Колоситься золотим колосом пшениця. Рясні роси виграють веселкою на її стеблі, нагадуючи краплини крові, які густо полили це поле.

Було це за часів війни Панської Польщі з Туреччиною і її васалами – Кримським ханством. Неподалік села Дністрик розкинув свій табір козацький загін. Був він направлений в село щоб захистити панське добро від навали татар. Не підозрювали козаки про смертельну небезпеку, що нависла над ними. Вітер тихенько ворушив листя та віти вікових дубів та смерек. Все буяло у зелені і квітах весни. Шумів Дністер на порогах.Та раптом мов постріл пролунав крик: татари!. Зі сторони найблищого села появляються вороги і почався нерівний бій. Козаки зрозумівши свою безвихідь, послали одного із козаків за підмогою, а самі незнаючи нічого ганебнішого за втечу, сміливо вступили в бій з ворогом. Бій був короткий і жорстокий. Та жодна козацька краплина крові не впала даремно. Як тільки не старалися татари здобути козацький табір, а потім знищити козаків поодинці– це їм не вдалося. І хоч як мужньо боронилися відважні вояки від насідаючих ворогів, сили їх танули...

А вже по тривозі підіймався інший козачий загін, і летів, мов стріла на виручку побратимів. Та бій скінчився раніше, лише гори трупів і зойки смертельно поранених, що помирали, свідчили про велику січу...

Недоїхавши до місця бою козацький загін зупинився і вислав наперед розвідку. Через деякий час козаки вже знали, що татари прибравши трупи своїх воїнів, пішли вверх по Дністру. І тут же козаки кинулися в погоню. Наздігнали татар вже на перевалах вододільного хребта Карпат. І пролунав могутній клич: «За волю! За смерть побратимів!». Тупіт людських ніг, брязкіт зброї, грім бою глушив людські крики і стогін помираючих. Земля на полі битви, стала червоною від людської крові. Татари були розбиті наголову. Їх рештки були загнані в ліс, де зустріли свій останній час…

v

На широкій галявині гірського хребта стояв татарський табір. Позаду залишилися низини де було село Дністрик та інші поодинокі поселення. Татари вже майже забули виснажливий бій з козаками. Попереду у видолинку лежало велике село Лімна. Розвідники доповіли, що там їх ніхто не чекає. Козацької залоги немає.

В таборі спали татари стомлені важким денним переходом. Сторожі дрімали. Вони не зразу розпізнали, що на табір напали. Запізнілі крики розбудили сонних. З усіх сторін на них налетіли козаки. Вони ще увечері дігнали татарську колону та не давали про себе знати. Треба було щоб татари стали табором. Тоді їх можна було б оточити і вирубати до останнього. Коли побачили, що татари стають на спочинок, то коней залишили у видолинку, а самі почали обходити їх з усіх сторін. Все було готово. Домовлений сигнал трикратного крику сови закликав до нападу.

Ось спис застряв у тілі татарина, а там козацька шабля стяла голову іншому. В когось відрубана рука, а там розтяте надвоє тіло. Смертельним боєм бють козаки татар. Одним махом вдалося їм розгромити привал, бо ще з самого початку нападу пробралися сміливці до центру табору. Злагоджено кидаються козаки у бій. Колять списами, бють шаблями. Ось там зібралися вкупу татари спина до спини, щоб дати відпір нападникам. Та ні не буде опору. Лунають постріли з козацьких пістолів і падають на коліна татари. Тут і там хиляться додолу голови татар та здіймаються у верх руки. Вони просять пощади. Та не має прощення для зайд, що прийшли у гори, до лісу з війною. В останню хвилину перед смертю згадують татари свій степ. Цінять вони красоту свого краю і проклинають лісові хащі. Де зігниють їх кості. Хоч бояться татари лісу та розбігаються по ньому вцілілі з надією на спасіння. Не буде спасіння для тих, що попадуть в лісові нетрі. Не допоможуть їм ні зірки, ні сонце, ні знання здобуті в степу. Для степовика в лісі не має прикмет. Ліс для нього – це пекло, де пропаде його душа. Звідси не має дороги до степу. Та все ж біжить до лісу татарин, щоб хоч на хвилину продовжити своє життя. Не відає він, що там його смерть…

Ось і все. Здійснили козаки помсту за своїми побратимами. Можна роздивитися й табір. Тут і там лиш пригаслі вогнища, притоптана трава, за кущами всякі нечистоти після скопища людей, кругом розкидані клунки з награбованим добром, залишки їжі, що вивалилася з перевернутих казанів. Під деревами стоять рядком п’ять возів. Групами збилися в купу татарські коні й чекають наказу своїх господарів. Та не має господарів.Окремим гуртом стоять захоплені татарами коні козаків. Вони, киваючи головою, вітають козаків, що спасли їх з татарської неволі.

Сонце вже освітило поляну. Тихий прохолодний ранок обіцяє гарячий день. Легенький вітерець доносить аромат квітучих трав. Але в розбитому таборі татар смердить потом і кров’ю побитих і живих людей. Пильнують козаки обводи табору, щоб випадком котрийсь з недобитих татарів не захотів помсти. Козаки розійшлися по галявині заглядаючи під кожен кущ і вози, що їх захопили татари в бою біля Дністрика. Не залишилося жодного татарина. Зі злом прийшли вони на цю землю і найшли вони зло. Так є і так буде для всіх ворогів.

Хоч рідко коли ворог ховає своїх ворогів у могилах. Та треба було схоронити татар. Щоб їх душі не мстилися жителям гір. Щоб не навівали ворогам снів. Показуючи дорогу до мирних гірських осель та принаджуючи чужих багатством. Не чесно було б і полишити беззахисний труп на розтерзання звірів, а тому козаки викопали яму в найблищому яру і стягнули тіла татар в братську могилу, рахуючи трупи, щоб знати скількох перемогли.

Майже дві сотні тіл зайд зігниють тут у лісі. Серед них і багато вдітий татарин, якого впізнав як хана, провідник козаків – житель Дністрика. Твердо притоптали землю козаки, закидали гіллям останнє пристанище ворога, щоб ніхто, навіть ті хто хоронив, не змогли знайти цього місця.

Козаки зрубали кущі і молоді дерева, розчищаючи місце для могили своїх побратимів, що впали у цьому бою. Тут, на самому перевалі викопали яму, в яку поклали на сплетених з ліщини ношах тіла шістьох козаків. Самий старший з козаків читав молитву. Всі молилися. Засипали землею тіла. Виросла висока могила на вершечку якої встановили хрест. Козаки не змовляючись витягнули пістолі. Майже дві сотні рук підняли їх вгору. Салют полеглим сколихнув тишину лісу.

Десь там під горою перелякано заржали козацькі коні. Козаки ловили татарських коней. Лаштували вози і один за одним виводили їх на лісову дорогу. Частина татарських коней пішла за возами, решту козаки підганяли патиками з ліщини і самі сходили з перевалу. Їх чекала нова служба на Самбірських і Турківських землях. Вози повільно скочувалися в долину, наповнені відібраним для козацького життя скарбом. В долині відв’язували своїх коней. Поправляли попруги і формували колону. Татарських коней зганяли в табун. На вечір мали бути у Дністрику. Там сотні мали розділитися. Одна направлялася в Мшанець, де мала боронити перевал, друга залишалася в Дністрику, її найняв господар села Ян Комарницький.

v

Віддали ще раз побратими шану загиблим козакам зі всіма почестями на невисокому березі Дністра. І поставили над їхніми тілами тесаний камінь, як нагадування нащадкам: «Бережіть свою Україну, її волю і незалежність, любіть мов рідну неньку в ім’я своїх нащадків».

Дата добавления: 2015-08-03