|
Читайте также: |
І в а н (тягне Якорєва). Поздоровте — це мій новий зять! Що за мерзотник, га?
О л е к с а н д р. Оце так фортель!
Я к о р є в. Я попросив би не лаятися!
О л е к с а н д р. Та я тобі морду розіб’ю!
С о ф і я. Зачекайте! Ви? Віра у вас?
Я к о р є в. Я знаю, де вона...
І в а н (грізно). Зараз же подавай її сюди, пройдисвіт!
С о ф і я (благаючи) Віддайте її... У вас же нічого нема, з вами на неї чекає жебрацьке життя, адже вона нічого не вміє робити... вам потрібна не така жінка.
Я к о р е в (опускаючи голову). Але вона вже... вона вже мені дружина.
О л е к с а н д р. Який меткий пролетарій!
Н а д і я. Цього й слід було чекати. Така поведінка кращого й не заслуговує.
С о ф і я (падає на стілець). Це не може бути правдою?
І в а н (хапаючи). Ти брешеш! Ти не сказав мені цього... Вона не могла! Як ти смів?
Я к о р е в. Не займайте мене..: дайте сказати.
Я к і в. Облиш його, Іване!
Л ю б о в. Пізно галасувати. (До Якорєва.) Ви їй чоловік? Правда?
І в а н (кричить). Він бреше! Зітру на порох!
Я к о р е в. Дайте пояснити...
Я к і в. Дозвольте йому говорити.
І в а н. Говори, собако!
О л е к с а н д р. Та женіть його звідси.
Н а д і я. Правильно, а Вірка я думаю скоро сама заявиться.
Я к о р е в. Якщо вам дорога ваша дочка, не поводьтесь зі мною так грубо.
І в а н. Ти мені погрожуєш... Мені?
О л е к с а н д р. Мент, у тебе проблеми.
Я к о р е в. Віра Іванівна сама запропонувала мені її викрасти, й лише тому я…
І в а н. Брешеш!
Н а д і я. Думаю він не бреше. Упізнаю Віркин стиль.
Я к о р е в. І вона послала сказати вам, що, коли вже трапилось таке, треба поступитися її бажанню. Ви обіцяли дати за нею Ковальову п’ятьдесят тисяч, ми з вас візьмемо чотиридесять. А коли ви Іване Даниловичу, будете начальником тюрми, то візьмете мене до себе заступником.
О л е к с а н д р. Я тобі покажу заступника, гнидо!
І в а н (непевно). От, паскудо!
Ф е д о с і я. Ач який Ілля Муромець!
С о ф і я. О, Боже, за що мені такі муки?
Я к і в (поквапливо). Треба поступитись їм! Це шляхетніше від твого плану, Іване, бачиш? А я дам їм грошей, і все буде добре! Якщо вони кохають одне одного,..
Л ю б о в. Хто тут закоханий?
Я к о в. Не будемо рушити їхнього щастя! Треба оберігати кохання... воно, як ніжна, рідкісна квітка, і лише раз за життя цвіте, тільки раз!
Н а д і я. Можна хоча б зараз обійтися без вашого дешевого пафосу.
Л ю б о в. Тато, облишш свій романтизм! Невже ти не бачиш, хто перед тобою. Нехай самі розбираються. Ходімо, час брати ванну.
Я к і в. Ні, зажди, я повинен урятувати останню надію.
Л ю б о в (допомагаючи йому встати). Тобі не слід утручатися в цю справу. Зрозумій, тут зайва будь-яка мораль, а тим більше твоя лірика.
Я к і в. Залишимося. Молодим потрібна моя допомога.
Л ю б о в. гаразд, тільки не хвилюйся.
І в а н (до Якорева). Але як ти смів? Як ти наважився?
Я к о р є в. Мене вчили - коли трапляється добра нагода, з неї користатися.
Ф е д о с і я. Дають – бери, б’ють - біжи.
І в а н. Нагода! Софія, а, чула? Наша дочка лише нагода для дільничного!
Н а д і я. Абсолютно закономірно.
Я к о р є в (по-філософському). Я починаю дільничним, але хто знає, чим я закінчу?
І в а н. В’язницею, тварюко!
О л е к с а н д р. Дерев’ним піджаком.
Я к о р є в. Іване Даниловичу, не кричіть! Адже я все-таки тепер вам рідня. (Швидко входить Віра) Ви!.. Навіщо ж ви...
І в а н (ричить). Заявилася! Ганьбо моя... геть з очей!
О л е к с а н д р. Ява третя – тіж і ганьба.
Н а д і я. Я ж казала, повернеться сама!
В і р а. Тату!
І в а н. Уб’ю!
С о ф і я (стаючи між ними). Не чипайте її! Віро!
В і р а. Тату, я дурна, через що й жорстоко страждаю. Та не я винна в тому, що така.
І в а н. Ага, Софіє! Ось, чула? Вона розуміє, хто винний! Продовжуй, ну...
С о ф і я (тихо). Віро, навіщо ти покрила нас ганьбою?
О л е к с а н д р. Це вона нам помстилася.
В і р а. Якорєв, ви вийдіть. Пройдіть до вітальні!
Я к о р є в. Добре... Тільки я не розумію ваших дій? (Покірно йде).
І в а н. Вона командує! Та чи ти усвідомлюєш, що принизила мене?
В і р а. Тату я згодна вийти заміж за Ковальова! Чуєш?
О л е к с а н д р. Грандіозно!
Н а д і я. О, які вражаючі переміни!
І в а н. Тепер? Та хіба порядна людина візьме тебе після такого?
В і р а (з гіркотою). Але ж, тату, Ковальов мерзотник, ти сам казав!
І в а н. А ти - курва!
С о ф і я (з погрозою). Замовкни!
І в а н. Так?
В і р а. Так!
І в а н. Ну й робіть, що хочете!
О л е к с а н д р. Е, ні - так ми далеко зайдемо.
В і р а. І ви тату, теж будете робити, що я хочу!
Н а д і я. О, Вірко, ти мене приємно дивуєш.
І в а н. Я буду робити - що ти накажеш?
О л е к с а н д р. Та надавати їй ляпасів!
Н а д і я. Ні-ні, тут слід обійтися лагідно.
Л я щ. Прилаштувати її на якусь посаду, вона й заспокоїться.
О л е к с а н д р. Треба швидше видати за Ковальова.
Н а д і я. Негайно кличте Ковальова.
І в а н. Так, якщо він її тепер візьме!
Н а д і я. Не турбуйся, тут Вірка права – візьме ще й оближеться.
Л я щ. Довіртеся, це справа техніки.
В і р а. Ви сьогодні ж запросите Ковальова, решта все — моє діло!
Н а д і я. Сестричко, браво!
О л е к с а н д р. Починає розумнішати дитя.
І в а н (підозріливо). А де ж посаг? Де ти візьмеш п’ятьдесят тисяч, а?
В і р а. Цього не треба...
І в а н. Не треба? Гм, цікаво.
В і р а. Ковальов багатий, йому потрібна - я, а не ваші грощі. Грошей він сам накраде.
Н а д і я. Який прогрес!
І в а н (з жахом). Як заговорило це дівчисько!
С о ф і я. Будь-ласка, залиште всі нас із Вірою на хвилинку.
І в а н. Так, я із радістю вийду. Я ладен втікти від вас світ за очі, безумні ви люди! (іде).
Н а д і я. Вірко, я тебе люблю. Бідолашна, ніс у тебе червоний, обличчя жалюгідне, і вся ти — як побите цуценя. Але я тебе приведу до ладу. От бачиш, старших треба слухатися.
В і р а. Я неначе стала маленькою бабусею, й серце в мене задохнулось.
Л ю б о в. А серце вмирає відразу, з першого удару!
О л е к с а н д р. За те без нього буде легше жити.
Н а д і я. Усе минає, навіть неминуче!
В і р а. Я тепер буду холодною й злою, як Любов.
С о ф і я. Усі вийдіть! Дайте мені поговорити з дочкою.
Л ю б о в. Чи не запізно?
Усі окрім Віри та Софії виходять
С о ф і я. Віруня, доця, як воно сталося?
В і р а. Усе, як у поганому сні, мамо! Я думала буде інакше. Хіба немає порядних чоловіків, мамо?
С о ф і я. Не знаю. Що він з тобою зробив?
В і р а. Не кажи мені нічого, прошу тебе. Бо ти теж винна, не менш, ніж я, у цій пригоді, так, мамо... За ці три дні я вже наговорила сама собі таких речей, що ніхто мені не скаже вже більш гіршого та болючого.
С о ф і я. Бідне моє дитя!
В і р а. Мамо, іди й пришли мені того… мого героя!
С о ф і я. Якого героя?
В і р о. Мого героя, мамо! Ах, господи, я теж буду з радістю мучити людей, нехай лишень мені трапиться! Така погань - чоловіки, мамо, така жалюгідна погань! Іди, клич цього!
Софія виходить й за мить з’являється Якорєв
Я к о р е в. Що ж це ви робите? Задумали цілком серйозно й раптом — з’явились сюди! Ви повинні були, як умовлено, сидіти й чекати, коли я доб’юся згоди на шлюб, і я вже майже добився, а тепер я навіть не розумію.
В і р а (спокійно). Я передумала. Я вирішила вийти за Ковальова.
Я к о р е в (не відразу). Передумала? Правда? Значить ти вирішила?
В і р а. Так.
Я к о р е в. Ну, це тобі не вдасться!
В і р а. Чому?
Я к о р е в. Я не дозволю!
В і р а. О! Невже? Серйозно?
Я к о р е в. Ще й як... Спробуй лише й побачиш!
В і р а. І що ж я побачу такого, чого ще не бачила?
Я к о р е в. Негайно ославлю на все місто. Ти розумієш? Не те що Ковальов — лакей з трактиру не візьме таку! Я жартувати над собою не дозволю... я не якась там.
В і р а (посміхаючись). Ви мене так налякали, що я коли-небудь помру...
Я к о р є в. Ти не жартуй! Яке неподобство! Сама ж затіяла пригоду, а тепер...
В і р а (спокійно). А тепер, коли взнала, який ви нікчемний…
Я к о р є в (люто). За ці слова я тебе примушу багато страждати.
В і р а (суворо). Мовчати, хам!
Я к о р е в (здригнувшись, виструнчився). Що? Ну, добре!
В і р а (підходячи до нього). І не тикати мені, мент: тієї дівчини, яка ночувала в тебе дві ночі, й одну з них проти своєї волі - цієї дівчини більше не існує.
Я к о р є в. Навіщо ж так. Звичайно, я можу зрозуміти…
В і р а. Ти зрозумієш ще не зараз. Дурне дівчисько вмерло, і народилась жінка, якій нічого боятися, нікого жаліти. Ти хочеш зганьбити мене, але ж ти вже позбавив мене сорому, і ганьба мені не страшна. Що є - ганьба? Це коли будуть говорити, що я жила з тобою? (Сміється) Нехай скажуть. Я сама це знаю! Тепер от я буду жити з Ковальовим, по закону, але не бажаючи цього, як не хотіла жити з тобою... хіба мені не однаково? Ти хочеш цьому зашкодити? Ти, знечестивши мене, думаєш тепер налякати? Чим же? Тим, що розкажеш про це людям. А яке мені діло до людей? Ти, такий мерзений, ти нічого не зможеш зробити. Не кожен мерзотник шкідливий, деякі тільки жалюгідні. Іди геть!
Я к о р є в. Ви одначе... ви забули, що перша почали справу?
В і р а (спокійно). Ідіть геть я кажу!
Я к о р е в (засмучено). Якби я знав, що ви така...
В і р а. То що?
Я к о р е в (міркуючи). Не зв’язувався б... Ви, по суті, обдурили мене... Пошкодити мені ви легко можете, я це розумію. Батько, брат — обидва на службі, а, коли ще й чоловік... звичайно, мене загризуть... Я готовий дати вам слово честі!
В і р а (кричить). Геть з моїх очей! Геть з мого життя!
Якорев швидко виходить.
С о ф і я (злякано вбігає). Чого ти кричиш? Він був грубим з тобою?
В і р а (задихаючись від збудження). Він,.. я йому… він поводився, як лицар, мамо! Я сказала йому: дорогий мій, я тебе люблю...
С о ф і я. Ти ж казала — не любиш...
В і р а. Зажди! Але на шляху до щастя нашого, сказала я, непереборні перешкоди. Я все знищу або помру, відповів мерз…, тобто — герой, мамо! Ми говорили гарно, і обоє плакали від захоплення, як дві чисті, палкі душі. Зорі яснії, зорі прекраснії...
Фе д о с і я. Шепотіли казки ніжні квіти - обдурили - кому дівувати, кому з ким вік вікувати?
В і р а. Але говорячи про любов, мамо, він вживає занадто багато вставних речень. Це так банально! От я й сказала йому: іди геть!
С о ф і я. Рідна моя, дитино моя...
В і р а. Ні, я закричала, бо мені стало нестерпно боляче! Люба мамо, як усе це сталося? Адже я жартувала, грала, скажи мені, хіба не можна вірити в хороше?
С о ф і я. Що я тобі скажу?
Ведуча. Найчастіше саме від таких ігор й з’являються на світ діти.
В і р а (помовчавши, серйозно). Я ніколи не наважуся мати дітей, це - страшно!.. Я й сама не розумію, нічого не розумію й не могла б сказати їм нічого...
Васса. А кому ж народжувати, якщо не нам? Звідки візьмуться працівники на цій землі? Хто забезпечить генокод країни?... Непрпустимо бути такою байдужою до майбутнього. Треба сподіватися й вірити в хороше.
Ведуча. Знову нам пропонують вірити й сподіватися на світле майбутнє, як не для нас, то для наших дітей.
Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 80 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Сцена12 | | | Сцена 14 |