|
Читайте также: |
Види інформації зумовлюють її зовнішню характеристику як об’єкта цивільних прав. У суспільстві циркулюють економічна, правова, політична, побутова та інші види соціальної інформації. Виділяють також науково-технічну, культурну, економічну, правову інформацію тощо. Так, велику роль у суспільстві відіграє науково-технічна інформація, яка є відображенням наших уявлень про об’єктивну існуючу дійсність і процеси, що відбуваються внаслідок взаємодії людини й природи. Науково-технічна інформація переживає етапи швидкого розвитку, який збігається за часом з етапами революційних змін в науці й техніці вона є складовою наукового потенціалу держави. Саме науково-технічна інформація є основною у забезпеченні складових творчого розвитку вчених, винахідників, конструкторів тощо, а також підставою для прийняття управлінських рішень. На сучасному етапі розвитку виробництва і загострення конкуренції, вона більш за всіх користується попитом, та виступає об’єктом товарних відносин. Велике значення науково-технічної інформації підтверджує і той факт, що в законодавстві України існує низка нормативно-правових актів пов’язаних з правовим регулюванням даної інформації.
Науково-технічна інформація пов’язана з такими видами: економічна, наукова та технічна. Наукова інформація – отримана в процесі пізнання об’єктивної дійсності, яка адекватно відображає явища і закони природи, суспільства й мислення та використовується в практиці. Така інформація утворюється в результаті діяльності окремих вчених і фахівців або їх колективів та фіксується в системі точних понять, суджень, розумових висновків, теорій, гіпотез, є атрибутом тільки науки, науково-дослідної діяльності, її добуто в процесі пізнання навколишнього світу, вона відображає його закономірності.
Технічна інформація є результатом творчої переробки наукової інформації, продуктом діяльності технологів, конструкторів, що впроваджують досягнення науки у виробництво. До неї відносяться також передовий виробничий досвід, втіленням якого є праця раціоналізаторів. Технічна інформація узагальнює різні правила, методи та норми для вирішення дуже конкретних виробничих завдань (інформація, яка міститься в промислових каталогах, технічних інструкціях, правилах експлуатації машин). В Законі України “Про науково-технічну інформацію” від 25.06.1993 року в ст.1 дано визначення науково-технічної інформації як документованої або публічно оголошені відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності. Основними ознаками НТІ є: невідривність від фізичного носія; цінність; суспільна природа (джерелом інформації є пізнавальна діяльність людини та суспільства); семантичний характер; незалежність від мови і носія; дискретність; кумулятивність (пов’язана з однією з основних закономірностей розвитку науки – її наступністю та інтернаціональним характером); незалежність від творців; старіння (основною причиною старіння інформації є не сам час, а поява нової інформації, з надходженням якої колишня інформація виявляється невірною).
В чинному Законі України “Про інформацію” вказуються такі види інформації як статистична, масова, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедічного характеру; соціологічна інформація. Під статистичною інформацією розуміється офіційна документована державна інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України. Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових закладів та інших заінтересованих організацій до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, встановлених Законом України “Про інформацію”. Статистична інформація створюється органами держави, юридичними та фізичними особами. При створенні банків даних статистичної інформації виникають відносини між суб’єктами, які її представляють, та суб’єктами, які її отримують.
Масова інформація – це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Масова інформація містить відомості про соціальну дійсність, відображає точки зору, погляди індивідів, груп на ті чи інші події, сприяє формуванню суспільної думки. Це відкрита інформація, однак тут виникають відношення з приводу обов’язків журналістів та редакцій за підготовку і розповсюдження достовірної і повної інформації та їх відповідальність за недостовірну та помилкову інформацію.
Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування.
Правова інформація представляє собою сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Така інформація відіграє важливу ролі в справі формування правової держави, сприяє забезпеченню соціальної справедливості, політичних і громадських свобод.
Інформація про особу як зазначено у ст.23 Закону України “Про інформацію” сформульовано її поняття – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім’я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень. Різновидом таємниці про особу може бути генетична таємниця – відомості про генетичний аппарат людини, начвність генетичних захворювань, аномалій чи мутацій, інформацію про генетичне походження (генетичну спорідненість) та предрасположеність людини.
Інформація може поділятись й за режимом доступу до неї на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Закон розуміє під конфіденційною інформацією відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Переважно вказана інформація є закритою для цивільних відносин і власне не є об’єктом цивільних правовідносин, виключення складають делікти. В першу чергу це стосується державної, лікарської, банківської таємниці. Ми вважаємо, що тільки комерційна таємниця здатна бути залучена до цивільного обігу.
До інформації з обмеженим доступом відноситься:
- комерційна таємниця - інформація яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці (ст..505 ЦКУ).Право на комерційну інформацію належить до виключних прав, які можуть бути предметом договору комерційної концесії. Елементи ліцензійного договору можуть бути включені також в інші цивільно-правові договори (договори, на виконання науково-дослідницьких робіт, договір підряду тощо). В усіх договорах, які передбачають передачу в користування відомостей, що становлять комерційну таємницю, на користувача може бути покладений обов'язок не повідомляти таких відомостей іншим особам без згоди того, хто надав інформацію. Наприклад, щодо виконання договору підряду така умова передбачена у ст.862 ЦК України.
Службова таємниця — це узагальнений перелік відомостей, доступ до яких обмежений колом виконавців певних службових обов'язків, яким розголошення цих відомостей заборонено. Збереження таємниці службової інформації не зумовлене її комерційною цінністю (хоча сама ця інформація може мати комерційний характер). Заборона на розголошення ґрунтується на нормах законодавства, що регламентує окремі сфери діяльності.
- професійна таємниця - матеріали, документи, інші відомості, якими користуються в процесі і в зв’язку з виконанням своїх посадових обов’язків посадові особи державних органі, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, і особи які залучаються до здійснення цих функцій, які забороняється розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття рішення відповіднимо уповноваженим державним органом (п.11 ст.1 ЗУ “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”). Таким чином професійна таємниця як відомості про особу, комерційну, професійну тощо діяльність клієнтів, отримані установами, їх службовцями та окремими фахівцями у процесі професійної діяльності, які не підлягають розголошенню, крім випадків, прямо передбачених законом. Зокрема, зобов'язані зберігати в таємниці отримані від клієнтів відомості банківські службовці, працівники організацій зв'язку, податківці, лікарі, страхові агенти тощо.
Близьким до поняття "таємниця" є поняття "конфіденційна інформація": тобто, такі відомості, якими володіють, користуються або розпоряджаються окремі фізичні або юридичні особи, які можуть поширювати ці відомості на свій розсуд і на встановлених ними умовах. Умовою надання захисту такій інформації є застосування тими, хто користується нею, необхідних заходів для забезпечення її конфіденційності. За умови дотримання визначених вимог під поняття конфіденційної інформації можуть підпадати будь-які знання, досвід, навички спеціалістів тощо, які використовуються у різних сферах людської діяльності: виробництво, торгівля, управлінські послуги, тощо. Той, хто користується правом на таку інформацію, на свій розсуд визначає конфіденційність відомостей, що її складають. Із цього загального правила законом можуть бути встановлені винятки. Наприклад, може бути передбачений перелік відомостей, які не можуть вважатися конфіденційною інформацією, або передбачені випадки, коли порядок користування конфіденційною інформацією визначає не той, хто нею користується, а безпосередньо норма закону;
- банківська таємниця – інформація про діяльність та фінансове становище клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта і взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може спричинити матеріалну чи моральну шкоду клієнту (ст.. 60 ЗУ “Про банки і банківську діяльність”;
- інша таємниця, зокрема про особисте життя фізичної особи.
До інформації відносять й “ноу-хау”. У визначенні Міжнародної торговельної палати 1957 року “ноу-хау” - сукупність відомостей, професійних знань і досвіду, що використовуються в процесі виготовлення та технічного здійснення виробництва будь-якого продукту “Ноу-хау” складається з технічної, комерційної, адміністративної та іншої інформації, яка не охороняється патентами, яка використовується при експлуатації якого-небудь підприємства або здійсненні якої-небудь інформаційної діяльності, до якої немає легкого доступу (відносний секрет) і яка може бути передана за договором. Відповідно до Регламенту Комісії ЄС стосовно договорів на передачу “ноу-хау” 1989 р., “ноу-хау” означає масив технічної інформації, яка є секретною, суттєвою та визначається у будь-якій відповідній формі. В ст.1 ЗУ “Про інвестиційну діяльність” “ноу-хау” визначена як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих. У п.2.5. Інструкції Міністерства статистики України за №168 від 6.06.1996 року “ноу-хау” визначається як конфіденційна інформація технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, яка є власністю продавця та не є доступною будь – якій особі при використанні патенту або в результаті простого виявлення.
Не менш важливим є комерційна ф інформація, потреба у якій зростає. У ст. 507 ЦКУ комерційна таємниця визначена як інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
У проекті Закону “Про комерційну таємницю”, що поданий на розгляд Верховної Ради України, комерційна таємниця визначається як “науково-технічна, комерційна, організаційна або інша інформація, що використовується в підприємницькій діяльності і яка: 1) має реальну чи потенційну економічну цінність через те, що вона не є загальновідомою і не може бути отримана законним способом особами, які могли б одержати економічний зиск від її розголошення або використання; 2) є предметом правових, організаційних, технічних та інших засобів охорони інформації (режим комерційної таємниці).
Досить важливо провести розмежування комерційної таємниці з іншими видами інформації, які відносяться до певного роду “таємниць”. Якщо проаналізувати законодавство України, то ми зможемо виділити декілька видів таємниць: банківська таємниця, державна таємниця, лікарська таємниця, службова таємниця, адвокатська таємниця, професійна таємниця, таємниця сповіді.
3. Реклама як об’єкт цивільного права (Шишка О.Р.)
До інформаційних об’єктів цивільного права відноситься і реклама, яка переживає своєрідний ренесанс. З моменту введення реклами в обіг вона впливає на інші правовідносини, формує можливу споживацьку культуру і тим самим стала об’єктом цивільного та зокрема господарського права. Тому виникає питання про встановлення сутності реклами як об’єкта цивільних правовідносин, особливості прояву її товарних властивостей.
Загальновідомо, що об’єктом цивільних правовідносин є все те з приводу чого ці відносини виникають. Традиційно у науці цивільного права здебільшого об’єктами цивільного права визначалися речі, результати творчої діяльності, дії, особисті немайнові права (блага). В останній час під об’єктом цивільного права розуміють і права, особливо у тому разі коли вони є природними. Виникає питання: чи відповідає реклама хоча б одному із цих традиційних об’єктів цивільного права? Реклама не може бути віднесена до речей. Інша справа, що вона може бути матеріалізована у речі – рекламні щити, вивіски, оригінальні рекламні конструкції, рекламні листівки, плакати та інше. Це і не дії, і не завжди результати творчої діяльності. Тим більше при визначенні сутності реклами треба розрізняти рекламу як інформацію, та носії реклами.
Інформація по своїй суті є нематеріальною, тому якщо реклама виступає як інформація, тобто, сукупність певних відомостей та даних про осіб та продукцію, що мали або мають місце у суспільстві, держави та навколишнього середовища.Отжеінформація відноситься до нематеріальних благ, а її носії (рекламні щити, рекламні матеріали) до речей.
Зазначене зумовлено тим, що у ст. 177 та 200 ЦК України вперше серед загальних об’єктів цивільного права вказана інститут інформація, а ч.2 ст. 641 ЦК України вказує на інститут реклами як публічну оферту. В першому разі встановлюється правовий статус реклами – інформація як об’єкт цивільних правовідносин, а у другому – її значення в організації договірних зв’язків – запрошення робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Цим підкреслюється організуюча роль реклами у виборі найбільш доцільних варіантів споживання.
Яка б не була інформація вона повинна передусім мати такі властивості: повинна зменшувати невизначеність, передавати заздалегідь невідомі відомості, відбивати факти чи події в часі, показувати розмаїття системи перед суб’єктом отримання інформації. Необхідно відзначити, що інформація існує тільки там, де є потреба в цій інформації, тому будь-яка інформація завжди спрямована на задоволення потреб у цій інформації. Реклама і є тією інформацією для споживача.
Легальне визначення реклами і її ознак дано в статтях 1 та 9 ЗУ “Про рекламу”, де законодавець відносить до реклами спеціальну інформацію про особу чи продукцію, розповсюджувану в будь-якій формі і будь-якому способі з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку. Отже, реклама – інформація. Самим цікавим критерієм реклами (до речі, не розкритим у законодавстві) є “спеціальне” призначення розповсюджуваної рекламної інформації. Словники пояснюють значення прикметника “спеціальний” у такий спосіб: особливий, винятково для чогось призначений. Погодимося, що, у принципі, будь-яка інформація для чогось таки призначена. Тому, якщо вживання в Законі прикметника “спеціальна” стосовно до інформації не є випадковим, напрошується висновок, що рекламою є не будь-яка, а тільки якась особлива інформація про особу чи товар (роботу, послугу).
Якщо розглядати рекламу з позицій ст. 1 Закону України “Про рекламу”, то реклама розглядається як вид інформації, що має певні властивості. Вона:
- розроблюється, замовляється і поширюється рекламодавцем з метою одержання прибутку (прямо чи опосередковано);
- цілеспрямовано звертає увагу читачів, телеглядачів (споживачів) на конкретну марку (модель, артикул) чи продукції на її виробника з метою формування інтересу і сприяння реалізації;
- містить вихідні дані (реквізити) фірми, що чи робить поширює цю продукцію. Під реквізитами фірми розуміються її контактний телефон, чи адреса номер розрахункового рахунка (п. 7 ст. 26 ЗУ “Про друковані засоби масової інформації (друку) в Україні”). Досить вказівки в інформаційному матеріалі хоча б одного з цих реквізитів, щоб вважати його рекламним;
- допущена у цивільний оборот і є об’єктом цивільних правовідносин, зокрема предметом цивільних договорів;
- вона як об’єкт цивільного права формалізована і отримала свої юридичні ознаки;
- має споживчу вартість і здатна задовольняти матеріальні і духовні потреби.
Якщо інформація відповідає усім вищевказаним ознакам, то її необхідно розміщати під рубриками “Реклама” чи “На правах реклами” (ч.3 ст. 9 ЗУ „Про рекламу”). Не підпадає під ознаки реклами розміщення інформації, що відповідає тільки деяким з вищевказаних ознак. Звідси й ми приєднуємося до тих учених що визнають інформацію об’єктом цивільного права і цивільних правовідносин й вимоги до неї, що встановленні законодавством України “Про інформацію”. Відповідно до ЗУ “Про інформацією” інформація повинна відповідати вимогам достовірності, повноти, точності, надійності, своєчасності, придатності. Ці вимоги повинні стосуватися й реклами. Для реклами як об’єкта правовідносин характерними є наступні риси: визначеність мети, наявність споживача інформації, її об’єктивна цінність, загальнодоступність або вибіркова доступність, незалежність від форми подання.
Разом з тим ЗУ “Про рекламу” щодо реклами встановленні спеціальні вимоги. До них відносяться: законність, тобто реклама не повинна порушувати мету, предмет форму щодо діючого законодавства; точність і вірогідність реклами припускає собою відображення дійсності перед «аудиторією»; використання державної й іншої мов відповідно до законодавства України, використання форм і засобів, що не наносять споживачу реклами моральної, фізичної чи психічної шкоди.
Здебільшого реклама як об’єкт цивільного права проявляється у підприємництві і спрямована на сприяння комерційного успіху товару шляхом доведення її до відома споживача. Така інформація надає можливість збільшити отримуваний від реалізації товару прибуток. Тому, як свідчить практика, реклама не завжди об’єктивно відображає реальний стан товару. Наприклад, споживчі властивості тютюнових виробів, подаються із застереженням про його шкідливі для здоров’я властивості. Чинне законодавство може встановлювати обмеження щодо реклами певних товарів або особливі правила її подачі: із застереженням, по формі, лише у певний час.
4. Види реклами [325](Шишка О.Р.)
Реклама як різновид інформації у свою чергу має ряд різновидів. Класифікація реклами як об’єкта цивільних правовідносин у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація реклами досить часто основана на різних критеріях об’єктивного, а інколи і суб’єктивного характеру. ЗУ „Про рекламу” (ст.1) дає підстави для виділення двох основних видів комерційної реклами: інформація про продукцію та інформація про осіб.
Але це не зовсім весь перелік видів реклами, бо багатоманітність завдань реклами породжує значне розмаїття її видів. Відповідно виникають підстави і для подальшої класифікації реклами:
1. За адресатом об’єктом:
- реклама для покупців споживачів товарі;
- реклама для професіоналів (покупців товарів виробнично-технічного призначення);
- змішана реклама.
2. За замовником:
- реклама фірм-виробників;
- реклама оптових фірм;
- реклама роздрібної торгівлі.
3. За предметом:
- реклама власне продукції;
- реклама визначеної торгової марки (товарної етикетки);
- реклама фірм-виробників;
- реклама торгового підприємства.
4. За тимчасовими параметрами (параметрам життєвого циклу):
- підготовлююча реклама;
- реклама нового товару;
- реклама „зрілого” товару.
5. За широтою товарного охоплення:
- первина реклама;
- селективна реклама (перша рекламує, наприклад чай узагалі, а друга – визначений його сорт).
6. За широтою охоплення аудиторії:
- міжнародна реклама;
- національна реклама;
- регіональна реклама;
- реклама місцевого значення.
7. За джерелами фінансування витрат:
- реклама, оплачувана виробником товару;
- реклама, оплачувана продавцем товару;
- реклама, оплачувана спільно виробником і продавцем.
8. За способом взаємодії:
- раціональна (предметна) реклама (звертається до розуму потенційного покупця, проводить аргументи, щоб його переконати)
- емоціональна (асоціативна) реклама (взаємодіє через асоціацію ідей, шляхом відтворення обстановки)
9. За способом вираження:
- реклама „жорстока” (має короткострокову мету, близька к мірам стимулювання збуту)
- „м’яка”реклама (має метою не тільки повідомити о товарі та його марки, але створити навколо цього товару сприятливу атмосферу, що розрахована на середні терміни впливу та споживачів)
10. За способом впливу:
- відкрита;
- опосередкована (зкрита).
11. По цільовим призначенням:
- реклама товарів або послуг, сприятлива поліпшенню збуту;
- реклама ідей;
- комерційна реклама;
- некомерційна реклама;
- реклама-дія;
- реклама зразка товару.
12. В залежності від мети реклами:
- Інформативна - застосовується для інформування споживачів про появу на ринку нових товарів, послуг, ідей. Переслідувана мета - виведення товару на ринок і пошук потенційних споживачів.
- Застережна - формування виборчого попиту. Застосовується у випадку, коли в умовах конкурентної боротьби пропонується товар, що має які-небудь переваги перед іншими товарами.
- Порівняльна - проводяться основні характеристики рекламованого товару в зіставленні з аналогічними характеристиками товарів-конкурентів.
- Нагадувальна - рекламується товар, що вже завоював ринки збуту, однак має потребу в нагадуванні покупцю про себе.
13. За основними засобами поширення:
- Реклама що поширюється засобом масової інформації:
- Зовнішні експозиції (зовнішня реклама):
- Реклама на транспорті:
- Реклама на місці продажу:
§ Мобілі – великі картонні конструкції, що підвішуються до стелі над тим місцем, де продається товар, для того щоб покупець, що бажає придбати пляшку мінеральної води, не блукав серед полиць з алкогольними напоями.
§ Джумби – об'ємні коробки (пляшки, банки), що імітують продукт у збільшеному масштабі. Вони використовуються, як правило, у великих магазинах. Їх підвішують під стелю, або розміщають на вітринах чи ставлять на полички. Є джумби у виді величезних упакувань соку чи величезних надувних пляшок, що зорово домінують як у торговому залі, так і в підсвідомості покупців.
§ Шелфтолкери (від англ. shelf – полиця, to talk – говорити) – довгі куточки, що прикріплюються до полиць з метою виділити товарний ряд однієї фірми серед інших. Ці куточки являють собою недорогий рекламний матеріал, тому часто використовуються українськими виробниками.
§ Воблери (від англ. to wobble – вібрувати) – спеціальні пристосування, що прикріплюються до полиць. Вони мають властивість вібрувати завдяки гнучкій пластмасовій "ніжці", залучаючи цим увага відвідувачів магазина до товарної полиці, рекламно-інформаційні планшети розташовувані поруч з товаром...
- Реклама за допомогою сувенірів:
- Екранна реклама:
- Друкована реклама:
- Пряма реклама:
- Застосовуються також інші заходи, що стимулюють збут:
Вибір засобу поширення реклами повинний визначатися після ретельного аналізу всіх можливих варіантів і вибору найбільш ефективних з них виходячи з маркетингової ситуації, цілей і можливостей підприємства.
Контрольні питання:
3. Поняття інформації як об’єкта цивільного права.
4. Сутність інформації.
5. Види інформації.
6. Поняття реклами та її значення.
7. Види реклами та їх правове значення.
Лекція 21. Правочини у цивільному праві (О.Л. Зайцев)
План:
1. Поняття та ознаки правочинів.
2. Класифікація (види) правочинів.
3. Способи вираження волі в правочинах.
4. Форма правочинів.
5. Умови дійсності правочинів
6. Умови та строки в правочинах.
7. Умови чинності правочинів.
Нормативні акти: Конституція України, ЦК України, ЦК УРСР, ГК України, СК України. ЗУ “Про цінні патери та фондову біржу”, ЗУ “Про товарну біржу”, ЗУ “Про електронні документи та електронний документообіг”, ЗУ “Про електронний цифровий підпис”, Указ Президента України від 17 лютого 2003р. № 134 “Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру”, Постанова Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.78. “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” /Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-К., 1995, Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”/Збірник роз’яснень Вищого Арбітражного Суду України.1997, -С., Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.
Література: Братусь С.Н. Шахматов В.П. Составы противоправных сделок и обусловленные ими последствия. Томск, 1967; Мічурін Є.О. Правочини з житлом. Науково-практичне видання. СТРАЙД. Х., 2003., Онгензихт В.Л. Воля и волеизъявление. Душанбе, 1983, Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., 1998;
Подопригора А.А. Основы римского гражданского права: Учебн. пособие. – К., 1990; Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп. М., 2002; Гражданское право. Часть І. Учебник /Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. М. 1996; Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.] – Х., 2000. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.
Ключова термінологія: правочин, угода, конклюдені дії, недійсні правочини, реєстрація правочинів.
Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 367 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Характеристика окремих видів цінних паперів | | | Поняття та види правочинів |