Білет 13

1. Зорова сенсорна система складається з периферичного відділу (органа зору - ока), провідникового відділу (зорового нерва) і центрального відділу (основу становить зоровий центр кори кінцевого мозку). Орган зору людини - око - це унікальний і дуже складний витвір природи. У людини два ока, і тому зір бінокулярний, або стереоскопічний. Кожне око розташоване в очній ямці черепа (орбіті), має кулясту форму з опуклішою передньою частиною і тому ще називається очним яблуком. Така форма ока дає змогу йому рухатися в певних межах очної ямки. Око має три оболонки: зовнішню (білкову), середню (судинну) і внутрішню (сітківку). Зовнішня оболонка ока включає білкову оболонку, або склеру, і рогівку. Білкова оболонка, або склера, - найщільніша й найміцніша в усьому оці оболонка, що складається зі сполучної тканини, в якій переплелися колагенові та еластичні волокна. Ця оболонка надає очному яблукові форми, тобто виконує опорну функцію. Спереду білкова оболонка переходить у прозору рогівку.

Рогівка - це передня прозора частина ока, лінза. Через рогівку всередину ока проникають світлові промені. Вона має здатність їх заломлювати. Рогівка містить механорецептори, тому дотик до неї спричинює безумовний рефлекс, який проявляється морганням. Отже, зовнішня оболонка захищає око від механічних і хімічних пошкоджень, від мікроорганізмів, пропускає і заломлює промені світла. За зовнішньою

оболонкою розташована пронизана кровоносними судинами середня (судинна) оболонка. Вона складається з райдужки, ціліарного тіла і власне судинної оболонки.

Райдужка розташована спереду судинної оболонки і містить пігмент меланін, який зумовлює її забарвлення - від блакитного до темно-коричневого, має вигляд диска з круглим отвором всередині - зіницею. Завдяки гладеньким м'язам зіниця здатна змінювати свій діаметр, регулюючи кількість світла, що потрапляє в око. Якщо освітлення яскраве - зіниця звужується, в темноті вона розширюється. Діаметр зіниці змінюється і в результаті емоційних реакцій: за стану страху зіниця розширюється, а за гніву - звужується. Це відбувається рефлекторно: під час збудження симпатичного відділу автономної нервової системи (під час стресу, страху) зіниці розширюються, парасимпатичного відділу (після стресу) - звужуються. Завдяки узгодженій роботі цих відділів встановлюється потрібний діаметр зіниці. Так зіничний рефлекс регулює надходження в око світла і має захисне значення. У середній частині судинної оболонки міститься ціліарне тіло, що складається з війкового м'яза і зв'язок, до яких прикріплюється кришталик. Власне судинна оболонка - це густа сітка кровоносних судин, які забезпечують безперервне живлення всього ока. Внутрішня оболонка ока - сітківка є світлосприймальною. Вона перетворює світлову енергію (подразнення) на нервовий імпульс і здійснює первинну обробку зорового сигналу. У порожнині ока містяться ще кришталик і склисте тіло. Кришталик - частина світлозаломлювальйого апарата ока. Розташований між райдужною оболонкою і склистим тілом, має форму двоопуклої лінзи. Промені світла, що проходять через кришталик, заломлюються.

Між рогівкою і райдужкою, а також між райдужкою і кришталиком є невеликі простори, які відповідно називають передньою і задньою камерами ока. Вони заповнені вологою, що постачає рогівку і кришталик поживними речовинами, оскільки вони не мають кровоносних судин.

Сітківка - світлочутлива частина ока, яка містить: колбочки, відповідальні за колірний зір,палички, відповідальні в основному за чорно-біле зір і зір в темряві.

Функціональні компоненти сітківки: пігментний шари, шари паличок і колб, які виступають в пігмент, зовнішній ядерний шар, що містить клітинні тіла паличок і колб, зовнішній сітчастий шар; внутрішній ядерний шар, внутрішній сітчастий шар; шар гангліозних клітин; шар волокон зорового нерва; внутрішня прикордонна мембрана.

2. 3а звичайних умов у здорової людини температура тіла відносно стала і тримається в межах +36,5...+36,9 °С. Протягом доби температура може змінюватися на 0,5...0,7 °С: вдень вона трохи вища, ніж уночі. Сталість температури тіла людини підтримується завдяки пристосувальному механізму терморегуляції. Співвідношення температури зовнішнього середовища й температури тіла визначає характер діяльності системи терморегуляції, яка включає два процеси: теплоутворення (теплопродукція) та тепловіддачі. Теплоутворення (теплопродукція) - це процес постійного утворення певної кількості тепла в організмі людини. в результаті безперервного розщеплення органічних речовин (білків, жирів, вуглеводів) в організмі утворюється тепло. Організм людини як відкрита біологічна система утворене тепло постійно віддає в навколишнє середовище. Тепловіддача в організмі людини - це віддача тепла поверхнею тіла (шкірою) і через дихальні шляхи в довколишній простір, що забезпечує постійний обмін тепла між довкіллям та організмом. Температура зовнішнього середовища здебільшого нижча від температури тіла. Наше тіло через поверхню шкіри безперервно віддає надлишок тепла в довкілля. Таким чином, дотримується температурна рівновага. Отже, врівноваженість процесів утворення і віддачі тепла в організмі називається терморегуляцією. Якщо знижується температура навколишнього середовища, подразнюються холодові рецептори, внаслідок чого нервові імпульси запускають рефлекторні реакції, які регулюють збереження тепла: кровоносні судини шкіри звужуються, до шкіри надходить менше крові й тепловіддача зменшується. Коли температура повітря підвищується, подразнюються теплові рецептори, нервові імпульси яких запускають рефлекторні реакції, спрямовані на підвищення тепловіддачі: кровоносні судини шкіри розширюються, до шкіри надходить більше крові, через що тепловіддача збільшується. На терморегуляцію впливають також і гуморальні речовини, які виробляються деякими залозами внутрішньої секреції. Наприклад, у стані гніву або страху судини шкіри розширюються і збільшується тепловіддача. Для нормального функціонування організму в цілому важливо, щоб процеси теплоутворення і тепловіддачі були збалансованими. Відомо, що при температурі 42 °С білки людини згортаються, а ферменти, які теж є білками, активні лише в інтервалі температур +36...+38 °С. Отже, терморегуляція має важливе значення для нормального функціонування організму людини.

3. До запальних захворювань верхніх дихальних шляхів відносяться риніт, синусит, аденоїдит, тонзиліт, ангіна, ларингіт і фарингіт. Дані захворювання широко поширені: вони зустрічаються у кожного четвертого жителя нашої планети. риніт - це запалення слизової оболонки в носовій порожнині. риніт може проявлятися як у гострій, так і в хронічній формі. Гострий риніт виникає в результаті впливу на слизову оболонку носової порожнини бактеріальної або вірусної інфекції. Хронічний риніт підрозділяється на три види: катаральний, гіпертрофічний і атрофічний.

Дата добавления: 2015-07-15