Правові засади захисту від недобросовісної конкуренції

1. Поняття недобросовісної конкуренції

2. Основні форми недобросовісної конкуренції

2.1.Неправомірним використанням ділової репутації суб’єкта господарювання

2.2. Створенням перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягненням неправомірних переваг у конкуренції

2.3. Неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці

3. Система захисту від недобросовісної конкуренції.

4.Особливості припинення недобросовісної конкуренції у зовнішньоекономічній діяльності

Ключові слова: недобросовісна конкуренція, звичай, неправомірне використання ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця); створення перешкод суб’єктам господарювання; змішування знак для товарів і послуг; дискредитація суб’єкта господарювання; ділова репутація; неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; комерційна темниця.

1. Поняття недобросовісної конкуренції Одним із пріоритетних напрямів створення ефективного конкурентного середовища в національній економіці держави є боротьба з недобросовісною конкуренцією.

Законодавство про запобігання недобросовісній конкуренції є частиною конкурентної політики. Воно захищає товарні ринки та гарантує споживачам можливість вибору продавця. За умов, коли продавці застосовують елементи недобросовісної конкуренції, що дозволяє їм посісти привабливіше місце на ринку, істотно зменшується конкуренція. При цьому має місце значна ймовірність підвищення цін і зниження якості.

Вперше поняття “недобросовісна конкуренція” виникло у Франції в середині XIХ ст. Його почали використовувати суди з метою захисту інтересів підприємців, що зазнавали збитків від нелояльних дій їх нерозбірливих у засобах колег, частіше за все стосовно об’єктів промислової власності. Хоча в той час не існувало заборони на нечесну ділову практику, французькі суди, виходячи з міркувань стосовно неприпустимості порушення правил професійної етики та “чесних” або “добрих” звичаїв підприємницької діяльності, створили ефективну та всеохоплюючу систему захисту від недобросовісної конкуренції на основі загального положення ст. 1382 Цивільного кодексу Франції, яке передбачало обов’язкове відшкодування шкоди у випадку здійснення протиправних дій.

Недобросовісною конкуренцією у Франції визнають незаконне використання ділової репутації, використання незаконних комерційних заходів, дискредитацію підприємства-конкурента.

Перший закон у сфері недопущення недобросовісної конкуренції у Німеччині був прийнятий на вимоги промислових та торгових кіл 27 травня 1896 р., проте він був досить недосконалий: в ньому була відсутня заборона недобросовісної конкуренції (під дію закону підпадало обмежене коло дій – оманлива реклама, дискредитація, неправомірне використання чужих секретів та фірмових найменувань).

Закон “Проти недобросовісної конкуренції”, прийнятий, став фундаментом правової охорони проти недобросовісної конкуренції. 07 липня 1909 р. в Німеччині Цей Закон зі змінами та доповненнями (в редакції 1986 р.) діє й сьогодні. в трьох основних напрямках: 1) захист одних конкурентів від інших конкурентів; 2) захист дилерів та постачальників від недобросовісної поведінки виробників; 3) захист громадськості, тобто споживачів, від аморальної, оманливої, нав’язувальної торговельної практики та методів реклами.

Значний вплив на формування системи захисту від недобросовісної конкуренції в національних законодавствах окремих країн справила міжнародно-правова регламентація захисту від недобросовісної конкуренції.

Ще у 1900 р. на Брюссельській дипломатичній конференції з перегляду Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р. текст конвенції був доповнений ст. 10 bis, яка зобов’язувала країни–учасниці Конвенції забезпечити ефективний захист від недобросовісної конкуренції. Пізніше текст конвенції неодноразово переглядався і сьогодні ст. 10 bis діє в наступній редакції: “Країни Союзу зобов’язані забезпечити громадянам країн–учасниць Союзу ефективний захист від недобросовісної конкуренції”.

Актом недобросовісної конкуренції визнається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торгових справах. Зокрема, підлягають забороні: всі дії, які можуть призвести до змішування відносно підприємства, продуктів або промислової чи торгової діяльності конкурента; оманливі твердження при здійсненні комерційної діяльності, які можуть дискредитувати підприємство, продукти або промислову чи торгову діяльність конкурента; вказівки або твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності можуть ввести громадськість в оману відносно характеру, способу виготовлення, якості, придатності або кількості товарів.

Крім того, ст. 10-ter Паризької конвенції покладає на країни-учасниці обов’язок забезпечити засоби, які би дозволили підприємцям із метою захисту комерційних інтересів діяти через суд або через адміністративні органи. Підкреслимо, що конвенція не зобов’язує країни-учасниці приймати спеціальні закони з цього питання. Це – право кожної країни, але в усіх випадках засоби захисту повинні бути законними та ефективними.

Україна приєдналася до Паризької конвенції про охорону промислової власності 25 грудня 1991 р. Країни–члени Паризького союзу зобов’язані забезпечувати ефективний захист від недобросовісної конкуренції. Проте досвід показує, що такі дії досить важко вирізнити, тобто довести, де підприємець ще діє у межах дозволених правил конкуренції, а де він вийшов за рамки цих правил. Тому розслідування проблем недобросовісної конкуренції – одне з найскладніших в антимонопольній діяльності.

Верховна Рада України прийняла Закон “Про захист від недобросовісної конкуренції”, 07 червня 96 р. в якому дається загальне визначення поняття «недобросовісна конкуренція», а також перелік дій, що визнаються недобросовісною конкуренцією. Відповідно до ст. 1 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції” недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Зокрема, недобросовісною конкуренцією визнаються: неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта (підприємця), створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції; неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Особливістю Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” є те, що його метою є захист як суб’єктів господарювання, так і споживачів від недобросовісної конкуренції.

Суб’єкти господарювання у своїй діяльності використовують добросовісні або недобросовісні способи збільшення своєї частки на ринку. Добросовісні способи включають: досягнення кращого співвідношення ціни і якості; надання додаткових послуг, знижки постійним покупцям; повідомлення справжніх відомостей про товар; використання внутрішнього ресурсу підприємств (фірм), власної позитивної репутації. До недобросовісних способів належать: неправомірне використання позитивних результатів діяльності інших підприємств (фірм); завдання навмисної шкоди діловій репутації конкурентів; вплив на споживчий попит шляхом розповсюдження неправдивих відомостей та ін.

Слід мати на увазі, що визначення поняття "недобросовісна конкуренція" за допомогою звернення до правил, торгових та інших чесних звичаїв у підприємництві створює можливість суб'єктивного тлумачення зазначених норм. У чинному законодавстві немає визначення таких понять, як "торгові та інші чесні звичаї у підприємницькій діяльності". Проте в діловій та судовій практиці є прагнення до встановлення чіткого змісту таких дій та правових норм. Щоб звинувачення не мало суб'єктивного змісту, а компетентні органи мали можливість оголошувати неприпустимими певні дії, які з об'єктивних причин не відповідають духу чесної виваженої конкуренції, зміст недобросовісних дій повинен бути закріплений у правових нормах.

Термін " чесні звичаї " відображає моральні, соціальні та економічні традиції, які існують у конкретному суспільстві, тому тлумачення цього терміна може бути різним у різних країнах. Наприклад, при прийнятті рішень щодо “чесності” звичаїв у справах про недобросовісну конкуренцію німецькі судді посилаються на “позицію гіпотетичного доброго та законослухняного споживача або конкурента, який оцінює вплив певної дії на оточуючих.” У Франції судді при визначенні певної дії як недобросовісної конкуренції керуються “думкою професіоналів”, тобто конкурентів відповідного порушника та представників торгово-промислових палат.

Відповідно до ст. 7 Цивільного кодексу України звичаєм визнається правило поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Також звичай може бути зафіксований у відповідному документі. У Цивільному кодексі регламентовано і те, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту, але знову ж таки, не регламентовано поняття звичаю ділового обороту.

Суб'єкти господарювання (підприємці) при сприянні Торгово-промислової палати України та інших заінтересованих організацій розробляють правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер підприємницької діяльності, а також для певних галузей економіки. Розроблені суб'єктами господарювання правила професійної етики у конкуренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України. Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватись при укладанні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.

Дуже важливим є те положення, що звичай, який суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Можна вважати, що будь-яка поведінка, яка суперечить правилам, торговельним та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, може кваліфікуватися як недобросовісна конкуренція.

Наслідками недобросовісної конкуренції є: формування у споживачів помилкового, викривленого сприйняття товару; невиправдані економічні збитки конкурентів; неправомірне використання позитивних результатів діяльності іншої особи, поліпшення конкурентної ситуації для себе; зниження передбачуваності ринку та ін.

Закон “Про захист від недобросовісної конкуренції” наводить перелік дій, які характеризують недобросовісну конкуренцію, проте він не є вичерпним.

Таким чином, для кваліфікації певної поведінки суб’єктів господарювання як недобросовісної конкуренції варто довести, що суб’єкти господарювання:

- виробляють однакові або схожі товари (роботи, послуги),

- діють на одному ринку,

- між ними існує конкурентна ситуація.

Крім того, один з них має певні здобутки (пріоритети (знаки для товарів та послуг, фірмові найменування, товари, роботи, послуги, ділову репутацію)) використання яких надає йому переваги у конкурентній боротьбі завдяки власним зусиллям. Інший суб’єкт господарювання використовує або намагається використати здобутки найбільш успішного суб’єкта господарювання у власних цілях порушуючи, як правило, його виключні права або експлотуючи його репутацію з метою отримання додаткового незаконного доходу, соціально-економічного зиску. За умови, що така поведінка порушника суперечить правилам здійснення підприємницької діяльності.

Дата добавления: 2015-08-18