Керівники місцевої влади переглянулися. В очах горіла згода.

– Іване Савичу, – вигукнув Петро Нестер, ось цей ескіз найбільш прийнятний. Він відображає сутність поховання і добре вписується в місцевість. Тут навіть є напис: « Вічна пам’ять полеглим і слава тим, хто зберіг життя нам, аби ми передали його дітям!».

Присутні дружно перестали розглядати ескізи. Один за одним чулися схвальні вигуки, що знаменували підтримку саме цього ескізу для спорудження меморіального Пам’ятного знаку.

Іван Савич взяв в руки фотографію, що її передав Іван Возний. Він ще раз уважно глянув на ескіз Пам’ятного знаку і сказав:

– Що ж, вибір зроблено.

– Петре Івановичу! Повідомте Вчену Раду, що будемо споруджувати цей Пам’ятний знак.

Він передав відібрану фотографію керівникові будівельних робіт служби порятунку і продовжив:

–Замовляйте комплектуючі. Отримайте план будови і приступайте до підготовки площадки. Останки козаків розмістіть в загальному саркофазі над яким буде власне стояти Козацький Хрест – центральна фігура композиції. Оформіть доступ до Пам’ятного знаку і саркофагу зі сторони поля Посіч. Поруч із саркофагом облаштуйте апаратну обслуговування куполу.

– Іване Федоровичу!, – звернувся Петровський до голови повіту.

–Я думаю, що днів через три ми зможемо провести урочистості з нагоди вшанування пам’яті козаків.

–Як скажете, – відповів Возний. Ми запросимо молодь повіту і жителів села. Я замовлю транспорт і повідомлю службу забезпечення проведення заходів. Одночасно зроблю заявку ритуальній службі для проведення відповідних заходів відкриття Пам’ятного знаку.

–Почнемо при заході сонця, – продовжив Іван Савич. Всім діяти у відповідності до стенограми засідання і прийнятих рішень. Завершуємо всі звітні роботи. Вільні від завдань відпочивають до окремого розпорядження.

– Петре Івановичу! Ви можете задіяти всіх кого потрібно для виконання завдань. А зараз всім дякую. Можете бути вільні.

Присутні один за одним виходили з намету. День наближався до завершення.

v

Блище до обіду на поле Посіч почали приземлятися грузові платформи з комплектуючими для спорудження Пам’ятного меморіального знаку. Механізми-роботи проводили розвантаження ящиків і підвозили їх до скали. На самій скалі вже готувалася конструкція, що мала служити фундаментом для меморіального комплексу. Під керівництвом спеціалістів роботи слухняно зварювали, скріплювали каркас, який згодом буде облицьований плитами природного каменю. На цю конструкцію вже завтра встановлять композицію Пам’ятного знаку. Розвантажені платформи здіймалися в повітря, звільняючи місце для нових платформ, що підвозили замовлені конструкції. Меморіальний комплекс зростав з кожною годиною.

Ось над будовою зависла грузова платформа і механізми бережно зняли з неї кам’яний саркофаг з останками героїв-козаків. Так само бережно він був встановлений на відведене місце, що практично співпало з давнім місцем поховання. Оборонці краю розмістилися на останньому місці спочинку.

v

Ранком третього дня меморіальний комплекс був готовий. Роботи, допоміжні механізми та прилади загружалися на платформи, щоб відбути на склади в очікуванні нових викликів. Люди і механізми проводили благоустрій поля Посіч.

В обід прибув гравіліт ритуальної служби. Уповноважений на відправлення заходів освячення меморіалу зразу ж оглянув комплекс та розпорядився на встановлення ритуального місця для відправи обряду.

Вже по обіді почали прибувати представники запрошених. Окремо прибув пасажирський гравіліт з запрошеною молодю, яка тут таки організувала імпровізований табір на навколишніх пагорбах і березі ріки.

Сонце котилося до заходу. Ось прибув останній транспорт з представниками влади регіону.

v

На площадку перед Хрестом вийшли представники влади регіону, керівники виконавців робіт та молоді, що прибула на свято. Розпорядник ритуалу освячення меморіального комплексу, який тут вже стояв, розпочав дійство молитовними словами звернення до Творця. Меморіальний комплекс наповнився ароматним димом ладану та зазвучала ода посвяти пам’яті полеглих. По завершенні всіх дій ритуалу до слова був запрошений Іван Савич.

– П’ять сотень років тому великий фантаст з України Олесь Бердник в одному з своїх творів сказав: «Все минає. Все забувається. Найтяжче горе притуплюється. Життя покриває своїм оптимізмом сум смерті. Народжуються нові покоління, нові думки, нові прагнення.» І він був правий у своїх висловлюваннях. Нічого не змінилося в цій філософській сфері протягом століть. Змінився тільки час. Ось та сама річка, та береги інші. Але завдання її те саме – донести свої води до моря, живлячи ними природу і все живе. Так само і в цьому випадку. Перед нами стоїть завдання донести до нащадків історію тисячолітньої давнини. Хоча ця подія, шану героям якої ми віддаємо на цьому місці, була лише епізодом великої боротьби народу України на шляху до кращого майбутнього, та все ж вона залишила слід в історії. Пам'ять про ці події не можна викреслити.

–Я звертаюся до присутніх молодих людей, – продовжив свою мову Іван Савич.

– Сьогодні ви ще навчаєтеся у високопрофесійних школах, але вже через місяць у вас будуть випускні екзамени. Ви живете в морально здоровому і добре влаштованому суспільстві, могутня сила якого служить кожному.Це суспільство творили мільйони поколінь борців за краще життя. Прийшла ваша черга. Вас навчали вдень і вночі. Тепер ми кличемо вас на шлях праці, де ви віддасте своє уміння і бажання. Виховання нової людини – це праця з індивідуальним аналізом її потягу до праці в тій чи іншій сфері. Погано вихована людина – це докір суспільству, гірка помилка великого колективу людей, що її навчало. Шлях виховання тіла пов'язаний з вихованням волі і розуму. Розум – це психіка, в якій через природні співвідношення емоцій більше доброти, ніж зла. Колись люди називали мріями прагнення пізнати дійсність світу, яка перед вами. Та в житті залишається пам'ять. Суспільство не мало і не матиме розвитку, якщо забути і викреслити з пам’яті минуле. Ось це минуле перед вами. Завдяки доброті, знанням, добрій волі суспільства ми знаємо, що відбулося на цих теренах тисячу років тому. Цьому минулому ми віддаємо шану відкриттям меморіалу полеглим козакам. Ми не тривожимо їх сон. Ми вшановуємо героїв, як це століттями робили наші предки, запровадивши День Героїв. Вічна їм слава!

Іван Савич закінчив промову.Повернувшись до Хреста, він низько вклонився, віддаючи шану полеглим. Так само поступили всі присутні на святі.

Над полем Посіч пролунали слова реквієму:

«Не буди минулого.Не тривож печалі. Хай мирно сплять дні колишні. Нехай спочивають у рідній землі тіла Героїв. Приходьте живі до старих могил. Тут таїна дороги славної, тут джерело одвічних сил…»

Сонце опускалося на вершини смерек правічного лісу. Сутінки огортали землю. Каганець Вічного вогню загорівся мерехтливим полум’ям. Над полем розросталися оплески присутніх людей, що віддавали шану своїм предкам… v

Цілий день від’їжджали делегації гостей. Сонце знову хилилося до заходу. Тихо і мирно плили води Дністра в своїх нових берегах вздовж мальовничого поселення Дністрик. Вздовж берегів, потопаючи в цвіті яблунь і груш стояли сучасні хати жителів села.

Тисячу років тому тут хати ставили без жодного цвяшка – не те, що зараз. Одначе, перш ніж зрубати зруб, відводилося місце, яке рідко дарував пан, а частіше воно переходило в посаг. Місце заздалегідь обживалося – садився садок, оброблявся город. Зводилась хата, а навколо неї вже й росте, і цвіте…

Спочатку засвічувалися, як ліхтарі, мальви. За ними – калина, а вже потім зозулині черевички, повні півонії, ще повніші й пухнастіші жоржини, а під осінь жовті баранці й сивий мороз. А ще втесувався серед них самосійний соняшник, як сторож у житньому брилі. Розкошували там кручені паничі. Дикі ромашки біліли розсипом у мураві. Хміль крутився по тичині, забравшись на стріху, а по ньому вилась повійка, яка розплющувала очі зі сходом сонця, а із заходом заплющувала. Явори і ясени, дуби і липи, здавалося, народили ці хати, а хати вродили яблуні, вишні, груші, сливи і насіяли навколо себе квітів. Вориння замість воріт, перелаз замість хвіртки, подеколи хвіртка і журавель-криниця, теж були, як вроджені, мовби їх ніхто ніколи не ставив, не копав. Як і широке гніздо на хаті, біля димаря, де жив бузько-мудрець: він відчиняв своїми крилами весну і зачиняв літо…

В Україні скрізь є такі невимовно дивні місця, які полонять своєю красою: так і підмиває, так і хочеться гукнути самій природі – годі, зупинися, нічого красивішого більше не треба...

Відлітав останній гравіліт. Іван Савич досхочу надивившись на село глянув на скалу.

Там височів Меморіал, що його спорудили над могилою козаків. Над ним прозоре накриття з панелями сонячних батарей, під яким вічно мерехтітиме вогник Вічного вогню, нагадуючи про невмирущість Героїв. Той вогник передає братські вітання тих далеких предків, котрі жили під ураганними вітрами руїн і смерті. Під куполом вічно звучатиме старовинна козацька пісня…

Дата добавления: 2015-08-03