Кінець українізації

Найбільшими досягненнями на Україні були досягнення в галузі культури. В часи українізації народні маси жадібно потягнулись до опанування національної освіти і культури.

Починаючи з перших днів мирного післяреволюційного життя, створювались і відкривались національні школи. Індустріалізація і колективізація різко посилила потребу в грамотних національних кадрах. Відкриваються національні школи та різні освітні і просвітні заклади, курси, гуртки. Освіта стає безкоштовною, доступною для всіх категорій. Учнів на Україні стало до 2,1 млн. чоловік.

Одним з напрямків роботи по побудові соціалізму була ліквідація неписемності дорослого населення. Його в районі нараховувалося 4969 чол. Для навчання було мобілізовано все грамотне населення, в тому числі і старших школярів. Для так званих лікнепів (ліквідація неписемності) були виділені приміщення, видавався для освітлення дефіцитний в той час гас.

Розгорнулося змагання, вчителі і учні брали зобов’язання по навчанню неписемного населення.

Під шкільні приміщення були використані, крім будинків початкової земської школи, управа панської економії (так званий «кручений будинок»).

Народним методом навпроти приміщення військкомату будувалась нова середня школа. (Була зруйнована перед звільненням Дзержинська в 1943 р.).

В селах під початкові школи використовувались приміщення садиб репресованих або виселених до Казахстану жителів району. На свої кошти склозавод побудував типове приміщення семирічної школи, єврейська община на свої кошти побудувала типове цегляне приміщення неповної середньої школи (нині дитсадок №1).

В 1932 році в районі було 44 загальноосвітніх школи, 7 польських, 2 німецьких, 1 чеська, 2 єврейських. Обов’язковим навчанням було охоплено 6845 чоловік, тобто 98 процентів дітей дошкільного віку.

В передвоєнні роки в районі обов’язковим навчанням було охоплено 7430 чоловік. В 1940 році їх число зросло до 8 тис. В початкових школах навчалося 5011 школярів, в неповних середніх – 2204, в середніх – 215 школярів. В 1941 році в районі було 6 середніх шкіл, 11 неповних середніх(на території селища будувалась ще одна неповна середня школа) і 21 малокомплектна початкова школа. В райцентрі була 1 середня школа, 2 неповних середніх, 3 – початкових, 1 вечірня, в яких працювало 53 вчителі. Вони навчали 1422 учні українською, єврейською і польською мовами.

У нас в райцентрі середня школа стала працювати в 1936 році. Перший випуск 10-го класу відбувся в 1937 році. Збереглася фотографія цього випуску, а в Дзержинську і нині проживають кілька перших випускників.

В процесі українізації єврейська, польська та німецька школи були переведені на українську мову навчання. На утримання шкіл району перед війною держава витрачала 247 тис. крб.

На рівні з освоєнням наук, велика увага приділялась патріотичному, естетичному вихованню школярів. В школах працювали різноманітні гуртки. Так, середня школа славилась спортивними гуртками, драматичним і співочим колективами. В єврейській школі було багато талановитих музикантів та акторів.

Велика увага приділялася створенню в школах дитячих піонерських та юнацьких організацій. В 1932 році в школах району було 2045 піонерів та 73 комсомольці. Учні шкіл брали активну участь в громадській роботі, у житті села. Ось деякі приклади. Учень Буткевич Цезар взяв зобов’язання навчати дві групи неписьменних.

Велику допомогу надавали учні шкіл місцевим колгоспам на тваринницьких фермах та городніх бригадах. 18 піонерів одного загону зібрали 10 тонн попелу. Другий піонерський загін взяв шефство над тваринництвом Дзержинської сільгоспкомуни. Розбившись на ланки, вони допомагали в корівнику, на конюшні, на птахофермі.

Учні шкіл працювали в різних гуртках. У 1936 році особливо відзначилися хлопчики та дівчатка Станіславівської початкової школи, котрі власними руками виготовили велику модель аероплана та автомобіля, а ще вишили значок «Готовий до праці і оборони». Ясногородська школа славилася роботою хорового гуртка, музичного та військово-спортивного. Всього в школах району працювало 35 гуртків художньої самодіяльності, школи мали 14 піонерських кімнат. В районі було 2 Будинки піонерів.

В день відкриття районного Будинку культури 8 листопада 1937 року школярі виступили перед глядачами з різноманітною програмою художньої самодіяльності.

В райцентрі і на склозаводі працювали дитячі ясла-садки. Багато ясел-садків (деякі тимчасові, на період напружених сільськогосподарських робіт) було перед війною і в колгоспах.

Найкращим і найзабезпеченішим був дитячий ясла-садок при Романівському склозаводі. На його укомплектування дирекція і завком виділяли значні кошти.

Значно розширюється і починає в 1934 році працювати в новому приміщенні районна бібліотека. В передвоєнний час вона мала 560 читачів (із них 202 учні), книжковий фонд складав 3220 книг. Бібліотеки були створені при робітничих клубах, будинках колгоспників (колбудах).

Для кращого обслуговування віддалених окраїн Дзержинська і були створені пересувні бібліотеки. Користувалася славою і бібліотека Романівського склозаводу. Щороку на придбання книг завком склозаводу асигнував 1000-2000 крб. Були створені невеликі бібліотеки при школах. Всі виробничі підприємства виписували газети і журнали. Зі зростанням добробуту народу значно зросла підписка на газети і журнали серед трудящих. Якщо до революції на село припадали одна-дві газети, то перед війною трудівники району одержували понад 9 тисяч примірників періодичних видань. З січня 1932 року почала виходити районна газета «Колективіст Дзержинщини». Велику роботу проводили клуби і Будинки культури, їх кількість щороку збільшувалась. Кожне виробниче підприємство мало свій клуб, в якому працювали різноманітні гуртки художньої самодіяльності.

В 1937 р. відкрився заново переобладнаний районний Будинок культури. В Дзержинську крім нього працювало 2 профспілкових клуби та 5 колгоспних. Найкращим був профспілковий клуб Романівського склозаводу та колгоспний клуб колгоспу ім.10-річчя Жовтня («Комуна»). На культурно-масову роботу для своїх працівників завод щорічно виділяв 27250 крб.

Заводський колектив славився своїм духовим оркестром, драматичним колективом, футбольною командою, яка неодноразово завойовувала призові місця в змаганнях всіх рангів. На заводі був кінотеатр. Крім районного та заводського, кінотеатр мав колгосп ім. 10-річчя Жовтня.

Майже в усіх оселях дзержинців перед війною засяяла лампочка Ілліча. Крім заводської електростанції запрацювали ще дві: районна і в колгоспі ім. 10-річчя Жовтня. На заводі, а потім і на вулицях Дзержинська з’явились електротрансляційні лінії. Успіхів досягла й справа охорони здоров’я. Напередодні війни в Дзержинську діяли лікарня на 75 ліжок, поліклініка, амбулаторія, дві аптеки. Працювала лікарня і в Мирополі. В селах відкривались фельдшерсько-акушерські пункти. Нового розвитку набула торгівля. Тільки в районному центрі налічувалось 34 магазини, вступили в дію хлібопекарні в Дзержинську і Мирополі. Успішно проходила радіофікація сіл.

Ростуть ряди передовиків і в сільському господарстві. Правофланговими тут стали коваль Драгокупел, слюсар Колесник, трактористи Слинявчук і Коцюбинський та ін. при цьому рух передовиків зростає якісно. Якщо перші ланкові по вирощуванню цукрових буряків, Олена Павлюк з Романівського колгоспу «Новий шлях», боролись за одержання з гектара по 190-200 центнерів солодких коренів, то вже Марія Шатківська з Кам’янки, О.Тимофієва, В.Кушнірук і Т.Макарчук з Шуляйок, Зінаїда Туз з Печанівка, Єлизавета Кравчук з Булдичева, Варвара Кадащук з Химрич вже прагнули одержати їх по 350-400 центнерів. А ланкова химрицького колгоспу Марія Антонівна Марцун взялася виростити 500-центнерний урожай.

В 1937 році, відбувся зліт стахановців району. Армія передовиків і новаторів налічувала на Дзержинщини сотні трудівників. Тільки на Романівському склозаводі їх було 335 чоловік, на Миропільській паперовій фабриці – майже 100. Стахановцями ставали не лише бригади, а й навіть цехи.

На виставці досягнень народного господарства в Москві в 1940 році від нашого району було 134 учасники з 18 колгоспів і ферм.

Особливо успішною була робота в Комуні «10-ти річчя Жовтня» (нині СТОВ «Прогрес»).

Напередодні Великої Вітчизняної війни…

Радянська Україна боролась за подальше зростання господарства, галузей промисловості, розвиток сільського господарства, піднесення матеріального і культурного рівня трудящих.

Перед вело місто, яке при політиці індустріалізації мало великий наплив робочої сили, яке при колективізації села дало в місто одного із трьох своїх жителів. В 1926 р. серед пролетарських міст українці складали 6% робітників, а в 1939 році їх було майже 30%. Зросло і населення Дзержинська, в 1939 році воно складало 7127 чоловік.

Найбільше виріс склозавод. В передвоєнні роки на заводі працювало до 1100 чол.

Житлове будівництво не встигало забезпечити всіх квартирами. Завод будував приміщення на декілька квартир, які мали лише одну кімнату і кухню.

Багато робітників заводу жили в навколишніх селах і щоденно ходили на роботу пішки. Робітників, які не втрачали зв’язків з селом називали напівпролетаріями.

Завод мав дві горшкові печі на 21 горшок, ємкістю на 650 кг. скломаси. План роботи за рік виконувався на 110-120,5%. За перші два місяці 1941 р. завод дав державі прибутку на 120000 крб. Серед працівників підприємства було 335 стахановців. Кращими були бригади Новікова (виконували план на 123,4%), Шиманського. В 1941р. Романівському склозаводу було вручено перехідний Червоний Прапор Укрсклотресту.

Добре працювали також меблева артіль «Комінтерн», артіль «Сукно праця», цегляний завод, держрадгосп ім. Дзержинського.

Піднялись на ноги і колгоспи. Напередодні війни Житомирщина мала 3893 трактори, 1849 вантажних автомашин, 850 комбайнів. Кращі досягнення представлялись на Всесоюзну сільськогосподарську виставку. З нашого району там були представлені 16 колгоспів, 8 бригад, 63 ланки, 34 передовики сільського господарства. Від Житомирщини на ВДНГ було 11 тис. учасників.

В Дзержинську найкращі показники були у бувшої комуни, яка стала колгоспом ім. 10-річчя Жовтня.

11 травня 1940 р. районна газета «Колективіст Дзержинщини писала: «Учасник Всесоюзної сільськогосподарської виставки від Дзержинського району – колгосп ім. 10—річчя Жовтня (смт. Дзержинськ), який одержав урожай картоплі в середньому за 3 роки по 118 центнера з га та конюшини на сіно по 32 центнера з га». Неодноразово відмічався працівник колгоспу Лазар Сапіров. Залишившись сиротою, він пас худобу у багатіїв. На своє виховання його забрала комуна, направила його на навчання. Так він став трактористом, потім бригадиром тракторної бригади. По призову в Червону Армію атестується на молодшого командира. Після мобілізації повертається у колгосп, обирається бригадиром польової бригади. За найвищі досягнення врожаю його було занесено на районну Дошку пошани, нагороджено грошовою премією обласного виставочного комітету та «Дипломом першого ступеню».

Висвітлюючи працю передовиків «Колективіст Дзержинщини» пише і про трудівницю Шилан Віру: «В колгоспі ім. 10-річчя Жовтня Шилан Віра четвертий рік працює на свинофермі. За час своєї роботи на фермі, вона домоглася гарних результатів, великого приросту молодняку. Віра любовно доглядає свиней, дбає, щоб вони гарно росли і були найкращої вгодованості. За добру роботу на фермі Шилан Віра щороку преміюється. Активна комсомолка-стахановка ударно працює і перевиконує норми виробітку на всіх сільськогосподарських роботах» («Колективіст Дзержинщини» № 124 від 17 липня 1938 р.)

Дата добавления: 2015-07-24