Основні форми недобросовісної конкуренції

2.1.Неправомірним використанням ділової репутації суб’єкта господарювання визнаються:

- неправомірне використання чужих позначень,

- неправомірне використання товару іншого виробника;

- копіювання зовнішнього вигляду виробу;

- порівняльна реклама.

Діловою репутацією вважається оцінка професійних якостей, придбана протягом тривалого часу суспільна оцiнка діяльності господарюючого суб'єкта, а також його продукції (товарів, робіт, послуг). Відповідно до ст. 1 Закону України “Про банки і банківську діяльність” діловою репутацією є сукупність інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності особи її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону. Ділову репутацію прийнято розглядати як результат сприйняття діяльності її власника оточуючими. Стосовно юридичних осіб об’єктом оцінки виступають товари, роботи, послуги, що виробляються суб’єктом господарювання. В процесі здійснення діяльності суб’єктами господарювання вони вступають в різні відносини, результат яких має безпосередній вплив на формування ділової репутації та її оцінку. Зокрема, І. Коваль виділяє три групи таких відносин.

- Відносини зі споживачами (покупцями) товарів робіт послуг. Об'єктом оцінки товару за цих умов виступає якість товарів, робіт, послуг.

- Відносини з діловими партнерами, контрагентами та конкурентами. Об'єктом оцінки в цьому разі є дотримання суб'єктами господарювання правил ділового обігу, договірної дисципліни, партнерське відношення до бізнесових справ.

- Відносини суб'єкта господарювання з органами державної влади, контролюючими органами, засобами масової інформації. Об’єктом оцінки виступає дотримання суб’єктами господарювання чинного законодавства, участь в суспільних проектах та благодійницькій діяльності[89].Таким чином, ділову репутацію варто оцінювати виходячи з цих параметрів.

Неправомірність використання ділової репутації повинна доводитися в кожному конкретному випадку. Чинне законодавство пов’язало доведення факту недобросовісності використання ділової репутації суб’єктом господарювання з безпосереднім посяганням на конкретний об’єкт інтелектуальної власності в якому втілена певна складова ділової репутації суб’єкта господарювання. Варто зазначити, що об’єктом посягання може бути як один об’єкт, наприклад фірмове найменування, а може бути сукупність об’єктів та їх втілень.

Доведення “недобросовісності” використання ділової репутації завжди пов’язаний із встановленням факту несанкціонованого використання певного об’єкта, що є складовою ділової репутації певного суб’єкта господарювання.

Несанкціонованим є використання об’єктів без дозволу їх власників, осіб, що мають пріоритет на використання певних об’єктів (санкціонований державою шляхом реєстрації), або першими ввели певний об’єкт у оббіг (пріоритет використання).

Для кваліфікації певних дій як неправомірного використання ділової репутації суб’єкта господарювання необхідною умовою є безпосереднє введення контрафактних об’єктів у господарській оббіг. При цьому доводити наявність у власника збитків не потрібно, а наявність прибутку у порушника є лише додатковою умовою складу правопорушення, бо сам факт неправомірного використання є підставою для застосування заходів відповідальності.

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" забезпечує захист від недобросовісної конкуренції не тільки суб'єктів господарювання – підприємців, але й споживачів, заради яких, зрештою, і здійснюється підприємницька дiяльнiсть. I це є зрозумілим, оскільки саме споживач, купуючи товари та користуючись послугами, забезпечує прибуток підприємців, які виробляють товари i надають послуги. Звісно, що кожен із підприємців намагається зробити все для того, щоб споживачі знали про його існування на ринку. Для цього потрібно інвестувати кошти, час й інтелектуальну працю в зусилля із визначення свого товару, послуги або сфери підприємництва i відмежування його від інших з тим, щоб запобігти неправильному уявленню споживачів про свій товар, послугу або підприємницьку діяльність. I саме товарний знак (знак для товарів i послуг) i фірмове найменування підприємця звичайно ж є найважливішими ознаками, що iндивiдуалiзують кожного конкретного суб'єкта господарювання. Для задоволення вимоги підприємця про захист від неправомірного використання його найменування або знаків для товарів i послуг йому слід довести: його пріоритет у використанні знака як знака для товарів i послуг або найменування як фірмового найменування; порушення його прав відповідачем шляхом використання ідентичного знака або найменування; можливість змішування з його діяльністю.Змішування може встановлюватися різними шляхами. Найбільш поширеними є такий вид змішування, коли позначення є настільки схожим з позначенням, яке охороняється, що споживачі не можуть встановити автентичний. При встановленні факту змішуваності, варто враховувати такі фактори, як ступінь вирізняльної значущості позначення, що охороняється; обсяги діяльності; ділова репутація власника; рівень інформованості споживачів, а також схожість позначень. В окремих випадках, недобросовісні конкуренти можуть створювати умови за яких споживачі та контрагенти вводяться в оману стосовно наявності тісних господарських зв'язків між компаніями яких фактично не існує, що в практичній діяльності призводить до змішуваності стосовно договірних зв'язків та інші. Хоча вина не є необхідним елементом складу правопорушення, що аналізується, однак доказ умислу правопорушника може мати значення для підтвердження можливості змiшування з діяльністю іншого підприємця. Умисел правопорушника також має значення у визначенні виду санкції, яка застосовується. За наявності умислу порушника є можливим застосування штрафу в більшому розмірі, ніж за відсутності умислу.

Наступними складами правопорушень, що входять до цієї форми недобросовісної конкуренції, є неправомірне використання товару іншого виробника та копіювання зовнішнього вигляду виробу.

Відповідно до ст. 5 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції” неправомірним використанням товару іншого виробника визнається введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи. Це правопорушення може бути вчинено шляхом підміни менш відомим товаром більш відомого товару або товаром гіршої якості товару кращої якості. Таке правопорушення не тільки вводить в омануспоживача, а й порушує добре ім’я товару i ділову репутацію виробника або постачальника товару. Така "підміна" товару є недобросовісною конкуренцією, навіть якщо при цьому не використовувалися чужий товарний знак або фірмове найменування.

При встановленні факту порушення передбаченого ст. 5 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” у формі неправомірного використання товару іншого виробника варто враховувати:

- товар, що вводиться в обіг є товаром іншого виробника;

- відповідний товар користується попитом і характеризується достатньо високою якістю;

- використання товару є неправомірним тобто товар вводиться в господарський обіг без дозволу правовласника;

- конкурент свідомо позбавляється позначень правоволодільця і має на меті використати досягнення конкурента у власних цілях;

- введення такого товару з власними позначеннями порушника в обіг буде сприяти формуванню позитивної репутації цієї особи;

- введення такого товару в обіг буде сприяти частковому відтоку споживачів у добросовісного конкурента;

- така поведінка може завдати шкоди конкуренту.

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу (ст. 6 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції”) є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням. Потрібно пам'ятати, що дія цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності.Отже, склади правопорушень, передбачені ст. 5 i 6 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції”, включають дії, що вводять в оману споживачів та інших осіб щодо характеру, способу i місця виготовлення, споживчих властивостей, якості товару.

Для встановлення факту порушення у вигляді копіювання зовнішнього вигляду виробу необхідно встановити та довести:

- зовнішній вигляд виробу, що копіюється є оригінальним і вирізняє певний товар поміж інших аналогічних;

- товар зовнішній вигляд якого копіюється користується попитом;

- споживачі асоціюють відповідний зовнішній вигляд певного виробу з високою якістю товару;

- введення в обіг товару зовні схожого на відомий призведе до змішування з діяльністю конкурента, що має добру репутацію;

- надання певного зовнішнього вигляду власному виробу буде сприяти розширенню кола споживачів та надасть можливість отримати додатковий дохід.

Варто зазначити, що чинне законодавство дозволяє копіювати зовнішній вигляд виробу у разі якщо таке копіювання є функціонально необхідним. Тобто відповідний виріб буде непридатним для реалізації своєї функції.

Особливістю при кваліфікації цього порушення є те, що під дію норми ст. 6 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” копіювання зовнішнього вигляду виробу не підпадають вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності. Це пояснюється передусім тим, що право інтелектуальної власності надає абсолютну охорону об'єктам, що охороняються як об'єкти права інтелектуальної власності.

Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб’єкта господарювання (підприємця)(ст. 7 Закону).

Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

Таким чином, порівняння в рекламі не є порушенням якщо наведенні відомості відповідають дійсності і є корисними для споживачів. Тобто при кваліфікації певної інформації як порівняльної реклами варто довести, що така інформація не підтверджена фактичними відомостями.

Порівняльна реклами може бути двох видів. Позитивна, тобто позитивне посилання на товар іншого суб’єкта господарювання і поширення здобутого високою якістю товару та іншими показниками авторитету та репутації конкурента на власну продукцію. Негативна порівняльна реклама, тобто пригортання уваги до власної продукції за рахунок поширення інформації про неіснуючі недоліки в продукції конкурента.

Проте, незалежно від виду порівняльної реклами вона є незаконною, за винятками встановленими чинним законодавством.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про рекламу” рекламою є інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Відповідно до Закону України “Про інформацію” інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Споживачами реклами є невизначене коло осіб, на яких спрямовується реклама.

Особливості кваліфікації інформації як порівняльної реклами

Для кваліфікації певної рекламної інформації як порівняльної реклама необхідно встановити та довести:

- інформація, що надається є рекламною інформацією;

- рекламна інформація містить порівняння з товарами, роботами, послугами конкретного суб’єкта господарювання;

- замовник реклами (особа, що поширює інформацію) є конкурентом суб’єкта господарювання з товарами, роботами, послугами якого здійснюється порівняння;

- інформація, що міститься в рекламі не підтверджена фактичними даними;

- використовуючи порівняння в рекламній інформації суб’єкт господарювання розширить коло контрагентів (споживачів та постачальників);

поширення такої інформації може негативно вплинути на ділову активність конкурента

2.2. Створенням перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягненням неправомірних переваг у конкуренції є:

- дискредитація суб’єкта господарювання;

- схилення суб’єкта господарювання до бойкоту;

- схилення постачальника до дискримінації покупця;

- підкуп працівника постачальника;

- підкуп працівника покупця;

- досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

Дискредитація суб’єкта господарювання – це поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов’язаних з особою чи з діяльністю суб’єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання (ст. 8 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"). Ділова репутація – це оцінка професійних якостей, здобута протягом тривалого часу суспільна оцінка діяльності суб’єкта господарювання, а також його продукції (товарів, робіт, послуг).

Діловою репутацією вважається оцінка професійних якостей, придбана протягом тривалого часу суспільна оцінка діяльності господарюючого суб'єкта, а також його продукції (товарів, робіт, послуг). Характерною рисою цієї неправомірної дії є те, що при вчиненні дії, яка має ознаки дискредитації особа, що її вчиняє не обов'язково отримує певні переваги чи зиск. Крім того при кваліфікації певної дії як дискредитації підприємця не обов'язково доводити наявність шкоди достатнім є можливість її завдання. Відповідно до ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, відповідне право належить і фізичній особі (відповідно до ст. 299 Цивільного кодексу України). Проте, спосіб реалізації права на захист особа обирає на свій розсуд (відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України), тобто може використовувати як адміністративні (зокрема, шляхом звернення до антимонопольних органів), нотаріальні, судові засоби захисту так і здійснювати самозахист порушених прав.

Згідно положень ст. 8 Закону “Про захист від недобросовісної конкуренції” дискредитація здійснюється шляхом поширення відомостей про товари, роботи, послуги суб’єкта господарювання або інші складові його ділової репутації. Для визнання відповідної поведінки дискредитацією необхідно встановити, що такі відомості є неточними, неповними, недостовірними.

При встановленні факту дискредитації варто встановити:

1) по-перше це поширення відомостей. Під поширенням відомостей розуміється повідомлення їх будь-якій третій особі, декілька особам, або невизначеному колу осіб. Це може бути публікація їх у пресі, повідомлення по радіо, на телебаченні, в інших засобах масової інформації, у публічних виступах, заявах, як усних так і письмових і таке інше.

2) по-друге ці відомості повинні бути неправдиві, неточні або неповні, тобто не відповідати дійсності (неправдивий характер) або бути викладеними неправдиво, неточно чи неповно. Зверніть увагу, що неправдиві відомості навмисно спотворюють дійсний стан конкурента; неточні – вибірково встановлюють ті чи інші факти; неповні – повністю не відображають стан справ конкурента. Але якщо ці відомості хоча і негативно характеризують підприємця, але відповідають дійсності, крім випадків надмірного перекручення відомостей при якому правдива інформація створює невірне уявлення у конкурентів та споживачів.

3) по-третє поширення неправдивих, неточних чи неповних відомостей завдали або могли завдати шкоду ділової репутації.

Обов’язковою умовою складу правопорушення є необхідність доведення факту наявності у суб’єкта господарювання збитків, або можливості їх завдання. Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її прав має право на їх відшкодування. Варто враховувати, що збитками є:

· Витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

· Доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Варто зазначити, що збитки не обов’язково повинні бути завдані, достатньо якщо існує реальна можливість їх завдання. При встановленні факту дискредитації необхідно довести, що збитки яких було завдано або може бути завдано є наслідком саме дискредитації. Доказом може служити документальні підтвердження факту розірвання договорів, що є наслідком дискредитації, а також негативна динаміка реалізації продукції суб’єкта господарювання за відсутності інших негативних факторів впливу (таких як сезонні спади реалізації сезонної продукції), або відмова від укладання договорів і ін.

Крім того, у разі наявності достатніх підстав суб’єкт господарювання, права якого були порушені, має право вимагати відшкодування моральної шкоди, яка може полягати у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п.4 ч.2 ст.23 ЦК). Моральна шкода відшкодовується за рішенням суду.

Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) визнається (ст. 11) спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав. В даному прояві недобросовісної конкуренції важливим є зазначення „без достатніх на те підстав”. Це дуже цікаве зауваження, - наприклад, у попередньому складі правопорушення його немає. Схилення постачальника до надання конкуренту покупця переваг перед покупцем не буде правопорушенням, якщо для такого надання переваг будуть достатні підстави.

Закон не дає визначення, які підстави можуть бути достатніми. Але, виходячи з основного визначення недобросовісної конкуренції, можна зробити висновок, що такі підстави повинні відповідати правилам, торговим та іншим звичаям у підприємницькій діяльності.

Про це ж свідчить і тлумачення слова „дискримінація” – „несправедливе або незаконне обмеження у правах, позбавлення рівноправності”.

Схилення до дискримінації може приймати різні форми, зокрема в ст. 11 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” передбачається, що дискримінація полягає в наданні певних переваг конкуренту покупця. Ці переваги можуть полягати у праві переважного придбання товару або отриманні додаткового обслуговання чи наданні додаткових знижок інших засобів зацікавлення у підтримці господарських зв’язків. Варто враховувати, що для кваліфікації правопорушення як схилення постачальника до дискримінації покупця замовника варто довести сам факт дискримінації, а також умисний характер поведінки конкурента, що своїми діями чи через посередника ставить покупця конкурента у невигідне становище в порівнянні з покупцем недобросовісного підприємцяСхиленням суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом (ст. 12) визнається вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання суб'єкта господарювання – учасника договору до невиконання або до виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування суб'єкту господарювання – учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг. При встановленні факту порушення варто довести, що

1. Договірні відносини між сторонами встановлені;

2. Правопорушення вчиняється конкурентом або пов’язаною з нею особою, або в інтересам конкурента третьою особою.

3. Правопорушення вчиняється умисно.

4. Важливою складовою суб’єктивної сторони правопорушення є корисливий мотив.

Підкупом працівника постачальника (ст. 13) визнається надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником). До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка, згідно зі своїми повноваженнями, приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.Підкупом працівника покупця (замовника) визнається (ст. 14) надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником. До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка згідно зі своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.Підкуп це умисні дії особи спрямовані на отримання певного бажаного результату за рахунок надання грошової або іншої допомоги особі від якої залежить прийняття бажаного рішення. Підкуп працівника постачальника чи працівника покупця полягає в тому, що особі, яка уповноважена укладати правочини від імені постачальника чи покупця, суб'єктом господарювання надається винагорода або інші матеріальні або нематеріальні блага з метою з метою неналежного виконання зобов’язань з боку цього працівника щодо виконання укладеного з конкурентом договору. Внаслідок цього, конкурент особи, що вчиняє підкуп зазнає збитків або не отримує прогнозованих прибутків. Особливості кваліфікації дій як підкуп працівника постачальника чи покупця. При кваліфікації правопорушень як підкупу працівника постачальника чи покупця варто враховувати: 1. Правопорушення вчиняється особою, що перебуває з в трудових відносинах або в прирівняних до них, або має можливість приймати рішення від імені постачальника або покупця; 2. Правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні трудових обов’язків працівником; 3. Працівник діє умисно з корисливих мотивів; 4. Невиконання своїх обов’язків працівником пов’язано з отриманою ним винагородою від конкурента постачальника чи покупця або від особи, що діяла в інтересах конкурента; 5. Дії працівника покупця чи постачальника призводять до завдання шкоди роботодавцеві (скорочення кола споживачів, відмова від зобов’язань за договорами); 6 Перевагу в конкуренції одержує конкурент постачальника

Досягненням неправомірних переваг у конкуренції (ст. 15) визнається їх отримання відносно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією. Неправомірними можуть вважатися переваги, які здобуває суб’єкт господарювання в конкуренції внаслідок обмеження чи порушення прав конкурентів або такі, що здобуваються без достатніх підстав.

Під терміном “державний орган” розуміють: суди, господарські суди, рішення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, на які законодавством покладені функції контролю за додержанням законодавства в певній сфері та прийняття рішень про встановлення факту порушення. Особливості кваліфікації дій як досягнення неправомірних переваг Особливістю кваліфікації цього правопорушення полягає в тому, що суб’єкт господарювання намагається утримати переваги, які він здобув незаконно. Незаконність таких переваг підтверджується рішенням відповідного державного органу, який встановив факт неправомірної діяльності, а в окремих випадках навіть застосував певні засоби відповідальності. Проте, суб’єкт господарювання не тільки не припинив порушення але і продовжує його вчинення внаслідок чого отримує незаконні переваги.

2.3. Неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці є:

- неправомірне збирання комерційної таємниці;

- розголошення комерційної таємниці;

- схилення до розголошення комерційної таємниці;

- неправомірне використання комерційної таємниці.

У ст. 505 Цивільного кодексу України дається визначення поняття комерційної таємниці: це – інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних до існуючих обставин заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційна таємниця – це інформація щодо технічної, організаційної, комерційної діяльності підприємства, розголошення якої може завдати шкоди його інтересам. Тобто відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст.16), вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання. Неправомірним вважається збирання комерційної таємниці незалежно від того, яким способом здійснювалися протиправні дії: крадіжка документів, підслуховування розмов, одержання таких відомостей від осіб, що володіють ними, за плату тощо. Але обов'язковим є встановлення факту заподіяння шкоди підприємцю або можливості заподіяння. Шкода може бути як позитивна (витрати, затрати на зниження шкідливих наслідків такого правопорушення), так i у вигляді неодержаних доходів (збитки від зниження реалізації продукції або від зниження попиту на послуги).

Розголошення комерційної таємниці (ст. 17) пов’язане з ознайомленням іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання.

Під розголошенням слід розуміти як незаконне ознайомлення інших осіб із відомостями, що є комерційною таємницею, так i створення особою, який ці вiдомостi стали вiдомi (у зв'язку з професійною або зі службовою діяльністю i яка повинна зберігати їх у таємниці), умов, сприятливих ознайомленню із ними сторонніх осіб. До таких осіб належать працівники правоохоронних органів, банківських установ, податкових органів, органів влади та управління, а також інші особи, які відповідно до законодавства мають право знайомитися із відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей за характером професійних або службових обов’язків, що вони виконують їх. Засоби розголошення комерційної таємниці (повідомлення іншим особам, у засобах масової інформації або іншим чином) значення не мають.Необхідно пам'ятати, кваліфікуючи дії суб’єктів господарювання як розголошення, схилення до розголошення, неправомірне збирання та використання комерційної таємниці, що не усякі підприємницькі відносини обов'язково є конфіденційними i не будь-яка інформація, розкрита у конфiденцiйних відносинах, обов'язково становить комерційну таємницю.Постановою Кабінету Міністрів України "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" вiд 9 серпня 1993 р. № 611 регламентовано, що комерційну таємницю не становлять: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.Підприємства зобов'язані подавати перелічені у цій постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.Необхідними критеріями інформації для віднесення її до комерційної таємниці з метою її захисту законодавством є такі: інформація, не досить відома громадськості; власник iнформацiї здатний одержувати прибуток із використання цієї iнформацiї; iнформацiя є корисною; власник iнформацiї вживає заходів для захисту iнформацiї.

Схиленням до розголошення комерційної таємниці (ст. 18) є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання. Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю.

За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Дата добавления: 2015-08-18