Право інтелектуальної власності на торговельну марку (знак

для товарів і послуг)

Сьогодні поняття торговельної марки є доволі широким поняттям, котре важко зосередити безпосередньо в одній лише правовій сфері. Це економічне за своєю природою поняття лише поступово набуло правової суті необхідної для захисту товаровиробників та осіб, що надають послуги, від недобросовісного використання їх товарів, послуг, котрі маркуються відповідним товарним знаком.

В Україні наразі існує декілька правових визначень (понять), які є досить схожими за своїм змістом, проте при більш детальному дослідженні можна виявити ряд термінологічних і змістовних розбіжностей.

Головним проблемним моментом, на нашу думку, є неоднозначність правового співіснування двох груп «узаконених» законодавством України понять, а саме: „знак” і „марка”, „товарний” і „торговельний”. Тобто, в Україні на сьогодні склалася ситуація, коли в одному правовому полі, із введенням в дію Цивільного кодексу України (1 січня 2004 р.), існує два поняття, а саме – «знаки для товарів і послуг» (або знак) та «торговельна марка». За новим ЦК та ГК України дані поняття є синонімічними.

Відповідно до ст.4 ЦК України актами цивільного законодавства є також закони України, які приймаються у відповідності до Конституції та ЦК України. Пункт 3 прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначає, що Кабінет Міністрів України до 1 квітня 2003р. повинен був скласти перелік законодавчих актів, до яких потрібно внести зміни у зв’язку із набранням чинності Цивільним кодексом. Із зазначеного можна зробити висновок, що національне право віддає пріоритет нормам ЦК України, і поняття торговельної марки має пріоритет над поняттям знака для товарів та послуг. Проте у межах національного права це не має значення, адже, як було вказано вище, в законодавстві України вони розглядаються як синонімічні.

Разом з тим варто зазначити, що інша ситуація складається із нормами міжнародного права. Відповідно до ст.10 ЦК України, визнається пріоритет міжнародних договорів над актами цивільного законодавства України і у випадку, якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному в установленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлюються актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Тобто у даному разі правила Паризької конвенції є пріоритетними над національними актами цивільного законодавства (зокрема, нормами ЦК України), а тому, виходячи із пріоритету міжнародних норм, є більш правильним використання поняття «знаки для товарів і послуг». Зазначимо, що Паризька конвенція про охорону промислової власності застосовує поняття „знак” в усіх правовідносинах, що стосуються знаків для товарів і послуг. На думку правознавців, поняття „знак” у правовому значенні є більш вдалим, адже воно базується на міжнародних нормах, які є пріоритетними перед нормами цивільного законодавства України. Визначення „торговельної марки” більшою мірою належить до економічного значення товарних знаків та знаків обслуговування [8].

Щодо іншої групи понять, а саме – „торговельний” чи «товарний», варто знову звернутись до Паризької конвенції, яка в своєму понятійному апараті використовує визначення «товарний». Застосування такого поняття є більш доцільним, адже знак безпосередньо стосується саме товару і фактично є його невід’ємною частиною. У «Популярній юридичній енциклопедії» знаходимо таке ж визначення – „товарна марка”. Зокрема, зазначається, що товарна марка є фірмовим ім’ям, знаком, символом, малюнком або їх поєднанням, які позначають продукцію або послуги, що пропонуються споживачам [9]. Варто вказати, що на думку фахівців, незважаючи на використання „товарний”, подальше трактування поняття є невдалим, адже воно відносить до торгової марки фірмове ім’я, яке є самостійним об’єктом інтелектуальної власності (ст.420 ЦК України) та не визначає основної функції торгового знаку – вирізнення одного товару з поміж інших подібних товарів.

У ст.492 ЦК України замість слова „товарний” використовується слово «торговельний», яке в свою чергу походить від слова „торгівля”. На думку правознавців, в даному випадку використання слова „торговельний”, є більш доцільним, адже воно є ширшим за значенням і охоплює собою будь-яку опосередковану товарно-грошовими відносинами економічну діяльність, оскільки виробник одночасно виступає і продавцем і споживачем [10]. Водночас, воно є більш прогресивним і спрямованим на динамічний розвиток даного об’єкту інтелектуальної власності, який не може на сьогодні визначатися лише як прив’язка до певного товару. Разом з тим, як справедливо зазначають юристи, подібний підхід спрямовується на перспективу розвитку товарного знаку, використовувати який сьогодні потрібно з обережністю та з усвідомленням смислового наповнення визначення [11].

Суб’єкти права на торговельну марку. Відповідно до ст. 493 ЦК України суб’єктами права на інтелектуальну власність на торговельну марку є фізичні і юридичні особи.

Серед юридичних осіб права на торговельну марку можуть набувати ті з них, які виробляють товари, займаються їхньою реалізацією, ремонтом, обслуговуванням тощо. При цьому маються на увазі юридичні особи усіх форм власності.

Власниками прав на торговельну марку можуть бути організації і установи, яким надано право займатися комерційною діяльністю (науково-дослідні інститути, установи культури).

Фізичні особи також можуть стати власниками прав на торговельну марку. Іноземні юридичні і фізичні особи набувають таких прав в Україні за тих же умов і в тому ж порядку, що й українські фізичні та юридичні особи. Крім того, власниками прав на торговельну марку можуть стати об’єднання осіб та їхні правонаступники.

Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати декільком фізичним або юридичним особам.

Функції торговельних марок. Торговельні марки виконують три основні функції:

1) ідентифікаційна, що забезпечує виділення товару серед інших подібних і вказує на джерело походження. Покупець, що приходить в магазин і купує товар з торговельною маркою, якій він віддає перевагу, тим самим вибирає конкретного виробника серед конкурентів. Особливо велике значення цієї функції сьогодні, коли більшість магазинів використовують принцип самообслуговування і продавець в принципі не має можливості «нав’язати» той або інший товар покупцеві. Без торговельної марки продукти стають немовби анонімними, а анонімність в умовах конкуренції скоріше приведе до погіршення якості, чим до поліпшення, оскільки за рахунок зниження витрат на виробництво, проведеного на шкоду якості, можна підвищити прибуток;

2) доведення до споживача інформації про якість продукту. Навіть якщо торговельна марка не гарантує високу якість, вона гарантує його стабільність. Крім того, споживач, звикаючи до того, що продукти, маркіровані певною торговельною маркою задовольняють його за якістю й ціною, часто готовий купувати й інші товари, що маркіровані тією ж торговельною маркою.

3) рекламна. Торговельна марка сама по собі може бути виготовлена у вигляді етикетки товару або бути присутньою на етикетці, проставлятися на упакуванні. З урахуванням цієї обставини упакування товару чітко відрізняється від інших і починає виконувати функцію торговельної марки, у тому числі й рекламну.

Правова охорона торговельних марок. Щоб бути визнаним як торговельна марка, тобто стати об ’ єктом права інтелектуальної власності, позначення має відповідати певним критеріям надання правової охорони.

Умови надання правової охорони. Відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» умовами надання правової охорони торговельній марці є:

– по-перше, правова охорона надається позначенню, яке не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на яке не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони встановлені зазначеним Законом;

– по-друге, об’єктом торговельної марки, що претендує на правову охорону може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень;

– по-третє, необхідною умовою правової охорони торговельної марки є її новизна. Новими, згідно із Законом, вважаються, зокрема, такі торговельні марки, які за своїм змістом не є тотожними або схожими з торговельними марками інших осіб;

– по-четверте, важливою умовою є пріоритет торговельної марки. В статті 5 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” зазначається, що право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Держдепартаменту або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею Держдепартаментом не прийнято рішення про відмову в реєстрації знака, можливості оскарження якого вичерпані.

Згідно із законодавством України дата пріоритету заявки на торговельну марку у свою чергу може встановлюватися за датою надання попередньої заявки на реєстрацію такої ж торговельної марки до Держдепартаменту або відповідного органу держави – учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності (конвенційний пріоритет), якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет і якщо заявка на торговельну марку надійшла до Держдепартаменту упро­довж шести місяців від дати подання передньої заявки.

Дата пріоритету заявки на торговельну марку, яка ви­користана в експонаті, показаному на офіційних міжнародних виставках, проведених на території однієї з країн – учасниць Па­ризької конвенції з охорони промислової власності (виставочний пріоритет), може бути встановлена за датою відкриття виставки, якщо заявка надійшла до Держдепартаменту України упро­довж шести місяців від вказаної дати. Нарешті, дата пріоритету заявки на знак для товарів і послуг може встановлюватися за датою міжнародної реєстрації знака відповідно до міжнародних договорів, учасницею яких є Україна;

– по-п’яте, позначення може вважатися охороноспроможною торговельною маркою тоді, коли воно в установленому порядку зареєстроване. Тільки з моменту офіційного визнання позначення торговельною маркою воно стає самостійним об’єктом права інтелектуальної власності.

Підстави для відмови в наданні правової охорони. Згідно із Законом не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують:

– державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

– офіційні назви держав;

– емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

– офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

– нагороди та інші відзнаки.

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників. Компетентним органом у цій сфері є колегіальний орган, утворений Держдепартаментом з інтелектуальної власності.

Згідно із статтею 6 Закону не можуть одержати правову охорону також позначення, які:

– звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання. У даному разі відсутність у позначенні розрізнювальної здатності розуміють у вужчому сенсі – відсутність у позначенні критеріїв оригінальності та індивідуальності. До такого роду відносять, зокрема, позначення, що складаються лише з окремих букв і сполучень букв, які не мають словесного характеру. Як правило, серед таких позначень переважають абревіатури однотипних юридичних осіб, що збігаються за своїм фонетичним сприйняттям. За цією ж підставою відхиляються заявки на реєстрацію як торговельної марки позначеня, що складаються із звичайних геометричних фігур, ліній, чисел, простих зображень товарів та їхніх найменувань. Однак, якщо таке зображення є оригінальним чи стилізованим, його реєстрація як торговельної марки цілком можлива. Не реєструються реалістичні чи схематичні зображення товарів для позначення цих товарів, тримірні об'єкти, форма яких зумовлена суто функціональним призначенням тощо;

– складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення торговельної марки товарів і послуг певного виду. До таких позначень належать ті з них, які внаслідок широкого застосування втратили для споживачів свою розпізнавальну здатність і сприймаються як найменування товару певного виду. Прикладами можуть слугувати такі словесні позначення, як нейлон, целофан тощо. Ці позначення є загальним надбанням і можуть використовуватися будь-якими зацікавленими особами;

– складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг, або у зв’язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг. Такі описові позначення становлять об'єктивну товарну характеристику виробу і не можуть його індивідуалізувати. Крім того, дані про товар не можуть бути об'єктом прав інтелектуальної власності, власником прав на який є тільки один конкретний виробник, а цими даними можуть користуватися будь-які зацікавлені особи, що випускають товар такого ж виду і якості;

– є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу. Не підлягають, зокрема, реєстрації як знаки для товарів і послуг позначення, що містять вигадані дату заснування фірми або ім'я її засновника, помилкові відо­мості щодо якості чи властивості товару, місця його походження;

– складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами. До загальновживаних символів належать позначення, що безпосередньо вказують на галузь промисловості чи сферу діяльності, до якої належать товари і послуги. Прикладами таких позначень можуть бути зображення колби для підприємств хімічної промисловості, чаші зі змією для фармацевтичної діяльності. До загальновживаних термінів належать лексичні одиниці, характерні для певних галузей науки і техніки [15];

– відображають лише форму, що зумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності.

Не можуть бути також зареєстровані як торговельні марки позначення,

які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати із:

– торговельними марками раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг;

– торговельними марками осіб, якщо ці торговельні марки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема торговельними марками визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності;

– фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Держдепартаменту заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг;

– кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються відповідно до Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів". Такі позначення можуть бути лише елементами, що не охороняються, знаків осіб, які мають право користуватися вказаними зазначеннями;

– знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку.

Не реєструються як торговельні марки позначення, які відтворюють:

– промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;

– назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;

– прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Зміст прав на торговельну марку. Юридичні і фізичні особи, які зареєстрували на своє ім’я торговельну марку, набувають майнові права на це позначення. Права на знаки для товарів та послуг є абсолютними і виключними суб’єктивними правами. Це означає, що власник прав на знак для товарів і послуг має право використовувати цей знак, а також виключне право перешкоджати, забороняти чи дозволяти використовувати цей знак іншим особам. Відтак ніхто не може використовувати цей знак для товарів і послуг, що охороняється в Україні, без дозволу власника прав на нього.

Стаття 495 ЦК України зазначає, що майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Використанням торговельної марки визнається:

– нанесення її на будь-який товар, для якого вона зареєстрована, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

– застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

– застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах. Позначення визнається використаним, якщо його застосовано у формі, зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено Законом України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”:

– зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;

– зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;

– позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати;

– позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

Виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстровану торговельну марку не поширюється на:

– здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки;

– використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв’язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот;

– використання кваліфікованого зазначення походження товару, що охороняється відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;

– некомерційне використання торгівельної марки;

– усі форми повідомлення новин і коментарів новин;

– добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.

Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

Власник свідоцтва має право проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

Власник свідоцтва, який здійснює посередницьку діяльність, має право на основі договору з виробником товарів або особою, що надає послуги, використовувати свій знак поряд із знаком зазначених осіб, а також замість їх знака.

Припинення дії свідоцтва та визнання його недійсним. Згідно із статтями 18 і 19 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Держпатенту. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Держпатенту. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Держпатенту.

Дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовження строку його дії.

Дія свідоцтва припиняється також за рішенням суду у зв'язку з перетворенням знака в позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після дати подання заявки.

Якщо знак не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від іншої дати після цієї публікації, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково.

У цьому разі дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання. Такими поважними причинами, зокрема є:

– обставини, що перешкоджають використанню знака незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодавством;

– можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, під час використання знака особою, що звернулася до суду, чи іншою особою щодо товарів і послуг, відносно яких висунута вимога про припинення дії свідоцтва.

Свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:

а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;

б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці;

в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

При визнанні свідоцтва чи його частини недійсними Держпатент повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені.

Передача прав на торговельну марку. Власник прав на торговельну марку може не тільки її використовувати, а й має виключне право перешкоджати, забороняти чи дозволяти іншим особам використовувати торговельну марку. Відповідно до статті 16 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, право на торговельну марку може відчужуватися в повному обсязі, або бути передано відносно не усіх товарів, для яких вона зареєстрована, а тільки їх окремої частини. Тобто, власник прав торговельної марки може розпоряджатися цим об’єктом інтелектуальної власності в формі уступки прав на нього або надання дозволів (ліцензій) на використання торговельної марки.

Уступка прав на торговельну марку означає передачу прав на це позначення іншій особі щодо усіх або частини товарів і послуг, для яких цей знак зареєстрований. Вона може бути як на платній так і безоплатній основі та здійснюється на підставі цивільно-правового договору (Додаток П). Відповідно до цього договору власник прав на торговельну марку відмовляється від подальшого використання цього позначення і передає права на нього новому власнику, який в свою чергу приймає на себе усі права і обов’язки попереднього власника торговельної марки. Подібна уступка прав на торговельну марку, як правило, зумовлена майбутньою ліквідацією підприємства чи зміною сфери діяльності юридичної особи.

Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” містить лише одне обмеження щодо укладання таких договорів. Згідно із статтею 16 (пункт 7) уступка прав власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

Поряд з уступкою прав на торговельну марку власник прав на це позначення може надати право на використання торговельної марки іншій особі за ліцензійним договором на обумовлений в договорі строк (Додаток Р). При цьому сам власник зберігає право на торговельну марку і несе всі обов'язки її власника. Ліцензія може надаватися при організації спільного виробництва, при укладенні договору комерційної концесії (франчайзингу), вона видається також дочірньому підприємству і т.ін.

Умови ліцензійного договору визначаються в цілому самими сторонами. За своїм типом ліцензія може бути винятковою і невинятковою. Сторони самостійно вирішують питання про те, чи набуває ліцензіат виняткове право на користування торговельну марку чи ні, самостійно визначають розмір і порядок сплати винагороди, встановлюють термін дії договору і т.ін. Проте Законом введено дві взаємозв'язані обов'язкові умови:

– якість товарів ліцензіата повинна бути не нижчою за якість товарів ліцензіара;

– ліцензіар здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови (ст.16).

Закон пред'являє особливі вимоги до форми договорів про уступку торговельної марки і передачу права на її використовування. Договори повинні укладатися у письмовій формі і реєструватися у Держпатенті України. Без реєстрації вони вважаються недійсними.

Дата добавления: 2015-07-15