Та пізнавальна функції

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………..………….3

1. Музика як вид мистецтва, її виховна та пізнавальна функції…..7

Концепція музичного виховання Д.Б.Кабалевського…………...14

Система музичного навчання і виховання К.Орфа….…………..25

ВИСНОВКИ……………..…………………………………..………..35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………..38

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Музика є одним із наймогутніших засобів виховання, що надає естетичного забарвлення усьому духовному життю людини. Міркування стосовно сутності мистецтва та його ролі для формування особистості супроводжують історію людства з давніх часів. Перш за все мова йшла про виховання конкретної людини, про що свідчать трактати Стародавнього Китаю, відомості стосовно музичного виховання та освіти у Стародавньому Єгипті та Індії, а також системи естетичного виховання стародавньої Греції. Ушляхетнення душі та тіла, гармонія зовнішнього та внутрішнього (еллінський ідеал), вплив на етичну природу людини (Аристотель), розвиток почуття громадянства та соціальної спільності, виховання духу, інтелекту, емоцій - приклади того, що у всі часи визнавались, осмислювались та відкривались виховні можливості музики. Якщо змістовність духовної культури становлять естетичні, моральні та світоглядні цінності суспільства, то музика є інтонаційним спосо­бом вираження цих цінностей. «Піз­нання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музи­ки, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насо­лоду від неї, — зазначав В.О.Сухомлинський. — Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрас­на, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, мо­ральної культури» [15,21]. Ці слова видатного педагога-гуманіста конкрети­зують його думку про музичне виховання як виховання людини.

Актуальність дослідження історії музичного виховання в Україні зумовлена сучасними тенденціями, що спричинили якісно нові умови для відродження української культури, розбудови національної школи, вихован-ня свідомого патріотичного покоління. Вагомим джерелом збагачення освіти, зокрема її складової – виховання музичними взірцями, є дослідження творчої спадщини педагогів, які в різні історичні періоди нагромадили вагомий досвід навчання і виховання молоді.

На шляху реформування українського шкільництва зміст предмету «Музика» динамічно розгортається в умовах відродження Української держави на національних ідеях, зважаючи на специфіку національного й громадянського виховання. У теоретико-методологічних і методичних працях, а також типових програмах аргументовано виокремлюється роль музики та її змісту у вихованні, формування естетичних умінь та навичок рецепції музики, її активного й адекватного сприйняття.

Ступінь дослідженості. В ряді праць, статтях, бібліографічних словниках і енциклопедичних довідниках з питань розвитку музичного мистецтва в Україні‚ написаних такими авторами‚ як І.Бермес‚ С.Івасейко‚ П.Медведик‚ Я.Михальчишин‚ М.Пономаренко‚ С.Процик‚ Р.Сов’як‚ М.Черепанин‚ Ю.Ясиновський‚ знайшли часткове відображення і питання просвітньо-виховної діяльності композиторів. Проте наявні публікації належать до музикознавчої літератури. Їх автори, як правило, висвітлюють музичну працю митців. Саме тому деякі аспекти їх діяльності ще до кінця не вивчені: відсутній аналіз педагогічної праці, їх підручників і збірників з музично-естетичного виховання‚ не визначено їх місце в становленні і розвитку музичного виховання в Україні.

Окремо необхідно зупинитися і на дослідженнях І.Анісімової‚ О.Апрак-сіної‚ В.Бутенка‚ Т.Грищенко‚ Н.Добровольської‚ І.Зязюна‚ Л.Іванової‚ А.Калениченко‚ Л.Коваль‚ Л.Масол‚ Г.Падалки‚ О.Рудницької‚ С.Федотова‚ Л.Хлєбнікової‚ Ю.Юцевича та інших‚ в яких розкриті питання історичного розвитку музично-естетичного виховання в Україні. Високо оцінюючи названі роботи‚ відзначимо‚ що вони містять багатий фактичний матеріал‚ який дає комплексну оцінку стану музичного виховання в різних регіонах України.

Зважаючи на актуальність проблеми, була обрана тема курсового дослід-ження: “Історія розвитку системи музичного виховання у ХХ ст.”.

Об’єкт дослідження: процес розвитку системи музичного виховання.

Предмет дослідження: історія розвитку системи музичного виховання у ХХ ст.

Мета дослідження полягає у вивченні та теоретичному обґрунтуванні проблеми історії розвитку системи музичного виховання у ХХ ст.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

- аналіз різноманітної наукової літератури з проблеми дослідження;

- вивчення методичної документації;

- проаналізувати наукові підходи до проблеми розвитку системи музичного виховання;

- теоретично обґрунтувати проблему історії розвитку системи музич-ного виховання у ХХ ст.;

- підвести підсумки курсового дослідження.

Методи дослідження: конкретно-пошуковий – з метою системного аналізу зарубіжної й української історичної, науково-педагогічної, музикознавчої та методичної літератури; пошуково-бібліографічний – для вивчення архівних джерел, статистичних звітів шкільних установ; хронологічний – для визначення основних етапів розвитку музичного виховання; логіко-синтетичний на рівні порівняльного аналізу статутів шкільних інституцій, навчальних планів, програм, підручників, співаників, програм концертних виступів, репертуару шкільних музичних колективів, закладів із підготовки вчителів.

Практична спрямованість: робота може бути використана студентами вищих навчальних закладів, вчителями музичного мистецтва ЗНЗ, викладачами середніх та вищих навчальних закладів мистецького спрямування.

Структура дослідження.Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаних джерел включає 29 найменувань. Робота викладена на 40 сторінках друкованого тексту. 1. МУЗИКА ЯК ВИД МИСТЕЦТВА, ЇЇ ВИХОВНА

ТА ПІЗНАВАЛЬНА ФУНКЦІЇ

Проблема пізнавальної діяльності є однією з найважливіших у навчальному процесі. Її головна функція має гностичний характер, оскільки полягає в систематичному оволодінні знаннями, уміннями й навичками; під її впливом розвиваються процеси усвідомлення, мислення.

Сучасний погляд на пізнання в ході навчально-виховного процесу має певні особливості. Відповідно до особистісно зорієнтованого підходу в центрі освітнього процесу перебуває учень, його особистість і свідомість. Особистісно-зорієнтована модель навчання передбачає розвиток критичного мислення учнів, що потребує неодмінно діалогічної ситуації, вільної, творчої діяльності. Школа повинна вчити мислити – така суть стратегії, що домінує в дослідженнях вчених різних країн. Тільки людина, яка вільно, активно і критично мислить, може об’єктивно оцінити події, зробити правильні висновки, досягти успіхів у різноманітних сферах діяльності.

Музика серед інших видів мистецтва вирізняється абстрактністю свого змісту, що відкриває широкі можливості для різноманітної інтерпретації музичного образу. Ми дотримуємося думки ряду дослідників (Л.М.Ісьянова, О.П.Рудницька, І.П.Гринчук, М.О.Сова), що, сприймаючи той чи інший музичний твір, кожен реципієнт осмислює свої враження, почуття й переживання, викликані музикою, і відповідно до цього проникає в образний світ твору, пізнає його сутність. Зважаючи на розмаїття функцій музики, її вплив на особистість, важливим є питання оволодіння навичками розуміння, осягнення музики молоддю.

Аналіз літературних джерел з досліджуваної проблеми дав можливість визначити зміст поняття “музично-пізнавальна діяльність”. У моїй інтерпретації її слід розуміти як осягнення глибинної сутності музичного твору, вираженої в художній формі. Специфіка такої діяльності полягає в тому, що сприймання зовнішньої, об’єктивної звукової форми зумовлює в свідомості людини народження ідеальної сутності музики. Проте вміння слухати і розуміти музику не є вродженою рисою. Уміння пізнавати музичну дійсність розвивається в процесі спілкування з музичним твором, під час інтерпретації художнього образу. Значення музично-пізнавальної діяльності зростає ще й в зв’язку з тим, що сучасна педагогіка розглядає її як провідний вид діяльності, який органічно пов’язаний з усіма видами роботи на уроці музики в загальноосвітній школі.

Виявлена багатофункціональність музичного мистецтва та величезна роль музично-пізнавальної діяльності в музичному та всебічному розвитку особистості дають підстави для висновку про необхідність якомога раніше залучати дітей до пізнання музики. На мою думку, їхнє залучення до свідомої музично-пізнавальної діяльності слід починати в молодшому шкільному віці. У реалізації цього завдання важлива роль належить вчителю музики. Від нього значною мірою залежить рівень знань, умінь і навичок школярів, їхній загальний розвиток, ступінь готовності до самостійного життя в сучасних умовах.

Серед предметів естетичного циклу музика найбільше стимулює до творчої діяльності, сприяє формуванню пізнавальних та емоційно – мотиваційних функцій, розвитку творчого мислення, здібностей, комунікативності, а також позитивних якостей характеру: систематичності, працьовитості, наполегливості у досягненні мети. Музика є мовою серця, найніжніших почуттів, світу емоцій людини. Вона дає людині поштовх для внутрішнього переживання і уяви. Це внутрішнє відчуття та переживання викликає бажання передавати музику в дії, міміці, жестах, рухах, співі, грі, створювати нові художні образи.

Музика – могутнє джерело думки. Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини. Першоджерелом музики є не тільки навколишній світ, а й сама людина, її духовність, мислення і мова. Музичний образ по-новому розкриває перед людьми особливості предметів і явищ дійсності. Увага дитини немовби зосереджується на предметах і явищах, які в новому світлі відкрила перед нею музика, і її думка малює яскраву картину, а ця картина проситься в слово.

Дитина творить словом, черпаючи в навколишньому світі матеріал для нових уявлень і роздумів.

Тому музичне виховання є могутнім засобом, який сприяє всебічному і гармонійному розвитку особистості.

Споконвіку українці відзначалися своїми мистецькими здібностями, про що дуже влучно написав музикознавець М.Грінченко – автор однієї з перших книг з історії української музики: «Усім відомо, як багато обдарований самою природою український народ, скільки в ньому тонкого музичного почуття, здібності до співу, естетичного смаку, скільки в ньому любові, закохання в свою рідну пісню, найціннішу, найдорожчу перлину з його культурних багацтв» [7,4].Тому не випадково, з раннього віку у сім’ях заохочували дітей до співу, музики, танців.

Пізнання закономірностей музичного навчання і виховання є одним із найважливіших завдань музичної педагогіки. Знання цих закономірностей дає можливість зро­зуміти суть проблем, з якими стикається кожен учитель, відповісти на численні запитання, що постають перед ним у практичній діяльності. Вод­ночас їх незнання робить поверхневою, а відтак малоефективною музич­но-освітню діяльність учителя. Суть закономірності не розкривається безпосередньо, а виявляється шля­хом вивчення зв'язків між явищами і фактами. У цьому плані важливим є питання про те, як розрізнити зв'язки закономірні і випадкові, внутрішні і зовнішні, загальні і часткові, постійні і тимчасові, стійкі і нестійкі, суттєві і не суттєві, глибинні і поверхові, безпосередні й опосередковані тощо. Ви­значальним тут є поняття повторення, збереження і стійкості зв'язків.

Педагогічні закономірності відображають внутрішній суттєвий зв'язок явищ навчання і виховання, який зумовлює їх необхідний вияв і розвиток. Відтак закономірності музичного навчання і виховання відображають від­носно стійкі залежності між педагогічними впливами і результатами музи­чної діяльності учнів за певних умов, між процесами музичного навчання і учіння, між окремими компонентами навчального процесу і його метою, завданнями, змістом, методами тощо.

Розглянемо закономірності, які лежать в основі музично-освітнього про­цесу і визначають його успішність.

v Музика може виконати свою естетичну, пізнавальну і виховну роль тільки тоді, коли діти навчаться по-справжньому чути її і роздумувати над нею.

Ця закономірність сформульована Д.Кабалевським і націлює на ак­тивізацію духовного світу учнів, формування музичної культури, основою якої є вміння чути музику як змістовне мистецтво, що несе в собі почуття і думки, життєві образи й асоціації. Будь-яка форма спілкування з музикою має вчити дітей сприймати її, розвиваючи вміння вслухатися в музику, роздумувати про неї.

Через художній твір людина пізнає не тільки дійсність, а й себе у цій дійсності. Мета художника — не повідомляти якісь істини, не повчати, а встано­влювати з слухачами, глядачами, читачами уявне спілкування і тим самим прилучати їх до своїх цінностей. Тим самим мистецтво, зокрема музика, виступає способом цілісного виховання духовного світу особистості, а не лише художнього чи естетичного виховання, як це часто стверджується.

v Змістовність пізнання художнього світу твору залежить від духов­ного багатства особистості, її художнього досвіду.

Під час сприймання музики художній і життєвий досвід слухача “вклю­чається” в процес творення суб'єктивного музичного образу. Слухач ніби “пристосовує” художній зміст до свого духовного світу і водночас внутрі­шньо перебудовується згідно з логікою розвитку музичних образів. Відтак індивідуальність музичного сприймання — об'єктивна внутрі­шня необхід-ність, пов'язана з особистісним смислом. Тому забезпечення індивідуальності музичного сприймання є умовою його формування [8,112].

Процес осягнення змісту музики здійснюється в складній системі зов­нішніх орієнтирів і внутрішніх координат, заданих природою музичного мислення, культурно-історичним контекстом, жанрово-стилістичними характеристиками творів, естетичними інтересами і художнім досвідом слу­хача, комунікативною ситуацією тощо. На цьому процесі відбиваються не тільки емоційний стан слухача, його прагнення, але й глибинні потреби, духовний потенціал. Ці глибинні особливості й утворюють властивий осо­бистості стиль музичного сприймання.

v Якщо музичний твір не приносить учневі художньої насолоди, він не стане для нього художнім відкриттям, не виявить естетичного впли­ву на його духовний світ.

Здатність мистецтва збуджувати в людині художню насолоду є його найважливішою функцією. Прагнучи, наприклад, послухати той чи інший музичний твір, ми передусім розраховуємо дістати художню насолоду. По­треба особистості в музичних враженнях виражається насамперед саме у прагненні до художньої насолоди. Відтак художня насолода від сприйман­ня музики — це своєрідний індикатор спілкування школярів з музичним твором.

v Мета музичного виховання визначає зміст і методи музично-освіт­ньої роботи, які, в свою чергу, зумовлюють ступінь досягнення визна­ченої мети [8,114].

Мета є системотворним чинником процесу музичного виховання, вис­тупаючи як образ майбутніх досягнень і як прагнення до певного рівня музичного розвитку (образ-ціль і ціль-завдання). Сучасне визначення мети музичного виховання, обґрунтоване Д. Кабалевським, спрямовує вчителя на формування музичної культури учня як здатності сприймати і викону­вати музику як живе й образне мистецтво, нерозривно пов'язане з жит­тям. Така конкретизація мети виступає необхідним етапом на шляху її реалізації в навчальному процесі. Проблема полягає в тому, щоб загальна мета ставала особистими цілями учнів і вчителя у процесі їх взаємодії, мотивованого спілкування.

Зі сказаного випливає ще одна закономірність: мета музичного вихо­вання досягається тільки при цілеспрямованій взаємодії вчителя й учнів.

v Ефективність музичного навчання і виховання визначається відпо­відністю поставлених цілей художньо-естетичним потребам учнів. Учні сприймають у творі те, що хочуть і можуть почути. Вони віддають перевагу музиці, яка відповідає їхнім смакам, запитам та інтересам. Відтак тільки відповідність змісту музичного твору потребам особистості, тому, що її хвилює, може перетворити поверхові переживання у глибоко особи­сті, стати надбанням особистості.

Важливо не допускати виникнення суперечності між сподіваннями учня і тим, що він дістає на уроці. Ця суперечність виникає при ігноруванні вчителем природи дитячого сприймання, нав'язуванні учням власного ба­чення і розуміння музики, замість того, щоб стати на позицію школяра й осягати музику разом з ним.

Музичне сприймання ціннісне за своєю природою, що визначає ви­бірковість ставлення до певних музичних творів, залежність соціального існування музики як способу пізнання внутрішнього світу людини від її ціннісної орієнтації й світогляду.

Оцінки, які учні дають певному твору, залежать від рівня їх музичної культури. Скільки б правильних слів ми не говорили, скажімо щоб довести твердження: “Бетховен — це прекрасно! Це — геніальний компози­тор!” — цього може виявитися недостатньо для того, щоб викликати захо­плення учнів його музикою, відчуття насолоди від її переживання.

Розвиток музичного сприймання школярів забезпечується їх ак­тивним включенням до музично-творчої діяльності, яка відповідає поставленій меті. Чим активніша і різнобічніша діяльність учнів, тим глибше їхнє пізнання музики.

Уміння слухати і чути музику не є вродженою рисою. Пізнавально-творчі можливості учнів розвиваються в активній музичній діяльності, у цілеспрямованому аналізі музичних творів, бо тільки власна діяльність є запорукою глибоких переживань, естетичної насолоди, високих художніх смаків і переконань. У процес сприймання музики включається досвід без­посередніх переживань і роздумів учнів, який формується під впливом му­зичного мистецтва, а також художній досвід, пов'язаний з виконанням му­зики. Це дає можливість розглядати сприймання як основу засвоєння осо­бистістю втіленого в музиці досвіду естетичних ставлень до дійсності. Вона ніби "пристосовує" художній зміст до свого духовного світу і водночас вну­трішньо перебудовується згідно з логікою розвитку музичних образів. Від­так індивідуальність музичного сприймання — об'єктивна внутрішня необ­хідність, пов'язана з особистісним смислом. Тому забезпечення індивідуаль­ності музичного сприймання є умовою його формування і розвитку,

Дата добавления: 2015-08-18