Господарства високої культури землеробства

Звання»Господарство високої культури землеробства» було присвоєно колгоспам ім.Чкалова, ім.Леніна, ім. Б.Хмельниць-кого, ім.М.Марцун, «Зоря».

В музеї села Химрич є стара фотографія. На ній спрацьована конячина з останніх сил тягне дерев’яну соху. Нужденний селянин важко переступає постолами у ріллі. А на лиці його – одна турбота; будь-що запорати ниву, дотягти до нового врожаю.

Убогі хатини, вгрузлі в землю, покриті соломою або очеретом, такими були села колгоспу ім.М.Марцун. Невпізнанно змінились села за 70 років радянської влади. На центральній садибі будується новий адміністративний корпус, вулиці сіл вдяглися в асфальт. До послуг селян промтоварний та продтоварний магазини. Працює філіал районного будинку побуту. В центрі села гарний будинок культури, поряд типова школа, дитячий садок, дільнична лікарня. Колгоспники живуть в добротних просторих будинках. Чудові клуби в селах Химрич та Булдичеві. За сприяння Юхима Бабича першого орденоносця нашого краю, в 1928 році організувалось товариство спільного обробітку землі.

В листопаді 1930 року було створено колгосп. В 1931 році від об’єднував 191 господарство. Ще в довоєнні роки колгосп був відомий своїми працелюбами. Прославилася п’ятсотцентнерними врожаями цукрових буряків Марія Антонівна Марцун, яка згодом стала двічі Героєм Соціалістичної праці. В часи окупації жителі активно включилися в боротьбу проти загарбників. 237 жителів села відважно воювали на фронті. Багато камінчан поповнили ряди месників в партизанських загонах.

Села були звільнені частинами 322 стрілецької дивізії. Радісно стрічали жителі визволителів. Старожили піднесли хліб-сіль В.Д. Шапошникову, командиру роти 1087 стр.полку, яка ранком 4 січня 1944 року першою вступила в село.

Війна завдала великої шкоди. Плугами, десятком коней та корів відроджували своє господарство камін чани.

Вже на початку 50-х років було відновлено господарство, почали оброблятись довоєнні посівні площі.

В 1950 році до складу камінського колгоспу ввійшов колгосп с.Химрич, яке стало бригадним селом.

З 1945 року об’єднаний колгосп очолив фронтовик-орденоносець Ф.Д. Долібець, який до війни був головою колгоспу с. Химрич. Федір Данилович багато сил віддав розвитку сільського господарства, оновленню села. Він був чудовим організатором. За сумлінну багаторічну працю Ф. Долібець був нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Трудового Червоного прапора. В 1976 р. йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці.

За післявоєнні роки в господарстві виросли чотири Герої Соціалістичної праці, а Марія Антонівна Марцун удостоєна цього звання двічі. І як увічнення її пам’яті, ім’я славної буряківниці п’ятисотенниці сьогодні носить колгосп в с. Химрич, де вона народилася, відкрито народний музей хліборобської династії Марцунів. За високий врожаї картоплі та зернових було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці і сину М.А. Марцун Д. Марцуну.

Дочка Марії Антонівни Анастасія теж буряківниця нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, Антоніна за високі надої молока має орден Трудового Червоного Прапора. В селі цілі династії хліборобів. З перших днів в колгоспі Йосип Гордійович Годулевич. Був і бригадиром і головою колгоспу. Його шляхом пішли і діти. Ганна – свинарка, Федір – конюх, Марія – буряківниця, Люба – доярка, Микола – шофер.

Дояркою стала і найменша дочка Лідія. За високі надої молока Бабійчук Лідія Йосипівна нагороджена орденом Леніна та орденом Жовтневої революції. Такий же працелюб і її чоловік Анатолій Арсентійович Бабійчук, механізатор. За сумлінну працю удостоєний медалі «За трудову доблесть».

Високі врожаї цукрових буряків вирощувала ланка Світлани Григорівни Полупан.

Естафету Марії Антонівни підхопило молодше покоління. Ланку славетної буряківниці очолювала Людмила Григорівна Полупан, якій в 1976 році теж було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. Вона стала лауреатом Державної премії СРСР. Ланка Л.Г. Полупан накопувала на круг 650-670 центнерів. В рівень з нею трудився й колектив депутата Верховної Ради Української РСР Марії Григорівни Долібець кавалера орденів Леніна й Трудового Червоного Прапора. Хороших врожаїв добивалась ланка буряківниці Тамари Іванівни Луцик.

Колгосп займав в районі провідне місце по виробництву і продажу державі зерна, цукрових буряків, картоплі та інших культур, а взагалі – це багатогалузеве господарство. До п’ятисот корів тут молочне стадо, а на відгодівлі великої рогатої худоби – більше півтори тисячі. Вівцеферма нараховувала 1380 голів, птахоферма – 2800 курок-несучок, а молодняку – більше семи тисяч. У господарстві біля трьох тисяч свиней.

На розлогих полях колгоспу, котрий носить ім’я славетної трудівниці, двічі Героя Соціалістичної праці Марії Антонівни Марцун, працювало 40 з лишком тракторів, 18 комбайнів, більше двох десятків автомобілів снували впорядкованими шляхами, понад 400 електродвигунів полегшують труд.

У колгоспі дві тракторні бригади були розділені на 10 механізованих колективів, в яких 70 механізаторів уславляли себе високими врожаями зернових, картоплі, цукрових буряків, кукурудзи. Неперевершеними майстрами своєї справи були механізатори Леонід Якович Нестерук, Василь Гнатович Гринчук, Василь Іванович Барчук, Іван Михайлович Мамінчук, Іван Данилович Мусіяшко, Олександр Степанович Беркута, Микола Михайлович Проскурін, Петро Шилюк, Петро Скородуб, Микола Данилевич, Олексій Демчук.

Високих надоїв добивалися від кожної корови майстри машинного доїння Таїсія Василівна Левків, Галина Захарівна Поліщук, Надія Антонівна Шимон, Валентина Олександрівна Смирнова, Ольга Павлівна Горбатюк.

Добивалися гарного приросту живої ваги доглядачі великої рогатої худоби Павлина Соловеївна Матвійчук, Марія Михайлівна Бабич, свинарка Фросина Амбросіївна Гринчук.

Гарні врожаї у городниці Лідії Макарівни Годулевич. Самовіддано працюють в господарстві водії Микола Несторович Ткачук, Іван Петрович Поліщук, Володимир Кирилович Нестерук.

В колгоспі постійно велося будівництво. Лише за кілька останніх років тут зведено молочний комплекс, сховище для кормів, упорядкований свинокомплекс. Тракторні парки щорічно поповнювали новою технікою. Колгосп мав свій автобус ЛАЗ. В господарстві впроваджувалися прогресивні методи організації та оплати праці (колективний підряд), використовувалася потужна матеріально-технічна база. Гордість села – його люди. Сто п’ять камінчан мають високі урядові нагороди, з них більше п’ятидесяти нагороджені орденами за самовіддану працю і великі досягнення на колгоспних полях і фермах.

В період найвищого розквіту після Ф.Д. Долібця керували колгоспом Юрій Федорович Монастирський, Леонід Петрович Барабаш.

Колгосп ім. Леніна (с.Печанівка, Гордіївка) – одне з передових господарств району, якому присвоєно звання «господарство високої культури землеробства». Щорічно тут збирали високі врожаї зернових, цукрових буряків. По 4000 кг молока надоювали з кожної корови.

Успіхові сприяло те, що в колгоспі було добре організовано виробничий процес, вчасно і якісно ремонтувалася вся техніка. Основною рушійною силою були комплексні механізовані загони, в яких добре прижився колективний підряд, прогресивні форми організації та оплати праці. Тут був найвищий виробіток на еталонний трактор.

Гордість печанівців – самовіддані трударі.

Колектив механізованої ланки Андрія Івановича Лопуха в 1976 році став переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання по вирощуванню зернових. Зібрав на круг по 46,1 цнт пшениці з 1га.

Кожен із 790 га видав на круг більше 42 цнт зернових з гектара.

Заслуженим авторитетом користується у сельчан механізований загін, яким керує Петро Якович Дереженко. В загоні працюють 15 механізаторів. Ядром його стали механізатори-ветерани Леонід Парфенович Прокопчук та Борис Ілліч Порхун, Михайло Тимофійович Карпанюк, Борис Ілліч Порхун, Борис Іванович Вознюк, Борис Іванович Сидорчук. Не відстають від них молоді механізатори Віталій Олександрук, Василь Талько, Віктор Якимчук, Монтій Дубик. Став лідером серед молодих жниварів і прославився на всю Житомирщину Борис Метліцький. 35 років трудився на тракторі Михайло Кирилович Пасічник, який всю війну пройшов з боями і на трудовому фронті завжди був попереду, показував зразки самовідданої праці молодому поколінню. Велику шану і авторитет заслужив у односельчан Павло Михайлович Гуменюк. Бригадир сміливо впроваджував у виробництво все нове і прогресивне. З успіхом освоїв він інтенсивну технологію вирощування зернових. За самовіддану працю поле віддячувало сторицею – шістдесят центнерів з гектара одержували врожаю пшениці.

За успіхи у вирощуванні високих врожаїв П.М. Гуменюк занесений до обласної дошки пошани. А груди його прикрашають ордени Трудового Червоного прапора та орден Жовтневої революції.

Більше 30 років очолював к-п ім.Леніна в с.Печанівка Олег Степанович Оксаніч. За самовіддану працю нагороджений багато численними грамотами, орденом «Знак пошани».

Колгосп ім. Леніна неодноразово був учасником ВДНГ в Москві. Завоював золоті і срібні медалі.

Був премійований автомобілями: УАЗ бортовий і УАЗ легковий.

В 1989-90 роках почалась газифікація села. Був побудований Будинок культури, медпункт, адмінбудинок. Для молодих колгоспників зведено цілу вулицю будинків. Названа вона іменем загиблого в Афганістані односельчанина Анатолія П’ясківського.

Всі вулиці села заасфальтовані.

Багатогалузевим господарством був колгосп «Зоря» с.Врублівка. Основною його спеціалізацією було тваринництво. Відповідно до потреб, кожного року тут переобладнувались і споруджувались нові виробничі і побутові приміщення, розширювалась механізація, застосовувались прогресивні методи утримання і годівлі тварин.

Ветеран колгоспу В.Ц. Данилевич згадує: «В нашому колгоспі справи пішли на лад, коли його в 1960 р. очолив Василь Якович Мовчан. Він зумів налагодити дисципліну, згуртувати колектив. Саме завдяки йому стала зростати врожайність і особливо показники по тваринництву. В колгоспі було до 8 тисяч свиней, майже півтори тисячі голів великої рогатої худоби, з них більше 400 молочних корів, було більше двох тисяч овець. За його керівництва були добудовані тваринницькі ферми, споруджений свинокомплекс”.

В селі був побудований Будинок культури, лазня, їдальня, прокладені мостові дороги. Вирощувались в колгоспі високі врожаї цукрових буряків та зернових культур, на високому рівні було городництво. Крім вирощування овочів на відкритому ґрунті, гарний прибуток давало теплично-парникове господарство.

Подальшого розвитку набуло господарство за керівництва А.А. Годованого та Георгія Дмитровича Кирилюка.

В кінці 80-тих на початку 90-х років були побудовані кормоцехи, зерносушильний комплекс, який просушував 25 тон зерна в годину. Був також збудований комплекс по кормопереробці. В господарстві з’явилось і допоміжне промислове виробництво: пекарня, столярний, швейний, ковбасний, консервний цехи.

Змінилося і обличчя села: заасфальтовані всі вулиці села, внутрішньо-господарські дороги, зерноплощадки, в оселях врублівчан з’явилось блакитне паливо.

Славився високими врожаями зернових, цукрових буряків, овочів, високими надоями молока і колгосп ім.Б.Хмельницького (с.Романівка). Ветеран праці Захар Гордійович Павлюк згадував: «В далекому 1929 році заснували ми колгосп. Назву йому дали «Новий Шлях». Весною проклали першу колективну борозну – саме з неї почали ми свій родовід».

Батьковою борозною пішов син Гнат. Дочка Марія працювала в буряківничій ланці. Син Василь – на фермі. Механізатор Гнат Захарович на тракторі Т-74 виробляв понад 1000 га умовної оранки. Продовжував дідову справу і онук Василь, який на конкурсі молодих механізаторів зайняв перше місце.

Колгосп села Романівка постійно виконував план продажу державі зернових, овочів, цукрових буряків. Так, в 1983 р. картоплярі здали на приймальний пункт 5360 цнт картоплі. Бригада П.В. Кальчука зібрала по 140 цнт бульби з гектара. Рясний урожай у буряківників – кожний з 435 га видав по 397 цнт. з гектара, а бригада О.І. Гончарука виростила 510 цнт на 1 га.

450-500 цнт – врожай цукрових буряків у ланках Н.П. Менчинської, О.П. Рудник, Н.О. Гилюк.

Подолали намічені рубежі тваринники. На маслозавод відправлено 9500 цнт молока. План виконано на 140%.

В 1985р. зібрано 30647 цнт зерна, 9 491 цнт картоплі, 2 198 цнт овочів, 11 109 цнт кормових буряків, 73 850 цнт цукрових буряків. В колгоспі 4 404 голови великої рогатої худоби, з них 410 корів – молочне стадо, овець – 1281, біля 3000 свиней, птиці з молодняком – 13 526 штук. Бджолиних сімей – 280.

Високими нагородами відзначена праця трудівників Романівки. Нагороджені: орденом Леніна механізатор Кушнір Михайло Антонович, орденом Жовтневої революції – бригадир Гончарук Олександр Іванович.

Ковалик Зінаїда Миколаївна, Ткачук Лідія Семенівна, Яцюк Ніна Петрівна, доярка Гончарук Людмила Родіонівна, тваринниця Знайдюк Ніна Левівна нагороджені орденом Трудової Слави ІІІ ступеню, а доярка Матат Зінаїда Калениківна – орденом «Знак пошани».

Колгосп ім.Б.Хмельницького нагороджено бронзовою медаллю ВДНГ.

В часи розквіту і найбільших досягнень очолював господарство Вітюк Анатолій Семенович, в кінці 80-х – 90-х років – Степанюк Олексій Якович.

Господарством високої культури землеробства був і колгосп ім. Чкалова (голова Польовий Володимир Мефодійович).

Колгосп був багатогалузевим господарством. Добивався високих показників у вирощуванні зернових, цукрових буряків, у тваринництві. В 1976 році з кожного гектара зібрав по 450-510 цнт. цукрових буряків, 187 – картоплі, 196 – овочів, 40 цнт. Зернових.

За високі досягнення по виробництву і продажу державі сільськогосподарських продуктів тільки в 1976 році нагороджені високими урядовими нагородами 7 трудівників. 11 – удостоєні срібних і бронзових медалей ВДНГ. Колгосп був нагороджений дипломом ІІ ступеня та автомашиною УАЗ-469 орденом Жовтневої революції нагороджено голову колгоспу Польового Володимира Мефодійовича, доярку – Бабич Євгенію Сергіївну, бригадира – Улановського Миколу Петровича, ланкового – Кукільова Бориса Михайловича, доярку – Рожко Віру Улянівну, орденом „Знак Пошани”- комбайнера Карасюка Дмитра Антоновича, зоотехніка – Богуцьку Ніну Артемівну.

В 1985 році відзначив ювілейну дату – 60 років з дня прийняття статуту сільськогосподарської артілі колгосп ім.Ілліча, створений на базі першої сільськогосподарської комуни ще в 1920 році.

Не був колгосп господарством високої культури землеробства, але і, як кажуть, не пас задніх.

В господарстві було дві бригади, в яких працювало більше 200-сот чоловік.

Чисельність працюючих в колгоспі разом з управлінським апаратом становила 350 чоловік.

Найбільшого розквіту, технічного оснащення господарство набуло при керівництві Веніаміна Станіславовича Юхимовича.

Вмілий організатор, досвідчений керівник зробив непізнаним колгоспне господарство з 1970-1985 рр.

Були побудовані великі приміщення для ремонту і зберігання техніки, авто гараж, великі складські приміщення для обробки та зберігання зерна, льоносушилка, побудовані і оснащені необхідним устаткуванням тваринницькі ферми. Господарство спеціалізується тваринництву та вирощенню зернових культур.

В господарстві 48 тракторів і комбайнів, 32 автомобілі, 1627 чолів рогатої худоби.

З’явились на території заводу і допоміжне промислове виробництво. Столярний цех, який надавав послуги населенню по виробництву вікон, дверей. Гончарний цех виробляв облицьовочну плитку, глиняний посуд. Пізніше став діяти цегельний завод. Було побудовано двоповерхове адміністративне приміщення, гуртожиток, чудова їдальня.

Для молодих сімей колгосп побудував не один десяток добротних будинків по вулиці 50-років Жовтня та Парковій, яка за проханням вдячних громадян селища зараз носить ім’я В.Юхимовича.

Багато зроблено колгоспом по газифікації вулиць селища. Більше 9 км вулиць, територія к-пу асфальтовані.

Гордість колгоспу – його трудівники.

Показували зразки самовідданої праці, продовжуючи традиції своїх батьків – перших в Романівському краї комунарів - десятки колгоспників.

Орденом Жовтневої революції відзначена праця тваринника Іванчука Олександра Павловича, орденом Слави ІІІ ступеня

– тваринницю Василюк Єву Дмитрівну, орденом «Знак Пошани».

– Чумак Євгенію Василівну.

Продовжували справу свого батька Добренького Івана Петровича, який поліг смертю хоробрих, боронячи рідну землю від фашистської навали, його сини Володимир та Анатолій Добренькі.

Самовіддано трудились на колгоспних полях механізатори Леонід та Петро Ліхові, Віктор Метельський, Олександр Браморщик, Іван Сягровський, Микола Скосарев, Микола Козловський, Микола Зброжик, Аркадій Бондарчук, Петро Корнійчук, Костянтин Кусківський, Петро Паламарчук, Микола, Місюра Олександр Клочко, Фелікс Коржовський.

Тримали лідерство серед доярок Тетяна Кусін, Олександра Кульбакова, Ольга Прокопчукк, Галина Зброжик, Галина Столяр, Ольга Федорук, Ніна Годун, Антоніна Бондарчук, Лідія Кусківська, доглядач тварин Степан Косов.

Хлібороби господарства збирали по 30 ц зерна з гектара, вирощували гарні врожаї льону, картоплі, цукрових буряків.

Великих досягнень добились трудівники в колгоспі ім. Кірова після відокремлення с. Колодяжного в окреме господарство та з приходом на роботу молодих, ділових, енергійних керівників та спеціалістів: голови колгоспу Олексія Герасимовича Мимрука, голови сільської ради Володимира Анатолійовича Самофалова, Леоніда Антоновича Глинського. Під їх керівництвом колгосп ім.Кірова с. Колодяжного прославився високими врожаями. По 62 цнт зернових з гектара збирали трудівники полів.

За високі досягнення у вирощуванні і збиранні зернових колгосп ім.Кірова було нагороджено перехідним Червоним прапором Верховної Ради СРСР та грошовою премією.

Ветеран праці, бувший механізатор нагороджений за самовіддану працю орденом Трудової Слави Момотюк Володимир Макарович згадує: «Після того, як наше господарство стало самостійним і його очолив Олексій Герасимович Мимрук наше село ожило. В колгоспі стало багато техніки, мали 21 трактор, більше 10 автомашин, 7 комбайнів, а різної сільськогосподарської техніки було стільки, що не було на тракторному стані де ставити».

В селі інтенсивно проводилось будівництво. За три роки обсяг будівельно-монтажних робіт склав 2,2 мільйонів карбованців. З 1987 року було побудовано піднавіс для сільськогосподарської техніки, корівник та телятник, склад для матеріалів, літній тваринницький табір, піднавіс для зберігання зерна та сіна, пилораму, силосну траншею, вагу, хім.склад, артезіанську свердловину, встановлено сушильний комплекс та агрегат по виготовленню вітамінного борошна, проведено реконструкцію свинарника, заасфальтовано під’їзди до тваринницьких приміщень і тракторного парку, зведено будинок тваринника, заготівельний пункт, проведено реконструкцію сільського клубу, виготовлено проектну документацію на будівництво нової школи. Велося будівництво асфальтного заводу, проводилася робота по будівництву цегельного заводу. Колгосп ім. Кірова першим в районі почав проводити повну газифікацію села.

Багато уваги керівництво колгоспу на чолі з Мимруком О.Г. звертало на вирішення соціальних проблем села. Відповідно до комплексної соціальної програми «Турбота» престарілим жителям Колодяжного, ветеранам війни і праці надавалася велика допомога в безпосередньому наданні послуг на присадибних ділянках, в ремонті та опаленні житла. Надавалась допомога в забезпеченні продовольчими товарами. Усім пенсіонерам колгосп щорічно виділяв зерно на карбованець одержуваної пенсії, а інвалідам, учасникам Великої Вітчизняної війни, одиноким і престарілим громадянам, багатодітним сім’ям, воїнам-інтернаціоналістам щомісячно - по три кілограми м’яса на чоловіка. Крім того дві одинокі жінки похилого віку повністю перебували на утриманні колгоспу.

Керівництво колгоспу приділяло велику увагу молоді, дбало про її закріплення на селі. За три роки п’яти молодим сім’ям надано житло. Дві сім’ї отримали кредити по 10тис. крб на будівництво. П’ять юнаків і дівчат навчались у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах за кошти господарства, всі вони діти батьків, які мешкають у Колодяжному. Молоді доручалися важливі ділянки сільськогосподарського виробництва. Створюювалися усі умови для дозвілля і відпочинку. На організацію футбольної команди та проведення спортивно-масової роботи колгосп виділив дві з половиною тисячі карбованців, закупив музичну апаратуру для вокально-інструментального ансамблю на суму 10 тис.крб.

Ще в 50-ті роки славився високими врожаями зернових, овочів, ягід радгосп ім. Дзержинського с.Карвинівка). Неодноразово радгосп та його трударі були учасниками ВДНГ, нагороджувалися Дипломами ІІ ступеня та срібними і бронзовими медалями.

В 70-80 роки радгосп спеціалізувався по тваринництву.

Поголів’я великої рогатої худоби налічувало більше 3 тисяч.

З них молочне стадо було від 400 до 600 голів.

Вирощував радгосп також на 70 га хміль, була відновлена площа полуниці.

Бувший директор радгоспу В.Я. Ясінський згадує: «Самий високий вал (зібрано 1560 цнт. зернових) був в 1990 році. В цьому році також вперше господарство було забезпечено своїми кормами”.

В післявоєнні роки село невпізнано змінилось. Господарським методом було побудовано 9 житлових будинків, школу в с.Станіславівка, дитячий садок.

В радгоспі працювало 2 дитсадка. Був зроблений капітальний ремонт Будинку культури, в якому був вокально-інструментальний оркестр, працював драматичний гурток.

В радгоспі був свій виноцех. Після його закриття цех виробляв сировину для виробництва цукерок та кормові дріжджі.

Приємно здивував жителів району голова колгоспу “За врожай» (с.Червоні Хатки) Михайло Михайлович Михайлюк. Господарство завжди славилось високими врожаями овочів. Також постійно виконувався план по здачі льонотрести. У 1988 році М.М. Михайлюка захопила нова ідея: спробувати розводити звірів на хутро. Закупивши в Білорусії маточне поголів’я керівник господарства став розводити чорно-бурих лисиць та голубих соболів. Справи пішли добре. Через пару років рентабельність звіроферми складала 200%. Працювало на звірофермі 12 чоловік, а доходи за продукцію були не меншими від доходів по тваринництву і рослинництву разом взятих.

Дата добавления: 2015-07-24