;

- визначення чинників, впливу на динаміку показників собівартості і виконання плану з ним, розміру й причини відхилень фактичні витрати від планових;

- аналіз собівартості окремих видів продукції;

- виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.

Не лише видатки на сировину й матеріали, на зарплатню, амортизацію включають в себе витрати підприємства, а й витрати, пов'язані зі сплатою податків, штрафів, змістом житла на балансі підприємства, оплатою путівок для працівників, будівництвом нових об'єктів основних фондів тощо.

Перерахуємо найбільш основні витрати підприємства, які входять у собівартість продукції (робіт, послуг). Сюди відносяться такі витрати:

- безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, зумовлені технологією та організацією виробництва;

- підготовка й освоєння виробництва (перевірка готовності агрегатів, виготовлення пробних зразків продукції і на ін.);

- пов'язані з удосконаленням технологій і організації виробництва, і навіть щодо якості продукції, її надійності, довговічності, здійснювані під час виробничого процесу;

-обслуговування виробничого процесу (забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, і навіть виконання санітарно-гігієнічних вимог, і видатки на охорону);

- щодо забезпечення нормальних умови праці та техніки безпеки;

- з транспортування робочих доречно роботи й назад у напрямах, не обслуговуваних пасажирським транспортом загального користування;

- відрахування у позабюджетні фонди по заробітної плати працівників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг);

- на оплату відсотків з отриманими кредитами банків.

- пов'язані з збутом продукції;

- амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих фондів за нормами, затвердженими установленому порядку;

- амортизація нематеріальних активів;

- податки, збори, платежі та інші обов'язкові відрахування, вироблених у відповідність до чинним законодавством;

Отже, аналіз собівартості продукції спрямовано на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і надходження ресурсів у процесі виробництва, постачання і збуту. Вивчення собівартості продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівню показників прибутків і рентабельності, досягнутому на підприємствах. Для правильної оцінки й аналізу собівартості продукції недостатньо знати лише цей показник. Дуже важливим в цьому питанні є розгляд показників, які характеризують собівартість продукції та чинники, що впливають на неї.[2].

1.2 Показники собівартості продукції

Систематично протягом року підприємство має здійснювати аналіз витрат з виявлення внутрішньовиробничих резервів їх зниження, і навіть для аналізу рівня життя та динаміки зміни вартості продукції. І тому використовується ряд показників. Основними є такі показники, як виробництво та реалізація всього обсягу товарної продукції, видатки однієї гривні товарної продукції і видатки на на собівартість конкретної продукції [3]. Розглянемо їх детальніше.

1. Витрати на виробництво та реалізацію всього обсягу товарної продукції (повна собівартість) визначаються кошторисом витрат, тобто розраховують шляхом підсумовування витрат з основним елементам. Цей показник необхідний для визначення прибутку від реалізації продукції, отже прибутку для оподаткування. На собівартість товарної продукції можуть впливати такі чинники:

- зміна обсягу випущеної продукції;

- відхилення в асортименті випущеної продукції;

- ціни на всі матеріальні ресурси.

2. Витрати однієї гривні товарної продукції розраховуються як ставлення повної собівартості продукції до всього обсягу реалізованої товарної продукції (або до ціни даного обсягу товарної продукції).

Це найвідоміший практично узагальнюючий показник, який відбиває собівартість одиниці виробленої продукції в вартісному вираженні, без розмежування її за конкретних видів. Він показує, скільки коштує підприємству отримання кожної гривні виручки. Показник широко використовується під час аналізу зниження собівартості і дозволяє, зокрема, охарактеризувати рівень добробуту й динаміку витрат за виробництво продукції вцілому в промисловості.

3. Собівартість конкретної продукції відбиває витрати підприємства на виробництво цього виду продукції. Це потрібно підприємству для того, щоб воно мало можливість визначити, наскільки ефективно виробництво того чи іншого виду продукції. Якщо склалася собівартість вища за ринковий рівень ціни на таку продукцію, підприємство змушено або знімати із виробництва цю продукцію, або знижувати свої витрати. У зв'язку з цим підприємство, у принципі нерегламентоване чинним законодавством до визначення собівартості кожного виду продукції, змушене постійно розраховувати цей показник в організацію беззбиткового виробництва.

Види собівартості продукції.Необхідно розрізняти загальну собівартість всієї вироблену продукцію і суму витрат, що припадають на виготовлення продукції певного обсягу й складу; індивідуальну собівартість, тобто видатки на виробництво лише одного виробу (наприклад, на виготовлення унікального агрегату за умови, що в виробничому ланцюзі ніяких видів продукції одночасно немає); і середню собівартість, котру визначаємо розподілом загального обсягу витрат за кількість вироблену продукцію.

Залежно від обсягу який включаємо в собівартість витрат розрізняють собівартість операційну, цехову, виробничу та повну.

Операційна (технологічна, агрегатна) відбиває видатки виконання даної технологічної операції.

Цехова собівартість включає видатки на виробництво продукції в межах цеху, зокрема прямі матеріальні видатки на виробництво продукції, амортизація цехового устаткування, ведення основних виробничих робіт цеху, соціальні відрахування, утримання і експлуатація цехового устаткування, загально цехові витрати. Цехова собівартість є вихідною базою визначення проміжних внутрішньозаводських, планово-розрахункових цін з організацією внутризаводського господарського розрахунку.

Виробнича собівартість (собівартість готової продукції) охоплює витрати підприємства виробництва продукції. Крім цехової собівартості до неї входять загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські і загальногосподарські витрати).

Повна собівартість (собівартість реалізованої (відвантаженої) продукції) охоплює всі витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Вона відрізняється від виробничої собівартості на величину позавиробничих витрат (комерційні витрати – видатки на упаковку, зберігання, навантаження, транспортування і рекламу) і обчислюється лише з товарної продукції.

Крім того, розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість визначається з початку планового року з планових норм витрат та інших планових показників на цей період. Фактична собівартість визначається в кінці звітного періоду на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати виробництва. Планова собівартість і фактична собівартість визначаються за однією методикою. Порівняння планової і фактичною собівартості дозволяє об'єктивно оцінити рівень рентабельності підприємства і раціональність використання як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів.

1.3 Класифікація витрат на виробництво

Важливе значення для правильної організації обліку виробничих витрат має їх науково обгрунтована класифікація. Необхідність вивчення структури собівартості зумовлена тим, що витрати підприємства на виробництво продукції різні за своєю економічною природою і величиною, отже й по питомій вазі у повній собівартості. У зв'язку з різноманіттям витрат виробництва їх прийнято групувати за різноманітними ознаками в якісно однорідні сукупності [3].

Угруповання витрат за економічними елементами. Щоб з'ясувати, під впливом яких чинників сформувався даний рівень собівартості, якою мірою у якому напрямі ці чинники впливали на загальну собівартість, необхідно розділити різні витрати групи, чи елементи витрат.

Серед витрат на виробництво вирізняються такі елементи:

- матеріальні витрати (з відрахуванням вартості зворотних відходів);

- видатки на оплату праці;

- відрахування на соціальні потреби;

- амортизація основних фондів;

- інші витрати.

Розглянемо ці елементи докладніше. У елементі «Матеріальні витрати» відбивається вартість:

- придбаних сировини й матеріалів, що входять у склад вироблюваної продукції;

-покупних матеріалів, які у процесі виробництва задля забезпечення нормального технологічного процесу для упаковки продукції, і навіть запчастин на ремонт устаткування;

- покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, які піддаються надалі додаткової обробці цьому підприємстві;

- робіт та надання послуг виробничого характеру, виконаними іншими підприємствами чи виробництвами того самого підприємства, які не належать до основного виду діяльності;

У елемент «Витрати на оплату праці» входять:

- видатки на оплату праці основного виробничого персоналу підприємства, включаючи премії робітникам і службовцям;

- компенсації, сплачувані в установлених законодавством розмірах жінкам, які у частково оплачуваній відпустці після народження дитини.

Елемент «Відрахування на соціальні потреби» включає обов'язкові відрахування за встановленими законодавством нормами від сум витрат за оплату праці.

До елементу «Інші витрати» вдносятьсяя:

- орендна плати;

- винагороди за винахід і раціоналістичні пропозиції;

- обов'язкові страхові платежі;

- відсотки за кредити в банках;

- податки, які включені в собівартість продукції (робіт, послуг);

- відрахування у позабюджетні фонди;

- послуги рекламних агентів і аудиторських організацій, зв'язку, обчислювальних центрів, позавідомчої охорони ін.

Розподіл витрат з економічним елементам дає можливість окреслити дві основні їх групи: витрати минулої праці, упредметнені вартості спожитих предметів праці (сировину, матеріали тощо.) і коштів праці (амортизація).

У промисловості прийнята наступна типова класифікація витрат за статтями калькуляції:

1. Сировина й основні матеріали.

2. Допоміжні матеріали (куплені вироби, напівфабрикати і комунальні послуги виробничого характеру).

3. Паливо і енергія на технологічні цілі.

4. Заробітна плата робочих.

5. Відрахування на соціальні потреби.

6. Витрати на утримання і експлуатацію устаткування.

7. Резерв на ремонт.

8. Амортизація основних засобів.

9.Загальновиробничі витрати.

10.Комерційні витрати.

Перелічені статті можуть змінитися з урахуванням характеру і структури виробництва. За даними статтям виробляється калькулювання собівартості продукції і складаються калькуляції. Залежно від цього, питома вага яких витрат переважає в загальній структурі, виділяють галузі трудомісткі (вугільна, гірничорудна промисловість, лісозаготівлі), матеріаломісткі (багато галузей легкої і харчової промисловості), енергоємні (кольорова металургія), і навіть галузі з великою питомою вагою витрат на амортизацію (нафтовидобувна і газова промисловість).

Така класифікація має важливе значення, передусім, визначення шляхів зниження собівартості.

1.4 Чинники, що впливають собівартість продукції

Чинники, що впливають на собівартість продукції, можна класифікувати за кількома ознаками [3].

За змістом виділяють технічні і технологічні чинники.

До технічних чинників можна віднести:

- впровадження нової прогресивної техніки;

- механізація і автоматизація виробництва;

- науково-технічні досягнення;

- поліпшення використання основних фондів;

- технічна і енергетична озброєність праці.

До технологічних відносяться такі чинники:

- зміна асортименту продукції;

- тривалість виробничого циклу;

- поліпшення використання коштів і застосування нових видів сировини й матеріалів;

- застосування економічних замінників і повний використання відходів у виробництві;

- вдосконалення технології продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості.

За часом виникнення виділяють плановані і раптові чинники.

До раптових (непланованих) чинників відносять:

- виробничі витрати;

- зміна складу і забезпечення якості сировини;

- зміна природних умов;

- відхилення від встановлених доз вироблення продукції і на ін.

За місцем виникнення чинники діляться на зовнішні (незалежні від підприємства) та внутрішні (залежать від підприємства). На собівартість продукції незалежно від підприємства, можуть вплинути:

- економічна обстановка країни;

- інфляція;

- природно-кліматичні умови;

- технічний і технологічний прогрес;

- зміна податкового законодавства та інші.

До внутрішніх можна віднести:

- виробничу структуру підприємства;

- структури управління;

- рівень концентрації та спеціалізації виробництва;

- тривалість виробничого циклу.

За призначенням виділяють основні та другорядні чинники. Ця група чинників залежить від спеціалізації підприємства. До основних чинників можна віднести такі:

- ціни на всі матеріальні ресурси, і витрата сировини й інших матеріалів;

- технічна озброєність праці; технологічний рівень виробництва;

- норма вироблення продукції; номенклатура і асортимент продукції;

- організація виробництва та праці.

У меншій мірі на собівартість продукції вплинуть такі чинники:

- структура управління;

- природно-кліматичні умови;

- вести виробничих робочих;

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «Сандора»

2.1 Загальна характеристика підприємства

Компанія «Сандора» створена в 1995 році і більше 18 років є лідером вітчизняного ринку соків. За даними незалежних досліджень на долю продаж компанії «Сандора» припадає більше 46% всіх обсягів роздрібних продажів соків, нектарів та напоїв в Україні.

Виробничі потужності компанії включають 2 заводи з виробництва соків і безалкогольних напоїв в Миколаївській області (с. Миколаївське та с. Мішково-Погорілове), а також власні виробництва по сезонної переробці фруктів і овочів. Проектна сукупна потужність підприємств - близько 1,5 млрд. пакетів соків і сокової продукції на рік. Загальна добова продуктивність компанії «Сандора» складає більше чотирьох мільйонів пакетів. Штат співробітників компанії більше 3,2 тисяч осіб.
На сьогоднішній день «Сандора» є провідним виробником соків, нектарів, газованих напоїв. Це результат інноваційного розвитку компанії, вдосконалення виробничих процесів, розробки нових видів продуктів, а також використання передових технологій.

Для компанії «Сандора» пріоритетними є смакові переваги споживачів. Асортимент продукції ТОВ «Сандора» надано більш ніж 200 позиціями, що може задовольнити очікування будь-якого споживача, який з усього розмаїття смаків та їх комбінацій вибере саме свій.
Торгові представництва ТОВ «Сандора» обслуговують більшу частину території України. ТОВ «Сандора» експортує 20% своєї продукції, що складає більше 60% всеукраїнського експорту соків. Продукція компанії представлена ​​в понад 20-ти країнах світу: США, Великобританії, Німеччини, Швеції, Ізраїлі, Греції, Польщі, Канаді, а також в країнах ближнього зарубіжжя - Росії, Білорусі, Молдові, Литві, Латвії, Естонії, Азербайджані, Вірменії, Грузії, Казахстані, Киргизії, Туркменії і Таджикистан.
Індекс впізнаваності продукції компанії «Сандора» у споживачів складає 90%. Це найвищий показник серед усіх виробників соків і сокової продукції в Україні. Продукція ТОВ «Сандора» представлена ​​у всіх цінових категоріях й доступна споживачеві з будь-яким рівнем доходу.

Місія
Компанія надає споживачам і клієнтам найздоровіші й чудові напої, тим самим, підвищуючи акціонерну вартість компанії та рівень задоволеності співробітників.

Завдання, які ставить перед собою компанія:

· Зберегти і зміцнити свої лідерські позиції на соковому ринку України;

· Зайняти лідерські позиції не ринку безалкогольних напоїв, розширивши асортимент видів напоїв, що випускаються.

· Бути лідером в інноваціях і технологіях, якості та ефективності, неперевершеній майстерності та професіоналізмі, сервісі для клієнтів та споживачів.

Головною ціллю ТОВ «Сандора» є стати Лідируючою компанією №1 в Україні з виготовлення соків та безалкогольних напоїв.

Створює робочі місця, забезпечує безпечні умови праці, плате податки і займаємося благодійністю, роблячи свій внесок у відродження України і примноження добробуту суспільства.

Сьогодні, продукція ТОВ «Сандора» продається в більш ніж 20-ти країнах світу, в п'яти з яких є лідером ринку (Белорусь, Молдова, Азербайджан, Вірменія, Киргизстан). На сьогоднішній день основними ринками збуту продукції компанії є країни СНД. У серпні 2006 року компанія «Сандора» отримала сертифікат відповідності підприємств компанії вимогам BRC Global Standard-Food. Отримання цього стандарту дає можливість ТОВ «Сандора» реалізовувати свою продукцію у Великобританії, Фінляндії, Норвегії, Швеції та Нідерландах.

Підрозділ продажів ТОВ «Сандора» надає весь спектр послуг, пов'язаних з реалізацією продукції компанії як на території України, так і за її межами. У структурі цього підрозділу працює понад 800-та чоловік. В ньому виділено три основні напрями діяльності: прямі продажі, продажі через дилерів, експорт. Відділи прямих продажів знаходяться в 9-ти областях України: Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Харківській, Львівській, Рівненській, Миколаївській, Одеській, Запорізькій та Криворізької, а також в м Херсон та м Луцьк.

2.2. Аналіз собівартості продукції

Комплексний аналіз виробничо-господарської діяльності ТОВ «Сандора» протягом останніх 3 років здійснюється з метою виявлення динаміки основних техніко-економічних показників.

Аналіз проводиться на підставі даних річних балансів підприємства. Витрати на виробництва охоплюють всі матеріальні, трудові і грошові витрати, необхідних виробничо-господарської діяльності підприємства.

При аналізі витрат на виробництво основним завданням аналізу є з'ясування структури цих витрат і рівень їх зміни у звітний рік порівняно з попередніми роками. Також важливим є вивчення співвідношення окремих елементів у сумі витрат, що має велике значення як під час вирішення питань розміщення, так і для виявлення тих ресурсів, на які припадає найбільша питома вага у витратах. Проаналізувавши елементи та їх питому вагу у витратах на виробництво товарів, підприємство має змогу оцінити на які витрати припадає найбільша сума грошових витрат. Це в подальшому дає змогу переоцінити економію або перерозподіл витрат за разними елементами. Для аналізу витрат з економічним елементам складена таблиця 2.1.

Таблиця 2.1

Структура витрат на виробництво соку

Елементи витрат
Одиниці виміру	Грн..	Питома вага, %	Грн..	Питома вага, %	Грн..	Питома вага, %
Сировина	1 200 120	36,87	1 350 200	37,79	1 500 600	36,43
Комунальні послуги виробничого характеру		0,78		0,73		0,67
Паливо на технологічні потреби		11,85		12,13		12,39
Витрати на заробітну плату робітникам	1 458 200	44,79	1 568 475	43,89	1 865 245	45,28
Відрахування на соціальні потреби		0,94		0,94		0,87
Витрати на утримання устаткування		1,12		1,08		1,14
Амортизація основних засобів		2,16		2,03		1,92
Комерційні витрати		1,49		1,41		1,32
Повна собівартість:	3 255 439		3 573 260		4 119 268

З наведеної таблиці видно, що суми на різні витрати з кожним роком збільшувались. Це пояснюється економічною кризою, інфляцією тощо. Особливо події кінця 2013 року відіграли дуже важливу роль в економіці держави, а відтак вплинули на вартість послуг, палива, товарів, які імпортуються з закордону.

На рис.2.1 відображено витрати у відсотковому порівнянні за 2011-2013 роки на підприємстві «Сандора».

Рис. 2.1 – Структура витрат ТОВ «Сандора» за 2011- 2013 рр у відсоткову співвідношені.

З наведеної діаграми можна зробити наступний аналіз зміни витрат.

Найбільш вагому частку витрат, які включає в себе собівартість виготовлення соків займають витрати на заробітну плату робітникам. За аналізований період вони становили приблизно 44-45% від загальної суми собівартості продукції. З таблиці 2.1 бачимо, що витрати На ЗП протягом трьох років мали тенденцію до зростання. Це пояснюється перш за все підвищенням мінімальної заробітної плати, по друге збільшенням кількості робітників у зв’язку з розширенням виробництва та появою нових відділів. Проте, розглядаючи витрати у відсотковому співвідношені бачимо, що у 2012 році в порівнняні з 2011 роком відсоток витрат на заробітну плату від загальної суми витрат на собівартість зменшився на 0,9%, тоді як у 2013 році навпаки спостерігається тенденція до збільшення відсотку витрат на ЗП на 1,39%.

Другу за величиною частку витрат з усіх вище перерахованим займають витрати на сировину. За аналізований період (2011-2013 роки) вони становили приблизно 36% від загальної суми витрат. З таблиці 2.1. видно, що в грошовому виражені витрати на сировину зростали з кожним роком. Так, наприклад, витрати на сировину у порівнняні 2012 року з 2011 зросли на 150080грн, а в 2013 році в порівнянні з 2012 зросли на 150400 грн. Це пояснюється перш за все залужністю закупівлі сировини закордоном. Адже сировиною для виготовлення соків є цитрусові та екзотичні фрукти, які не вирощують на території України.

Витрати на комунальні послуги також мали тенденцію до зменшення, якщо розглядати їх у відсотковому відношені. Так у порівнняні 2012 року з 2011 вони були зменшені на 0,05 % від загальної суми всіх витрат. Якщо порівнювати 2013 рік з 2012, то спостерігалась тенденція до зменшення на 0,08 %.

Проте витрати на паливо з кожним роком збільшувались. Це пояснюється нестійкою ціною на паливо. Особливо це стосується 2013 року, коли вартість палива сягнула досить високої ціни у порівнняні з попереднім роком. Діаграма 2.1 є наявним підтвердженням цього. Якщо в порівнняі 2012 року з 2011 витрати на паиво збільшились на 0,28 % від загальної суми витрат, то порівнюючи 2013 рік із 2012 спостерігається збільшення витрат на 0,26 %, що є суттєвим в грошовому виразі (76730 грн). Проте збільшення витрат на паливо пов’язано також вз розширенням місць збуту товару: поява нових клієнтів, торгових мереж тощо.

Витрати на соціальні потреби у грошовому виразі мали тенденцію до зростання. Проте проаналізувавши їх у відсотковому співвідношені від загальної суми собівартості отримали зниження витрат. Так порівнюючи 2012 рік із 2011 відсоток витрат був однаковим, а порівнюючи вже 2013 рік із 2012 бачимо зменшення вже на 0,07% від загальної суми витрат.

Помітно зросли витрати на устаткування у 2013 році в порівнняні з 2012 (8288 грн). Це пояснюється тим, що компанія використовує переважно закордонне устаткування. Виходячи з цього, обладнання для його утримання закуповується також переважно закордоном. Враховуючи зростання курсу валют через нестабільний стан економіки в країні, значно підвищились ціни на обладнання. Збільшення витрат становило 0,06% у порівнняні 2013 року із 2012, коли порівнюючи 2012 рік із 2011 бачимо зменшення на 0,13%.

Витрати на амортизацію основних фондів зросли, якщо порівнювати у грошовому виразі. Так у порівнянні 2012 року з 2011 спостерігається незначне збільшення витрат (2142 грн). Проте у порівння 2013 року із 2012 бачимо збільшення на 6386 грн. Але у відсотковому відношенні від загльної суми витрат витрати на амортизацію основни фондів зменшувались. Це означає, що підприємство має преглянути витрати на інші елементи і запропонувати економію в інших витратах задля можливості збільшення амортизаційних відрахувань.

Комерційні витрати у відсотковому співвідношенні мали тенденцію до зменшення. Так у порівнняні 2012 року з 2011 спостерігаємо зменшення на 0,08% від загальної вартості витрат, а у порівння 2013 року з 2012 зменшення на 0,09%.

На рис.2.2. забражена діаграма порівнняя вартості повної собівартості продукції за 2011 – 2013 роки на підприємстві «Сандора». Діаграма побудована за даними табл.2.1.

Рис. 2.2. Вартість повної собівартості продукції на підприємстві «Сандора» за 2011- 2013 роки.

З рис.2.2 видно, що вартість собівартості продукції з кожном роком збільшується. В першу чергу це пояснюється нестабільною економічною ситуацією в країні. Криза, нестабільний курс валют, інфляція все це стає причинами підвищення цін на послуги, сировину тощо.

Найбільшу частку у загальних витратах на собівартість продукції займають витрати на сировину 66,57% та паливо 22,64%.

Слід зазначити, що частка імпортованої сировини і комплектуючих досить велика. У загальних витратах виробництва вона становить 36% - за 9 місяців 2023 року. До неї відносяться:

· цитрусові та інші фрукти, завезенні з закордону;

· устаткування та комплектуючі до них, тощо.

Досить велика частка витрат припадає на паливо майже 23 % від загальної суми витрат. Це пояснюється залежністю нашої країни від імпорту палива. Нестабільна ситуація на валютному ринку призводить до підвищення вартості палива.

Підводячи підсумок проведеного аналізу, слід зазначити, що аналіз витрат, що включаються до собівартості виготовлення продукції (в даному випадку соків торгової марки «Сандора»), є важливою ділянкою аналітичної діяльності в організації. Він націлений на виявлення комплексу внутрішньогосподарських резервів їх зниження, причин та факторів, що впливають на відхилення від базових значень. У ході аналізу важливо не тільки встановити величину відхилень, але і виявити міру відповідальності підрозділів за виникнення перевитрати. Все це сприяє підвищенню ефективності господарювання, досягнення більш високих темпів приросту прибутку та рентабельності.

Тому треба розробити певних заходів щодо зниження собівартості продукції, що описано в наступному розділі.

РОЗДІЛ 3. ТЕХНІКО – ЕКОНОМІЧНІ ЗАХОДИ СТОСОВНО ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

3.1 Шляхи зниження собівартості продукції

В сучасних ринкових умовах з поширеними кризовими явищами актуальною проблемою є задача прийняття рішень з підвищення рівня прибутковості підприємствами – суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. І тут, крім чинників збільшення обсягів виробництва продукції, просування її на незаповнені ринки висувається проблема зниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції.

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

- планування зниження собівартості товарної продукції;

- складання кошторису витрат на виробництво;

- складання планових калькуляцій окремих видів продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами виконують в такій послідовності: мета складання кошторису витрат на виробництво — встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році. Сюди входять всі затрати на виробництво товарної продукції, а також витрати, пов'язані із зміною залишків незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та інші.

Можна виокремити такі основні напрямки зниження собівартості продукції промислового підприємства:

1.Підвищення технічного рівня виробництва. Це може бути впровадження нової прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використання коштів і застосування нових видів сировини й матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів. [1].

Зниження собівартості може статися при створенні автоматизованих систем управління, використання ЕОМ, вдосконаленні і технологічної модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати й внаслідок комплексного використання сировини, застосування економічних замінників, повного використання відходів у виробництві. Великий резерв таїть у собі вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування, зменшення габаритних ж розмірів та ін.

2.Удосконалення організації виробництва та праці. Зниження
собівартості може статися у результаті:

- зміни у організації виробництва;

- розвитку спеціалізації виробництва;

- удосконалення управління виробництвом;

- поліпшення використання основних фондів;

- поліпшення матеріально-технічного постачання;

- скорочення транспортних витрат.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах, із массово-поточним виробництвом собівартість продукції значно нижча, ніж на підприємствах, які б виробляли цю продукцію у невеликих кількостях.

Зниження поточних витрат відбувається внаслідок вдосконалення обслуговування основного виробництва, наприклад, розвитку поточного виробництва, упорядкування подсобно-технологических робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю якості робіт та продукції. Значне зменшення витрат живої праці може статися при скороченні втрат робочого дня, зменшенні числа робочих, які виконують норми виробітку. Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління загалом. Вона виявляється у скороченні витрат управління й у економії заробітної плати нарахувань її у у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу [1].

При поліпшенні використання основних фондів зниження відбувається внаслідок підвищення надійності і довговічності устаткування; вдосконалення системи планово-попереджувального ремонту; централізації і впровадження індустріальних методів ремонту, забезпечення і експлуатації основних фондів.

Удосконалення матеріально-технічного постачання й порядку використання матеріальних ресурсів знаходить свій відбиток у зменшенні норм витрати сировини й матеріалів, зниженні їх собівартості рахунок зменшення заготівельно-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються від зменшення витрат за доставку сировини й матеріалів, транспортування готової продукції.

Певні резерви зниження собівартості закладено у усуненні чи скорочення витрат, які є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робочим за відступ від нормальні умови праці та понаднормові роботи, тощо).

Також важливо скорочувати цехові та загальнозаводські витрати. Вони полягають, передусім, у спрощенні й здешевленні апарату управління, в економії на управлінських витратах; скороченні витрат на зарплатню допоміжних і підсобних робочих.

4.Зміна асортименту готової продукції одна із важливих чинників, які впливають рівень витрат на виробництво. При різній рентабельності окремих виробів (стосовно собівартості) зрушення у складі продукції, пов'язані з удосконаленням її структури та підвищенням ефективності виробництва, можуть приводити і до зменшення і до підвищення витрат за виробництво.

5.Поліпшення використання природних ресурсів. Тут враховуються такі чинники:

- зміна складу і забезпечення якості сировини;

- зміна продуктивності родовищ, обсягів підготовчих робіт, за видобутку, способів видобутку природного сировини.

6.Галузеві й інші чинники. До таких факторів ставляться:

- введення і нових цехів;

- виробничих одиниць і виробництв;

- підготовка й освоєння виробництва, у діючих об'єднаннях і підприємствах.

3.2 Зменшення собівартості продукції за допомогою зниження матеріальних витрати

Як показав аналіз таблиці 2.1, основну частку в собівартості продукції на підприємстві «Сандора» становлять витрати на сировину та заробітну плату працівників. Виходячи з цього, можно стверджувати, що зменшення витрат на сировину призведе до вагомого зменшення собівартості продукції.

Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їх придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції.

Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторного використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій.

На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні – зменшуються.

Можна запропонувати такі заходи щодо зниження витрат на сровину і матеріали:

· забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства;

· перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту;

· при укладанні договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які за своїми розмірами та якістю точно відповідають плановій специфікації на матеріали,

· прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції.

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, упровадження технічно обґрунтованих норм матеріальних витрат.

Зниження витрат підприємства забезпечується і за рахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції та темпів зростання його продуктивності відносно темпів зростання середньої заробітної плати.

Значне зниження витрат можна досягти також в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом є розроблена в Японії і маюча широке застосування в усьому світі система організації виробництва “just in time“ (точно в строк). Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняється, тому що запасів на робочому місці немає.

Система “just in time “ сприяє зниженню витрат головним чином за рахунок того що:

1. Знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів як у споживача, так і у виробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.

2. Має місце забезпечення бездефектного виготовлення продукції постачальником. Підприємства в цих цілях повинні навчати всіх співробітників методам контролю якості, підвищувати відповідальність виробничих робітників за якість, використовувати автоматичні пристрої для контролю якості і т.д. В результаті знижуються витрати виробництва, що пов’язані з повторною обробкою бракованих виробів, споживанням сировини і заробітною платою.

Продуктивність праці дуже сильно впливає на собівартість продукції. У цьому необхідно враховувати, що зниження продукції багато чому визначається правильним співвідношенням темпів зростання продуктивності праці і зростання зарплати. Зростання продуктивності праці повинно випереджати зростання зарплати, забезпечуючи цим зниження вартості продукції.

Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує, перш за все, зростання продуктивності праці робітників, що забезпечує в певних умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, в яких умовах при зростанні продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення виробітку продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство отримує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється це тим, що у зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не призводить до зниження середньої заробітної плати робітників, так як наведені організаційно-технічні заходи дають можливість робітникам з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі зростанням середньої заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітку і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але із зростанням продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що призводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводських майже повністю) - умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель, зміст цехового і загальнозаводського апарату та інші витрати), які не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це означає, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси випливає, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості.

З ростом обсягу випуску продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості продукції, що випускається. Таким чином, чим більший обсяг виробництва, тим за інших рівних умов, більше сума одержуваної підприємством прибутку.

Отже, підсумовуючи все вище сказане, можна сказати, що найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії проявляється насамперед у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скорочення витрат з обслуговування виробництва і управління, у ліквідації втрат від браку й інших непродуктивних витрат

ВИСНОВКИ

Собівартість продукції перебуває у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відбиває більшу частину вартості продукції й залежить від зміни умов виробництва продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив проявляється залежно від змін у техніці, технології, організації виробництва, у структурі і якості продукції, величині витрат та її виробництво. Від правильності й своєчасності визначення фактичної собівартості продукції, що випускає підприємство, безпосередньо залежить своєчасність і ефективність управлінських рішень, правильність визначення пріоритетів подальшого розвитку виробництва. Від того, наскільки, правильно буде сформовано собівартість продукції (робіт, послуг) і визначено валовий і оподатковуваний прибуток, може залежати й фінансовий стан підприємства.

В роботі наведенно види собівартості продукції, чинники, що впливають на неї. На основі теоретичних питань було проведено аналіз зімни собіварстості продукції за період 2011-2013 рр. на прикладі ТОв «Сандора».

Проаналізувавши, які з витрат, що включає в себе собівартість продукції займають найбільшу частку було запропоновано основні шляхи щодо зниження собівартості продукції. Розроблено також низку методик управління собівартістю за рахунок аналізу, обліку і планування обсягів виробництва продукції, якості продукції, підвищення конкуренто-спроможності, раціонального використання матеріальних ресурсів, ефективного використання основних фондів.

Дата добавления: 2015-08-18