Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Українська культура в умовах нової соціальної реальності

Читайте также:
  1. D. Глютаминової кислоти
  2. IХ. ЭТНИЧЕСКАЯ (ТРАДИЦИОННАЯ, БЫТОВАЯ) КУЛЬТУРА.
  3. nКультуральний метод
  4. Аккультурация как коммуникация
  5. Антична культура
  6. АНТИЧНАЯ КУЛЬТУРА
  7. БАЛЛАДА О ГРЕЗЯЩИХ ТКАЧАХ: КОНОПЛЯ И КУЛЬТУРА

1. Формування нової соціокультурної реальності та її ознаки.

2. Україна у світовому культурному просторі.

 

1. Процеси перебудови 1987-1991 рр. у СРСР ознаменували закінчення «холодної війни», поставили крапку в протистоянні двох ідеологічних систем – радянсько-комуністичної та ліберально-капіталістичної, стали початком формування нової соціокультурної дійсності. Змістом формування нового культурного фарватеру розвитку суспільства була критика, заперечення та подолання системи цінностей панівної офіційної культури радянського суспільства та стихійне народження й вихід на поверхню суспільного життя різного роду альтернативних культур та контркультур.

Якщо контркультури були спрямовані лише на негативацію та заперечення цінностей, зразків та практик офіційної культури, то альтернативні культури висували та стверджували власні системи цінностей. Так, на фоні культурної розмаїтості, багатоликості, переплетіння західного та східного впливів поступово утверджується особлива, специфічна для багатьох пострадянських суспільств соціокультурна перспектива з одного боку – лібералізації, демократизації та капіталізації, з іншого – розвитку національного, етнічного. На зміну колективістським цінностям приходять індивідуалістичні. На місце комуністичних пропонуються національні цінності як запорука виходу України з будь-якої кризи. Звичними стають голоси про українську національну ідею, розвиток української нації та мови.

Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як «посттоталітарне суспільство». Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими стосунками між людьми в цілому (як суб’єктами культури), новими умовами (у тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення.

У процесі розпаду радянського суспільства відбулося руйнування його історичної самосвідомості, комуністичного міфу, системи соціальних цінностей і установок, які закріплювалися протягом життя поколінь, виробивши новий тип ментальності. На зміну одному міфу приходить інший – тільки знак «плюс» змінюється на «мінус» і навпаки.

Зіткнення цих різновекторних культуротворчих потоків призвело до своєрідного руйнівного вибуху у свідомості, як на рівні окремої людини, так і на рівні суспільства, кризи національної ідентичності, втрати почуття історичної перспективи й зниження рівня самооцінки. Дослідники назвали цей феномен «культурним шоком у посткомуністичних суспільствах». Його загальними ознаками, характерними для більшості країн перехідного періоду, є ерозія системи соціальної мотивації, зростання стресу, моральної перевтоми, розчарування та незадоволення серед широких верств населення, підвищена конфронтаційність суспільства й помітна ностальгія за «тоталітарним порядком».

Базовою основою всіх змін у суспільній свідомості є структурні зміни у формах власності на засоби виробництва, у формуванні нових виробничих відносин, які породжують нові класи й верстви суспільства, нову психологію, мораль, людські взаємини, нові форми культурного буття, стилю й способу життя. Культурний шок у посткомуністичних суспільствах супроводжується швидким падінням рівня життя, масовим прихованим безробіттям, розпадом системи соціального захисту населення. Жорсткішими стали умови залучення населення до здобутків культури; бо на зміну соціалістично-демократичному принципу доступу до мистецтва й культури приходить її комерціалізація. Посилилася соціальна нерівність у доступі до культури в цілому, особливо в освіті. На основі цих суперечностей створюються нові зони соціально-культурного напруження, які деформують традиційну ментальність; породжують мораль і психологію зверхності одних (збагатілих) та приниженості інших, бідних і незабезпечених.

Таким чином, культура в цей період дедалі більше соціалізується, соціально-класово увиразнюється. Соціально-культурна структура українського суспільства стає більш різноманітною, підкреслюючи соціальну диференціацію суспільства. Зміна соціальної орієнтації та ідеалів відбувається суперечливо й болісно.

Трансформація культури пов'язана з виникненням нових духовних потреб, нових культурних цінностей. Ідеологічне розкріпачення творчої інтелігенції значно розширило діапазон творчих пошуків, сприяло появі широкого спектра нових стильових напрямків у мистецтві, поверненню забутих і заборонених культурних цінностей, активізації культурного життя. Робляться спроби відродити цінності християнської і взагалі релігійної культури й моралі. Але відродження релігії має форму двовір’я й обрядовір’я, супроводжується політизацією, а також відродженням різного роду марновірств, астрології, екстрасенсів тощо. Зростаюча з часів «перебудови» відкритість функціонування й розвитку української культури за своїм змістом є формою входження у світовий культурно-інформаційний простір і водночас оприлюдненням тих здобутків культури, які протистояли офіційним нормативам соціалістичного реалізму або не були визнані. Цей процес супроводжувався інтенсивним проникненням на терени нашої культури продукції інших культур, особливо західної, а також нового потоку творів російської культури.

2. Розвиток української культури на сучасному етапі знаходиться у великій залежності від Заходу та Росії. Інтегруючись після розпаду Радянського Союзу у світову міжнародну систему, постсоціалістична Україна швидко відчула на собі результат глобалізації світового інформаційного простору – інформаційно-культурний дисбаланс. Інформаційно-культурний – це значне інформаційне домінування розвинутих країн порівняно з країнами, що розвиваються, монопольний контроль над частинами інформаційної системи з боку розвинутих країн, відсталість у технічному й технологічному забезпеченні інформацією в країнах, що розвиваються, і так званий «культурний імперіалізм», коли представники одних культур активно споживають культурно-інформаційний продукт інших. У ситуації світового інформаційно-культурного дисбалансу інформаційний потік має однонаправлений рух, і країни, що розвиваються, та країни СНД, потрапляють у інформаційну залежність від Західної цивілізації.

Особливістю української «інформаційної залежності» є тe, що поряд з властивим усьому світові впливом американської культуривонавідчуваєсильний історично сформований інформаційно-культурний вплив з боку Росії. Про культурну гегемонію західної цивілізації та Росії на українському медіа-просторі свідчить велика частка зарубіжного матеріалу порівняно з національним у ефірному наповненні українського телебачення. Інформаційно-культурний дисбаланс особливо відчувається в чотирьох складниках культурного простору України: культурно-інформаційному (культурні продукти, інформаційні потоки); технічному; економічному, інфраструктурному.

Вестернізація, з ідеалізацією Заходу й наданням західним моделям статусу універсальних щодалі глибше вторгається в життя, змінює сам спосіб життя, систему цінностей і т.д. «Наздоганяюча» модель модернізації – відповідна цьому вибору – є одночасно запізненою, ніяк не здатною наздогнати Захід сьогоднішнього дня. А заклики до «входження в Європу» є наглядним свідченням того, що реально ми відчуваємо себе за її межами.

Регіональні культурні відмінності, які склалися в Україні історично, визначають відмінності в зовнішніх орієнтирах, розуміння місця України у світовому співтоваристві, а її культури – у світовій.


Список рекомендованої літератури

 

Гуревич П.С. Культурология: Учеб. для студ. вузов. – 3-е изд., переработ. и дополн. – М.: Гардарики, 1999. – 288 с.

Ерасов Б.С. Социальная культурология: Пособие для студ. вузов. – 3-е изд. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 591 с.

Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посіб. для студ. гуманіт. спец. вищ. закл. освіти /Під ред. С.В. Головко – 3 вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 2000. – 520 с.

Кармин А.С. Основы культурологии: морфология культуры. – СПб.: Лань, 1997. – 512 с.

Кравченко А.И. Культурология: Учебник /МГУ им. М.В.Ломоносова. – М.: Проспект, 2003. – 285 с.

Кремень В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації /В.Кремень, В.Ткаченко. – К.: Вид. центр «Друк», 1998. – 446 с.

Культурология /Под ред. А.А.Радугина. – М.: Центр, 1996. – 400 с.

Культурология в вопросах и ответах: Учеб. пособие для студ. вузов /Под ред. Г.В.Драча. – Ростов н/Д.: Феникс, 1997. – 480 с.

Культурология. ХХ век: Антология. – М.: Юрист, 1995. – 703 с.

Культурология. ХХ век: антология. Аксиология, или философское исследование природы ценностей /РАН; Ин-т науч. информации по обществ. наукам. – М., 1996. – 144 с.

Культурология. ХХ век: Энциклопедия: В 2 т. – СПб.: Университетская кн., 1998.

Культурология: Учеб. для студ. техн. вузов /Под ред. Н.Г.Багдасарьян. – М.: Высш. шк., 1999. – 511 с.

Культурология: Учеб. пособие для студ. вузов /Под ред. Г.В.Драча. – Ростов н/Д.: Феникс, 1998. – 576 с.

Культурология: Хрестоматия /Сост. проф. П.С.Гуревич. – М.: Гардарики, 2000. – 529 с.

Левяш И.Я. Культурология: Курс лекций. – Мн.: НТООО «ТетраСистемс», 1998. – 544 с.

Лекції з історії світової і вітчизняної культури /За заг. ред. А.В.Яртися та ін. – Л.: Світ, 1994. – 496 с.

Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури. Європейський контекст: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Либідь, 1995. – 224 с.

Павленко Ю. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. Навч. посіб. для студ. гуманіт. фак. вищ. навч. закл. – К.: Либідь, 1996. – 358 с.

Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навч. посіб. – 6 вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 359с.

Попович М. Нарис історії культури України. – 2-е вид., випр. – К.: «АртУк», 2001. – 728 с.

Розин В.М. Введение в культурологию: Учеб. для высш. шк.. – М.: Издательская группа "Инфра-М- Форум", 2000.– 224 с.

Садохин А.П. Культурология. Теория и история культуры: Учеб. пособие. – М.: ООО "Изд-во Эксмо", 2005. – 623 с.

Теорiя та iсторiя свiтової i вiтчизняної культури: Курс лекцiй /А.К.Бичко, П.І.Гнатенко, А.М.Феоктистов та ін. – К.: Либідь, 1992. – 392 с.

Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. /М.М.Закович, І.Я.Зязюн, О.М.Семашко та ін.; За ред. М.М.Заковича. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 622 с.

Хоруженко К.М. Культурология: Энциклопед. словарь. – Ростов н/Д.: Феникс, 1997. – 640 с.

http://www.countries.ru/library.htm

 


Дата добавления: 2015-07-26; просмотров: 335 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Культурологія як наука | Основні культурологічні концепції | Культура первісного суспільства | Культура Стародавнього Сходу | Антична культура | Культура епохи Середньовіччя | Європейська культура Нового часу. | Культура Київської Русі | Культура Росії XIV – початку ХХ ст. | Українська культура XIV – початку ХX ст. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Культура радянського періоду| Как сделать игольницу своими руками из фетра — мастер класс

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)