У чому перевага «дієвого аналізу»?

1. Відразу ж з'ясовується, що головне, а що другорядне.

2. Відразу ж можна розставити ідейні акценти.

3. Відразу ж перевіряються наскрізні дії п'єси і ролей.

4. Швидше встановлюються відносини і взаємини.

5. Процес ліплення характеру починається відразу ж, у період аналізу, а не після нього.

6. Працювати «дієвим аналізом» важко і довго тільки спочатку, по мірі освоєння методу виконавцями (акторами), час скорочується.

Аналіз п'єси по подіях – це метод, при якому події це основа репетицій та майбутньої постановки-вистави.

Спочатку етюдна, не з авторським текстом, а зі своїми словами репетиція де одна подія, потім інша. Якщо текст дуже легко запам'ятовується і подобається виконавцю, можна використовувати авторський текст разом зі своїм імпровізаційним текстом.

Важливо визначити подію точно, побудувати сценічну дію, яка відтворює подію, її суть, знайти для цієї події типові вчинки дійових осіб.

Мета студента-режисера навчитися так відтворювати дію, щоб розкривати, розвивати подію у поведінці дійових осіб. Підказуючи, виконавцям, пропоновані обставини, «якби». Ставлячи перед виконавцями (акторами) точні та цікаві завдання. Зіштовхувати дійових осіб у конфлікті.

Режисерові треба мати своє бачення дій, але не нав'язувати їх виконавцям (акторам), а підманювати їх до свого бачення, підкидаючи нові і нові пропоновані обставини, звертаючи увагу на ті обставини ролі, які вони упускають.

Зігравши етюдну подію чи епізод вистави, корисно обговорити з учасниками репетиції, що не вдалося і чому, що упущено, що є зайвим.

Знову звернутися до тексту, щоб уточнити пропоновані обставини, уточнити послідовність дій. Зіграти ще і ще раз. Порівняти свій текст з текстом автора, побачити, зрозуміти, у чому різниця, чому автор сказав так, а не інакше. Що змусило його сказати саме так. Поступово переходити до тексту автора, підпорядковуючи його цілком і повністю основній дієвій задачі епізоду. Перетворити авторський текст у свою справжню і необхідну словесну дію.

Робота методом побудови по подіям і діям має на меті створення постановки-вистави процесів, а не постановки-вистави результатів. Результативність в постановці виникає відразу ж, як тільки зникає справжня взаємодія виконавців (акторів), як тільки головним стає мізансценічний малюнок, текст, як тільки закінчується імпровізація, точне і тонке спілкування виконавців (акторів) на сцені у процесі взаємодії.

Глибоко помиляються режисери, які йдуть шляхом зовнішньої побудови ролі. Роль можна тільки проживши створити. Проживши, подіявши уявно в ролі, зрозумівши її зсередини і при цьому не повіривши у здатність виконавців (акторів) справді мислити і діяти на сцені режисер робить помилку. Він пропонує суто механічні прийоми виконання: тут озирнутися, тут встати, тут перейти, тут закурити, підняти комір, тут довго дивитися вгору і т. п. І виконавці (актори), на жаль, найчастіше виправдовують режисерську недовіру і починають проробляти всі запропоновані механічні «мізансцени», свято вірячи, що вони за них все зіграють.

Виконавець (актор) перестає турбуватися про головне і вирішальне – про справжній пошук і вольовий вплив на партнера, про точну думку. Так народжується постановка-вистава результатів без справжнього процесу «життя людського духу». Не можна беззаперечно вірити тільки в виразність слова, тексту, відкидаючи всю психофізичну природу людини-виконавця (актора). Безглуздо припускати, що запропонований режисером, нехай навіть дуже талановитий, але зовнішній малюнок поведінки зіграє за виконавця (актора) роль.

Метод побудови вистави за подіями і діями – це метод роботи, який збуджує виконавця (актора), його творчу активність. Цей метод переводить виконавця (актора) з категорії маріонетки в активного співучасника творчого процесу. Це метод роботи, який вимагає справді діючого виконавця (актора), тобто виконавця, який знаходиться в безперервному пошуку необхідних вчинків, думок, жестів, поглядів і слів для точного впливу на партнера. Це метод роботи, який створює на сцені справжні зіткнення, конфлікти, справжню боротьбу пристрасної, кипучої людської думки, суперечку про життя, про людину, про любов.

Не можна беззаперечно виконувати вказівки автора (ремарки, слова і т. д.), треба сприймати їх крізь призму існуючого життя. Треба пригадати реально існуючих або колись існуючих людей, подібних героям п'єси або схожих на них. Згадати, як вони мислять, як страждають і радіють, що роблять і як діють в схожих обставинах. Виконавець (актор) повинен занурюватися в побутові деталі середовища, в якому живе його герой. Наприклад, розклеїти по стінах своєї, по ролі, чоботарської комори фотографії, вирізані з журналів і газет, точно так само, як це роблять в житті справжні чоботарі-шевці. Виконавець ріже справжню шкіру справжнім чоботарським ножем. Як справжній майстер, стукає молотком, забиваючи цвяхи, прошиває вощеними нитками ранти. Примушує себе через деталі побуту повірити в умовне як у реальне.
Разом з режисером виконавець (актор) повинен спромогтися все це зробити, побачити і відчути, щоб за допомогою уяви зануритися в чуже життя, змальоване автором.

Режисери і виконавці при вивченні побуту і життя повинні використовувати свої особисті враження, спогади, особистий досвід і побачені або почуті реальні ситуації. Це дасть уяві поштовх. Треба переконати себе, що все, що відбувається в п'єсі, відбувалося насправді з вами або вашими знайомими, близькими, рідними. Треба згадати, як все це з вами або з ними відбувалося, які були причини і як вони себе поводили і діяли.

Робота цим методом зовсім не означає для режисера паразитизму на імпровізаціях виконавців (акторів), за принципом - «куди вивезе акторська імпровізація».

Не звільняє режисера цей метод роботи і від мізансценування. Режисер тут не пропонує виконавцям (акторам) певних готових мізансцен як таких, а підводить виконавців до тієї чи іншої мізансцени в процесі взаємодії, в результаті боротьби інтересів дійових осіб. Мізансцена, задумана режисером, виникає як несподіванка, як щаслива знахідка, а часто і збагачена непередбаченими подробицями виконавської (акторської) імпровізації.

Дата добавления: 2015-07-15