Колективізація сільського господарства. Голодомор.

Зросли і зміцніли державні підприємства, народились і набирали сили колгоспи. Праця, звільнена від експлуатації і приниження, перетворилась у першу необхідність людини, переросла в красу. Звільнена праця й стала джерелом трудового подвигу. Який здійснив 31 серпня 1935 року в Донбасі шахтар Олексій Стаханов. Рух за найвищу продуктивність праці, який став називатися стахановським, швидко охопив всю країну, всі галузі народного господарства.

В нашому районі його застрільниками стали колективи Романівського склозаводу і Миропільської паперової фабрики. Вже в свій перший рік стахановський рух дав разючі результати. Склороби план 1935 року виконали на 123, паперовики – на 107%.

Ще вищих результатів добивалися на склозаводі бригади Кар пеки, Курочкіна, Бруцького, Орловського, Холодніцького. Від чоловіків не відставали жіночі бригади Заводської, Волощук, Козлової.

На паперовій фабриці кращими стахановцями стали Кришталь, Назарук, Мардар, Талімонов. А ось красномовний факт: до розгортання стахановського руху підприємство виробляло за добу 22 тонни паперу, а коли впровадили методи новаторів – 25,3 тонни.

Зростання соціалістичної промисловості викликало необхідність розвитку колективних форм землекористування, сільськогосподарської кооперації.

Комуни, СОЗи, машинні товариства, які створювались в 20-ті роки були нечисленними, кількість їх була незначною.

Вони обробляли лише 0,60% орної землі. У всій Волинській губернії було всього 86 різних колективів. У нас в районі було лише 4.

В 1926 році на Житомирщині з’явилися перші машинно-тракторні товариства. Найближче до нас було у Високій Печі. А вже наступного року воно було створено в Камені. В 1932 році вийшли в поле трактори Романівської МТС, які надавали велику допомогу трударям полів.

В 1930-31 роках, крім створеної в 1924 на базі фільварку Ілінських комуни ім.10-ти річчя Жовтня, налічувалось 8 бідняцьких колективних господарств: «Комсомолець» (140 господарств), «Комуніст» (126 господарств), «Шлях Леніна» (60 господарств), «Більшовик» (114 господарств), «Червона Зірка» (52 господарства), ім. Літвінова (40 господарств).

7 листопада 1936 р. в районній газеті «Колективіст Дзержинщини» був надрукований нарис А. Сергієнко, в якому він розповідав: «За 12 років свого існування артіль «10-ти річчя Жовтня» пережила немало труднощів, але колгоспники подолали їх і зробили артіль економічно міцною, збільшили в декілька разів господарство. Збільшився і прибуток на трудодень. Колгоспники значно зміцнили трудову дисципліну.

12 років – невеликий час, але ж не порівняти теперішнього господарства з тим, що було в 1924 році в перший рік господарювання. 345 га зернових культур посіяли і зібрали колгоспники в цьому році, а в перший рік не змогли засіяти 20 га. Замість однієї конячки, що була в артілі в 1924 році, тепер є 82. Замість однієї корови – 176 голів рогатої худоби має артіль, та по 1-2 корови в кожного колгоспника. Крім того, є 272 свині, 128 овець, кури, гуси та інше. Зросла і чисельність артілі.

Тепер в ній 79 господарств, ця невеличка, але економічно міцна артіль нараховує 160 працездатних чоловік.

Замість убогого напівзруйнованого приміщення, що залишилося від фільварку Ілінських, красується 14 нових трьох-чотирьох квартирних та 21 – одноквартирних будинків, в яких світиться лампочка Ілліча власної електростанції. Стоять новозбудовані конюшня, корівник, телятник, свинарник, три магазини, гараж для ремонту, в якому охороняється куплена колгоспом півторатонна вантажна автомашина та весь сільськогосподарський реманент.

Будується звуковий кінотеатр на 230 місць, запроектовано в 1937 році збудувати потужну електростанцію та радіовузол.

Не чути більше слів, що «в комуні самі ледарі». Про колгоспників колгоспу ім.10-річчя Жовтня гримить по району слава, як про хороших господарів.

Навіть за межами району знають ім”я бригадира Сагірова Лазаря, що зібрав в цьому році 30 центнерів дорідної пшениці з гектара на площі 30 га.

Сягровська Марія, Добренька Орина, Приймаченко Тоня, Мельник Галя, Чистота Маруся, показують зразки стахановської роботи в колгоспі: щоденно нав’язують по 10-12 кіп пашні на полі. Їздові Петько Семен, Романчук Григор, Рудницький Цезар, Розвадовський Степан; свинарки Шимон Віра, Самчук Ганя по 50-60 трудоднів виробляють в місяць…»

(Райгазета «Колективіст Дзержинщини» № 153 (729)

від 7 лист. 1936 р.

Високої продуктивності праці досягли і інші трудівники.

Бригада П.Ф. Онуфрійчука вирощувала по 12-14 цнт. пшениці з гектара, ланкова Вакуленчук збирала з гектара по 375-400 цнт. цукрових буряків. По 2700 кг молока від кожної корови надоювала Г.Ф. Онищенко.

Зростають і розширяються і інші господарства району. Деякі з них створюють свої промислові об’єкти. Колгосп «Шлях Леніна» побудував свій гончарний і цегляний заводи, млин, крупорушку, завів парникове господарство.

Колективні форми господарюванні все ширше проникають у сільське господарство. Вже в другому році першої п’ятирічки в нашому районі були створені колгоспи ім. Ілліча (с. В.Козара), «Червоний Прапор» (с. Садки), ім. Кірова (с. Колодяжне). «12-річчя Жовтня» (с. Прутівка), а в наступні 1930-1931 роки було організовано решту колективних господарств.

Політика Сталіна щодо збільшення плану хлібозаготівель, збільшення податків на індивідуальне господарство напружувала становище на селі.

Заможні господарі відмовлялись виконувати збільшені плани по здачі хліба за низькими цінами. Класова боротьба набрала гострих форм. Від протестів і погроз багатії перейшли до шкідництва в колгоспах і вбивства представників влади та активістів.

В нашому районі серед тих, хто загинув від рук куркулів, уповноважений комсомолу по Великій Козарі Пленніков Іван, голова сільради цього ж села Калинчук, Чуднівський робітник Корольков, секретар комсомольського осередку с. Дертка Христин Олекса, секретар Карвинівського комсомольського осередку Русакевич Станіслав, голова Дзержинської селищної Ради Гончарук Г.М.

Поступово ліквідовувалась приватна власність в промисловості і сільському господарстві, удержавлювалась торгівля. Всіх тих, хто чинив навіть пасивний опір цим розпорядженням, засилали до концентраційних таборів.

З України було виселено сотні тисяч заможних селян до Сибіру або на Далеку Північ.

1932 рік був засушливим. Сьомого серпня 1932 р. був виданий жорстокий закон «Про охорону соціалістичної власності», який за «присвоєння» селянами навіть жмені зерна з колгоспного поля карав розстрілом або концтабором.

Після збору врожаю 1932 р. спеціально створені бригади ходили по хатах і збирали у селян хліб. Внаслідок цих репресій на Україні до нового урожаю 1933 року панував штучно створений голод.

В Україні хліба не було. За статистичними даними в Україні в 1930 р. валовий збір становив 22,9 млн. тон зернових, з яких державі заготовили 7,8 млн. тон зерна. В 1931 р. зібрано 17,6 млн. тон,при заготівлі 6,9 млн. тон. В 1932 р. 12,8 млн. тон при заготівлі 7 млн. тон зерна. В 1933 році на вимогу Москви відправлялось 100 вагонів зерна щоденно. Документи свідчать, що голод стався в результаті примусової масової колективізації, нереальних завдань хлібозаготівель, непродуманої політики знищення справжніх господарів землі. Репресіями в пошуках «ворогів народу».

В інформації секретаря райкому партії Ренчинського наводяться такі дані: «В комуні «10-річчя Жовтня» хліб є і комунари харчуються громадським харчуванням. Голод в сім’ях одноосібників заставляв їх вступати добровільно до комуни. За останній час (1932 р.) подано більше 200 заяв. Заяви подавались не тільки з Романова, а й з інших сіл, навіть з інших районів.Створюються інші колгоспи, але хлібних ресурсів вистачить на недовгий час, а тому райком просить виділити з ресурсів області харчову допомогу для новостворених колгоспів і для тих нужденних одноосібників, що увійдуть до колгоспу, а також для громадського харчування дітей в школах...

З 27 сільрад району по 12 сільрадах лісної частини району є випадки гострого недоїдання, опухання та вмирання на ґрунті цього. Господарства, що не мають хліба, картоплі, збирають картопляні лушпайки, жолуді, просяну полову, льон, зривають з дерев бруньки, мішають, мелють на жорнах, печуть хліб, коржі і їдять. На ґрунті недоїдання, в районі поширились крадіжки продовольства».

Примусове викачування хліба з села посилилось восени 1932 р., коли в Україні розпочала діяльність надзвичайна комісія по хлібозаготівлі на чолі з Молотовим. Діючи нелюдськими методами, ця комісія з листопада 1932 по лютий 1933 року додатково до вже зданих 132 мільйонів вилучила ще 104,6 мільйонів пудів зерна. Це призвело до того, що в Україні взимку 1932 і до осені 1933 року голод набув страхітливих масштабів і, в першу чергу, вражав він найбеззахисніших – дітей.

Навесні і влітку 1933 року голод досяг свого апогею. Вичерпувалися продовольчі товари для громадського харчування і гарячих сніданків у школах. Чекаючи продовольчої допомоги з області, громадськість на місцях робила спроби допомогти дітям. Так, Романівський єврейській семирічці було надано: 144 комплекти одягу, 126 пар взуття, 100 учнів безкоштовно харчувалося. Колгосп «Шлях Леніна» виділив п’ять підвід на вивезення дров для опалення школи. Колгосп ім.Демченко виділив 5 пудів зерна, «Нова громада» 5 пудів пшениці та 5 ячменю. Врожай з 1 га зернових було віддано школі на громадське харчування та ін. приклади. Як не виконавший плану хлібозаготівель, Романів був знятий з усіх видів постачання, а тому число тих, хто недоїдає почало різко збільшуватись, росла смертність. За 4 місяці вмерло 76 чоловік. (Ф-П-45 оп. 1 спр. 122 аркуш 46-47).

За неповних два роки населення Романівського району різко зменшилось. По даних перепису на 25.05.1932 р. було 47,1 тисячі жителів, а на 25 травня 1934 р. лишилося 35,5 тисяч. Наш район став одним з чотирьох в Вінницькій області (до неї входила в ці роки Романівщина), які найбільше постраждали від голодомору.

Провал нереальних, непосильних для селян планів хлібозаготівлі був сприйнятий Сталіним як непокору, як опір побудові соціалізму і став приводом до масових репресій селянства.

Всього в нашому районі переслідуванням підлягло 1675 чоловік. Найбільшу групу складають заможні господарі, які відмовились вступити в колгоспи. Їм було доведено збільшене завдання продажу хліба державі, яке вони не виконали.

За рішенням місцевих органів влади у заможних господарів, відбирали прихований хліб і майно, а господаря і членів сім’ї виганяли з хати.

Якщо селяни виявляли опір - їх арештовували. Така доля спіткала Скорохода Микиту Максимовича 1900 р.н., Гусака Сергія Йосиповича, Кондратюка-Корнійчука Клима Івановича 1887 р.н., Ткачука Михайла Кузьмовича 1892 р.н., Матата Степана та ін. Ніякого суду і слідства, державного звинувачення, звертання про захист в цих справах не було.

Те, що в нашому районі проходила прикордонна зона, сприяло хвилі репресій до людей польської національності та німецького населення. І одні і другі мали родичів за кордоном, мали з ними зв’язки – і це особливо турбувало органи безпеки. Трухановський Климент Андрійович 1874 р. народження машиніст Романівської електростанції був виключений з партії і репресований за те, що два сини його знаходились в Польщі.

Працівник Дзержинського лісництва Лясківський Олександр Марцельович потрапив в поле зору тим, що народився в Польщі і по роду своєї діяльності бував в лісі, а отже «займався контрреволюційно-шпигунською діяльністю».

Багато випадків, коли «свої здавали своїх». Через багато років зі справи репресованого бригадира колгоспу Фелікса Кобилянського його донькам стало відомо, що їх батька арештували по брехливому доносу ланкової його бригади. Чимало людей загинуло через заздрощі і підступність своїх же земляків. Багато жителів району польської та німецької національностей попали під дію ЦККП(б)У від 23.01.1935 р. «Про виселення з прикордонних районів 8 300 господарств з поглядів оборонних» та постанови ЦККП (б)Увід 28.04.1936 року «Про виселення з Української РСР і розселення в Карагандинській області Казахської РСР 15000 господарств польських та німецьких»

Дата добавления: 2015-07-24