Після звільнення району 2672 дзержинця поповнили ряди військових частин, в тому числі біля 100 жінок.

Багатьом пощастило потрапити в рідну 322 житомирську стрілецьку дивізію Героя Радянського Союзу П.М. Лащенка, котра звільняла Дзержинськ і більшість сіл району.

Серед них був П.Г. Дрозд, котрий пройшов з нею до переможного кінця. В спогадах «Ми з легендарної 322-гої» він пише: «Згадую січень 1944-го. Коли район було звільнено від німецько-фашистських загарбників, я став бійцем 322-ї стрілецької дивізії. Служив у мінометній роті. Кілька разів командування направляло мене на підмогу піхоті, як того вимагала бойова обстановка. Прожите ніколи не забудеться! Разом зі мною служив врублівчанин Кузьма Стародуб. Я був свідком його героїчної загибелі, коли форсували річку Віслу. Його скосила ворожа куля. Похований він у польському місті Пьлєць. Не повернулися з фронту ще два земляки – однополчани Микола Дейсан і Йосип Зінчук.”

В боротьбі з ворогом загинули 3928 військовослужбовців, партизан і підпільників, імена яких встановлені і занесені до Книги пам’яті.

В роки Великої Вітчизняної війни 11 тисяч воїнів удостоїлись звання Героя Радянського Союзу. Орденами і медалями нагороджено більше 7 мільйонів чоловік.

16 мільйонів тих, хто кував перемогу в тилу ворога, нагороджені медаллю “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні”.

За ратні подвиги бойовими орденами і медалями під час війни нагороджено понад 2 тисячі 150 патріотів району, з них 15 орденом Червоного Прапора, 260 – орденом Червоної Зірки, 200 – орденом Слави, 207 – орденом Вітчизняної війни.

З нагоди 20 річчя з дня Перемоги над фашистською Німеччиною 1507 учасників бойових дій нагороджені орденом Вітчизняної війни, близько 1500 – бойовими медалями.

Відомими воєначальниками в роки війни стали генерал-майор В.А.Мартинюк з Малої Козари, контр-адмірал І.Л.Пархом”юк з Паволочки, генерал-майор І.С.Ніколайчук з Гордіївки.

По декілька бойових нагород мають Проскурін О.Д., Пишний І.Ф., Федоренчик І.Ф., Кришталовський П.Г. та інші.

Довгий час працювала в системі торгівлі Ганна Омелянівна Лиманець. За багаторічну сумлінну працю мала чимало трудових відзнак.

А в роки Великої Вітчизняної війни юна донська козачка служила в 128 гвардійському артилерійському полку, який визволяв Україні, Польщу, Чехословаччину.

Перше бойове хрещення 18-річна дівчина отримала при форсуванні річки Дон. За участь у форсуванні Дніпра юну розвідницю було нагороджено орденом Червоної Зірки.

Орден Слави ІІІ ступеня Г.Лиманець отримала за визволення Чехословаччини.

На війні зустріла своє кохання - дзержинця Григорія Лиманця, з яким після перемоги приїхала до його рідної домівки.

Не раз дивився смерті у вічі дзержинець Олексій Дорофійович Проскурін. Про його мужність, відвагу говорять багаточисельні нагороди. Перший орден «Червоної Зірки» отримав в 1942 році під Смоленськом за успішно проведену операцію по виявленню вогневих позицій ворога.

Другий орден «Червоної Зірки» відважний командир артилерист одержав за вдалі операції при взятті Бєлграда. За визволення Румунії Олексій Дорофійович отримав орден Вітчизняної війни.

За успішне виконання бойового завдання при визволенні Угорщини відважного воїна з Полісся нагороджено орденом Олександра Невського.

Сотні кілометрів шнурів протягнув зв’язківець Іван Федотович Пишний з Булдичева. Пройшов дорогами війни з 1941 року до 1944 року нагороджений багатьма бойовими медалями і орденами. Отримавши поранення, він не покинув виконувати завдання по встановленню зв’язку, чим забезпечив успіх бойової операції.

Високими нагородами орденом Червоної Зірки та орденом Богдана Хмельницького нагороджений миропільчанин Кришталовський Павло Григорович.

Трьома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни відзначений ратний труд Івана Феофановича Федоренчика, який у складі 322-ої Житомирської стрілецької дивізії брав участь у визволенні району.

В нагородному листі на камінчанина Павла Костянтиновича Бабійчука сказано, що він тільки за один день під сильним вогнем ворога більше десяти разів зрощував телефонний провід, який рвався від вибухів снарядів і мін. Тим самим боєць забезпечив командуванню безперебійне керування боєм. Відважний зв’язківець був удостоєний ордена Червоної Зірки.

Кавалером ордена Слави ІІІ ступеня став Арсень Северинович Степанюк. Цю велику нагороду колишній молодший сержант заслужив за один з боїв, коли він „з групою бійців зайшов у тил ворога, підповз по-пластунськи до кулеметної точки і закидав її гранатами, чим викликав паніку в стані противника і дав можливість підрозділу перейти в атаку”.

Кавалером двох орденів Червоної Зірки повернувся додому Ф.П.Скородуб, орденів Вітчизняної війни ІІ ступеня і Слави ІІІ ступеня – І.А.Падун, ордена Слави ІІІ ступеня – В.С. Хомич.

В боях під Москвою і Сталінградом за Севастополь і Одесу, Ленінград і Київ, у визвольному поході по Польщі і Чехословаччині, у підпіллі і партизанських загонах боролися з ворогом дзержинці.

Від Волги до Шпрее, від Чорного до Балтійського моря розкидані солдатські могили. В них вічним сном сплять відомі і невідомі солдати. Серед них майже 4 тисячі наших земляків.

Російська земля прийняла в свої обійми відважного жителя Печанівки Туза Олексія Семеновича. Першим орденом Слави він був нагороджений за відвагу коли опинившись в оточенні сповістив по рації координати скупчення німецьких військ і викликав вогонь на себе. В боях за село Пушкінські гори, противник чинив шалений опір. На окремих ділянках фронту підрозділи піхоти почали відступати.

Підполковник Туз О.С. зі своїми офіцерами зумів зупинити відступ наших військ, але сам в цьому бою загинув. Був нагороджений орденом Слави ІІ ступеня посмертно.

В німецькій землі покоїться прах дзержинця Франца Стибеля, який загинув в Берліні в день Перемоги та камінчанина Івана Стельмаха, який загинув в боях під Берліном.

Про мужність і відвагу нашого земляка камінчанина Івана Стельмаха говорять скупі рядки з нагородного листа: «… В боях за місто Люстрин разом зі своїми бійцями зайшов противнику в тил і закидав його гранатами. Своїми діями вніс паніку в ряди гітлерівців і забезпечив успішний хід операції».

За цей подвиг був нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Поліське село Камінь. Звідси в роки Великої Вітчизняної війни пішли боронити рідну Батьківщину понад триста жителів. Більшість з них воювали на різних ділянках радянсько-німецького фронту, а деякі несли смерть ненависному ворогові, б’ючись у загонах народних месників. Понад сто камінчан не повернулися до рідних домівок з полів битв. Їх імена золотими літерами викарбувані на пам’ятниках полеглим героям війни.

В районі не залишилось жодного села, обійстя чи родини, яких би не зачепила війна. До деяких осель не поверталося з фронту по кілька чоловік. В селі Велика Козара батьки не дочекались чотирьох синів – Івана, Петра, Феодосія і Дмитра Мирончуків. В родину Ніколайчуків з села Гордіївки не повернулось троє синів. Є чимало родин, у яких загинули батько і сини. В сім’ю Лукашевичів з Дзержинська не повернулось троє синів.

Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю наших батьків і дідів, що віддали своє життя за свободу і незалежність рідної землі. Ми не поділяємо воїнів-визволителів за рангами, бо і відчайдушний генерал і скромний їздовий артилерійського обозу однаково самовіддано робили свою справу. Однаково ризикували життям. Населення району свято береже пам’ять про своїх земляків, які не повернулися з кривавих полів війни та про воїнів-визволителів, які полягли смертю хоробрих за визволення сіл і селищ району.

60 історичних пам’яток відображають в районі події Великої Вітчизняної війни, в тому числі 42 пам’ятники і обеліски на меморіальних комплексах, братських та індивідуальних могилах і 20 пам’ятних знаків на честь полеглих воїнів земляків.

Великий меморіальний комплекс був відкритий в Дзержинську напередодні 45 річниці з дня Перемоги над фашистською Німеччиною. На гранітних плитах викарбувані імена дзержинців полеглих на фронтах та воїнів, що загинули при визволенні Дзержинського району

Сьогодні ми схиляємо голови перед солдатськими матерями, у яких війна забрала саме дороге – дочок і синів, перед солдатськими вдовами, які у розквіті своєї жіночності втратили коханих чоловіків, які були позбавлені можливості спертися на міцне чоловіче плече, перед молодими дівчатами, яких війна позбавила щастя стати коханими дружинами, щастя стати матерями, які до кінця днів своїх лишилися одинокими.

Це вони, святі страдалиці, тамуючи невимовну тугу і біль - орали, сіяли, збирали хліб, відбудовували фабрики і заводи, і ростили дітей.

Діти війни.... Діти – сироти.

Це на їх долю випало тяжке, післявоєнне злиденне дитинство. Це вони разом зі своїми страденними матерями мужньо переносили весь тягар сирітського напівголодного існування у важкі післявоєнні роки. Це вони з раннього дитинства знали ціну куска хліба, знали, як важко його посіяти і зібрати. Не знали їх ноги взимку теплого взуття, не було і одягу.

З перших днів звільнення району від фашистських загарбників вони вже вчились, пишучи диктанти, рішаючи задачі на клаптиках старих газет. А після школи бігли на ферму, в поле допомагати своїм мамам і бабусям виконувати норми виробітку на колгоспних полях та фермах.

Не було їм часу для пустощів, не ставали вони злодіями і наркоманами. Виросли гідними своїх полеглих батьків і прославляли свою Батьківщину дорідними врожаями, гігантськими новобудовами, науковими відкриттями.

Дата добавления: 2015-07-24