Післяопераційні ускладнення, медсестринська діагностика, лікування, профілактика

Важливе значення в одужанні хворого має медсестринський догляд, своєчасна діагностика та лікування післяопераційних ускладнень. Для їх виявлення від медичної сестри вимагають ретельного догляду.

За термінами виникнення всі ускладнення поділяються на ранні і пізні. Ранні - це ускладнення, які виникають у перші 48 год. після операції. До них відносять гостру дихальну недостатність, кровотечу із операційної рани, гостру серцево-судинну недостатність та ін. Пізні - це ускладнення, які виникають через 48 год. після операції. До них відносять нагноєння, абсцеси, перитоніт, пролежні, тромбоемболії та інші.

При догляді за післяопераційними хворими особливу увагу необхідно приділяти температуру тіла хворого, слідкувати за частотою пульсу, АТ, глибиною і частотою дихання, станом післяопераційної рани, дренажними трубками.

Ускладнення з боку нервової системи. Основними ускладненнями є біль, порушення сну, психіки.

Біль після операції спостерігається у всіх хворих. Сила, інтенсивна тривалість больового відчуття залежить від об'єму оперативного втру¹ його травматичності, тривалості, стану нервової системи. Особливо сил інтенсивний біль спостерігають після великих операцій на органах черевної і грудної порожнин. Для зменшення болю протягом перших 2-3 днів операції призначають аналгетики, наркотичні речовини (50% розчин анальгіну 3-5 мл баралгіну, омнопон, кетолонг, промедол і ін.).

Можливим ускладненням після операції є розвиток шоку, профіт кою якого є раціональна передопераційна підготовка, хороше знеболює висока хірургічна техніка хірурга, ретельне спостереження та догляд за оперованим хворим.

Порушення сну виникає, як правило, внаслідок надмірної збудливості нервово-психічної сфери хворого; вираженої больової реакції; розвитку і операційних ускладнень; інтоксикації. Таким хворим призначають снодійні (фенобарбітал - 0,1; етамінал натрію - 0,3; барбаміл - 0,3), психоседативні препарати (аміназин 2,5% - Імл; пропазин 2,5% - 2 мл; галоперидол (- 1 мл; дроперидол 0,25% - 5-10 мл і ін.).

Порушення психіки спостерігають в особливо емоційних хворих і травматичних операцій, а також у алкоголіків і наркоманів. Хворі стають збудженими, їх поведінка немотивована, мова безладна, можуть виникати галюцинації. Ці порушення можуть виникати відразу ж після операції через деякий час. Післяопераційні психози не тільки порушують норд ний перебіг післяопераційного періоду, але й створюють загрозу життю хворого. При розвитку психозу слід постійно перебувати біля ліжка хворого. При його збудженні необхідно викликати лікаря і прив'язати хворого до ліжка. Для заспокоєння використовують психоседативні препарати, при чають клізми з розчином хлоралгідрату (20-40 мл 5%). Лікування хворих психозом обов'язково проводять за участю психіатра.

Ускладнення з боку органів дихання. В післяопераційний період за рахунок зменшення частоти і глибини легеневої вентиляції, скупчення бронхіального вмісту, вимушеного положення можуть виникати різні ускладнення: застійні пневмонії, ателектази, бронхіти, плеврити, гостра дихальна недостатність. У хворих виникає кашель, задишка, підвищується температура (37-38,5 °С), з'являється головний біль, пітливість. При аускультації легень може вислуховуватись ослаблене дихання, вологі хрипи. При перкусії притуплення легеневого звуку.

Для профілактики легеневих ускладнень з перших днів після операції хворим необхідно надати функціонального (напівсидячого) положення в лі проводити дихальну гімнастику, дихальні вправи, інгаляції, лікувальну фізкультуру. Хворих слід оберігати від переохолодження, старанно вкривати в ліжку.

Для лікування пневмонії призначають антибіотики, сульфаніламідні препарати, відхаркувальні, серцеві засоби, інгаляцію кисню. При розвитку дихальної недостатності застосовують дихання з допомогою апаратів штучної вентиляції легень. Хворих з ускладненнями з боку органів дихання лікують за участю пульмонолога, при розвитку дихальної недостатності залучають реаніматологів

Ускладнення з боку серцево-судинної системи. Найчастіше ускладнення виникають у формі гострої серцевої і судинної недостатності. Усклад можуть виникнути як під час операції, так і в найближчий час після неї

Гостра серцева і судинна недостатність проявляється різким погіршенням стану хворого, прискоренням пульсу, зниженням артеріального тиску несвоєчасній діагностиці і наданні допомоги може наступати зупинка с Розрізняють дві форми зупинки серця: асистолію (справжня зупинка ця) і фібриляцію шлуночків - нескоординоване скорочення міофібрил. У кожному з цих випадків у розпорядженні особи, яка надає першу медичну допомогу, є 4-5 хв. для встановлення діагнозу і відновлення кровообігу медична сестра зобов'язана у цих випадках терміново розпочати масаж с одночасно штучну вентиляцію легень "рот до рота", "рот до носа" і. допомогою мішка Амбу з частотою 12-15 вдувань на хвилину і викликати лікаря. Для відновлення серцевої діяльності використовують 0,1% {:

адреналіну, розведеного в 5 мл ізотонічного розчину хлориду натрі глюкози. З цією ж метою використовують дигоксин 0,02% - 1 мл; целаніт 0,02% - 1 мл; строфантин 0,05% - 1 мл; корглюкон 0,06% - 1 мл. Хороший ефект дає застосування ефедрину, мезатону, норадреналіну, дофаміну. Для профілактики цих тяжких ускладнень слід старанно готувати хво­рих до операції, систематично, в міру необхідності, вводити серцеві засоби під час операції і після неї. Внаслідок серцевої недостатності у хворих може розвинутись і набряк легень. Для його попередження хворим вводять сер­цеві глікозиди, 2,4% розчин еуфіліну на 20 мл 40% глюкози, сечогінні пре­парати, накладають венозні джгути на кінцівки.

Найбільш загрозливим ускладненням судинної недостатності є ембо­лія і тромбоз великих судин. Найчастіше розвивається емболія легеневої артерії. Закупорення основного стовбура легеневої артерії або її гілок може бути викликане тромбом (емболом), принесеним плином крові з перифе­ричних вен, а також септичним емболом з порожнин серця. Трапляється емболія краплями жиру або повітрям. Найчастіше джерелом емболії леге­невої артерії (85%) є венозна система нижньої порожнистої вени і нижніх кінцівок (варикозна хвороба, серцева недостатність, вимушене положення в ліжку, похилий вік й ін.). У більшості випадків емболія легеневої артерії розвивається раптово. Виникає біль за грудниною, задишка, різкий ціаноз, колапс, втрата свідомості. На ЕКГ виявляють ознаки перевантаження правих відділів серця, а також дифузну гіпоксію міокарда. Лікування полягає у швидкому введенні внутрішньовенне великих доз фібринолізину (20-40 тис. ОД) в комбінації з 10-20 тис. ОД гепарину (10000 ОД гепарину на 20000 ОД фібринолізину); стрептокінази 750000 ОД; стрептодекази 1500000 ОД. Для попередження тромбоутворення хворим призначають гепарин, фраксипарин, фенилин, пелентан та інші антикоагулянти. Описані окремі випадки успішних операцій видалення ембола з легеневої артерії за допомогою не­гайної емболектомії.

При емболії окремих гілок легеневої артерії розвивається інфаркт ле­гені, хворі скаржаться на сильний біль у грудній клітці, кашель з виділення­ми кров'янистого харкотиння, задишку, загальну слабкість. При рентгеноло­гічному дослідженні виявляють затемнення ураженої ділянки легені. Для лікування інфаркту легень призначають теж фібринолітики, антикоагулянти, антибіотики, сульфаніламідні препарати, серцеві засоби.

Нерідко ускладненням з боку судин є тромбози, тромбофлебіти. Ос­новними причинами їх виникнення є варикозне розширення вен, порушення згортальних властивостей крові, сповільнений кровотік та ін. При тромбозі (закупоренні) і запаленні вени виникає тромбофлебіт. Переважно він вини­кає на венах нижніх кінцівок, він може розвинутись на поверхневих і глиб9-ких венах. При тромбофлебіті поверхневих вен спостерігають запальний інфільтрат, ущільнення по ходу вен, почервоніння шкіри, підвищення темпе­ратури тіла. Для тромбофлебіту глибоких вен нижніх кінцівок характерним є набряк кінцівки, біль у проекції глибоких вен гомілки, підвищення темпера­тури тіла.

Для профілактики післяопераційних емболій, тромбозів, тромбофлебітів необхідно активно лікувати хворих після операції, не допускати зневоднен­ня організму, слідкувати за станом згортання крові (час і тривалість крово­течі, коагулограма, тромбоеластограма). При підвищеній здатності крові до згортання слід призначити антикоагулянти і знизити рівень протромбіну до 70% протягом 10-15 днів після операції. При наявності розширених вен на нижніх кінцівках необхідно призначити еластичні панчохи або бинту­вання. При наявності тромбофлебіту призначають підвищене положення кінцівки (валик, шина Белера), масляно-бальзамічну пов'язку (мазь Виш-невського), троксевазин, глівенол, гепарин, фраксипарин і ін.

Після зменшення запальних явищ у кожному окремому випадку вирі­шується питання подальшого лікування тромбофлебіту (фізіотерапія, опе­ративне лікування).

Ускладнення з боку органів травлення. Найчастішими ускладнення­ми після операції є нудота, блювання. Досить часто вони виникають реф­лекторно внаслідок наркозу та маніпуляцій на органах че­ревної порожнини під час операції.

При блюванні медична сестра повинна забрати по­душку і повернути голову хворого набік для запобіган­ня попадання блювотних мас у дихальні шляхи. Для профі­лактики розходження рани і виходу внутрішніх органів (евентрації) на живіт накла­дають спеціальний бандаж, пояс або перев'язують скла­деною пеленкою, простирад­лом. При переповненні шлун­ка слід ввести зонд, спорожнити і промити його теплим 0,5-1% розчином соди. При рефлекторному блюванні добрий ефект дає призначення метоклопраміду або його аналогів - церукалу, реглану, примперану та ін.

Для профілактики блювання після операції на шлунку і кишках слід перші 2-3 доби проводити декомпресію шлунка за допомогою тонкого зонда, проведеного через носовий хід. Медична сестра повинна слідкувати за станом зонда (чи він функціонує) і виділеннями з нього. При наявності застійного вмісту шлунок промивають теплим розчином соди до "чистої води". Промивання шлунка в післяопераційний період медична сестра по­винна проводити під контролем лікаря.

Гикавка виникає, як правило, після операції на органах черевної порож­нини і має рефлекторний характер внаслідок подразнення діафрагмального або блукаючого нерва. Досить часто причиною гикавки є переповнення шлунка або розвиток піддіафрагмального абсцесу (гнійника). Якщо шлунок переповнений, його слід терміново звільнити від вмісту і промити. Хороший ефект спостерігають від метоклопраміду, атропіну сульфату, аміназину, ди­медролу та ін. В окремих випадках проводять шийну вагосимпатичну блока­ду або блокаду діафрагмальних нервів над ключицею. Якщо гикавка не при­пиняється, а прогресує, це може свідчити про формування гнійників у че­ревній порожнині або розвиток перитоніту.

Метеоризм (здуття живота). Причинами його можуть бути післяопе­раційний парез, розвиток перитоніту, формування гнійників черевної по­рожнини.

Для ліквідації метеоризму необхідно: 1) періодично піднімати хворого, ставити газовідвідну трубку в пряму кишку, проводити очисну або гіперто­нічну клізму (150-200 мл 5% розчину хлориду натрію), внутрішньовенне 40-50 мл 10% розчину хлориду натрію, 1-2 мл 0,08% розчину прозерину підшкірне; 2) при затяжному метеоризмі необхідно зробити сифонну клізму (10-12 л води). В окремих випадках проводять паранефральну блокаду, гальванізацію сонячного сплетення, ставлять клізму за Огневим (ЗО мл гліцерину, З0 мл 3% розчину пероксиду водню, ЗО мл 10% розчину хлори­ду натрію і 150 мл води).

Пронос. Причини різні: ахілія (зниження кислотності шлункового вмісту), кишковий дисбактеріоз, перитоніт. Лікування повинно бути спрямоване на усунення причини.

Ускладнення сечостатевої системи. Найчастішими ускладненнями є ішурія — затримка сечовипускання, запалення сечового міхура і нирок, анурія — затримка виділення сечі нирками. Ішурія в основному виникає внаслідок вісцеро-вісцерального рефлексу після операції на органах черев­ної порожнини. Нерідко хворий не може мочитись, лежачи в ліжку. А тому, якщо немає особливих протипоказань, слід дозволити хворому помо­читись сидячи або стоячи. Ефективним може бути призначення грілки на ділянку сечового міхура, промежину, очисна клізма. При відсутності ефекту проводять катетеризацію сечового міхура з дотриманням правил асептики.

4. Зміст лекційного матеріалу

АСЕПТИКА І АНТИСЕПТИКА У ДІЯЛЬНОСТІ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ

Дата добавления: 2015-07-20