Д. КАБАЛЕВСЬКОГО.

В ряду відомих вітчизняних музикантів-педагогів XX століття по праву стоїть ім'я композитора, просвітителя, вченого Дмитра Борисовича Кабалевського (1904-1987), який присвятив більшу частину свого творчого життя справі музичної освіти і виховання дітей та юнацтва.
Спираючись в педагогічній та просвітницькій роботі на досвід і ідеї своїх попередників і сучасників, Д.Б. Кабалевський на початку 70-х рр.. запропонував принципово нову художньо-педагогічну концепцію музичного виховання. У ній він вперше висунув в якості мети шкільного предмета «Музика» формування музичної культури школярів як невід’ємної частини їх загальної духовної культури, проголосив принципи викладання музики як живого образного мистецтва.
Впровадження в 70-80-х рр..ΧΧ ст. в практику роботи загальноосвітніх шкіл нової програми «Музика», розробленої на основі концепції Д.Б. Кабалевського, сприяло музичному і загальному розвитку дітей.

Музична культура особистості характеризується тим, якою мірою вона здатна засвоювати музичні цінності. На думку Д.Кабалевського, музичну культуру особистості визначають любов до музики і розуміння її в усьому багатстві форм і жанрів; особливе “відчуття музики”, що спонукає сприй-мати її емоційно, відрізняючи хорошу музику від поганої; уміння чути музику як змістовне мистецтво, що несе в собі почуття і думки людини, життєві образи й асоціації, здатність відчувати внутрішній зв'язок між характером музики і характером виконання тощо. Отже, під музичною культурою особистості розуміють її індивідуальний соціально-художній досвід у сфері музичного мистецтва, зміст естетичного, ціннісного, особистісного ставлення до музики.

На відміну від Е.Жак-Далькроза, К.Орфа і З.Кодая, Д.Кабалевський вважав, що в основі музичного виховання лежить активне сприймання музики. “Лише тоді музика може виконати свою естетичну, пізнавальну і виховну роль, коли діти навчаться по-справжньому чути її й роздумувати про неї, — підкреслював педагог. — Справжнє, відчуте і продумане сприймання музики — основа усіх форм прилучення до музики, тому що при цьому активізується внутрішній духовний світ учнів, їх почуття і думки. Поза сприйманням музика як мистецтво взагалі не існує” [3,21]. Процес розвитку емоційного, активного, осмисленого сприйняття музики дитиною є невід'ємною частиною становлення його музичної культури. Учні мають учитися сприймати музику в будь-якій формі спілкування з нею, під час співу, гри на музичних інструментах, у процесі власне слухання тощо.

Д.Кабалевський підкреслював важливість хорового співу для формування музичної культури школярів. Увесь процес навчання співу має сприяти активному, зацікавленому і творчому ставленню учнів до музики. Поступове набуття виконавської майстерності й збагачення загальної музичної культури дітей стають передумовами їх прагнення до досягнення, навіть при масовому музичному вихованні, рівня справжнього мистецтва. “Кожен клас — хор! — ось ідеал, до якого має спрямовуватися це прагнення”, — писав педагог.

При цьому для дітей не повинно існувати жодних правил і вправ, відокремлених від живої музики, що вимагають заучування і багаторазових повторень. Протягом усієї роботи має панувати захоплююче мистецтво [4,21].

Досягненню мети музичного виховання підпорядковане й вивчення музичної грамоти, яку Д.Кабалевський розуміє значно ширше — як музичну грамотність, тобто здатність сприймати музику як живе й образне мистецтво, народжене життям і нерозривно пов'язане з ним. Засвоєння нотної грамоти не є самоціллю і повністю підпорядковане виховним завданням.

Зміст програми побудовано Кабалевским в опорі на закономірності музики, на принцип тематизму, який композитор образно визначає як процес сходження до вершин музичного мистецтва.
Вперше в історії музичної освіти основу навчальних тем програми склали суто музичні та естетичні категорії мистецтва: інтонаційна природа музики, її мову і мова, жанри, форми, стиль, музичний образ і музична драматургія, перетворююча сила музики та ін У рамках програми вперше розкриті можливості інтеграції мистецтв. Взаємозв'язку між музикою, літературою, образотворчим мистецтвом, театром, кіно розглядаються в опорі на їх життєву основу.
Д.Б. Кабалевський у своїй концепції інтерпретував вже відомі методи і прийоми навчання, з точки зору їх адекватності природі музичного мистецтва: «подібності та відмінності», «забігання вперед і повернення до пройденого» (ретроспективи і перспективи), проблемності. Ці методи композитор розглядав як шлях пізнання дитиною музики.
Важливим аспектом концепції Д.Б. Кабалевського є постановка проблеми спільного творчості вчителя і учнів, успіх вирішення якої залежить від підготовленості до цієї роботи самого вчителя музики.
Наступною особливістю програми є її орієнтація на попередній життєвий і музичний досвід учнів, який, поступово збагачуючись, дає змогу накопичувати, розвивати і закріплювати набуті музичні враження. Відправ-ними точками виступають пісня, танець і марш — головні типи (жанри) музики, найбільш поширені, прості й доступні дітям. Як основа усієї музики взагалі, пісня, танець і марш дають змогу об'єднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями у школі, зробити процес навчання емоційно привабливим і захоплюючим. Вони стають надійними містками, якими учні не споглядальне і теоретично, а безпосередньо, через власне сприймання і виконання, можуть увійти до будь-якої царини музичного мистецтва.

Ідеї Д.Кабалевського відкрили реальний шлях до вирішення таких

основоположних проблем музичної педагогіки, як:

¨ виховання інтересу до музики, захоплення нею;

¨ визначення основи музичного виховання, його мети і завдань;

¨ досягнення цілісності уроку музики всупереч традиційному дробленню його на мало пов’язані між собою частини (спів, музична грамота, слухання музики тощо);

¨ подолання суперечностей між змістом і структурою навчання, розриву між декларацією високих ідей та конкретним змістом програми тощо.

Вони покладені в основу методичної системи, здатної практично забезпечити розкриття загальнолюдських цінностей у музиці й на цій основі сформувати духовну сферу особистості. А це якісно новий етап розробки проблем музично-творчого розвитку дітей. [4,28].

Як цілісна система, музично-педагогічна концепція Д.Кабалевського веде:

¨ від вузької мети (музичного розвитку — в старих програмах) — до мети у широкому культурному контексті: формування духовної культури;

¨ від музики як засобу навчання — до музики як джерела і предмета духовного спілкування;

¨ від викладання музики як шкільного предмета (науки) до викладання музики як мистецтва, як частини духовної культури людства;

¨ від змісту предмета “Музика” як суми знань, умінь і навичок — до змісту як живого художньо-педагогічного процесу, як художньо-педагогічного спілкування;

¨ від ототожнення процесу сприймання музики лише з одним видом діяльності (слухання) — до сприймання як основи музичного виховання;

¨ від вузько соціальних завдань, пов'язаних з формуванням навичок слухання музики, співу по нотах, хорових навичок — до завдань цілісно-особистісного розвитку людини;

¨ від загально дидактичних принципів, формально перенесених на урок музики — до принципів педагогіки мистецтва, зумовлених інтонацій-но-образною природою музики;

¨ від програми, в основі якої лежить репертуарний принцип — до програми, що проростає з музики і на музику опирається, органічно поєднує різноманітний матеріал і види діяльності;

¨ від стихійного накопичення музично-слухового досвіду — до цілеспрямованого формування цього досвіду як прообразу художньої культури.

Називаючи програму Д.Кабалевського новаторською, підкреслимо, що не всі її положення є новими. Зокрема, висунута Д.Кабалєвським ідея першооснови трьох сфер музики значно раніше знайшла своєрідне відображення у поглядах С.Людкевича, який виділяв пісню, танець і марш як фундамент складних форм вокальної та інструментальної музики. Однак саме Д.Кабалевському належить заслуга у педагогічному осмисленні й методичному втіленні цієї ідеї, що покладена в основу його концепції.

Концепція Д.Кабалевського увібрала в себе досягнення світової і вітчизняної педагогіки і вирізняється науковою обґрунтованістю, підпоряд-кованістю гуманістичним ідеалам, спрямованістю на формування музичної культури особистості засобами музики як невід’ємної частини її духовної культури. Основою музичного виховання є активне, зацікавлене музичне сприймання.

Отже, основна мета уроків - закласти в школярах основи музичної культури, як частина їхньої загальної духовної культури. Сутністю ж музичної культури, на думку Д.Б. Кабалевського, є здатність сприймати і усвідомлювати музику, як живе, образне мистецтво, народжене життям і нерозривно з життям пов'язане.
Ось чому принципово важливо, що в концепції Д.Б. Кабалевського формування музичної культури школярів визначається послідовним розвитком їх музичного сприйняття.
Для музично-педагогічної концепції Д.Б. Кабалевського принцип діяльності - один із найважливіших методологічних джерел. Завдання формування музичної культури дитини вирішується успішно там, де активними творцями в світі музики виступають самі школярі, а вчитель лише спрямовує їх активність. У концепції Д.Б. Кабалевського музична культура і музична діяльність утворюють процесуальне тотожність. Музична діяльність виступає як передумова, умова, процес, форма, підсумок прояви музичної культури школяра.
Осмислення проблеми музичної освіти у сучасній школі неможливе без звернення до історії педагогіки, історії музичної педагогіки як джерела досвіду музичного навчання і виховання людини. Аналіз історико-педагогіч-ної літератури, архівних джерел, періодичних видань з питань народної освіти дозволив виділити ідеї педагогів-музикантів, які є провідними, потребують подальшої розробки і упровадження у практичну діяльність сучасних початкових шкіл. Провідними ідеями педагогів-музикантів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. були: опора на народнопісенні традиції; звернення до виховних аспектів церковної музики, свого часу вилученої зі змісту шкільної освіти; активізація творчого потенціалу особистості; гуманізація освіти тощо.

Ідеї навчання співу, накопиченні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., частково були реалізовані у програмі навчання співу Д.Каба-левського. Видатний педагог Д.Кабалевський підкреслював: для того, щоб музика виконувала свою виховну роль, потрібно вже у ранньому віці навчити дитину сприймати і переживати життєвий зміст музики. Педагог розробив програму на нових принципах навчання. Передусім, це стосується конкретизації трьох основних сфер музики “трьох китів” – пісні, танцю і маршу, які є найпоширенішими жанрами музики. Завдяки знанням, які сформовані на основі трьох сфер музики, у школярів формується певне орієнтування у музиці. Д.Кабалевський зазначав: “Так, будучи не тільки трьома найпростішими і найдоступнішими для дітей жанрами музики, а й трьома корінними основами музики взагалі, пісня, танець, марш дають можливість об’єднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями у школі, забезпечити їхній тісний зв’язок з життям” [2,7].

На підставі творчого аналізу історико-педагогічного досвіду минулого Д.Кабалевський розробив принципи, методи і прийоми навчання співу, які розкрив у книзі “Про трьох китів та багато іншого”, а згодом вони були положені до основи програми музичних занять у загальноосвітній школі. Він прагнув реалізувати головний принцип – зв’язок музики (музичного виховання) з життям, також відтворити можливість міжпредметних зв’язків – зв’язок між уроками музики, літератури, образотворчого мистецтва, історії. “Музика виступає як могутній засіб не тільки пізнання, але й перетворює будь-який логічний факт у емоційно забарвлений” [2,16]. Принцип “подібності та відмінності”, за Д.Кабалевським, повинен бути виділений як найважливіший для розвитку не тільки музичної культури учнів, а й загального розвитку особистості.

Важливим моментом на уроці музики, на думку Д.Кабалевського, є евристична бесіда, яка спонукає учнів до самостійного аналізу, узагальнення музичного матеріалу, розвиває впевненість, захопленість молодших школярів музичними заняттями. Він прагнув на уроці музики створити емоційно творчу атмосферу: “… процес навчання буде процесом не тільки логічно зрозумілим, а й емоційно захоплюючим” [3,14]. З перших уроків музики молодші школярі повинні не тільки спостерігати й емоційно сприймати музику, а й розмірковувати про неї [3,15]. Таким чином Д.Кабалевський запровадив у практичну діяльність початкової школи рекомендації Д.Заріна і О.Маслова щодо емоційного настрою учнів, їх міркувань про музику та запропонував тематичне будування навчальної програми з музики. Для кожної чверті навчального року визначається тема, яка послідовно ускладнюється. Між 4 чвертями і між 8 роками навчання існує внутрішня послідовність. Усі другорядні теми підпорядковані основним темам і вивчаються у зв’язку з ними [3,19].

Виходячи з ідей О.Карасьова, С.Миропольського та інших методистів, про підбір музичних творів до уроків музики, Д.Кабалевський наголошував, що музичні твори повинні бути педагогічно доцільними, художніми та захоплювати дітей. Уроки музики, на думку Д.Кабалевського, повинні сприяти розвиткові музичних умінь, навичок, естетичного смаку, розширювати кругозір учнів, виховувати емоційно чутливу до музики людину [3,26-27]. На його думку, введення молодших школярів у світ елементів теорії музики слід починати з формування інтересу до музики та первісних навичок слухового сприйняття й виконання музики, накопичення власного слухового досвіду.

У другій половині ХІХ – початку ХХ ст. педагоги і вчителі практики наголошували на загальноосвітньому та виховному значенні уроків співу. Д.Кабалевський теж підкреслював важливість педагогічної формули “виховання – навчання”, де велика увага приділялася вихованню [1]. Педагог прагнув у музичному вихованні відійти від правил та вправ, які спираються на заучування, урок музики повинен бути захоплюючим мистецтвом: “Запам’ятовувати в мистецтві, зокрема в музиці, можна лише те, що емоційно відчуте учнями” [3, 27]. Емоційне, активне сприйняття музики – це основа залучення до музики, тому що в цей момент активізується внутрішній духовний світ учнів, їх почуття, думки. Необхідно постійно, на різних за формою музичних заняттях, вчити відчувати музику, удосконалювати вміння вслуховуватися і вдумуватися в неї [3,28]. Вміння відчувати музику та розмірковувати про музику необхідно виховувати в учнів з перших занять. Це вміння можна простежити під час хорового співу: учень повинен чути себе, товаришів по хору і супровід, крім того, відчувати стиль композитора і розуміти особливості виконання певного твору [3, 29].

Методом впливу на особистість за концепцією музичного виховання Д.Б.Кабалевського є система педагогічних прийомів, які дозволяють розв’язання тих чи інших завдань. Методом навчання називають систему навчальних та виховних засобів, які характеризують спільну діяльність учителя й учня.

Учитель переконує дітей у важливості й доцільності рішення конкретного завдання, навчає учня дізнаватися про певну сукупність знань, необхідних для задоволення своєї мети.

На всіх етапах, на думку композитора, корисно підтримувати мотивацію, моніторинг та оцінки, дії та результати. Залежно від цього, орієнтація на педагогічний вплив, переконання служать як доказ цієї пропозиції. Важливу роль у переконливості служать такі методи: бесіди, лекції, дискусії [1,34].

Для функціонування педагогічного процесу необхідні такі методи виховання й навчання:

¨ переконання;

¨ вправа;

¨ словесний метод;

¨ слуховий;

¨ метод стимулювання;

¨ метод узагальнення;

¨ метод емоційного впливу;

¨ метод аналізу;

¨ метод порівняння;

¨ забігання наперед та “повернення”;

¨ контроль та оцінка.

Усі методи знаходяться в тісному взаємозв’язку. Розглянемо названі вище методи впливу на особистість.

Словесний метод – практично щоденна форма спілкування з учнями у вигляді бесіди, співбесіди, повідомлення, розповіді вчителя. Це найчастіше застосовується в навчанні гри на музичних інструментах, під час ігор, музично-ритмічних рухів, вивчення пісень, танців тощо.

Слуховий метод – показ дидактичного матеріалу, демонстрація діафіль-мів, відео- та звукозаписів, ілюстрування музичних творів, фрагментів. Важливим у роботі вчителя є поєднання словесних методів зі слуховими при формуванні конкретних умінь і навичок.

Метод стимулювання – загострення уваги учнів, щоб зацікавити їх композитором, виконавцем, характером твору тощо. Зацікавлюючи їх музикою, учитель використовує ситуацію успіху. Стимулюючи зацікавлення учнів, дуже корисно створювати ігрові ситуації, які сприяють розрядці, знімають напругу, нервову перевтому.

Метод узагальнення - визначення ідеї, образного змісту, форми, частин музичного твору, виразних засобів, використаних композитором тощо. Цей метод є провідним у музичному вихованні й зумовлений тематичною організацією навчання. Він передбачає різні види й форми навчання, у яких провідну роль відіграють принципи послідовного нарощування програмного матеріалу. Важливими є так звані спіральні узагальнення: чим вищий виток, то більше знань і досвіду. Кожен новий висновок повинен спиратись на попередній досвід, який дає можливість привести до узагальнення накопичення вражень.

Метод емоційного впливу - посилення показу й розповіді про твір словом, мімікою, жестом. Слід пам’ятати, що сильний емоційний вплив на учнів можна справити лише за обставин довіри й взаєморозуміння. Цьому сприяє зацікавлення школярів історією музики, ставлення до неї видатних людей. Можна скористатися фактом виконання музичного твору, цікавою розповіддю про його образний зміст, окремі риси виразних засобів, здивуван-ня їх новими фактами з життя композитора тощо.

Метод аналізу передбачає розбір музики, її характеру. Він корисний при визначенні різних жанрів, зміни темпу, метроритму, зіставленні інтерпретації різних творів, манера виконання тощо.

Метод порівняння метро ритму вірша й мелодії викликає творчий пошук. Репродуктивна функція методу допомагає учням засвоїти матеріал програми, відкрити нове і здобути основи загальних знань.

Метод “забігання наперед” та “повернення” до вже пройденого матеріалу. Цей метод у педагогіці називають ще методом перспективи та ретроспективи. Перспектива пов’язана із завданням передбачення, а ретроспектива - умінням бачити минуле, що раніше зустрічалося, в нових умовах уміти використовувати та оцінювати.

Дедуктивний метод (від лат. de ductio – виведення) – спрямування мислення, при якому пізнання на підставі загальних закономірностей рухається від загального до власного [3,49].

Два останні методи найчастіше використовуються при аналізі.

Таким чином, вибір учителем певного методу залежить від музичного твору, особливостей музичної діяльності, можливостей конкретної дитини чи групи учнів.

Дата добавления: 2015-08-18