II. Правові обмеження

Правові обмеження – це закріплене в праві втримання від протиправного діяння, метою якого є створення необхідних умов для задоволення інтересів уповноваженого суб’єкта та суспільних інтересів в цілому.

Правові обмеження є самостійними засобами правового впливу, що характеризуються наступними ознаками:

1. пов‘язані зі створенням негативних умов для реалізації інтересів суб‘єкта, якому належить обов‘язок, та націлені одночасно на задоволення інтересів протилежної сторони, а також інтересів суспільства;

2. основною метою є обмеження обсягу можливостей та свободи зобов‘язаної сторони;

3. визначає негативну правову мотивацію, оскільки застосовується до правопорушника;

4. основним призначенням є зменшення негативної активності суб‘єкта в сфері права;

5. націлена на захист суспільних інтересів, оскільки виконує функцію захисту суспільних відносин.

У відповідності до елементу структури правової норми виділяють такі правові обмеження:

· юридичні факти, що встановлюють обмеження і характеризуються як стримуючі обставини, що передбачені гіпотезою правової норми (факт перебування у шлюбі обмежує можливість укладання іншого шлюбу).

· юридичні обов‘язки, заборони та призупинення, що вміщені в диспозиції.

Юридичні обов‘язки – це варіанти необхідної поведінки, що стримують зобов‘язальну сторону від задоволення власних інтересів та забезпечують можливість діяти в інтересах уповноваженої сторони. Юридичний обов‘язок дозволяє вчиняти передбачені законом дії, тим самим утримуючи суб‘єкта від можливості вчинення діянь, що протирічать суб‘єктивному праву іншої сторони та передбачають застосування покарання.

Заборони характеризуються як пасивний обов‘язок, змістом якого є необхідність утримання від заборонених правом дій. Його метою є створення перешкод щодо задоволення інтересів того суб‘єкта, у відношенні якого діє і забезпечує реалізацію інтересів протилежної сторони. Основним призначенням заборон є попередження під загрозою відповідальності можливості вчинення протиправних діянь.

Призупинення – це тимчасові заборони, що встановлюють можливості використання посадовими особами належних їм функціональних обов‘язків. Це не є видом юридичної відповідальності, оскільки не передбачає негативної оцінки діяння, а вміщує можливості подальшого вирішення питання щодо правомірності діяння. Як правило, призупинення тимчасово припиняють існуюче правопорушення, стримуючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків. (Призупинення виконання вироку у зв‘язку з внесенням протесту).

· покарання, як вид та форма правового осуду винної протиправної поведінки, в результаті якої особа отримує певні обмеження.

Правові стимули та правові обмеження, як правило, аналізуються одночасно, оскільки вони є парними юридичними категоріями, які в процесі правового регулювання є взаємопов‘язаними та взаємозабезпечують одне одну. Оскільки ці категорії визначаються як парні, то правомірним є висновок про наявність загальних та відмінних ознак стимулів та обмежень.

Загальні ознаки:

1. як стимули, так і обмеження є правомірними засобами впливу на інтереси суб‘єктів;

2. наявність нормативно закріплених процедур застосування засобів, що мають стимулюючий чи обмежуючий характер;

3. забезпечуються засобами державного захисту та гарантуються законом;

4. є факторами, що забезпечують реалізацію інших засобів правового впливу;

5. пов‘язані з певними правовими цінностями;

6. передбачають наявність певних суб‘єктів, що викликають певні дії, які складають зміст їх поведінки.

Відмінності:

Правові стимули	Правові обмеження
1. Є засобом підтримки позитивної поведінки.	1. Є засобом захисту суспільства від правопорушень.
2. Пов‘язані із забезпеченням взаємної корисності суспільства та певного суб‘єкта.	2. Є засобом осуду, що спричиняє негативні Емоції суспільства. Вони характеризують ступінь можливого взаємовпливу суспільства та суб‘єкта.
3. Забезпечують можливість використання певних цінностей, що належать суспільству чи мають індивідуальний характер.	3. Суб‘єкт позбавляється певних цінностей чи обмежується в правах на них.
4. Сприяють формуванню соціально активної позитивної поведінки.	4. Сприяють формуванню правомірної поведінки.
5. Мають більш гнучку форму, закріплюються диспозитивними нормами і в процесі право­во­го регулювання мають основний характер.	5. Застосовуються, як правило, у необхідних випадках, мають імперативний характер і в процесі правового регулювання мають додаткове зна­чення.
6. У певних випадках можуть забезпечувати обмеження поведінки, але позитивними методами (реалізацію суб‘єктивного права стимулює інтерес уповноваженої сторони одночасно обмежуючи інтереси зобов‘язаної).	6. У певних випадках може відігравати стимулюючу роль, хоча і забезпечується позитив­ними методами (визнання вчинку кримінально караним може стимулювати позитивні вчинки суб‘єкта).

Таким чином, правові стимули та правові обмеження є самостійними засобами правового впливу, що на практиці забезпечують правовий порядок лише за умови їх взаємодії та взаємозалежності. Вироблення найоптимальніших варіантів цієї взаємодії забезпечує можливість добровільної реалізації правових приписів всіма суб‘єктами права.

Дата добавления: 2015-08-18